Вольова регуляція як вид довільного керування

Однією із форм довільної регуляції є вольова. Вона пов'язана тільки зі свідомою вольовою напруженістю, необхідністю навмисних вольових зусиль для подолан­ня труднощів. Її основна особливість - свідома мобілі­зація особистістю своїх духовних, моральних, психічних і фізичних можливостей. Вольову регуляцію характе­ризують: свідома навмисність поведінки, що ґрунтуєть­ся на програмі досягнення мети; свідомий вибір способу дії; оцінювання труднощів і перешкод на шляху до мети; усвідомлення необхідності мобілізації вольових зусиль для їх подолання; свідомий контроль за вико­нанням плану, порівняння результатів із метою.

Як різновид довільного керування вольова регуля­ція реалізується через довільні дії - вольові дії, основ­ною ознакою яких є прояв вольових зусиль. Наприклад, моральні якості людини можуть виявлятися на рівні свідомих намірів, для чого необхідні вольові зусилля, і на рівні безпосередніх моральних потреб - без боротьби з конкуруючими бажаннями, за моральною звичкою. Психологічна структура волі поєднує такі складові: пізнавальну (пошук правильних рішень, контроль за їх виконанням, самооцінювання результатів вольових дій); виконавчу (регуляція виконання рішень за допо­могою свідомого самопримусу); емоційно-мотиваційну (підсилення пізнавальних і виконавчих процесів). Про­являється психологічна структура волі в самомотивуванні, переживанні почуття обов'язку, честі, наснаги, впевненості тощо. Підсилює воля енергію й активність.

Свідомий характер довільних актів зумовлюється участю розуму в процесі мотивації. Мимовільні акти (рухи, увага) завжди усвідомлюються після початку дії; довільні - ще до їх початку (уявлення про дію).

Недостатньо усвідомлена і тому невольова актив­ність відбувається за наявності в людини часу і відсут­ності програми діяльності, наслідком чого є безцільне його витрачання. Стан ненавмисної активності буває за тривалого очікування і зазвичай характеризується нетерплячістю.

Характерною ознакою довільних актів є не тільки їх свідомий характер, а й зв'язок із мисленням та мовою. Ще Лукрецій Кар (99-45 р. до н. е.) стверджував, що джерелами волі є не тільки бажання, які випливають із потреб, а й покликані задовольняти їх зовнішні об'єкти, представлені в душі як образи. У деяких випадках обра­зи предметів можуть виникати не внаслідок прямого впливу об'єкта, а породжуватися бажанням, пов'яза­ним із ним раніше. Бажання і перцептивні образи речей трансформуються в реальні дії. Вибір акту поведінки визначає розум, основна функція якого полягає в зіста­вленні та доборі уявлень.

Залежно від спрямованості вольова регуляція може бути пусковою (формування мети, прийняття рішення, початок дій) і виконавською (витрата вольових зусиль на те, щоб у потрібний момент підсилити чи послабити, прискорити чи сповільнити дію, проконтролювати результат, виправити помилки чи призупинити вико­нання дії). За наявності конфлікту між мотивами одна­кової сили його результат зумовлюється вольовим імпульсом, що рефлекторно підсилює один із них.

92 Воля як самоврядування. Воля (або довільність) - це самоврядування своєю поведінкою за допомогою свідомості, Яке передбачає самостійність людини не тільки в ухваленні рішення (горезвісна «свобода волі»!), але і в ініціації дій, їх здійсненні та контролі. У лінгвістиці додаток местоименного прикметника саме до того чи іншому слову має цілком певне словотворче значення, сенс якого полягає в позначенні спрямованості дії на того, хто його виробляє. Звідси головною сутністю волі є самість. Саме вона відрізняє довільне керування від мимовільного. І саме її мав на увазі Аристотель, коли говорив про довільній регуляції.

