Засоби поліпшення стану виробничого середовища

Засоби поліпшення стану виробничого середовища

Профілактичні заходи щодо зменшення важкості і напруженості трудового процесу мають бути спрямовані на впровадження механізованих,дистанційних та інших форм праці.Впровадження таких форм праці призвело до скорочення частки працівників ручної праці на важких і напружених видах робіт,а відтак до підвищення її ефективної продуктивності і зниження рівня виробничого травматизму.

Впродовж механізованих форм праці на тяжких і напружених видах робіт змінює х-тер м’язових навантажень,але ускладнює програму технологічного процесу.В умовах механізованого виробничого процесу у працівників фіксується зменшення об’єму м’язової діяльності за рахунок підключення до роботи дрібних мязів дистальних відділів кінцівок,які забезпечують велику швидкість і точність рухів,необхідних для управління механізмами.

Основним напрямком щодо зменшення важкості та напруженості трудового процесу на водогосподарських галузевих об’єктах є вдосконалення технології і комплексної механізації.

Відповідальність за організацію трудового процесу,його безпеку,необхідність прийняття термінових рішень у складних вироб. Ситуаціях і в умовах дефіциту часу створює у працюючих сильне нервово-емоційне напруження.Специфчні технологічні методи робіт на землерийних машинах,нераціональне розташування важелів управління і педалей призводить до того,що робота поза механізаторів є вимушеною,х-зується значними статичними навантаженнями і відповідно до гігієнічного класифікатора є важкою і напруженою.

Основні напрямки щодо зменшення важкості та напруженості трудового процесу мають бути спрямовані на ліквідацію тяжкої некваліфікованої та напруженої ручної роботи.За рахунок механізації,впровадження прогресивних технологій,виключення використання токсичних матеріалів і речовин,впровадження механізованих ліній і герматизованих апаратів для приготування ізоляційних мастик,обладнання НС,керамічних заводів,розчинних вузлів ефективною вентиляцією та ін..

Серед оздоровчих заходів важливе значення має раціоналізація режиму праціі відпочинку з урахуванням специфіки і х-ру праці окремих професійних груп.

Як відомо,раціоналізація організації робочого місця сприяє високій продуктивності праці,підтримує нормальну працездатність і зберігає здоровя працюючих.

На підставі антропометричних,фізіологічних і гігієнічних показників діючим санітарним законодавством,правилами і нормами регламентовані параметри робочих місць як в кабінах машин,так і при виконанні інших технологічних операцій відповідно до ергономічних вимог.

При проектуванні нових машин потрібно врахувати динамічні параметри робочих місць і органів управління.Ці параметри повинні мати відповідний діапазон зміни своїх велечин,що має забезпечувати їх регулювання у відповідності до індивідуальних антропометричних особливостей оператора.

В оздоровленні умов праці гідромеліораторів важлива роль належить заходам попередження втоми і збереження здоровя шляхом фізіологічної регламентації режимів праці і відпочинку.Окрім обідньої перерви рекомендується 10 хв перерви через 2 год роботи.Для зниження нервово-емоційного напруження,при виконанні багатьох технологічних операцій,радекальним заходом оздоровлення умов праці слід вважати правильну розробку і впровадження напівавтоматичних систем управління операціями.

Система нарядів-допусків при введенні робіт на водогосподарських об’єктах

Система наряду допусків:

1)Наряди-допуски застосовуються в цілях забезпечення безпечних умов праці і запобігання аваріям при виконанні робіт підвищеної небезпеки

2)Система наряду-допусків не відміняє інших документів,які регламентують порядок і організацію робіт

3)Система наряду-допусків поширюється на наступні роботи підвищеної небезпеки:

-Це роботи крана вище 30м до кечеі

-Роботи по ремонту укомплектування в зоні дії мостового електричного крану

-Роботи по випробуванню розтину суден і трубопроводів які працюють під тиском

-Роботи які проводяться в колодязях,резервуарах

-Земляні роботи

-Роботи по підйому і переміщенню вагових і великогабаритних конструкцій

-Роботи по зливу легкозаймистих лугів,рідин,кислот

-роботи по конструкції каналів та ГТС

-Роботи зв’язані з електрозварюванням

-Роботи та ремонт НС

4.На роботи підвищеної небезпеки виписується наряд-допуск тільки по встановленій формі

5)Відповідальними за безпеку робіт є наступні роботи:

