Форми допсихічного відображення.

Відображення – це здатність одних матеріальних тіл і матеріальних систем залишати “слід” в інших тілах і системах у процесі їх взаємодії, здатності відтворювати властивості взаємодіючих систем. Найпростіші форми відображення існують у неживій природі.

У живій природі елементарною формою відображення є подразливість. Це здатність всього живого доцільно, вибірково реагувати на зовнішні фізико-хімічні чинники. Свідченням цього є тропізми, настії рослин та мікроорганізмів. Це рівень допсихічного відображення. З появою нервової системи виникає психічна форма відображення. Чутливість і нервова система становлять субстрат психічної форми відображення. Відчуття є вихідною елементарною формою психічного відображення. Це є суб’єктивний образ об’єктивного світу, що виникає внаслідок сприйняття і відтворення організмом дії на нього зовнішнього світу. У зв’язку з цим відчуття можуть розглядатися у таких аспектах: як суб’єктивний образ об’єктивного світу; як суб’єктивний стан організму; як сигнал, що несе організму життєво важливу інформацію і як імпульс зворотних реакцій організму на зовнішні дії.

На основі відчуттів утворюється поведінкова діяльність живих організмів, де центральне місце займає рефлекс – як відповідна зворотна реакція організму на зовнішні і внутрішні подразнення. Рефлекси поділяються на безумовні і умовні. Безумовні – це інстинкти: голоду, холоду, самозбереженню, продовження роду та ін. Умовні – це навички, що виробляються у процесі життя.

У ході еволюції живих організмів з появою вищих тварин виникає вища нервова діяльність, яка пов’язана з наявністю мозку, психіки. Окрім відчуттів виникають вищі форми відображення – сприйняття та уявлення. З подальшим розвитком виникає свідомість як вища форма відображення.

 

Функції психіки. Рефлекторність психіки. Активність психіки.

Основними функціями психіки є відображення і регулювання. Ці функції взаємозалежні і взаємообумовлені: відображення регулюється, а регулювання засноване на інформації, отриманої в процесі відображення.

Психіка виконує сигнальну та регулятивну функції. Сигнальна функція психіки полягає в повідомленні людині про умови її життя, інших людей і її саму. Між сигналом і відповіддю на нього виникають певні відношення і зв'язки, «умовні рефлекси» (І. Павлов). Одні сигнали - подразники зовнішнього світу (звук, світло, тиск, колір) - викликають відчуття, сприймання, зумовлюють виникнення у мозку відчуття чи образу. Вони утворюють першу сигнальну систему.

Особливим сигналом для людини є слова. Як і предмети навколишнього світу, вони зумовлюють виникнення образів, уявлень, думок, переживань. Наприклад, слова «червоне світло» викликають у водія таку саму реакцію, як і реальне червоне світло.

Психіка виконує когнітивну (пізнавальну), регулятивну, мотиваційну та комунікативну функції(?). Когнітивна функція виявляється в активізації всіх пізнавальних процесів при виконанні виробничого завдання. У процесі праці людина сприймає і переробляє інформацію, приймає і реалізує рішення, осмислює різні варіанти дій, використовує засвоєні знання, навички і вміння, прогнозує можливі ситуації, вдосконалює способи діяльності. Регулятивна функція психіки в процесі праці реалізується в станах оптимальної мобілізації резервних можливостей працівника, необхідному рівні його активності, концентрації і спрямуванні пізнавальних процесів та вольових зусиль на досягнення поставленої мети. Мотиваційна функція психіки пов’язана з спонуканням працівника до активності та підтримання останньої на певному рівні. Комунікативна функція психіки в процесі праці реалізується у спілкуванні працівників, яке є основою міжособистісних відносин, способом організації спільної діяльності та методом пізнання людини людиною.

Рефлекторність психіки.

І. М. Сєченов сформулював положення рефлекторної теорії, яку експериментально розробили І. П. Павлов, О. О. Ухтомський, В. М. Бехтєрєв, Н. С. Введенський.

Анатомо-фізіологічний механізм рефлекторної діяльності забезпечує:

1) сприймання зовнішніх подразників

2) перетворення їх у нервові імпульси (кодування) та передавання в мозок;

3) декодування й переробку сприйнятої інформації; подання команд у вигляді нервових імпульсів до м'язів та залоз;

4) прийом та передавання в мозок інформації про наслідки виконаного акту (зворотний зв'язок);

5) корекцію повторних дій з урахуванням даних зворотного зв'язку. Рефлекторний принцип психічної діяльності в подальшому вивчав І. П. Павлов (рис. 1.10). Зупинимось коротко на питаннях про безумовні та умовні рефлекси і першу та другу сигнальні системи.