Однією з найбільш простих форм рухових проявів можна вважати так звані мимовільні рухи, що є, по - видимому, не чим іншим, як результатом розряду енергії, що накопичилася в центральній нервовій системі. Щойно народжений на світ дитина кричить, безладно рухає ручками та ніжками; ці рухи почасти рефлек - Торн, т. е. викликані зовнішніми подразненнями, частково ж мимовільно: накопичилася енергія вимагає розряду, і цей розряд виражається рухами. Засидівся на уроці учень схоплюється під час зміни з місця, починає бігати, кричати, стрибати; молоді тварини також часто бігають, стрибають без жодного приводу. Нарешті, доросла людина, вставши з ліжка, потягується, здійснює ряд рухів, не мають жодної іншої мети, як тільки розім'ятися після довгої непорушності.

Наступний щабель складають наслідувальні руху. Як це ясно вже з самої назви, до їх складу входить насамперед сприйняття рухів, що здійснюються іншим жи вим істотою, а потім рухові імпульси, спрямовані на виконання таких же точ але рухів. Отже, наслідувальні руху завжди свідомі або, при наймні, напівсвідомо. Вони можуть бути довільними або мимовільними; загалом, однак, сама людина, її приватне хотіння грає тут все ж дуже незначну роль. Дії дітей взагалі характеризуються дуже значним розвитком подражательности - і відповідно до цього воля їх слабка, сугестивність значна. Те ж саме і у дорослих людей: чим більше розвинена у них подражательность, тим менш проявляється самостоятель ная ініціатива, здатність до енергійних вольовим імпульсам.

Нарешті, вищий щабель складають свідомі довільні рухи. Вони отли чаются від інших рухів тим, що включають в себе новий елемент, що є якраз найбільш характерним для вольових процесів, саме елемент вольового напруження. Мож але сказати навіть, що всі перераховані досі більш елементарні пологи руху не становлять ще вольових актів у власному розумінні цього слова, а тільки в свідомих довільних рухах ми вступаємо в область цілком вираженого вольового процесу.

 

93/. Здійснення самоконтролю, автоуправління, авторегуляції, автооптимізаці, самодетермінації, самоініціації й самогальмування. Самомобілізація й самостимуляція.

Воля як свідоме самокерування людиною своєю по­ведінкою передбачає її самостійність у прийнятті рі­шення, ініціюванні, плануванні, здійсненні та контролі дій. Із цим пов'язана здатність людини до самодетермі­нації та саморегуляції власної діяльності, підпорядку­вання цьому психічних процесів і станів.

Довільне керування охоплює самодетермінацію, самоініціювання і самогальмування дій, самоконтроль (дій, станів, емоцій), самомобілізацію та самостимуляцію. Воно є інтегральним духовно-душевним та психофізіо­логічним процесом, який актуалізує, крім вольового зусилля, мотиви (бажання, повинність), інтелектуальну активність, моральну та духовну сфери особистості. Ґрун­тується довільне керування на фізіологічних процесах і особливостях їх перебігу (властивостях нервової системи).

^{94.Воля- психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою поставлення поставлених цілей.}

^{Специфічно людська сторона психіки, виникла разом з появою сус-ва і трудової діяльності. Тваринам не притамання, їх поведінка зумовлена інстинктивними проявами.}

^{Воля виявляється в тому, на скільки вона здатна долати перешкоди і труднощі на шляху до мети, наскільки вона вміє керувати своєю поведінкою.}

^{Не будь яка дія, спрямована на подолання перешкод,є вольовою(втікати від собаки-ні). Важлива особливість вольових дій, спрямованих на подолання перешкод є усвідомлення значення визначеної мети, за яку слід боротися, усвідомлення необхідності її досягнення.}

^{Ф-її волі:}

^{Стимулююча-виявляється через спрямування активності людини на подолання перешкод}

^{Гальмівна-працює як стримування особистістю небажаних проявів поведінки}

^{Воля проявляється не лише в умінні досягати мети, а й в умінні утримуватися від чогось.}

^{Воля- абстрактна сила, свідомо спрямована активність особистості.}

^{95.Вольові дії.}

^{В ході задоволення потреб людина виявляє активність через різні дії.}

^{ВД(залежно від хар-ру усвідомлення і урегульованості дій)поділяються на:}

^{Імпульсивні(відсутнє чітке усвідомлення мет. Спонука може бути навіть неусвідомленою)}