А)Особа що видає наряд

Б)відповідальний керівник робіт

В)відповідальний виконавець робіт

6.Видавати наряд-допуск має право лище керівник

7.Особа що видає наряд-допуск призначає відповідальних керівників та роботодавців і несе повну їх відповідальність

8.Відповідальний керівник робіт несе відповідальність за правильне виконання заходів безпеки які вказані в наряді

9.Відповідальний керівник робіт несе відповідальність за тех. Стан виконання робіт

10.Наряди-допуски повинні видаватися до початку будівельних робіт

11.Наряд видається тільки на одного виконавця робіт

12.У наряду-допуску мають бути передбачені заходи безпеки при вироб. Робіт,і у разі потреби мають бути призначені шляхи планування,ескізи і т.д

13.Допуск до роботи має бути менше після виконання заходів безпеки які вказані в наряді

14.Наряд може бути виписаний на весь час роботи діяти до повного його закінчення,наряд-допуск може бути виписаний заново при таких випадках:

-Змінний об’єм робіт

-Змінений склад бригади

-якщо виявились недостатні заходи безпеки

15.Наряд-допуск заповнюється чорнилом в 2-х примірниках

16.При допуску до роботи,відповідальним робітником можуть бути внесені додаткова інформація,але обов’язково з замінами

17.При перерві в роботі наряд-допуск залишається у викон.

18.Щодня після робочого дня робоче місце упорядковується і наряд-допуск віддається відповідальному керівникові робіт

19.Наряд-допуск зберігається у керівника робіт протягом 3 років

Безпека технологічного обладнання

У технічних завданнях, що складаються проектними організаціями на розробку нового технологічного обладнання, мають передбачатись вимоги щодо запобігання або зменшення на робочих місцях шуму, вібрації. Пилу, тепловиділень та іншого шкідливого впливу до рівня, допустимого нормативними актами.

До загальних методів забезпечення безпеки обладнання належать механізація і автоматизація процесів, дистанційне управління і спостереження, блокування і сигналізація, надійність і міцність технологічного обладнання. Призначення часткових методів полягає у захисті обладнання від певної небезпеки (герметизація, екранування, теплоізоляція, звукоізоляція, амортизація, заземлення, огородження).

Безпека технологічного обладнання забезпечується правильним вибором принципів дії, конструктивних систем, матеріалів, робочих процесів та ін..

Крім цього, безпека праці забезпечується:

- використанням у конструкціях технологічного обладнання спеціальних захисних споруд;

- дотриманням ергономічних вимог;

- включенням вимог безпеки в технічну документацію з монтажу, експлуатації, ремонту машин та обладнання.

У процесі експлуатації технол. обладнання не повинно забруднювати навколишнє середовище шкідливими речовинами вище за встановлені норми і являти собою небезпеку з точки зору вибуху і пожежі.

Матеріали, що використовуються в конструкціях технологічного обладнання не повинні бути небезпечними або шкідливими, а ті елементи, з якими безпосередньо контактує людина, не можуть мати гострих країв, кутів, нерівних, гарячих чи переохолоджених поверхонь.

 

Функції СУОПГ

До основних функцій управління охороною праці належать:

— прогнозування і планування робіт, їх фінансування;

— організація та координація робіт;

— облік показників стану умов і безпеки праці;

— аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;

— контроль за функціонуванням СУОП;

— стимулювання роботи по вдосконагірнню охорони праці.

11. Виробничий шум.Захист

Одним з найшкідливіших факторів, притаманних нашій цивілізації, є шум. Виробничий шум — це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що виникають у повітряному середовищі і безпосередньо впливають на працездатність.
Джерелами шуму є: всі види транспорту, насоси, промислові об’єкти, пневматичні та електричні інструменти, верстати, будівельна техніка тощо. З шумом пов’язані деякі технологічні процеси — клепання, карбування, обрубка, вибивка лиття, штамповка, робота на ткацьких верстатах, випробування авіадвигунів тощо.
Методи і засоби захисту від виробничого шуму.

· Зниження шуму звукопоглинанням та звукоізоляцією.

Об’єкт, який випромінює шум, розташовують у кожусі, внутрішні стінки якого покриваються звукопоглинальним матеріалом. Кожух повинен мати достатню звукопоглинальну здатність, не заважати обслуговуванню обладнання під час роботи, не ускладнювати його обслуговування, не псувати інтер’єр цеху.

