Психіка. Психічний процес. Психічна властивість. Психічний стан

Психіка. Психічний процес. Психічна властивість. Психічний стан

Психіка – це системна властивість високоорганізованої матерії, що полягає в активному віддзеркаленні|відображенні| суб'єктом об'єктивного світу, в побудові|шикуванні| невідчужуваної від нього картини цього світу і саморегуляції на цій основі своєї поведінки і діяльності.

Психічний процес – психічно-функціональна система в дії.

Психічний стан - внутрішня цілісна характеристика індивідуальної психіки, відносно незмінна в часі.

Психічні властивості - індивідуально – психологічні особливості, що визначають постійні способи взаємодії людини зі світом.

Психічні процеси - це форма існування психіки. Адже психіка не статична, як застигла фотографія. Вона формується в ході взаємодії індивіда з середовищем і, отже, повинна розглядатися в динаміці, в дії, в розвитку. Психічні процеси включені в більш складні види психічної діяльності.

Виділяють три класи психічних процесів:

- Пізнавальні, або когнітивні, що забезпечують відображення навколишнього світу (відчуття, сприйняття, уявлення, увагу, пам'ять, уява);

- Емоційно - вольові, або процеси психічної регуляції, що забезпечують особливості поведінки і діяльності (почуттєві переживання, вольові зусилля, мотивація, процеси контролю, прийняття рішень);

- Комунікативні, що забезпечують взаємодію людей як при виконанні спільних дій, так і в ситуаціях міжособистісного спілкування (невербальне і вербальне спілкування).

Психічні стани характеризують функціонування психіки в поточний момент часу за критеріями працездатності, інтенсивності, швидкодії, якості і т. д. У структурі особистості це більш статична і стійка характеристика психіки в порівнянні з психічними процесами.

Психічні стани розрізняються по ряду характеристик. Зокрема, по:

- Рівню і формі емоційності (емоційні: сором, печаль, агресивність, радість тощо);

- Рівню інтенсивності (активаційні);

- Рівню психофізіологічного ресурсу (тонічні);

- Рівню психічної напруги (тензіонние);

- Тривалості стану (тимчасові);

- Знаку стану (сприятливі, несприятливі).

Психічні властивості особистості - це стійкі характеристики особистості, що постійно проявляються і зумовлюють особливості її поведінки та діяльності. Властивості притаманні людині протягом великого періоду його життя або навіть усього життя.

Між психічними процесами, станами і властивостями існує тісний взаємозв'язок. Наприклад, властивості темпераменту чи характеру багато в чому зумовлюють те чи інше психічний стан в конкретній ситуації. І взагалі цей взаємозв'язок значно складніше, ніж ми уявляємо собі її на даному етапі розвитку людства. Тут ще чекають свого відкриття вельми важливі, можна сказати, фантастичні феномени та закономірності. А поки можна лише говорити про те, що психіка є результат «невтомної праці» досі таємничого для людства космосу. Вона включена в єдиний ланцюг процесів макрокосмосу, Сонячної системи і планети Земля. Психіка схильна до впливу, наприклад, Сонячної системи з підступністю її «спалахів», що супроводжуються підвищеною збудливістю людей.

Все це говорить про те, що вивчення психіки не можна відривати від пізнання процесів в ближньому (безпосередньому) і далекому (світовому) просторі. Актуальність цього положення зростає у зв'язку з тим, що людина все більше відгороджує себе від цього простору створенням «другий» природи, залишаючи «перший», природну, лише для цілей відпочинку.

 

На даний момент можна виділити кілька актуальних тенденцій розвитку сучасної психології.

По-перше, це побудова нової системи аналізу соціальної реальності.

У даний час у вітчизняній психології формується нова концепція дослідження людини і суспільства, яка спирається на універсальні закономірності, загальні для світової соціальної психології, і яка враховувала історичні та культурні особливості сучасного суспільства.