Існує два види рефлексів: безумовні та умовні. Безумовні рефлекси виникають несвідомо (безумовно), коли на організм діють зовнішній і внутрішній подразники. Умовні рефлекси з'являються за певних умов. Безумовні рефлекси є природженими, видовими, а умовні утворюються в процесі життєдіяльності організму, в результаті неодноразових впливів подразника, тобто вони набуті, індивідуальні.

Таким чином, слова і словосполучення сигналізують корі великого мозку людини про предмети та явища. Вони с пусковим механізмом дій і вчинків людини, основою пізнання і спілкування між людьми. Разом з тим перша і друга сигнальні системи постійно взаємодіють.

Активність психіки.

Активність психіки виявляється в умотивованості процесів відображення, тобто в пошуку найкращих рішень, оцінці варіантів можливої поведінки, а також у досягненні результатів пізнання, які стають дедалі адекватнішими відображуваному світові.

Активність психіки виявляється і в ході відображення реальності, оскільки воно передбачає перетворення фізико-хімічних впливів, що діють на органи чуттів, на образи предметів, і у сфері спонук, що надають діям і вчинкам людини енергії і стрімкості. Активність припускає можливість пошуку і вибору варіантів дій із безлічі можливих, що відповідають завданням і меті діяльності людини.

15. Основні психологічні характеристики свідомості. Функції свідомості

 

Свідомість - найвища, притаманна тільки людям і зв`язана з мовою функція мозгу, яка полягає в узагальненному і цілеспрямованому відображенні длійсності, в попередній уявній побудові дій і передбачанні іх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролю поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.

Головними ознаками свідомості є відображення сіту, відношення цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає з ії націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об`єктом розгляду свідомості може бути вона сама й ії носії, тобто свідомість пов`язана з самосвідомістю.

Основними елементами свідомості, які перебувають в діалектичному взаємозв`язку, це: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості - це насамперед збагачення ії новим знанням про кавколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об`єкт і ступінь явності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості.

 

Основними функціями свідомості є:

1. пізнавальна, яка реалізується в придбанні і накопиченні знань про природу, суспільстві і самій людині.

2. творчо-конструктивна, що виявляється у випереджаючому відображенні, в уявному моделюванні майбутнього і в цілеспрямованому перетворенні на цій основі дійсності, у створенні, зокрема, предметних форм, не існуючих в природі. Природа не будує літаків, не пече хліб, не пише романи. Все це продукти людського розуму і людських рук. Інколи, окремо виділяють прогностичну (людина до певної межі з деякою вірогідністю може передбачати майбутнє, прогнозувати свої дії, будувати плани і здійснювати їх), проте це не доцільно.

3. регулятивно-управлінська, що забезпечує розумне регулювання і самоконтроль поведінки і діяльності людини, його взаємини із зовнішнім світом.

4.Рефлексія. Функцію рефлексії слід вважати основною: вона, мабуть характеризує суть свідомості. Як об'єкт рефлексії виступають сенс буття, життю, діяльності, віддзеркалення світу і мислення про нього, підстави і способи регуляції людиною власної поведінки, дій, вчинків, самі процеси рефлексії, і, звичайно, власна свідомість.

Формою вираження свідомості людини є мова. У нім "відкладаються, об'єктивувалися і через нього актуалізуються" знання і стосунки, свідомість, що стає стержнем. Мова - особлива об'єктивна система, в якій збережений суспільно-історичний досвід або суспільна свідомість.

У психологїі свідомість розглядаеться як особлива форма відображення, як загальна якість психічних функцій. Саме розвиток усіх психічних функцій забезпечуе формування у людини внутрішнього світу, суб'ективної моделі навколишнього світу.

Свщомість виконуе основні функції психіки, які притаманні лише людині:

- формуе внутршній план Діяльності, ії програму,

- синтезуе динамічну модель дійсності, за допомогою якої людина оріентуеться в навколишньому фізичному і соціальному середовищі,

- визначае попередню, мислену побудову дій, передбачае їх наслідки, керуе і контролюе поведінку людини, здатність її віповідати за наслідки дій та розуміти те, що мае Місце в навколишньому світі і в ній самій.