Різновидом цього методу є кабіна, у якій розташовується найбільш шумний об’єкт і в якій працює робітник. Кабіна зсередини вкрита звукопоглинальним матеріалом, щоб зменшити рівень шуму всередині кабіни, а не лише ізолювати джерело шуму від решти виробничого приміщення.

Зниження шуму звукоізоляцією. Суть цього методу полягає в тому, що шумовипромінювальний об’єкт або декілька найбільш шумних об’єктів розташовуються окремо, ізольовано від основного, менш шумного приміщення звукоізолювальною стінкою або перегородкою. Звукоізоляція також досягається шляхом розташування найбільш шумного об’єкта в окремій кабіні.

При цьому в ізольованому приміщенні й в кабіні рівень шуму не зменшиться, але шум впливатиме на менше число людей. Звукоізоляція досягається також шляхом розташування оператора вспеціальній кабіні, звідки він спостерігає та керує технологічним процесом.

 

12Нещасні випадки пов язані і не пов язані з виробництвом.

Нещасні випадки на виробництві - це травми, отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження блискавкою, при стихійних лихах, що сталися:
1. при виконанні трудових обов'язків, вчинення дій в інтересах підприємства, хоча б і без доручення адміністрації;
2. в дорозі на роботу, або з роботи на транспорті підприємства;
3. на території підприємства і поза її протягом робочого часу, включаючи встановлені перерви і час перед і після роботи, необхідне для приведення в порядок знарядь виробництва, одягу тощо
4. в робочий час на громадському транспорті і прямування пішки або на особистому транспорті на об'єкт обслуговування або до місця роботи за завданням адміністрації, а також з-за тілесних ушкоджень іншою особою;
5. під час суботника або надання шефської допомоги.

Нещасні випадки діляться:
- за кількістю постраждалих - на поодинокі (постраждала одна людина) і групові (постраждало одночасно два і більше людини);
- по тяжкості - легкі (уколи, подряпини, садна), Важкі (переломи кісток, струс мозку), з летальним результатом (потерпілий вмирає);
- залежно від обставин - пов'язані з виробництвом, не пов'язані з виробництвом, але пов'язані з роботою, і нещасні випадки у побуті.

Причини виникнення нещасних випадків:

III. Розслідування та облік нещасних випадків, що не пов’язані з виробництвом За висновками роботи комісії з розслідування нещасних випадків не визнаються пов'язаними з виробництвом і не складається акт за формою Н-1 про нещасні випадки, що сталися з працівниками:

- під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, який не належить підприємству і не використовувався в інтересах цього підприємства;

- під час використання ними в особистих цілях транспортних засобів підприємства без дозволу роботодавця, а також устаткування, механізмів, інструментів, крім випадків, що сталися внаслідок несправності цього устаткування, механізмів, інструментів;

- унаслідок отруєння алкоголем, наркотичними або іншими отруйними речовинами, а також унаслідок їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця тощо) за наявності медичного висновку, якщо це не викликано застосуванням цих речовин у виробничих процесах або порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування, або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, був відсторонений від роботи згідно з установленим порядком;

- під час скоєння ними злочинів або інших правопорушень, якщо ці дії підтверджені рішенням суду;

- у разі природної смерті або самогубства, за винятком випадків, що підтверджено висновками судово-медичної експертизи та органів прокуратури. Якщо за висновками роботи комісії з розслідування прийнято рішення, що про нещасний випадок не складатися акт за формою Н-1, про такий нещасний випадок складається акт за формою НТ (невиробничий травматизм) відповідно до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру.

Вібрація

Вібрація використовується в технологічних процесах: при віброущільненні, формуванні, пересуванні, вібраційному бурінні, рихленні, вібротранспорті тощо. Вібрацією супроводжується робота самохідних і стаціонарних механізмів і агрегатів, в основу яких покладена поворотно- поступальна дія.

Джерелами вібрації, що діють на водіїв будівельних і гідромеліоративних машин, є ходова частина, привід і двигун. Ходова частина створює на робочому місці водія вібрацію, що виникає внаслідок взаємодії гусениць та коліс з нерівним рельєфом шляхів та полів і передається через раму на кабіну.

Вібрація зростає з підвищенням швидкості руху будівельних чи меліоративних машин по грунту, особливо це позначається вже в діапазоні від 5до 10км/год. На транспортних роботах найбільша вібрація відчувається під час руху полем із швидкістю 18…26км/год. Рівень вібрації визначається конструкцією сидіння, його розміщенням.

