Надання допомоги при ураженні електричним струмом

Основними умовами успіху при наданні першої допомоги ураженому від електричного струму є: спокій, швидкість дії, знання і уміння людини, яка надає допомогу. Надання допомоги при уражені електричним струмом поділяють на два етапи:

— звільнення ураженого подальшої суміжності з струмоведучою частиною, яка міститься під напругою: електричне обладнання (корпус апарату, проводи та ін.);

— надання першої допомоги до прибуття лікаря.

При уражені електричним струмом необхідно як можна швидше звільнити ураженого від дії

У всіх випадках, той, хто надає допомогу, не повинен торкатися до ураженого без належних заходів обережності, тому що це небезпечно для життя.

Щоб звільнити ураженого від струмоведучої частини чи проводу напругою до 1000 В, треба скористатися канатом, палкою або яким-небудь іншим сухим предметом, який не проводить електричного струму. Можна також відтягти його за одежу (якщо вона суха і відстає від тіла), наприклад, за поли костюма чи пальто, за комір. Уникаючи при цьому торкання до металевих предметів та частин тіла ураженого, не покритих одягом.

Для ізолювання рук, той, хто надає допомогу, особливо якщо йому необхідно торкнутися тіла ураженого, на непокритого одягом, повинен надіти діелектричні рукавички на руку, або обернути руку хусткою, одягти на руку рука піджака або пальто, накинути на ураженого гумовий килим, гумову матерію (плащ) або просто суху матерію. Можна ізолювати себе, коли стати на гумовий килим, суху дошку чи яку-небудь підставку, яка не проводить електричного струму, пакунок одягу та ін.

При відділенні ураженого від струму рекомендується діяти однією рукою тримаючи іншу в кишені, за спиною.

ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ УРАЖЕНІ ВІД ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ

Рятування ураженого залежить від дії електричного струму, а також від швидкості відділення його від струму, а також від швидкості і правильності надання йому допомоги. Зволікати в її наданні може викликати загибель ураженого. При уражені електричним струмом смерть часто буває клінічною, тому ніколи не треба відмовлятися від надання допомоги ураженому і вважати його мертвим, якщо не має дихання, серцебиття, пульсу.

При визволені ураженого від дії струму необхідно негайно надати йому лікарську допомогу у відповідності з його станом.

Якщо уражений не втратив свідомості, його треба відвести або віднести в зручне для відпочинку місце, створити повний спокій, запропонувати полежати, створити приплив свіжого повітря.

Якщо уражений знаходиться у безсвідомості, але дихає нормально і у нього прослуховується пульс, потрібно негайно визвати лікаря, а до його приходу надати допомогу – привести ураженого у свідомість, давати нюхати нашатирний спирт, злегка змочити лице водою, забезпечити приплив свіжого повітря.

Якщо уражений знаходиться в тяжкому стані, тобто не дихає, або переривчасто, необхідно, не втрачаючи часу, приступити до штучного дихання.

Якщо в ураженого відсутня свідомість, дихання, пульс, шкіра синюча, і зіниці широкі, можна припустити, що він знаходиться в стані клінічної смерті, і негайно приступити до штучного дихання по способу “із рота в рот”, або “із рота в ніс” та зовнішнього масажу серця. Ні в якому разі не можна заривати ураженого в землю, тому це принесе тільки шкоду і приведе до втрати дорогих для його спасіння хвилин.

