Стаціонарні засоби гасіння пожеж.

Кожний заклад, установа і організація повинні бути забезпечені зовнішнім і внутрішнім протипожежним водопостачанням згідно з вимогами будівельних норм. Керівники закладів, установ і організацій зобов'язані забезпечити технічне обслуговування, справний стан і постійну готовність до використання систем протипожежного водопостачання, які перебувають на їх балансі.

Пожежне водопостачання промислових підприємств може здійснюватись від: водогонної мережі, пожежних водоймищ, природних джерел води (рік, озер, ставків). Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними насосами, котрі забезпечують подавання компактних струменів на висоту не менше 10 м або рухомими пожежними автонасосами і мотопомпами, що забирають воду із гідрантів. Найбільш надійною системою є водогінна система водозабезпечення, яка суміщається з господарським водогоном. Ця система забезпечує недоторканий запас води для гасіння пожежі протягом 3 годин.

Протипожежне водопостачання — це комплекс інженерно-технічних пристроїв, що виконують важливу роль у забезпеченні пожежної безпеки.

Пожежне водопостачання — це таке, коли вода подається цілодобово і в такій кількості, що зможе забезпечити гасіння можливої зовнішньої або внутрішньої пожежі на промислових об'єктах.

Внутрішнє протипожежне водопостачання здійснюється пожежними кранами. Відстань між ними залежить від довжини пожежного рукава, дальності струменя води, кількості необхідних пожежних струменів та розміщення технологічного обладнання. Розміщення пожежних кранів-комплектів має бути таким, щоб гарантувати зрошення кожної точки приміщення. Продуктивність кожного крана повинна бути не меншою, ніж 2,5 л/с. Тривалість гасіння пожежі у розрахунках — три години.

Зовнішнє протипожежне водопостачання (гідранти). Гідранти прокладаються уздовж доріг та проїздів на відстані не дальше 50м один від одного і не дальше, як за 5м від стін будівлі. На стіні будівлі, де розміщено гідрант, має бути відповідний вказівник. Якщо від міського водопроводу неможливо отримати необхідної кількісті води для гасіння пожежі, тоді будують резервуари, що містять недоторканий протипожежний запас води, розрахований на гасіння упродовж 3 годин.

Водогін для зовнішнього пожежогасіння буває низького тиску і високого. Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними насосами, котрі забезпечують подавання компактних струменів на висоту не менше 10м або рухомими пожежними автонасосами і мотопомпами, що забирають воду з гідрантів.

З метою утримання у належному стані засобів протипожежного водопостачання слід організувати їх постійне технічне обслуговування особами зі складу інженерно-технічного персоналу. Пожежні крани через кожні шість місяців підлягають технічному огляду та перевірці.

На тих промислових підприємствах, де пожежі можуть дуже швидко розповсюджуватися проектують установки пожежогасіння, які спрацьовують у автоматичному режимі (спринклерні установки, дренчерні системи).

Спринклер - це пристрій, що автоматично відкриває вихід води при підвищенні температури в приміщенні, яке викликане виникненням пожежі Вода, яка витікає з отвору спринклера, що відкривається, вдаряється в спеціальну розетку і розприскується у вигляді дрібних крапель.

Дренчерна система - призначена для утворення водяних завіс у приміщенні з метою попередження розповсюдження вогню.

 

Первинні засоби пожежогасіння(вогнегасники).

До первинних засобів пожежогасіння належать:

- вогнегасники; - пожежні крани-комплекти, ручні насоси; - лопати, ломи, сокири, гаки, пили, багри; - ящики з піском, бочки з водою; - азбестові полотнища, повстяні мати та ін.

Усі будівлі та приміщення закладів, установ і організацій повинні забезпечуватись первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, пожежним інвентарем (пожежними щитами та стендами, пожежними відрами, діжками з водою, ящиками з піском тощо), пожежним знаряддям (пожежними ломами, баграми, сокирами тощо) та засобами зв’язку.

Серед первинних засобів пожежогасіння найважливішу роль відіграють вогнегасники різних типів: водяні, водо-пінні, порошкові, вуглекислотні, газові.

Залежно від способу транспортування вони бувають: переносні (до 20 кг) та пересувні (до 450 кг). Залежно від об'єму вогнегасники бувають малолітражні (до 5л), ручні (до 10 л), пересувні (понад 10л).

Вогнегасники маркують буквами, що означає їх вид та цифрами, що визначають їх об'єм.

Найбільш перспективними є порошкові вогнегасники, які застосовують для гасіння лужних металів, ЛЗР і горючих речовин, електрообладнання, що горить під напругою до 1000В, твердих та газоподібних речовин.

Найбільш розповсюдженими є: ОП-1, ОП-2, ОП-9, ОП-10 - переносні; ОПА-50, ОПА-100 - пересувні. Вони відрізняються між собою лише складом порошку та пристроєм для його подачі.

Вуглекислотні вогнегасники застосовуються для гасіння загорянь на машинах, автомобілях і для невеликих об'ємів нафтопродуктів, а також електроустановок під напругою до 1000В.

У корпусі вогнегасника міститься вуглекислий газ у рідкому стані під високим тиском 6мПа (ручні) і 15 мПА (переносні). У горловині балону змонтований спеціальний пусковий пристрій із сифонною трубкою, який приводиться у дію за допомогою вентильного або пістолетного пристрою. Виходячи з балону назовні, зріджений двооксид вуглецю перетворюється на снігоподібну масу за температури – 80^оС. Усі вуглекислотні вогнегасники приводяться до дії при вертикальному положенні балона.