До основних властивостей свідомості належать її атрибути — переживания, пізнання та відношення.

Переживания — це атрибут свідомості індивіда, який не містить образу предмета, що відображаеться, а тільки виявляеться у формі задоволення-незадоволення (страждання), напруження-розрядки, збудження-заспокоення. Переживания можна віднести до емоційної складової свідомості, до певного афекту, який е невід’емним від пізнання.

Пізнання — це компонент свіомості індивіда, що сприймаеться у формі безпосередніх або опосередкованих, більш або менш повних і точних образів явищ, предметів, що відображаються, та думок про їх зв'язки. Цей атрибут свіомості може сприйматися як її когнитивна складова, послідовно реалізуеться у відчутті, сприйнятті, мисленні та пам'яті.

Відношення особистості як суб'екта до навколишнього світу — це активний компонент індивідуальної свідомості і її зворотний суб'ективний зв'язок зі світом, який відображаеться та об'ективізуеться психомоторикою.

16. Умови виникнення свідомості. Особливості свідомості як вищої форми психічного відображення.

Головною передумовою виникнення людської свідомості було утруднення умов існування людиноподібних істот - антропоїдів. Під впливом умов життя їх центральна нервова система стала набагато складнішою за будовою та функціями. У зоні великих півкуль головного мозку поступово розвивалися тім'яні, скроневі та особливо лобові долі, які здійснювали вищі пристосувальні функції.

Досить помітно розвинулися вони в людини під впливом праці. Про це свідчить те, що у мавпи лобові долі становлять 0,4 відсотка об'єму великих півкуль, в орангутанга та шимпанзе - 3, 4 відсотка, а в людини - 10 відсотків.

На біологічному етапі розвитку психіки виникли передумови для появи вищих, суто людських, форм психіки - свідомості. Знання біологічного етапу розвитку психіки як передісторії людської свідомості дає можливість науково пояснити її виникнення.

Протягом усього розвитку в різних видах діяльності в людини поступово формувалися специфічно людська, свідомо спрямована пізнавальна діяльність, уява, людські почуття та якості волі, різноманітні психічні властивості, які істотно відрізняються від інстинктивної психічної діяльності тварин.

Праця, суспільний спосіб життя — це головні чинники історичного розвитку людської свідомості як вищої форми психіки, яка виявляє ставлення людини до свого середовища, здатність змінювати природу, пристосовувати її до своїх потреб.

Ці особливості в психіці тварин відсутні. Вони не виокремлюють себе з навколишнього середовища, пасивно пристосовуються до його змін.

Знання умов виникнення та розвитку свідомості в людини мас велике значення для її формування.

ідомість - це найвища форма розвитку психіки, притаманна тільки людині, що виявляється в складних формах відображення світу, опосередкована суспільно-історичною діяльністю людей

Через свідомість людина здатна пізнати сутність навколишнього світу, розуміти його та одночасно знати про те, що вона знає або не знає.

Свідомість як категорія філософії та психології традиційно розглядається науковцями. Зародження цих ідей почалося ще в античності, коли сформувались два філософські напрямки - ідеалізм та матеріалізм. З точки зору першого - ідеалізму - свідомість трактується як власне людська форма психіки, початок і умова буття, матеріалісти розглядають свідомість як результат відображення людиною дійсності, продукт пристосування та активного ставлення до буття. Однак щодо більш точної інтерпретації цього поняття виникає величезна кількість невирішених питань, тому вивчення та трактування поняття свідомості і по сьогодні залишається відкритою науковою проблемою. Свідомість характеризується певними особливостями.

17. Уявлення як вторинний образ.

Уявлення - образ предмета або явища, не впливає в даний момент на органи чуття. Уявлення-вторинний образ предмета або явища, збережений у пам'яті.

Уявлення характеризуються наочністю (виникають як образи), фрагментарністю (повні пробілів), нестійкістю і непостійністю.

Функції уявлень

1) Сигнальна (відображення в кожному конкретному випадку не тільки образу предмета, раніше впливати на наші органи почуттів, але і різноманітною інформацією про цей предмет, яка яка несе сигнальне значення)

Наприклад, при вигляді апельсина виникає уявлення про нього як про їстівний і досить соковитому предметі. Отже, апельсин в змозі задовольнити голод або спрагу.