Вібрація – це коливальні процеси, що відбуваються в механічних системах.

Людина краще переносить горизонтальні коливання, аніж вертикальні, що спрямовані вздовж осі тіла.

Чутливість організму людини до вібрації залежить від основних параметрів, що характеризують вібрацію: амплітуда зміщення – найбільше відхилення точки від положення рівноваги, м; частота, Гц; коливальна швидкість, м/с; коливальне прискорення, м/с².

Порогове відчуття вібрації виникає тоді, коли прискорення її дорівнює 1% нормального прискорення сил земного тяжіння. Хворобливе відчуття від вібрації виникає при прискореннях, що складають 5% від прискорення вільного падіння, тобто 0,5м/с². Коливальна швидкість 10^-4м/с сприймається людиною як порогова, а при 1м/с виникають хворобливі відчуття.

Вібрації з частотою 6 Гц є резонансними для всього організму. Місцева вібрація (до 6 Гц) викликає погіршення кровопостачання окремих органів, при загальній вібрації порушується діяльність серця та центральної нервової системи.

Тривалі вібрації шкідливо впливають на здоров'я - від сильної втоми до дуже значних змін багатьох функцій організму: струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності, шлункової системи, деформації м'язів і кісток, порушення чутливості шкіри, кровообігу тощо. Дія вібрації залежить від її частоти. Резонансна частота для шлунку, печінки =7 Гц, для голови =17-27 Гц. У зв'язку з цим коливання з частотою 5-8 Гц викликає почуття вібрації нутрощів, 17-25 Гц - відчуття вібрації в зубах, 40 Гц - відчуття вібрації в стопах. Тривалий вплив вібрації викликає фахове захворювання - вібраційну хворобу.

Залежно від способу передачі вібрації бувають місцеві (локальні), що передаються через руки людини (це машини ударної, ударно-обертової і обертової дії: відбійні молотки, дрелі, бензопили, електропили, вібратори.), і загальні, що передаються на тіло людини, яка сидить чи стоїть, через опорні поверхні тіла (екскаватор,вантажопідйомний кран, бетоноукладачі, станки, насоси, вентилятори, бурові установки).

Причиною виникнення вібрації може стати нерівномірний знос деталей, незрівноваження, не збігання центру ваги тіла і осі обертання, деформування деталей від нерівномірного нагріву та ін.

Заходи щодо боротьби з вібрацією поділяють на: віброізоляційні (для зниження вібрації в систему вводиться пружний елемент, коефіцієнт жорсткості якого зменшується, коли збільш сила натиску), віброгасіння (досягається збільшенням маси агрегату чи підвищенням його жорстості) і вібропоглиначі (здійснюється за рахунок збільш втрат енергії в ситемах, що досягається перетворенням механічної коливальної енергії в інші види, такі як енергія електромагнітного поля та ін.), демфування (на вібруючі конструкції і деталі наносять шар пружнов’язких матеріалів, що мають великі внутрішні втрати: спеціальні мастики, пластик, пінопласти тощо).

 

Заземлення

Допоміжне електричне з'єднання з землею чи її еквівалентом металевих неструмопровідних частин, що можуть виявитися під напругою має назву захисне заземлення.

Захисне заземлення має за мету знизити напругу дотику між корпусом електроустановки і землею до 42 В, і менше, що виникає в результаті ушкодження чи пробою ізоляції струмопровідних частин. Захисне заземлення варто відокремити від заземлення для захисту від розрядів статичної й атмосферної електрики.

Допоміжне з'єднання з землею нейтральних точок обмоток генераторів, силових і вимірювальних трансформаторів, дугогасних апаратів та інших ланцюгів для забезпечення нормальної роботи електроустановок називається робочим заземленням. Заземлення для захисту від розрядів статичної й атмосферної електрики здійснюється для відводу цих зарядів у землю.

Заземлювачі бувають - штучні, спеціально призначені тільки для заземлення електроустановок, і природні - металеві предмети і конструкції в землі.

Заземлювачі штучні можуть бути вертикальними і горизонтальними. Як вертикальні заземлювачі використовують сталеві стрижні, пруток і кутову сталь довжиною 2,5-3 м, а самостійні горизонтальні заземлювачі і для зв'язку вертикальних - смугову сталь і сталевий пруток. Найменші розміри штучних заземлювачів: діаметр пруткових не оцинкованих - 10 мм, перетин прямокутних заземлювачів 48 мм2; товщина прямокутних заземлювачів (смугова сталь) і полиць кутової сталі - 4 мм.