Хімічно-пінні ОХП-10. Це стальний балон з чавунною кришкою, горловиною з отвором для виходу піни і ручкою для перенесення. Піна використовується для гасіння у першу чергу легкозаймистих і горючих речовин, що не вступають у взаємодію з водою.Вогнегасна властивість піни обумовлена насамперед її ізоляційною дією, а відтак здатністю перешкоджати надходженню в зону полум'я горючих парів і кисню, що підтримує процес горіння.

Майже всі вогнегасні речовини, які використ у вогнегасниках мають комплексну дію на процеси горіння. Однак для кожної з них існує своя домінуюча властивість, яка й впливає на наслідки ліквідації пожеж, а також на вибір того чи іншого засобу пожежогасіння. Так, для: води — це охолодження; піни — ізоляція осередку горіння; порошку — гальмування реакції горіння; двооксиду вуглецю — розбавлення горючої суміші з повітрям;

Вибір типу вогнегасника визначається розмірами загоряння і можливих осередків пожеж.

Засоби пожежогасіння слід розміщувати у зручному для використання місці, не заставляючи ними проходи і виходи (в одноповерхових будівлях зовні біля входу, в багатоповерхових при вході на поверхи). На території підприємства щити розміщуються з таким розрахунком, щоб кожен з них обслуговував групу будівель інтервалом між ними не більше 100 м, а від сховищ з вогненебезпечними матеріалами на 50 м. Засоби пожежогасіння фарбують в червоний колір, а написи на них роблять білою фарбою

 

Вібрація

Вібрація використовується в технологічних процесах: при віброущільненні, формуванні, пересуванні, вібраційному бурінні, рихленні, вібротранспорті тощо. Вібрацією супроводжується робота самохідних і стаціонарних механізмів і агрегатів, в основу яких покладена поворотно- поступальна дія.

Джерелами вібрації, що діють на водіїв будівельних і гідромеліоративних машин, є ходова частина, привід і двигун. Ходова частина створює на робочому місці водія вібрацію, що виникає внаслідок взаємодії гусениць та коліс з нерівним рельєфом шляхів та полів і передається через раму на кабіну.

Вібрація зростає з підвищенням швидкості руху будівельних чи меліоративних машин по грунту, особливо це позначається вже в діапазоні від 5до 10км/год. На транспортних роботах найбільша вібрація відчувається під час руху полем із швидкістю 18…26км/год. Рівень вібрації визначається конструкцією сидіння, його розміщенням.

Вібрація – це коливальні процеси, що відбуваються в механічних системах.

Людина краще переносить горизонтальні коливання, аніж вертикальні, що спрямовані вздовж осі тіла.

Чутливість організму людини до вібрації залежить від основних параметрів, що характеризують вібрацію: амплітуда зміщення – найбільше відхилення точки від положення рівноваги, м; частота, Гц; коливальна швидкість, м/с; коливальне прискорення, м/с².

Порогове відчуття вібрації виникає тоді, коли прискорення її дорівнює 1% нормального прискорення сил земного тяжіння. Хворобливе відчуття від вібрації виникає при прискореннях, що складають 5% від прискорення вільного падіння, тобто 0,5м/с². Коливальна швидкість 10^-4м/с сприймається людиною як порогова, а при 1м/с виникають хворобливі відчуття.

Вібрації з частотою 6 Гц є резонансними для всього організму. Місцева вібрація (до 6 Гц) викликає погіршення кровопостачання окремих органів, при загальній вібрації порушується діяльність серця та центральної нервової системи.

Тривалі вібрації шкідливо впливають на здоров'я - від сильної втоми до дуже значних змін багатьох функцій організму: струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності, шлункової системи, деформації м'язів і кісток, порушення чутливості шкіри, кровообігу тощо. Дія вібрації залежить від її частоти. Резонансна частота для шлунку, печінки =7 Гц, для голови =17-27 Гц. У зв'язку з цим коливання з частотою 5-8 Гц викликає почуття вібрації нутрощів, 17-25 Гц - відчуття вібрації в зубах, 40 Гц - відчуття вібрації в стопах. Тривалий вплив вібрації викликає фахове захворювання - вібраційну хворобу.

Залежно від способу передачі вібрації бувають місцеві (локальні), що передаються через руки людини (це машини ударної, ударно-обертової і обертової дії: відбійні молотки, дрелі, бензопили, електропили, вібратори.), і загальні, що передаються на тіло людини, яка сидить чи стоїть, через опорні поверхні тіла (екскаватор,вантажопідйомний кран, бетоноукладачі, станки, насоси, вентилятори, бурові установки).

Причиною виникнення вібрації може стати нерівномірний знос деталей, незрівноваження, не збігання центру ваги тіла і осі обертання, деформування деталей від нерівномірного нагріву та ін.

Заходи щодо боротьби з вібрацією поділяють на: віброізоляційні (для зниження вібрації в систему вводиться пружний елемент, коефіцієнт жорсткості якого зменшується, коли збільш сила натиску), віброгасіння (досягається збільшенням маси агрегату чи підвищенням його жорстості) і вібропоглиначі (здійснюється за рахунок збільш втрат енергії в ситемах, що досягається перетворенням механічної коливальної енергії в інші види, такі як енергія електромагнітного поля та ін.), демфування (на вібруючі конструкції і деталі наносять шар пружнов’язких матеріалів, що мають великі внутрішні втрати: спеціальні мастики, пластик, пінопласти тощо).