По-друге, сучасна реальність безумовно потребує осмислення нових психологічних феноменів. Наприкінці 80 -х років 20 століття а суспільстві стали яскраво проявлятися міжнаціональні відносини, політичні процеси, нові економічні відносини. У 90 -х роках спостерігалися широкомасштабні міжнаціональні конфлікти, а також масова міграція з регіонів, охоплених подібного роду конфліктами. Це вимагало свого аналізу з точки зору соціальної психології. Так як для того, щоб керувати соціальними процесами, необхідно розуміти їх механізми і закономірності. В даний момент психологія націй і народів - етнопсихологія - являє собою найбільш динамічно розвивається галузь соціальної психології в нашій країні. Крім цього. цей час був періодом активного розвитку політичних процесів, до наукового аналізу яких соціальна психологія не була готова у своєму минулому вигляді. Щоб відповісти на запити практики, наша наука повинна була розвивати свій предметний зміст. теорію, систему категорій і принципів, які склали з часом нову галузь соціально-психологічного знання - політичну психологію. Ця галузь науки і практики звертає на себе увагу найбільш цілеспрямованих молодих людей, готових активно включитися в політичне життя.

Самостійною сферою психологічного аналізу стала область бізнесу та підприємництва, яка вивчає норми ділової культури, ставлення суспільства до підприємців, а також форми і методи взаємодії на різних рівнях підприємництва. Рішенням психологічних проблем у трудових колективах займаються такі галузі психологічної науки як психологія менеджменту, психологія управління персоналом, організаційна психологія, а також психологія конфлікту.

По-третє, спостерігається виникнення нових тенденцій в практичній психології. Значно зріс престиж практичної психології, її розвиток як самостійного наукового напрямку. який включає в себе такі гілки аналізу, як робота з персоналом в організації, політика, реклама, маркетинг, соціально- психологічністю тренінг.

По-четверте, розвиток практичних напрямків психологи ставить в якості однієї із завдань взаємодія з світової психологією. Велика частина сучасних методів психологічної теорії і практики взята з іноземного досвіду. І, хоча, категоріальний апарат психологи універсальний, існують певні культурологічні відмінності у формі організації та проведення як теоретичних досліджень, так і практичних методик.

Сьогодні диференціація наук на величезну кількість галузей і виникнення специфічних понятійних апаратів цих галузей, ускладнило практичне використання вже пізнаного - також, як і подальше втілення людиною навколишнього світу на основі познанного.Человек став втрачати бачення спільного для всіх перспектив розвитку, а значить і мета і сенс свого життя. Дійсно, весь накопичений вітчизняної психологією досвід, теоретичні постулати і результати конкретних емпіричних досліджень пов'язані з аналізом стабільного суспільства епохи соціалізму. Тому перед психологією постає завдання осмислити цей новий соціальний контекст, усвідомити характер проблем сприйняття соціальної нестабільності, таких як глобальна зміна усталених соціальних стереотипів, яка виражається у втраті ідеалів; зміна системи цінностей і виникнення морального вакууму; криза ідентичності, пов'язаний з руйнуванням колишньої системи соціальних категорій, труднощами її нового оформлення.

 

Організаційні методи

· Порівняльний метод (метод “поперечного зрізу”) полягає у зі-ставленні різних груп людей за віком, освітою, діяльністю і спілкуванням. Наприклад, дві великі групи людей, однакових за віком і статтю (студенти і робітники), досліджуються одними і тими ж емпіричними способами добування наукових даних, і отримані дані зіставляються між собою.

· Лонгітюдний метод (метод “подовжнього зрізу”) полягає у багаторазових обстеженнях одних і тих же осіб протягом тривалого часу. Наприклад, багаторазове обстеження студентів протягом всього терміну навчання у вузі.

· Комплексний метод спосіб вивчення, при якому в дослідженні беруть участь представники різних наук, що дозволяє встановлювати зв’язки і залежність між явищами різного роду, наприклад, фізіологічним, психічним і соціальним розвитком особистості.

Інтерпретаційні методи. У цій групі виокремлюють генетичний, структурний і метод шкалювання.

· Генетичний метод. Під час аналізу розвитку психологічних властивостей виокремлюють його фази (етапи, стадії), критичні моменти. Наприклад, для вивчення особливостей волі людини створюють різні труднощі й аналізують її поведінку. Увагу зосереджують на філогенетичному, соціогенетичному, історичному і генетичному розвитку, а також на розвитку індивідуальних якостей (поведінки, індивідуальних властивостей).