2) Регулююча функція полягає у відборі потрібної інформації про предмет або явище, раніше впливати на наші органи почуттів. Причому цей вибір здійснюється не абстрактно, а з урахуванням реальних умов майбутньої діяльності. Завдяки регулюючої функції актуалізуються саме ті сторони, наприклад, рухових уявлень, на основі яких з найбільшим успіхом вирішується поставлене завдання.

3) Настроювальна функція - проявляється в орієнтації діяльності людини в залежності від характеру впливів навколишнього середовища. Так, вивчаючи фізіологічні механізми довільних рухів, І. П. Павлов показав, що з'явився руховий образ забезпечує на будівництво рухового апарату на виконання відповідних рухів. Настроювальна функція уявлень забезпечує певний ефект, що тренує рухових уявлень, що сприяє формуванню алгоритму нашої діяльності.

Види уявлень.

- За видами аналізаторів (зорові, слухові, нюхові, дотикові та ін);

Подання - чуттєві образи, і їх класифікують за тим аналізаторах, з якими пов'язане їх виникнення. Виділяють зорові, слухові, нюхові, дотикові, рухові та інші уявлення. Формування уявлень про запах, смак, тактильної та інших фізичних властивостях предметів відбувається в житті, закріплюється у початковій школі та на уроках хімії, фізики.

М'язово-рухові уявлення лежать в основі рухів. Їх розпад призводить до того, що людина втрачає здатність здійснювати рухи у відсутності предмета, за поданням.

Непомітні, зародкові руху під впливом подання отримали назву ідеомоторних актів. Ідеомоторні акти виражаються в біоструми м'язів.

Має практичне значення і так звана ідеомоторна тренування. Подання руху викликає напруження м'язів і підтримує необхідний рівень їх тренованості.

За ступенем узагальнення в образі об'єктивної реальності розрізняють: одиничні, загальні і схематизовані подання.

Одиничні подання - представлення одного конкретного предмета і явища. Вони можуть виникнути на основі сприйняття реального предмета і твори мистецтва.

Як образи пам'яті, одиничні уявлення є основою впізнавання. Одиничні вистави - основа формування загальних уявлень.

Загальне уявлення - уявлення, про загальні риси групи подібних предметів.

Загальні уявлення вплетені в навчання будь-якого предмета. Схематизовані вистави - відображення предмета у вигляді умовного графічного зображення.

За ступенем вольових зусиль (мимовільні й довільні).

18. Класифікація відчуттів: систематичний і генетичний підходи.

Систематична класифікація відчуттів

Розглянемо систематичну класифікацію відчуттів. Ця класифікація було запропоновано англійським фізіологом Ч.Шеррингтоном. Розглядаючи найбільші і значні групи відчуттів, він розділив їх у три основних типи:Інтероцептивне, пропріоцептивне, Екстероцептивне.

пропріоцептивне відчуття відображають рухи та стани тіла та органів(кінестатичні відчуття).

Інтероцептивні відчуття, які сигналізують про стан внутрішніх процесів організму, виникають завдяки рецепторам, які є на стінках шлунку й кишечнику, серця й кровоносної системи тощо внутрішніх органів. Ця найбільш давня і елементарна група відчуттів. Рецептори, сприймають інформацію про стан внутрішніх органів, м'язів тощо, називаються внутрішніми рецепторами. Інтероцептивні відчуття ставляться до найбільш усвідомлюваних і найбільш дифузних відчуттів

Екстероцептивние відчуття (найбільша група відчуттів) Вони доводять до людини інформацію із зовнішнього світу і є основною групою відчуттів, яка зв'язує людину із зовнішнім середовищем. Усю групу прийнято умовно розділяти на дві підгрупи: контактні і дистантні.

Дистантні відчуття відображають чеснот об'єктів, що є на деякій відстані від органів почуттів. До таких відчуттів відносяться слух і зір. Слід зазначити, що нюх, на думку багатьох авторів, займає проміжне становище між контактними і дистантними відчуттями, займає проміжне становище, оскільки нюхові відчуття виникають з відривом від предмета, але водночас молекули, що характеризують запах предмета, із якими відбувається контакт нюхового рецептора, безсумнівно, належать даному предмета. У цьому полягає двоїстість становища, займаного нюхом в класифікації відчуттів.

Контактні відчуття викликаються безпосереднім впливом об'єкта на органи почуттів. Прикладами контактного відчуття є смак і дотик.