Заземлювачі вертикальні забивають за допомогою механізмів у попередньо вириті траншеї глибиною 0,7-0.8 м (рис 12.7). Сталеві прутки діаметром 10-12 мм, довжиною 4-4,5 м вкручують за допомогою спеціальних пристосувань.

Занурені в землю вертикальні заземлювачі з'єднують смуговою сталлю, приварюючи її до верхнього кінця стрижня ребром нагору для кращого контакту з землею. При використанні смуги, як самостійного заземлювача, її укладають у таку ж траншею ребром нагору і засипають землею з наступним ретельним трамбуванням для поліпшення її контакту з землею.

Розташовують заземлювачі у місцях, де немає підсушування землі від прокладених трубопроводів та інших джерел тепла.

Горизонтальні заземлювачі прокладають у траншеях з однорідним ґрунтом, без щебеню і будівельного сміття. Коли існує небезпека корозії заземлювачів, тоді:

- збільшують переріз одиночних заземлювачів;

- застосовують оцинковані заземлювачі;

- використовують електричний захист заземлювачів проти корозії.

Як штучні заземлювачі, допускається застосовувати бетон, що проводить електрику. Для заземлювачів можна застосовувати метали, що були уживані, але вони не повинні мати сильних ознак корозії, повинні бути очищені від фарби, олив та ізолюючих речовин.

Штучні пристрої на спорудах, які заземлюють, у районах з великим питомим опором ґрунту рекомендується:

- вертикальні заземлювачі більшої довжини (більше 3 м) застосовувати, якщо на глибині питомий опір ґрунту менший, ніж ближче до поверхні;

- виносні заземлювачі розташовувати в місцях (до 2 км) з меншим питомим опором ґрунту;

- у траншеї навколо заземлювачів, прокладених горизонтально, укладати вологий глинистий ґрунт, який трамбують і засипають щебенем;

- коли застосування інших заходів неефективне, обробляти грунт для зниження його питомого опору.

На практиці у більшості випадків одного заземлювача для забезпечення встановленої норми заземлення недостатньо. У таких випадках забивають декілька заземлювачів по периметру об'єкта, що захищається, чи під об'єктом, що захищається. Таке заземлення називається контурним.

Природні заземлювачі - це металеві конструкції будинків, споруд та інших об'єктів чи предметів, що мають добрий електричний контакт з землею.

Як природні заземлювачі можуть використовуватися:

- трубопроводи, прокладені в землі (крім трубопроводів для пальних рідин і вибухових газів);

- обсадні труби артезіанських колодязів і шпар;

- арматура залізобетонних конструкцій будинків і споруд, що мають зв'язок з землею;

- свинцеві оболонки кабелів, прокладених у землі;

- заземлювачі опор ліній електропередачі (ЛЕП);

- повітряні ЛЕП, з'єднані з заземлювальним пристроєм електроустановки за допомогою горизонтального троса, якщо він не ізольований від опору лінії;

- нульові проводи повітряних ЛЕП напругою до 1000 В з повторними заземлювачами при кількості ліній не менше двох;

- рейкові шляхи магістральних не електрифікованих залізниць;

- під'їзні колії при наявності допоміжного пристрою перемичок між рейками.

Заземлювачі природні приєднуються до магістралі заземлення не менше, ніж у двох місцях.

Заземлювачі природні мають малий опір відносно розтікання електричного струму, а тому їхнє використання зумовлює економію металу. Природні заземлювачі використовують без штучних заземлювачів, якщо вони забезпечують встановлену в ПУЕ-86 норму опору, і яка залишається незмінною від сезону до сезону.

Виконавець заземлювального пристрою до початку приймально-здавальних випробувань надає приймальній комісії технічну документацію:

- робочі креслення і схеми заземлювального пристрою із зазначенням розташування підземних комунікацій;

- акти на підземні роботи щодо укладання елементів заземлювального пристрою;

- акти на виконання схованих чи малодоступних елементів захисту від блискавки (струмовідводи, троси, приймачі блискавок). Опір заземлювального пристрою вимірюють за допомогою спеціальних приладів - вимірників заземлення. Опір розраховується безпосередньо в омах за шкалою приладу. Для цього застосовуються вимірники заземлення МЗГ з трьома границями виміру (0-2,5; 0-25 і 0-250 Ом) і похибкою до 5%.