· Структурний метод. На основі структурних зв'язків між різними характеристиками особистості виявляють складові її психічного процесу, стану, властивості. Так, наприклад, можна встановити зв'язок цілого і частин, відношення між окремими психічними функціями і психікою особистості, параметрами розвитку певної властивості та параметрами розвитку психіки як цілісного утворення, виокремити психологічний тип чи профіль, а також здійснити типологічну класифікацію (характерів, типів спрямованості особистості), психографію тощо.

· Шкалювання. Під час використання цього методу нерідко спрацьовує ефект ореолу - демонстрування кращих якостей головної тенденції в поведінці досліджуваного. Трапляються і логічні помилки в аналізі тощо.

Інтерпретаційні методи застосовують для рушійних сил, розкриття психологічних закономірностей, часто у поєднанні з іншими методами.

Методи обробки даних - це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення середніх величин і міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції, факторний аналіз, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.

 

Історія методу

Вперше метод обґрунтований Рене Декартом і потім розвинутий у працях Джона Локка. Останній, зокрема, виокремив внутрішній і зовнішній досвід людини. Перший (внутрішній) досягається шляхом інтроспеції (самоспостереження, самовивчення). Другий спрямований на зовнішній світ.

Вільгельм Вундт об'єднав метод інтроспекції з інструментальними методами. Метод В.Вундта використовується у структуралізмі.

Різновиди інтроспекції: аналітичне самоспостереження, систематичне самоспостереження, феноменологічне самоспостереження, інтроспективна психологія.

Аналітична інтроспекція опрацьована в школі Е. Тітченера. Характеризується намаганням повного розчленування почуттєвого образу на складові «елементи», які не редукуються до параметрів подразника.

Систематична інтроспекція опрацьована у Вюрцбурзькій школі. Характеризується орієнтацією на відстежування основних стадій процесу мислення на основі ретроспективного звіту.

Феноменологічна інтроспекція розроблена в гештальтпсихології. Характеризується орієнтацією на опис психічних феноменів у їх безпосередності та цілісності крок за кроком слідуючи за «наївним піддослідним». Цей метод має свої витоки у методі «внутрішнього спийняття» Ф. Брентано, продуктивно застосовувався у описовій психології В. Дільтея, а потім у рамках гуманістичної психології.

Плюс методу в тому, що ніхто не знає людину краще, ніж вона сама. У цьому контексті інтроспекція пов'язана з рефлексією.

Головний недолік методу інтроспекції -- його суб'єктивізм.

Види спостережень.

 Життєве і наукове.

Життєве – обмежується описуванням зовнішніх явищ, реєстрацією фактів. Відповідь про причини тих чи інших вчинків, дій знаходиться навмання, методом проб і помилок. Життєве спостереження відрізняється своєю випадковістю, неорганізованістю, безплановістю.

Наукове – передбачає наявність чіткого плану фіксування отриманих результатів у спеціальному щоденнику, формуванні гіпотези, яка пояснює психологічну природу спостережуваного явища, наявність узагальнень та висновків.

 Зовнішнє і внутрішнє.

Зовнішнє (об’єктивне) – збір даних про психологію і поведінку людини шляхом прямого спостереження зі сторони.

Внутрішнє (суб’єктивне) або самоспостереження – використовується тоді, коли психолог-дослідник вивчає явища в тому вигляді, в якому вони відбиваються безпосередньо в його свідомості. Психолог-дослідник спостерігає за своїми образами, думками, почуттями, переживаннями.

 Вільне і стандартизоване.

Вільне – не має наперед встановлених рамок, програми, процедури проведення.

Стандартизоване – має наперед встановлені рамки, програму, процедуру проведення.

 Включене і стороннє.

Включене – дослідник виступає в ролі безпосереднього учасника того процесу, за ходом якого він веде дослідження.

Стороннє – непередбачає особисту участь спостерігача в тому процесі, який він вивчає.