Структурно-генетична класифікація відчуттів

Поруч із систематичної класифікацією відчуттів є і структурно-генетична класифікація, інакше кажучи, їхнє ставлення до різним рівням організації та виділення відчуттів, що виникли в різних етапах еволюції і має неоднакову складність своєї будови.

Говорячи про інтероцептивні відчуття, ми відзначали примітивність і дифузність, що близькі до емоційних станів що й важко розподіляти деякі чіткі категорії.

Переходячи до екстероцептивних відчуттів, ми мали змогу відзначити їхнє неоднакову складність. Так, нюхові і смакові відчуття носять значно більше суб'єктивного характеру і зберігають значно більшу зв'язку з емоційними станами (почуттям приємного і неприємного), ніж зорові відчуття (і лише частково, слухові), що відбивають предмети зовнішнього світу, що потенційно можуть протікати, не викликаючи обов'язково емоційних переживань, і носять значно більше об'єктивний, і диференційований характер, відбиваючи форму, величину і просторове розташування діючих на людини предметів. Нарешті, дотикальні відчуття мають двоїстий характер, включаючи до свого складу як примітивні компоненти, близькі до емоційним переживань (наприклад, відчуття тепла, холоду, болю), і складні компоненти (відчуття розмірів, форми, розташування діючих на шкіру предметів).Це змусило дослідників виділити дві форми, чи два рівня відчуттів і за пропозицією англійського невролога Хеда, казати про примітивних -протопатичних і складних -епікритичих відчуттях.

Протопатичні відчуття

Під прототапичними відчуттями прийнято розуміти ті найбільш древні форми відчуттів, котрі носять об'єктивного диференційований характер. Ці відчуття невіддільні від емоційних станів і відбивають з достатньої виразністю об'єктивні предмети зовнішнього світу, вони мають безпосередній характер, далекі від мислення та їх можна розділити на чіткі категорії, які можна було б позначити певними узагальненими термінами.

Епікритичні відчуття

Під епікритичними відчуттями розуміються найвищі види відчуттів, які носять суб'єктивни характер, відділені від емоційних станів, мають диференційовану структуру, відбивають об'єктивні предмети зовнішнього світу.Цей вид відчуттів виник більш пізніх етапах еволюції. Яскравим прикладом цієї категорії є зорові відчуття.

19. Загальні якості слухових відчуттів.

Слухові відчуття також мають велике значення в житті людини. Вони допомагають людині правильно орієнтуватися в навколишньому середовищі і регулювати свої дії. Чутливі закінчення слухового нерва розташовані у внутрішньому вусі (завитку зі слуховою мембраною і чутливими волокнами). Зовнішнє вухо (вушна раковина) вловлює звукові коливання, а механізм середнього вуха передає їх завитку. В основі збудження чутливих закінчень у завитку лежить принцип резонансу: різні за довжиною і товщиною закінчення слухового нерва приходять в рух (резонують) при однаковій кількості коливань у секунду. Коливання - це рух пружинних тіл, передаються до вуха повітряним середовищем. Розрізняють три види слухових відчуттів: мовні, музикальні та шуми. В цих видах відчуттів звуковий аналізатор виділяє чотири якості звука: силу (або інтенсивність), висоту, тембр, тривалість у часі. Слухові відчуття мають велике значення в усній мові. В процесі оволодіння мовою і користування нею у людини виробляється фонематичнй слух, тобто чутливість до звуків мови. Він формується протягом життя залежно від мовного середовища, в якому виховується дитина. В основі дуже тонкої диференціації звуків мови лежить утворення тимчасових зв'язків, умовних рефлексів, які, правильно відображаючи акустичні подразники, одержують підкріплення, таким чином набувають значної міцності. Відмінність між звуками різних мов дуже невелика, проте людина виявляє досить велику чутливість до їхніх особливостей, оволодіваючи ними з раннього віку. Музикальний слух є теж соціальним явищем. Можливість естетичної насолоди музикою закладена втому емоційному тоні, який пов'язаний зі звуком. Добре відомо, що окремий звук може бути приємним або неприємним. Але ж між цим елементарним емоційним станом і здатністю насолоджуватися музичними творами лежать століття розвитку музичної культури людства. Музикальний слух виховується і формується, як і мовний.