При уражені блискавкою надається така сама допомога. Для виконання штучного дихання ураженого необхідно покласти на спину, розстібнути одяг. Перед тим, як розпочати штучне дихання, необхідно в першу чергу забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів, які в положенні на спині в без відомості завжди закриті запалим язиком. Крім того, в порожнині рота може знаходитися чужорідний вміст, який необхідно видалити пальцем, який можна обгорнути тканиною чи бинтом. Після цього, той, хто надає допомогу розміщується збоку від голови ураженого, під лопатки кладе валик із згорнутим одягом, одну руку підсовує під шию ураженого, а долонь іншої руки – на його лоб, максимально запрокинути голову. При цьому корінь язика піднімається і визволяє гортань, а рот відчиняється. Той, хто надає допомогу нахиляється до обличчя, робить глибокий вдих відкритим ротом, щільно охоплює губами відкритий рот і робить енергійний видих, з деяким зусиллям вдуваючи повітря в його рот; одночасно він закриває ніс ураженого щокою чи пальцями руки, яка знаходиться на лобі. При цьому обов’язково треба наглядати за грудною клітиною ураженого, яка піднімається. Як тільки грудна клітина піднімається, нагнітання повітря припиняється, той, хто надає допомогу перевертає обличчя в сторону, відбувається видих ураженого. Таким чином треба робить 10-12 вдувань за хвилину, через кожні 5-6 секунд.

Якщо після вдувань повітря, грудна клітина не розправляється, необхідно висунути нижню шелепу ураженого вперед. Для цього чотирма пальцями обох рук беруть щелепу ззаду за кутки і, упираючись великими пальцями в її край нижче куточків рота, відтягують і висовують щелепу вперед так, щоб нижні зуби стояли попереду верхніх.

Якщо щелепа ураженого сильно стиснута і відкрити рота не вдається, слід проводити штучне дихання “із рота в ніс”. Штучне дихання проводяться до повного глибокого і ритмічного самостійного дихання.

При уражені електричним струмом може наступити не тільки зупинка дихання, але і зупинка кровообігу, тоді коли серце не забезпечує циркуляції крові по судинам; якщо натискати на грудину штовховими рухами, то кров буде надходити з серця, майже так, як це відбувається при його природному скороченні. Якщо допомогу надає одна людина, вона розташовується збоку від ураженого і, нахилившись, робить два швидких енергійних вдування (по способу “із рота в рот”, або “із рота в ніс”), потім піднімається, залишається на цій же стороні від ураженого, долоню однієї руки він кладе на нижню половину грудини, а пальці піднімає. Долонь другої руки він кладе поверх першої руки поперек або уздовж та натискає, допомагаючи нахилом свого корпусу. Руки при натискуванні повинні бути направлені у ліктях. Натискати слід швидкими поштовхами так, щоб змістити грудину на 4-5 см. тривалість натискання не більше 0,5 с. Інтервал між окремими натисканнями - -,5 с. в паузах рук з грудини не знімати, пальці залишаються прямі, руки повністю випрямлені в ліктях. Якщо пожвавлення проводить одна людина, співвідношення “дихання-масаж” 2:15, якщо проводять дві особи – 1:5.

Після того, як поновиться серцева діяльність, буде пульс, масаж серця негайно припиняють, проводжаючи штучне дихання при слабкому диханні ураженого і стараючись, щоб природний та штучний вдих збігалися. При накоплені самостійного дихання штучне дихання також припиняють. Якщо серцева діяльність, або самостійне дихання не поновлюється, але реанімаційні заходи ефективні, то їх можна припинити тільки при передачі потерпілого у руки медичного персоналу.

 

Закон України про ОП

Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації

конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у

процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови

праці, регулює за участю відповідних органів державної влади

відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни

праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок

організації охорони праці в Україні.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення понять і термінів

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних,

організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і

лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на

збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі

трудової діяльності.

Роботодавець - власник підприємства, установи, організації

або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду

діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує

найману працю.

Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації,

установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим

договором (контрактом).

Стаття 2. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних

осіб, які відповідно до законодавства використовують найману

працю, та на всіх працюючих.

Стаття 3. Законодавство про охорону праці

Законодавство про охорону праці складається з цього Закону,

Кодексу законів про працю України (322-08), Закону України "Про

загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного

випадку на виробництві та професійного захворювання, які

спричинили втрату працездатності" (1105-14) та прийнятих

відповідно до них нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого

надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що

передбачені законодавством України про охорону праці,

застосовуються норми міжнародного договору.

Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці визначається

відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) Верховною Радою

України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових

умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним

захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на

принципах:

пріоритету життя і здоров'я працівників, повної

відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і

здорових умов праці;

ідвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення

суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та

продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та

нешкідливих умов праці;

 

комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі

загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання

та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики,

досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди

особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та

професійних захворювань;

встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх

підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від

форм власності та видів діяльності;

адаптації трудових процесів до можливостей працівника з

урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

використання економічних методів управління охороною праці,

участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці,

залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі,

отримання яких не суперечить законодавству;

інформування населення, проведення навчання, професійної

підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони

праці;

забезпечення координації діяльності органів державної влади,

установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми

охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також

співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та

працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами

під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та

державному рівнях;

використання світового досвіду організації роботи щодо

поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного

співробітництва.

Розділ II ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ

Стаття 5. Права на охорону праці під час укладання трудового

договору

Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи

. Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі

та шкідливі умови праці

Стаття 8. Забезпечення працівників спецодягом, іншими

засобами індивідуального захисту, мийними та

знешкоджувальними засобами

Стаття 9. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я

працівників або у разі їх смерті

Стаття 10. Охорона праці жінок

Стаття 11. Охорона праці неповнолітніх

Стаття 12. Охорона праці інвалідів

Розділ III

ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Стаття 13. Управління охороною праці та обов'язки

роботодавця

Стаття 14. Обов'язки працівника щодо додержання вимог

нормативно-правових актів з охорони праці

Стаття 15. Служба охорони праці на підприємстві

Стаття 16. Комісія з питань охорони праці підприємства

Стаття 17. Обов'язкові медичні огляди працівників певних

категорій

Стаття 18. Навчання з питань охорони праці

Стаття 19. Фінансування охорони праці

Стаття 20. Регулювання охорони праці у колективному договорі,

угоді

Стаття 21. Додержання вимог щодо охорони праці під час

проектування, будівництва (виготовлення) та

реконструкції підприємств, об'єктів і засобів

виробництва

Стаття 22. Розслідування та облік нещасних випадків,

професійних захворювань і аварій

Стаття 23. Інформація та звітність про стан охорони праці

 

 

27. Атестація робочих місць за умовами працi проводиться на підприємствах i в організаціях незалежно від форми власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, установки, прилади та апарати, сировина та матеріали є потенційними шкідливими та небезпечними виробничими факторами, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також їхніх нащадків як зараз, так i в майбутньому.

Основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або повно важенним органом i працюючим у сфері реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення,пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Атестацiя робочих мiсць передбачає:

- виявлення шкідливих та небезпечних факторів i причин формування несприятливих умов працi;

- санітарно-гігієнічне дослідження факторiв виробничого ередовища, важкості й напруженостi трудового процесу на робочому місці;

- комплексну оцінку факторiв виробничого середовища i характеру працi на відповідність їх характеристик стандартам безпеки працi, будівельним та санітарним нормам i правилам;

- визначення ступеню шкідливості і небезпечності працi та її характеру за гігієнічною класифікацією;

- обгрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкiдливими), важкими (особливо важкими) умовами праці;

- визначення права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах;

- визначення i реалізацію технічних i організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію умов та характеру працi.

Період переатестації визначається самим підприємством у колективному договорі,але не повинен перебільшувати 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на власника підприємства.

2.ОРГАНIЗАЦIЯ РОБОТИ ПО АТЕСТАЦIЇ

Для організації та проведення атестацiї керівник пiдприємства видає наказ, в якому:

- зазнаються основа та завдання атестацiї;

- затверджуються склад, голова i секретар постійно діючої атестаційної комісії, визначаються її повноваження;

- визначаються терміни i графіки проведення підготовчих робіт у структурних підрозділах пiдприємства;

- визначаються взаємодія із зацікавленими державними органами i громадськими організаціями (експертизою умов праці, санітарно-епідеміологічною службою - СЕС);

- визначаються проектні чи науково-дослідні установи для науково-технічної оцінки умов працi i участі в розробці заходів що до усунення шкідливих виробничих факторів.