Спостереження мусить відповідати таким вимогам:

- передбачуваності заздалегідь (спостереження проводиться для певного, чітко поставленого завдання);

- планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);

- цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);

- вибірковості (спостерігач активно шукає потрібні об´єкти, риси, явища);

- системності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).

Спостереження як метод психологічного дослідженнявідрізняється від звичайного спостереження тим, що попередньо планується і проводиться з дотриманням певних вимог. Зокрема, воно передбачає етап висування і перевірки гіпотези – судження про природу і сутність явища, що вивчається. Спостереження ведеться за планом, фіксується, в тому числі й з використанням технічних засобів. Застосування цього методу потребує спостережливості дослідника – вміння помічати характерні риси людини. Недоліки цього методу – вплив на результати спостереження рівня кваліфікації та індивідуально-психологічних особливостей спостерігача, його ставленнядо об’єкта спостереження, непідконтрольність досліджуваного об’єкта, часто довга тривалість цього методу дослідження. Проте лише спостереженню психіка відкриває себе як осередок життялюдини, тобто у її цілісності й повноті.

Позитивною стороною спостереження є також те, що під час спостереження не порушується природний хід психологічних явищ. Недоліком – те, що дослідник змушений чекати, коли виникне явище, яке його цікавить.

Ефективність методу підвищується за дотримання таких правил:

- проведення багаторазових систематичних спостережень факту в різноманітних ситуаціях, що дає змогу відокремити випадкові збіги від стійких закономірних зв'язків;

- уникнення поспішних висновків, висування і перевірка альтернативних точок зору на те, що насправді відображає спостережуваний факт;

- спостереження часткових умов виникнення спостережуваного факту у взаємозв'язку із загальними, розгляд факту в контексті загальної ситуації;

- дотримання неупередженості;

- оцінювання одного обстежуваного кількома спостерігачами (не менше 2 осіб), урахування при оцінюванні всіх незалежних думок.

 

Для отримання повної і достовірної інформації на основі спостереження його слід проводити у відповідній послідовності:

1) визначення мети спостереження (для чого, навіщо воно);

2) вибір об'єкта досліджень (який індивід чи група підлягає вивченню);

3) уточнення предмета дослідження (що саме у поведінці розкриває зміст досліджуваних психічних феноменів);

4) планування ситуацій спостереження (у яких випадках чи за яких умов предмет дослідження виявляє себе найчіткіше);

5) вибір способу спостереження, що найменше впливає на об'єкт і найкраще забезпечує збирання необхідної інформації (як спостерігати);

6) встановлення тривалості загального часу досліджень і часу спостережень (скільки спостерігати);

7) вибір способів реєстрації досліджуваного матеріалу (як вести записи);

8) прогнозування імовірних помилок спостереження і пошук можливостей їх запобігання;

9) попереднє (пробне) спостереження, необхідне для уточнення дій попередніх етапів і виявлення організаційних недопрацювань;

10) виправлення програми спостереження;

11) здійснення спостереження;

12) оброблення та інтерпретація отриманої інформації.

Анкета.

Анкета дає змогу зібрати матеріал, що стосується характеру, змісту, спрямованості думок, оцінок, настроїв людини.

Анкетування— метод збирання фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально розробленою програмою.

Анкети поділяють на закриті та відкриті. У відкритій анкеті досліджуваний сам формулює відповідь на поставлене запитання, у закритій — вибирає одну із запропонованих. Також існують напіввідкриті — крім вибраної з готових відповіді, можна висловити й власну думку; полярні — потребують вибору однієї з полярних відповідей типу «так» чи «ні», «добре» чи «погано» та ін.Відкриті анкети більш інформативні, але складніші під час оброблення матеріалів. Недоліком анкет є певний суб'єктивізм одержаних відповідей і неможливість перевірити щирість респондентів.

Під час анкетування слід так добирати запитання, щоб відповіді на них найточніше характеризували досліджуване явище і давали про нього надійну інформацію. Доцільно при цьому використовувати прямі й непрямі запитання (пряме: "Чи хотіли б Ви, щоб Ваша дочка стала вчителькою? ", непряме: "Як Ви ставитеся до професії вчителя?"). Формулюючи запитання, слід уникати підказок. Ефективним е використання під час дослідження одного Й того самого об'єкта відкритих і закритих анкет. Для вищої об'єктивності дослідження важливо попередньо перевіряти ступінь розуміння запитань на невеликій кількості учнів, вносячи корективи до змісту анкети.