ІВЗ-І - інспекторський вимірник заземлення з двома границями виміру (0-5 і 0-50 Ом) і похибкою 10 % і вимірник опору заземлення типу М-416.

Занулення електроустановок - електричне з'єднання з нульовим захисним провідником 1 металевих неструмопровідних частин електроустановок, що можуть виявитися під напругою. Нульовий захисний провідник - провідник, що з'єднує занульовані частини з глухозаземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму чи з її еквівалентом.

Для захисту персоналу, що обслуговує електроустановки, використовують спеціальні захисні засоби. Ці засоби умовно поділяються на ізолюючі, огороджуючи і запобігаючи. Ізолюючі в свою чергу поділяються на основні і допоміжні.

До них належать в електроустановках напругою:

- до 1000В – штанги, діалектричні рукавиці, електровимірювальні кліщи, монтажний інструмент, а також покажчики напруги;

- понад 1000В – ізолюючі штанги, електровимірювальні кліщи, покажчики напруги, а також засоби для виконання ремонтних робіт під напругою вище 1000В;

Додаткові ізолюючі засоби не придатні витримувати робочу напругу, їх призначення полягає утому, щоб посилити захисну дію основних ізолюючих засобів, з якими вони разом використовуються.

До додаткових ізолюючих захисних засобів в електроустановках відносяться:

- до 1000В – діелектричні галоші, килимки, ізолюючі підставки;

- понад 1000В – діелектричні рукавиці, боти, килимки, ізолюючі підставки

До захисних засобів відносяться також: захисні окуляри, захисні каски, монтерські пояси, кігті, а також екрануючі пристрої і т. ін.. Всі засоби мають зберігатися в умовах, що забезпечують їх справність.

Для обслуговування електроустановок і мереж допускаються особи, не молодше 18 років, що пройшли медичний огляд та отримали кваліфікаційну групу з техніки безпеки. Для установок понад 1000В – ІV групу, а для установок до 1000В ІІІ кваліфікаційну групу.

 

Державний пожежний нагляд

Органи державного пожежного нагляду відповідно до покладених на них завдань:

• розробляють з участю зацікавлених організацій та органів і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки;

• погоджують проекти державних і галузевих стандартів, норм, правил та інших нормативно-технічних документів, що стосуються забезпечення пожежної безпеки, а також проектні рішення, на які не встановлено норми і правила;

• встановлюють порядок опрацювання і затвердження нормативних актів з питань пожежної безпеки, що діють на підприємстві, в установі та організації;

• здійснюють контроль за додержанням вимог законодавчих актів з питань пожежної безпеки;

• проводять згідно з чинним законодавством перевірки і дізнання за повідомленнями та заявами про злочини, пов'язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки.

Посадовими особами органів державного пожежного нагляду є державні інспектори з пожежного нагляду, які мають право:

• проводити в будь-який час у присутності власника чи його представника пожежно-технічні обстеження і перевірки підконтрольних об'єктів незалежно від форм власності, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію;

• давати (надсилати) керівникам органів виконавчої влади та самоврядування різних рівнів, керівникам та іншим посадовим особам підприємств, установ та організацій, а також громадянам обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків з питань пожежної безпеки;

• здійснювати контроль за виконанням протипожежних вимог, передбачених нормативно-технічними документами, під час проектування, будівництва, реконструкції, технічного переоснащення чи розширення, капітального ремонту підприємств, будівель, споруд та інших об'єктів. У разі виявлення порушень забороняти до їх усунення випуск і застосування проектів, зупиняти проведення будівельно-монтажних робіт;

• припиняти чи забороняти роботу підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатацію будівель, споруд, окремих приміщень, опалювальних приладів, дільниць електричної мережі, проведення пожежонебезпечних робіт, випуск та реалізацію пожежонебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту у разі порушення правил пожежної безпеки, що створює загрозу виникнення пожежі або перешкоджає її гасінню та евакуації людей, а також у випадку випуску пожежонебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту з відхиленням від стандартів чи технічних умов або у разі їх відсутності;

• притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб, інших працівників підприємств, установ, організацій та громадян, винних у порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанні приписів, постанов органів державного пожежного нагляду, використанні пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням;

• застосовувати штрафні санкції до підприємств, установ та організацій за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів) посадових осіб органів державного пожежного нагляду.