^{Довільні(має місце усвідомлена мета, відсутні перешкода і вольове зусилля)}

^{Рольові(наявні три головні ознаки: усвідомлена мета,усвідомлена перешкода,вольове зусилля)}

^{ВД можуть бути складними (потребують значного напруження сил, терплячості, наполегливості й здійснюються в певній послідовності(див рис 1) і простими (люд без вагань наближається до поставленої мети, їй зрозуміло що і яким чином вона досягатиме. Вибір мети, прийняття рішення щодо виконання дії певним чином здійснюється без боротьби мотивів)}

^{рис 1}

^{96.Етапи ВД}

^{1)Підготовчий(дії подумки, обміркування, на якому усвідомлюється мета, визначаються шляхи і засоби досягнення мети і приймається рішення)}

^{2)Виконавчий(виконання прийнятого рішення і самооцінка виконаної дії)}

^{На першому етапі досить важливо усвідомлювати значення мети. Якщо людина усвідомлює її суспільне значення, то вона стає здатною до подолання значних труднощів. Важливим також є усвідомлення доступності мети. Постановка цілей, яких людина не здатна досягти, створює звичку не доводити розпочату справу до кінця. Однак і легкодоступні цілі не розвивають волі, не виробляють уміння боротися з труднощами.}

^{Зміст підготовчого етапу вольової дії може бути різним залежно від того, чи є внутрішні або зовнішні перешкоди на шляху до досягнення мети. За наявності перешкод підготовчий етап набуває характеру боротьби мотивів. Це трапляється тоді, коли у людини наявні суперечливі бажання, з яких одні спонукають її до певної дії, а інші відвертають від неї. В результаті боротьби мотивів людина приймає рішення. Воно виявляється як намір діяти або як намір відмовитися від дії, що є завершальним на підготовчому етапі вольової дії.}

^{Результатом вольової дії є досягнення мети. Завершується вольова дія самооцінкою: людина оцінює обрані нею способи досягнення мети, докладені зусилля і робить відповідні висновки на майбутнє}

^{Наступний важливий етап будь-якої вольової дії - виконання прийнятого рішення, яке може мати форму зовнішнього вчинку (дії) або утримання від зовнішньої дії (внутрішні вольові вчинки).}

У складному вольовому дії виділяють наступні етапи: 1) усвідомлення мети і прагнення досягти її; 2) усвідомлення ряду можливостей досягнення мети; 3) появу мотивів, які затверджують або заперечують ці можливості; 4) боротьба мотивів та вибір; 5) прийняття однієї з можливостей як рішення; 6) здійснення прийнятого рішення.

Етап "усвідомлення мети і прагнення досягти її" не завжди супроводжується боротьбою мотивів у складному дії. Якщо мета задана ззовні і її досягнення є обов'язковим для виконавця, то її залишається тільки пізнати, сформувавши у себе певний образ майбутнього результату дії. Боротьба мотивів виникає на даному етапі тоді, коли у людини є можливість вибору цілей, принаймні черговості їх досягнення. Боротьба мотивів, яка виникає при усвідомленні цілей, - це не структурний компонент вольової дії, а швидше певний етап вольової діяльності, частиною якої виступає дію. Кожен з мотивів, перш ніж стати метою, проходить стадію бажання (в тому випадку, коли мета вибирається самостійно). Бажання -- це існуючі ідеально (в голові людини) зміст потреби. Бажати чого-небудь - це перш за все знати зміст спонукальний стимулу.

Оскільки в людини в будь-який момент є різні значимі бажання, одночасне задоволення яких об'єктивно виключено, то відбувається зіткнення протилежних, незбіжних спонукань, між якими належить зробити вибір. Цю ситуацію і називають боротьбою мотивів. На етапі усвідомлення мети і прагнення досягти її боротьба мотивів дозволяється вибором мети дії, після чого напруга, викликана боротьбою мотивів на цьому етапі, слабшає.