 

Рефлекторність психіки.

І. М. Сєченов сформулював положення рефлекторної теорії, яку експериментально розробили І. П. Павлов, О. О. Ухтомський, В. М. Бехтєрєв, Н. С. Введенський.

Анатомо-фізіологічний механізм рефлекторної діяльності забезпечує:

1) сприймання зовнішніх подразників

2) перетворення їх у нервові імпульси (кодування) та передавання в мозок;

3) декодування й переробку сприйнятої інформації; подання команд у вигляді нервових імпульсів до м'язів та залоз;

4) прийом та передавання в мозок інформації про наслідки виконаного акту (зворотний зв'язок);

5) корекцію повторних дій з урахуванням даних зворотного зв'язку. Рефлекторний принцип психічної діяльності в подальшому вивчав І. П. Павлов (рис. 1.10). Зупинимось коротко на питаннях про безумовні та умовні рефлекси і першу та другу сигнальні системи.

Існує два види рефлексів: безумовні та умовні. Безумовні рефлекси виникають несвідомо (безумовно), коли на організм діють зовнішній і внутрішній подразники. Умовні рефлекси з'являються за певних умов. Безумовні рефлекси є природженими, видовими, а умовні утворюються в процесі життєдіяльності організму, в результаті неодноразових впливів подразника, тобто вони набуті, індивідуальні.

Таким чином, слова і словосполучення сигналізують корі великого мозку людини про предмети та явища. Вони с пусковим механізмом дій і вчинків людини, основою пізнання і спілкування між людьми. Разом з тим перша і друга сигнальні системи постійно взаємодіють.

Активність психіки.

Активність психіки виявляється в умотивованості процесів відображення, тобто в пошуку найкращих рішень, оцінці варіантів можливої поведінки, а також у досягненні результатів пізнання, які стають дедалі адекватнішими відображуваному світові.

Активність психіки виявляється і в ході відображення реальності, оскільки воно передбачає перетворення фізико-хімічних впливів, що діють на органи чуттів, на образи предметів, і у сфері спонук, що надають діям і вчинкам людини енергії і стрімкості. Активність припускає можливість пошуку і вибору варіантів дій із безлічі можливих, що відповідають завданням і меті діяльності людини.

15. Основні психологічні характеристики свідомості. Функції свідомості

 

Свідомість - найвища, притаманна тільки людям і зв`язана з мовою функція мозгу, яка полягає в узагальненному і цілеспрямованому відображенні длійсності, в попередній уявній побудові дій і передбачанні іх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролю поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.

Головними ознаками свідомості є відображення сіту, відношення цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає з ії націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об`єктом розгляду свідомості може бути вона сама й ії носії, тобто свідомість пов`язана з самосвідомістю.

Основними елементами свідомості, які перебувають в діалектичному взаємозв`язку, це: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості - це насамперед збагачення ії новим знанням про кавколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об`єкт і ступінь явності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості.

 

Основними функціями свідомості є:

1. пізнавальна, яка реалізується в придбанні і накопиченні знань про природу, суспільстві і самій людині.

2. творчо-конструктивна, що виявляється у випереджаючому відображенні, в уявному моделюванні майбутнього і в цілеспрямованому перетворенні на цій основі дійсності, у створенні, зокрема, предметних форм, не існуючих в природі. Природа не будує літаків, не пече хліб, не пише романи. Все це продукти людського розуму і людських рук. Інколи, окремо виділяють прогностичну (людина до певної межі з деякою вірогідністю може передбачати майбутнє, прогнозувати свої дії, будувати плани і здійснювати їх), проте це не доцільно.

3. регулятивно-управлінська, що забезпечує розумне регулювання і самоконтроль поведінки і діяльності людини, його взаємини із зовнішнім світом.