Закон України про ОП

Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації

конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у

процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови

праці, регулює за участю відповідних органів державної влади

відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни

праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок

організації охорони праці в Україні.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення понять і термінів

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних,

організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і

лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на

збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі

трудової діяльності.

Роботодавець - власник підприємства, установи, організації

або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду

діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує

найману працю.

Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації,

установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим

договором (контрактом).

Стаття 2. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних

осіб, які відповідно до законодавства використовують найману

працю, та на всіх працюючих.

Стаття 3. Законодавство про охорону праці

Законодавство про охорону праці складається з цього Закону,

Кодексу законів про працю України (322-08), Закону України "Про

загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного

випадку на виробництві та професійного захворювання, які

спричинили втрату працездатності" (1105-14) та прийнятих

відповідно до них нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого

надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що

передбачені законодавством України про охорону праці,

застосовуються норми міжнародного договору.

Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці визначається

відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) Верховною Радою

України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових

умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним

захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на

принципах:

пріоритету життя і здоров'я працівників, повної

відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і

здорових умов праці;

ідвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення

суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та

продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та

нешкідливих умов праці;

 

комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі

загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання

та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики,

досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди

особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та

професійних захворювань;

встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх

підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від

форм власності та видів діяльності;

адаптації трудових процесів до можливостей працівника з

урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

використання економічних методів управління охороною праці,

участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці,

залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі,

отримання яких не суперечить законодавству;

інформування населення, проведення навчання, професійної

підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони

праці;

забезпечення координації діяльності органів державної влади,

установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми

охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також

співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та

працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами

під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та

державному рівнях;

використання світового досвіду організації роботи щодо

поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного

співробітництва.

Розділ II ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ

Стаття 5. Права на охорону праці під час укладання трудового

договору

Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи

. Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі

та шкідливі умови праці

Стаття 8. Забезпечення працівників спецодягом, іншими

засобами індивідуального захисту, мийними та

знешкоджувальними засобами

Стаття 9. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я

працівників або у разі їх смерті

Стаття 10. Охорона праці жінок

Стаття 11. Охорона праці неповнолітніх

Стаття 12. Охорона праці інвалідів

Розділ III

ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Стаття 13. Управління охороною праці та обов'язки

роботодавця

Стаття 14. Обов'язки працівника щодо додержання вимог

нормативно-правових актів з охорони праці

Стаття 15. Служба охорони праці на підприємстві

Стаття 16. Комісія з питань охорони праці підприємства

Стаття 17. Обов'язкові медичні огляди працівників певних

категорій

Стаття 18. Навчання з питань охорони праці

Стаття 19. Фінансування охорони праці

Стаття 20. Регулювання охорони праці у колективному договорі,

угоді

Стаття 21. Додержання вимог щодо охорони праці під час

проектування, будівництва (виготовлення) та

реконструкції підприємств, об'єктів і засобів

виробництва

Стаття 22. Розслідування та облік нещасних випадків,

професійних захворювань і аварій

Стаття 23. Інформація та звітність про стан охорони праці

 

 

27. Атестація робочих місць за умовами працi проводиться на підприємствах i в організаціях незалежно від форми власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, установки, прилади та апарати, сировина та матеріали є потенційними шкідливими та небезпечними виробничими факторами, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також їхніх нащадків як зараз, так i в майбутньому.

Основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або повно важенним органом i працюючим у сфері реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення,пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Атестацiя робочих мiсць передбачає:

- виявлення шкідливих та небезпечних факторів i причин формування несприятливих умов працi;

- санітарно-гігієнічне дослідження факторiв виробничого ередовища, важкості й напруженостi трудового процесу на робочому місці;

- комплексну оцінку факторiв виробничого середовища i характеру працi на відповідність їх характеристик стандартам безпеки працi, будівельним та санітарним нормам i правилам;

- визначення ступеню шкідливості і небезпечності працi та її характеру за гігієнічною класифікацією;

- обгрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкiдливими), важкими (особливо важкими) умовами праці;

- визначення права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах;

- визначення i реалізацію технічних i організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію умов та характеру працi.

Період переатестації визначається самим підприємством у колективному договорі,але не повинен перебільшувати 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на власника пі