Етап "усвідомлення ряду можливостей досягнення мети" - це власне розумове дію, що є частиною вольової дії, результат якого - встановлення причинно-наслідкових відносин між способами виконання вольової дії в наявних умовах і можливими результатами.

На наступному етапі можливі шляхи і засоби досягнення цілі співвідносяться з наявної у людини системою цінностей, що включає переконання, почуття, норми поведінки, провідні потреби. Тут кожен з можливих шляхів проходить обговорення в аспекті відповідності конкретного шляху системі цінностей даної людини.

Етап боротьби мотивів і вибору виявляється центральним у складному вольовому дії. Тут, як і на етапі вибору мети, можлива конфліктна ситуація, пов'язана. с. тим, що людина приймає можливість легкого шляху досягнення мети (це розуміння - один з результатів другого етапу), але в той же час в силу своїх моральних почуттів або принципів не може його прийняти. Інші шляхи є менш економічними (і це теж людина розуміє), але зате слідування їм більше відповідає системі цінностей людини.

Результатом вирішення цієї ситуації є наступний етап - прийняття однієї з можливостей як рішення. Він характеризується спадом напруги, оскільки дозволяється внутрішній конфлікт. Тут уточнюються, засоби, способи, послідовності їх використання тобто здійснюється уточнене планування. Після цього починається реалізація наміченого на етапі здійснення прийнятого рішення.

Етап здійснення прийнятого рішення, однак, не звільняє людину від необхідності докладати вольові зусилля, і часом не менш значні, ніж при виборі мети дії або способів його виконання, оскільки практичне здійснення наміченої мети знову ж таки пов'язане з подоланням перешкод.

Результати будь-якого вольового дії мають для людини два наслідки: перший - це досягнення конкретної мети; друге пов'язане з тим, що людина оцінює свої дії і витягує відповідні уроки на майбутнє щодо способів досягнення мети, витрачених зусиль.

 

97.Вольові стани

Вольові стани - тимчасові психічні стани, які є оптимальними внутрішніми умовами, що забезпечують успішне подолання особи­стістю труднощів.

Такими є стани оптимізму, активності, мобілізованості, відваги, рішучості, «бойового збудження», зосередженості, змобілізованості, уважності, готовно­сті, зацікавленості, зумовлені життєвими обставинами та особистістю. Вольовий стан не тотожний волі і вольо­вим якостям. Його може пережити і безвольна людина.

Стан мобілізаційної готовності. Йому передує ви­никнення цільової домінанти, яка спрямовує свідомість людини на досягнення результату. Він означає готов­ність боротися з труднощами майбутньої діяльності, виявити максимум вольових зусиль, не допустити розвитку несприятливого емоційного стану, спрямува­ти свідомість не на переживання значущості майбутньої діяльності, очікування успіху чи невдачі, а на контроль своїх дій. За такого стану особистість самоналаштована на цілковиту мобілізацію можливостей, що забезпечу­ють досягнення результату.

Мобілізаційний стан переводить інформацію з дов­готривалої пам'яті в оперативну, необхідну для ефек­тивної діяльності, а також активізує розумові процеси (прискоренням оперативного мислення), загострює сприйняття адекватних і неадекватних стимулів, ство­рює впевненість в успіху. Незначна невпевненість свід­чить про адекватне сприйняття людиною труднощів майбутньої діяльності. Оптимальне співвідношення «впевненості - невпевненості» в кожної людини інди­відуальне. Вольова мобілізація за необхідності включає емоційні механізми. Сприяє їй чітко сформульоване (керівником, педагогом, тренером) завдання.

У багатьох випадках результат діяльності не зале­жить від вольової мобілізації.

Стан зосередженості. Пов'язаний із навмисною концентрацією уваги на процесі діяльності, яка забез­печує ефективність сприймання, запам'ятовування, мислення, швидкість реагування на сигнали, якісний контроль за діями тощо.

Незібраність (неуважність) є протилежним мобіліза­ційній готовності станом. У процесі розв'язання завдан­ня вона виявляється у великій кількості зайвих рухів.