4.Рефлексія. Функцію рефлексії слід вважати основною: вона, мабуть характеризує суть свідомості. Як об'єкт рефлексії виступають сенс буття, життю, діяльності, віддзеркалення світу і мислення про нього, підстави і способи регуляції людиною власної поведінки, дій, вчинків, самі процеси рефлексії, і, звичайно, власна свідомість.

Формою вираження свідомості людини є мова. У нім "відкладаються, об'єктивувалися і через нього актуалізуються" знання і стосунки, свідомість, що стає стержнем. Мова - особлива об'єктивна система, в якій збережений суспільно-історичний досвід або суспільна свідомість.

У психологїі свідомість розглядаеться як особлива форма відображення, як загальна якість психічних функцій. Саме розвиток усіх психічних функцій забезпечуе формування у людини внутрішнього світу, суб'ективної моделі навколишнього світу.

Свщомість виконуе основні функції психіки, які притаманні лише людині:

- формуе внутршній план Діяльності, ії програму,

- синтезуе динамічну модель дійсності, за допомогою якої людина оріентуеться в навколишньому фізичному і соціальному середовищі,

- визначае попередню, мислену побудову дій, передбачае їх наслідки, керуе і контролюе поведінку людини, здатність її віповідати за наслідки дій та розуміти те, що мае Місце в навколишньому світі і в ній самій.

До основних властивостей свідомості належать її атрибути — переживания, пізнання та відношення.

Переживания — це атрибут свідомості індивіда, який не містить образу предмета, що відображаеться, а тільки виявляеться у формі задоволення-незадоволення (страждання), напруження-розрядки, збудження-заспокоення. Переживания можна віднести до емоційної складової свідомості, до певного афекту, який е невід’емним від пізнання.

Пізнання — це компонент свіомості індивіда, що сприймаеться у формі безпосередніх або опосередкованих, більш або менш повних і точних образів явищ, предметів, що відображаються, та думок про їх зв'язки. Цей атрибут свіомості може сприйматися як її когнитивна складова, послідовно реалізуеться у відчутті, сприйнятті, мисленні та пам'яті.

Відношення особистості як суб'екта до навколишнього світу — це активний компонент індивідуальної свідомості і її зворотний суб'ективний зв'язок зі світом, який відображаеться та об'ективізуеться психомоторикою.

16. Умови виникнення свідомості. Особливості свідомості як вищої форми психічного відображення.

Головною передумовою виникнення людської свідомості було утруднення умов існування людиноподібних істот - антропоїдів. Під впливом умов життя їх центральна нервова система стала набагато складнішою за будовою та функціями. У зоні великих півкуль головного мозку поступово розвивалися тім'яні, скроневі та особливо лобові долі, які здійснювали вищі пристосувальні функції.

Досить помітно розвинулися вони в людини під впливом праці. Про це свідчить те, що у мавпи лобові долі становлять 0,4 відсотка об'єму великих півкуль, в орангутанга та шимпанзе - 3, 4 відсотка, а в людини - 10 відсотків.

На біологічному етапі розвитку психіки виникли передумови для появи вищих, суто людських, форм психіки - свідомості. Знання біологічного етапу розвитку психіки як передісторії людської свідомості дає можливість науково пояснити її виникнення.

Протягом усього розвитку в різних видах діяльності в людини поступово формувалися специфічно людська, свідомо спрямована пізнавальна діяльність, уява, людські почуття та якості волі, різноманітні психічні властивості, які істотно відрізняються від інстинктивної психічної діяльності тварин.

Праця, суспільний спосіб життя — це головні чинники історичного розвитку людської свідомості як вищої форми психіки, яка виявляє ставлення людини до свого середовища, здатність змінювати природу, пристосовувати її до своїх потреб.

Ці особливості в психіці тварин відсутні. Вони не виокремлюють себе з навколишнього середовища, пасивно пристосовуються до його змін.

Знання умов виникнення та розвитку свідомості в людини мас велике значення для її формування.

ідомість - це найвища форма розвитку психіки, притаманна тільки людині, що виявляється в складних формах відображення світу, опосередкована суспільно-історичною діяльністю людей

Через свідомість людина здатна пізнати сутність навколишнього світу, розуміти його та одночасно знати про те, що вона знає або не знає.