До складу атестацiйної комiсiї рекомендується включити головних спеціалістів, працівників відділу кадрів, працi i заробітної плати, охорони працi, членів громадських організацій та інших.

Атестаційна комісія:

- здійснює організаційне i методичне керівництво та контроль за ходом проведення роботи на всіх етапах;

- формує правову i нормативно-довiдкову базу i організує її вивчення;

- визначає i залучає необхідні організації для виконання спеціальних робіт;

- органiзує виготовлення планів розташування обладнання по кожному підрозділу з їх експлуатацією, визначає межу робочих місць (робочих зон) та надає їм відповідний номер;

- складає перелік робочих мiсць, що підлягають атестації;

- порівнює застосовуваний технологічний процес, склад обладнання, використовувані сировину i матеріали із передбаченими у проекті;

- визначає обсяг необхідних досліджень шкідливих i небезпечних факторів виробничого середовища та органiзує їх дослідження;

- прогнозує та виявляє наявність шкiдливих i небезпечних факторiв на робочих місцях;

- встановлює згідно з Єдиним тарифно-кваліфікаційним довiдком (ЄТКД) відповідність найменування професій i посад працівників, зайнятих на цих робочих мiсцях, характеру фактично виконуваних робiт;

- складає Карту умов праці на кожне враховане робоче місце або групу аналогічних робочих мiсць (додаток 1);

- проводить атестацію i складає перелiк робочих мiсць, виробництв, професiй та посад з несприятливими умовами працi;

- уточнює діючі i вносить пропозиції на встановлення нових пільг i компенсацій залежно від умов працi, визначає втрати на ці цілі;

- організує розробку заходів щодо покращання умов працi i оздоровлення працiвникiв.

7.АТЕСТАЦIЯ РОБОЧИХ МIСЦЬ

Робоче місце з умов працi оцінюється з урахуванням впливу всіх факторів виробничого середовища i трудового процесу на працiвникiв, передбачених гігієнічною класифікацією працi (розділ I Карти), сукупних технічного i органiзацiйного рівня умов працi (роздiл II Карти), ступеня ризику пошкодження здоров'я.

На основі комплексної оцінки робочі місця відносяться до трьох видів умов праці:

- з особливо шкідливими та особливо важкими умовами працi,

- зі шкiдливими та важкими умовами працi,

- зі шкiдливими умовами працi та заносяться до розділу III Карти.

Право на пенсію на пільгових умовах визначається за показниками, що наведені в додатку 5, інші пільги i компенсації залежно від умов працi визначаються за діючими нині законодавчими актами.

За оцінку умов працi керівників та спеціалістів приймається оцінка умов працi керівних працівників, якщо вони зайняті виконанням робіт в умовах, передбачених Списками № 1 i 2 їх підлеглих протягом робочого дня. Під повним робочим днем слід розуміти виконання робiт, передбачених Списками, не менше 80% робочого часу, що має підтверджуватись відповідними документами.

За документами атестації визначаються невідкладні заходи щодо покращання умов i безпеки праці, які не потребують для їх розробки i впровадження залучення сторонніх організацій i фахівців (розділ IV Карти).

За результатами атестацiї складається перелік:

- робочих місць, виробництв, робiт, професій i посад, працівникам яких підтверджене право на пільги i компенсації, передбачені законодавством, а також за рахунок коштів підприємства згідно зі статтею 26 Закону України "Про пiдприємства" i статтею із Закону України "Про пенсійне забезпечення ";

- робочих мiсць з несприятливими умовами працi, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх покращання.

Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії i посади яких внесені до переліку.

Матеріали атестації робочих мiсць є документами суворої звітності i зберігаються на підприємстві протягом 50 років.