Стан рішучості. Виражає готовність до дії, яка, крім емоційного й інтелектуального аспектів, передба­чає специфічне переживання. Сутністю цього стану є готовність почати здійснювати прийняте рішення, ініціювати дію за наявності ризику, ймовірності непри­ємних наслідків. Виникає одночасно з прийняттям рішення, а не раніше за нього. З наближенням у часі і просторі до бажаного об'єкта рішучість може знижува­тися, якщо людина не впевнена в успіху, і навіть перехо­дити в нерішучість. Важливим фактором рішучості є здатність до самодисципліни, звичка ініціювати дію, вчинки без непотрібних сумнівів (наприклад, вставати зранку).

Стан стриманості. За такого вольового стану пове­дінка підкоряється розумному контролю. Вона може бути вираженням самодисципліни, вихованості люди­ни, а може свідчити про боягузтво (наприклад, людина не відповіла рішуче начальникові, тому що побоялася його помсти). Вольовий стан виражається в стримуванні за допомогою вольового зусилля негайного задоволення.

Вольові процеси і вольові стани визначають вольову поведінку людини. Стійка їх повторюваність зумовлює становлення в особистості вольових якостей.

Вольове зусилля є одним із головних психологічних засобів, за допомогою яких особистість владарює над своїми спонуканнями, вибірково включаючи одну мотиваційну силу і загальмовуючи іншу. Регуляція поведінки та діяльності здійснюється не тільки опосе­редковано - через мотиви, - ай безпосередньо - через мобілізацію (вольові зусилля).

Це зусилля віддзеркалює довільну мобілізацію люди­ни (посилення і гальмування спонукання), яку викори­стовують не тільки при втомі, а й на початку стомлюван­ня. Мобілізація (додаткова енергетизація) зумовлює зміну психічного стану і фізіологічних функцій, відсут­ніх при зміні сенсу дії. Відбувається вона за рахунок емо­ції, що виникає за наявності перешкоди, як реакція на дихотомії «треба - не можу», «не хочу, але треба», «треба те - треба інше».

Спонукання до дії може регулюватися і довільним способом, а не тільки вольовою регуляцією. Самонаказ сам по собі нічого не вирішує, він повинен бути поро­дженим потребою, стати доцільним. Тому імпульс можна розглядати як єдність мотиваційного спонукан­ня і самонаказу.

Вольове зусилля потрібне для посилення спонукан­ня при виникненні перешкод, труднощів на шляху до мети (для збільшення енергії). Воно додає енергії намі­рам, які виражають домінувальну свідому напруже­ність особистості, мають потребу в енергії, здатній загальмувати спонукання, що перешкоджає справі. Ця енергія мобілізується засобами (здебільшого вербальни­ми) зовнішньої і внутрішньої стимуляції.

На фізіологічному рівні вольове зусилля виражаєть­ся також у зміні дихання (затримка, різкий видих), що залежить від напруження людини. Затримка вдиху і видиху збільшує м'язову силу і швидкість реагування. Зумовлена пов'язаність вегетативної нервової системи з руховими центрами: накопичена при затримці подиху вуглекислота збуджує дихальний центр, це збудження передається на рухові центри. Напруга дихальних м'я­зів посилює і пропріорецептивну імпульсацію в кору головного мозку.

З вольовим зусиллям пов'язана особлива активність у внутрішньому плані свідомості, спрямована на мобіліза­цію можливостей людини. Її не можуть повноцінно замі­нити ні зміна сенсу дії, ні самонакази і м'язова напруга.

Вольове зусилля характеризують: відчуття внутріш­нього напруження; спрямованість уваги на виконувану дію; напруга м'язів, що не беруть участі у дії (у т. ч. і мімічних); вегетативні прояви (у т. ч. видимі: здуття кровоносних судин, потовиділення на лобі і долонях, почервоніння обличчя або блідість).