Свідомість як категорія філософії та психології традиційно розглядається науковцями. Зародження цих ідей почалося ще в античності, коли сформувались два філософські напрямки - ідеалізм та матеріалізм. З точки зору першого - ідеалізму - свідомість трактується як власне людська форма психіки, початок і умова буття, матеріалісти розглядають свідомість як результат відображення людиною дійсності, продукт пристосування та активного ставлення до буття. Однак щодо більш точної інтерпретації цього поняття виникає величезна кількість невирішених питань, тому вивчення та трактування поняття свідомості і по сьогодні залишається відкритою науковою проблемою. Свідомість характеризується певними особливостями.

17. Уявлення як вторинний образ.

Уявлення - образ предмета або явища, не впливає в даний момент на органи чуття. Уявлення-вторинний образ предмета або явища, збережений у пам'яті.

Уявлення характеризуються наочністю (виникають як образи), фрагментарністю (повні пробілів), нестійкістю і непостійністю.

Функції уявлень

1) Сигнальна (відображення в кожному конкретному випадку не тільки образу предмета, раніше впливати на наші органи почуттів, але і різноманітною інформацією про цей предмет, яка яка несе сигнальне значення)

Наприклад, при вигляді апельсина виникає уявлення про нього як про їстівний і досить соковитому предметі. Отже, апельсин в змозі задовольнити голод або спрагу.

2) Регулююча функція полягає у відборі потрібної інформації про предмет або явище, раніше впливати на наші органи почуттів. Причому цей вибір здійснюється не абстрактно, а з урахуванням реальних умов майбутньої діяльності. Завдяки регулюючої функції актуалізуються саме ті сторони, наприклад, рухових уявлень, на основі яких з найбільшим успіхом вирішується поставлене завдання.

3) Настроювальна функція - проявляється в орієнтації діяльності людини в залежності від характеру впливів навколишнього середовища. Так, вивчаючи фізіологічні механізми довільних рухів, І. П. Павлов показав, що з'явився руховий образ забезпечує на будівництво рухового апарату на виконання відповідних рухів. Настроювальна функція уявлень забезпечує певний ефект, що тренує рухових уявлень, що сприяє формуванню алгоритму нашої діяльності.

Види уявлень.

- За видами аналізаторів (зорові, слухові, нюхові, дотикові та ін);

Подання - чуттєві образи, і їх класифікують за тим аналізаторах, з якими пов'язане їх виникнення. Виділяють зорові, слухові, нюхові, дотикові, рухові та інші уявлення. Формування уявлень про запах, смак, тактильної та інших фізичних властивостях предметів відбувається в житті, закріплюється у початковій школі та на уроках хімії, фізики.

М'язово-рухові уявлення лежать в основі рухів. Їх розпад призводить до того, що людина втрачає здатність здійснювати рухи у відсутності предмета, за поданням.

Непомітні, зародкові руху під впливом подання отримали назву ідеомоторних актів. Ідеомоторні акти виражаються в біоструми м'язів.

Має практичне значення і так звана ідеомоторна тренування. Подання руху викликає напруження м'язів і підтримує необхідний рівень їх тренованості.

За ступенем узагальнення в образі об'єктивної реальності розрізняють: одиничні, загальні і схематизовані подання.

Одиничні подання - представлення одного конкретного предмета і явища. Вони можуть виникнути на основі сприйняття реального предмета і твори мистецтва.

Як образи пам'яті, одиничні уявлення є основою впізнавання. Одиничні вистави - основа формування загальних уявлень.

Загальне уявлення - уявлення, про загальні риси групи подібних предметів.

Загальні уявлення вплетені в навчання будь-якого предмета. Схематизовані вистави - відображення предмета у вигляді умовного графічного зображення.

За ступенем вольових зусиль (мимовільні й довільні).

18. Класифікація відчуттів: систематичний і генетичний підходи.