Шуми менш соціальні і значимі для людини. Шуми можуть викликати певний емоційний настрій (шум дощу, вітру), іноді є сигналом небезпеки (шипіння змій, кроки наближення ворога). В шкільній практиці доводиться зустрічатися з негативним впливом шуму: він заважає виділити у свідомості корисні сигнали - слова, втомлює нервову систему. Не випадково у великих містах оголошена боротьба із шумом на вулицях.

 

 

20. Слухове просторове сприймання.

Сприймання поділяються на види за кількома основами. За провідним аналізатором виділяють такі види сприймання: зорове, слухове, тактильне, кінестезичне, нюхове і смакове

.Сприймання простору У взаємодії людини з навколишнім середовищем сприймання простору є обов'язковою умовою її орієнтування в цьому середовищі. У процесі сприймання простору розрізняють сприймання величини, форми, об'ємності й віддаленості предметів. Взаємодія людини з довкіллям включає і саме тіло людини з характерною для нього системою координат. Людина, яка відчуває світ, сама є матеріальним тілом, яке займає певне місце в просторі й має певні просторові ознаки: величину, форму та виміри тіла, спрямування рухів у просторі.Встановлено, що в основі різноманітних форм просторового сприймання лежить функціонування комплексу аналізаторів, які взаємодіють між собою. Особливу роль у просторовому орієнтуванні виконує руховий аналізатор, за допомогою якого встановлюється ця взаємодія. До спеціальних механізмів просторової орієнтації належать нервові зв'язки між двома півкулями в аналізаторній діяльності: бінокулярний зір, бінауральний слух, бімануальний дотик тощо. Важливим чинником у відображенні просторових якостей предметів є функціональна асиметрія, яка характерна для всіх парних аналізаторів. Функціональна асиметрія полягає в тому, що одна зі сторін аналізатора є провідною, домінантною.Сприймання форми і величини предмета здійснюється за допомогою зорового, тактильного і кінестезичного аналізаторів. Однак основну роль відіграє зоровий аналізатор. За висловом І.М. Сєченова, око є вимірником простору. Кришталик ока змінює свою кривизну залежно від віддаленості предмета, що діє на нього. На близькій відстані він стає випуклішим, на віддаленій - плоскішим. Акомодація очей з важливим руховим механізмом зорового аналізатора допомагає сприймати відстань. Через порушення акомодації знижується точність зорового сприймання відстані. Важливе значення для сприймання відстані мають рухи очей, зокрема їхня конвергенція. При переведенні очей з віддаленішого об'єкта на менш віддалений наявна їхня конвергенція - то більша, що ближчий об'єкт. Конвергенція очей спостерігається за умов бінокулярного зору (бачення двома очима). Сприймання відстані одним оком характеризується недостатньою точністю. Найінформативнішою ознакою, яку необхідно вирізнити при ознайомленні з формою, є контур. Зорова система має не лише встановлювати межу між об'єктом і тлом, а й утримувати її. Це здійснюється за допомогою рухів очей, які ніби повторно виокремлюють контур, і є неодмінною умовою створення образу форми предмета.

При сприйманні об'ємності або глибини предметів основну роль відіграє бінокулярний зір. При бінокулярному зорі зображення падає на диспарантні, тобто на незбіжні точки сітківок правого і лівого ока. Коли зображення падає на ідентичні, тобто цілком збіжні точки сітківки, воно сприймається як плоске. Якщо диспарантність зображення предмета дуже велика, то зображення починає сприйматися подвійно. Так, якщо дивитися на шнурок, який висить вертикально на відстані в кілька метрів, і водночас тримати перед очима олівець, то побачимо два олівці. Перевівши погляд на олівець, ми отримаємо подвійне сприймання шнурка. Якщо ж диспарантність не перевищує певної величини, виникає сприймання глибини.При одночасному баченні двома очима відповідне подразнення від правого й лівого ока об'єднується в мозкових частинах зорового аналізатора. Створюється враження об'ємності предмета, що сприймається.За віддаленості предметів велике значення в сприйманні простору має взаємо розташування світлотіней, яке залежить від розташування предметів. Людина підмічає ці особливості й навчається, користуючись світлотінями, правильно визначати розташування предметів у просторі. У сприйманні простору, зокрема відстані, беруть участь нюхові та слухові відчуття. За запахом можна, наприклад, визначити, що десь близько розміщується їдальня, за звуком кроків - розпізнати, далеко чи близько від вас іде людина.