Виникає вольове зусилля не спонтанно, мимоволі, а під впливом самостимуляції - самосхвалення, самопідбадьорення, самонаказу, самопереконання. Вона може бути безпосередньою (фрази, слова, вигуки); опосеред­кованою (образи, уявлення); абстрактною (думки, вира­жені у внутрішньому мовленні); комбінованою (одноча­сне чи почергове застосування всіх форм).

Активізують її уявлення позитивно пережитих ситуацій, спогади про успіхи, приклади інших людей, актуалізація почуття обов'язку, власної гідності, соро­му, пробудження амбіцій та ін.

Самостимуляція завжди пов'язана з другою сиг­нальною системою. Основними функціями вольового зусилля є активація і гальмування. У різних ситуаціях людина активізує потрібні їй характеристики: в одному випадку додає максимум його одномоментно, в іншо­му - зберігає тривалий час необхідне вольове зусилля, ще в іншому - гальмує його. Залежно від потреб ситуа­ції реалізують такі види вольового зусилля:

а) фізичні зусилля (при м'язових напругах, подо­ланні втоми, нерішучості, страху, напруженні уваги, до­триманні режиму);

б) інтелектуальні вольові зусилля (вчитування в складно написаний текст, напруження спортсменом уваги на старті);

в) мобілізувальні та організувальні вольові зусилля. Мобілізувальні зусилля сприяють подоланню фізичних і психологічних труднощів, реалізуються при викори­станні прийомів психічної саморегуляції (словесних впливів: самопідбадьорення, самопереконання, самона­казу, самозаборони тощо). Організувальні виявляються при технічних, тактичних і психологічних труднощах у подоланні перешкод та здійснюються з використанням прийомів психічної саморегуляції.

Вольові зусилля бувають навмисними, реалізуючись як імпульс, що запускає програму дії (вольовий імпульс), і ненавмисними - пов'язаними з подоланням ускладнень. Залежно від обставин переважають пер­винні (несвідомі) і вторинні (звичні) вольові зусилля. Будучи онтогенетично вихідними, вони включаються в психічну регуляцію людини вже в перші роки життя. З часом вона починає звертати увагу на докладене зусил­ля. Ставши предметом рефлексії, воно перетворюється на власне вольове зусилля, механізм свідомої саморегу­ляції активності суб'єкта діяльності. Рефлексія - не тільки атрибут, а й ознака вольового зусилля.

 

98.Вольові якості.

Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки її влади над собою

Залежно від впливу і наслідків розрізняють позитивні та негативні вольові якості. До позитивних належать:

Рис. 2.9.4. Вольові якості особистості

Цілеспрямованість -уміння формулювати особистісно значимі цілі й утримувати їх.

Наполегливість - здатність тривалий час системно йти до поставленої мети.

Принциповість - спроможність дотримуватися прийнятого рішення.

Об'єднуючись, ці риси виявляються у силі волі особистості

Абулія пов'язана з нездатністю прийняти необхідне рішення, діяти через порушення співвідношення між корою великих півкуль і підкоркою

Апраксія - складне порушення цілеспрямованості дій, яке викликається локальними розладами лобних ділянок мозку

Організованість - вміння планувати і впорядковувати свої дії.

Сміливість - здатність діяти, не зважаючи на загрозливі обставини (небезпека для життя, здоров'я, престижу).

Пунктуальність - дотримання свого слова і вчасне виконання певної дії.

Витримка -вміння гальмувати небажані прояви активності.

Дисциплінованість - можливість впорядковувати свою поведінку відповідно до суспільних вимог.

Самостійність - спроможність приймати рішення та виконувати його, покладаючись на самого себе.

Відповідальність - здатність дотримуватися певних норм і відповідати за наслідки своїх дій.

Окрім позитивних вольових якостей, у людини можуть мати місце негативні прояви волі: впертість, лінощі, боягузтво, недисциплінованість, імпульсивність, навіюваність тощо. Дані негативні якості характеризують вольову слабкість людини. Крайній ступінь слабовілля людини перебуває за межами норм. До вагомих розладів складної вольової дії призводять абулія та апраксія.

Воля, як і більшість інших вищих психічних процесів, формується в ході вікового розвитку людини в зв'язку із загальним формуванням особистості.