Систематична класифікація відчуттів

Розглянемо систематичну класифікацію відчуттів. Ця класифікація було запропоновано англійським фізіологом Ч.Шеррингтоном. Розглядаючи найбільші і значні групи відчуттів, він розділив їх у три основних типи:Інтероцептивне, пропріоцептивне, Екстероцептивне.

пропріоцептивне відчуття відображають рухи та стани тіла та органів(кінестатичні відчуття).

Інтероцептивні відчуття, які сигналізують про стан внутрішніх процесів організму, виникають завдяки рецепторам, які є на стінках шлунку й кишечнику, серця й кровоносної системи тощо внутрішніх органів. Ця найбільш давня і елементарна група відчуттів. Рецептори, сприймають інформацію про стан внутрішніх органів, м'язів тощо, називаються внутрішніми рецепторами. Інтероцептивні відчуття ставляться до найбільш усвідомлюваних і найбільш дифузних відчуттів

Екстероцептивние відчуття (найбільша група відчуттів) Вони доводять до людини інформацію із зовнішнього світу і є основною групою відчуттів, яка зв'язує людину із зовнішнім середовищем. Усю групу прийнято умовно розділяти на дві підгрупи: контактні і дистантні.

Дистантні відчуття відображають чеснот об'єктів, що є на деякій відстані від органів почуттів. До таких відчуттів відносяться слух і зір. Слід зазначити, що нюх, на думку багатьох авторів, займає проміжне становище між контактними і дистантними відчуттями, займає проміжне становище, оскільки нюхові відчуття виникають з відривом від предмета, але водночас молекули, що характеризують запах предмета, із якими відбувається контакт нюхового рецептора, безсумнівно, належать даному предмета. У цьому полягає двоїстість становища, займаного нюхом в класифікації відчуттів.

Контактні відчуття викликаються безпосереднім впливом об'єкта на органи почуттів. Прикладами контактного відчуття є смак і дотик.

Структурно-генетична класифікація відчуттів

Поруч із систематичної класифікацією відчуттів є і структурно-генетична класифікація, інакше кажучи, їхнє ставлення до різним рівням організації та виділення відчуттів, що виникли в різних етапах еволюції і має неоднакову складність своєї будови.

Говорячи про інтероцептивні відчуття, ми відзначали примітивність і дифузність, що близькі до емоційних станів що й важко розподіляти деякі чіткі категорії.

Переходячи до екстероцептивних відчуттів, ми мали змогу відзначити їхнє неоднакову складність. Так, нюхові і смакові відчуття носять значно більше суб'єктивного характеру і зберігають значно більшу зв'язку з емоційними станами (почуттям приємного і неприємного), ніж зорові відчуття (і лише частково, слухові), що відбивають предмети зовнішнього світу, що потенційно можуть протікати, не викликаючи обов'язково емоційних переживань, і носять значно більше об'єктивний, і диференційований характер, відбиваючи форму, величину і просторове розташування діючих на людини предметів. Нарешті, дотикальні відчуття мають двоїстий характер, включаючи до свого складу як примітивні компоненти, близькі до емоційним переживань (наприклад, відчуття тепла, холоду, болю), і складні компоненти (відчуття розмірів, форми, розташування діючих на шкіру предметів).Це змусило дослідників виділити дві форми, чи два рівня відчуттів і за пропозицією англійського невролога Хеда, казати про примітивних -протопатичних і складних -епікритичих відчуттях.

Протопатичні відчуття

Під прототапичними відчуттями прийнято розуміти ті найбільш древні форми відчуттів, котрі носять об'єктивного диференційований характер. Ці відчуття невіддільні від емоційних станів і відбивають з достатньої виразністю об'єктивні предмети зовнішнього світу, вони мають безпосередній характер, далекі від мислення та їх можна розділити на чіткі категорії, які можна було б позначити певними узагальненими термінами.

Епікритичні відчуття

Під епікритичними відчуттями розуміються найвищі види відчуттів, які носять суб'єктивни характер, відділені від емоційних станів, мають диференційовану структуру, відбивають об'єктивні предмети зовнішнього світу.Цей вид відчуттів виник більш пізніх етапах еволюції. Яскравим прикладом цієї категорії є зорові відчуття.

19. Загальні якості слухових відчуттів.