Основні заходи з ОП в проектній документації

Створення високопродуктивних і безпечних умов праці насамперед залежить від правильного вирішення питань охорони праці в проектних документах.

Питання техніки безпеки, виробничої санітарії та пожежної безпеки на будівельному майданчику розробляються в проектах організації будівництва (ПОБ) і проектах виконання робіт (ПВР).

Заходи щодо ОП, які розробляються в організаційно-технологічній документації, можна поділити на три основні групи: загальні для будівельного майданчика, технологічні і спеціальні.

Загальні заходи: огородження території будівельного майданчика і безпечних зон на ньому, обладнання проходів і проїздів, що забезпечують доступ до всіх об’єктів будівництва, забезпечення електробезпеки робіт на майданчику. Сюди належать також встановлення місць розташування санітарно-побутових приміщень для працівників, добір системи освітлення, розміщення протипожежного водоймища, протипожежних пристроїв, зон складування, тимчасових доріг, що забезпечують безпечний рух транспорту.

Технічні питання: розрахунки риштування, кріплення і розробка заходів, що забезпечують безпеку цих робіт; розробка монтажно-технологічного устаткування; схеми строповки конструкцій, добір канатів, строп, траверс, якорів та інших вантажозахватних пристроїв; забезпечення електробезпеки на будівельному майданчику; забезпечення безпеки при наявності робіт з отруйними речовинами.

Спеціальні заходи спрямовані на вирішення питань, що пов’язані з метеорологічними умовами, застосуванням токсичних матеріалів, санітарними і протипожежними умовами, в яких характер робіт вимагає відповідного сумісництва їх у часі.

ПОБ розробляє провідна проектна організація відповідно до БНіП 3-01.01-85.

В ПОБ як організаційно-економічному документі розробляються такі основні питання охорони праці:

1)заходи щодо забезпечення санітарно-гігієнічного обслуговування на будівництві

2)забезпечення обладнанням і пристроями для безпечного виконання БМР (риштування, інвентарні захисні огородження)

3)розміщення тимчасових доріг на території будівництва, інженерних мереж, складів

ПОБ розробляють на весь об’єм будівництва, а питання охорони праці відбиваються як на генеральному плані, так і в пояснювальній записці.

ПВР розробляє будівельно-монтажна організація чи спеціальні проектні організації за завданням будівельних організацій. В ПВР передбачаються такі питання з техніки безпеки, вирішення яких вимагає попередніх проектних розробок.

В ПВР (технологічній карті) повинні бути зазначені:

1)способи виконання робіт, які забезпечують максимальну безпеку праці робітників;

2)оснащення, пристрої для забезпечення тимчасового закріплення конструкцій, деталей, способи їх установки;

3)інвентарні вантажозахватні пристрої, які забезпечують строповку і розстроповку конструкцій;

4)схеми строповки і підйому, пересування конструкцій;

5)засоби сигналізації і зв’язку;

6)конструкції захисних козирків, місця і засоби їх установки і демонтажу;

7)місця закріплення монтажних поясів;

8)схеми освітлення будівельного майданчика.

ПОБ і ПВР, в тому числі технологічні карти та інша документація повинні бути розглянуті і затверджені головним інженером будівельно-монтажної організації до початку будівництва.

Затвердженні проекти виконання робіт передаються для вивчення всім інженерно-технічним працівникам, які будуть брати участь в будівництві не пізніше як за два місяці до початку робіт.

До питань охорони праці, які повинні бути вирішенні в проектній документації, належать визначення умов та обставин виникнення небезпечних ситуацій при виконанні водогосподарських робіт.

Важливим питанням, яке також повинно бути вирішене в проектній документації, є визначення границь зон, в яких постійно діють небезпечні виробничі чинники, а також зон, у яких вони можуть виникати тимчасово.

 

Заземлення

Допоміжне електричне з'єднання з землею чи її еквівалентом металевих неструмопровідних частин, що можуть виявитися під напругою має назву захисне заземлення.

Захисне заземлення має за мету знизити напругу дотику між корпусом електроустановки і землею до 42 В, і менше, що виникає в результаті ушкодження чи пробою ізоляції струмопровідних частин. Захисне заземлення варто відокремити від заземлення для захисту від розрядів статичної й атмосферної електрики.

Допоміжне з'єднання з землею нейтральних точок обмоток генераторів, силових і вимірювальних трансформаторів, дугогасних апаратів та інших ланцюгів для забезпечення нормальної роботи електроустановок називається робочим заземленням. Заземлення для захисту від розрядів статичної й атмосферної електрики здійснюється для відводу цих зарядів у землю.

Заземлювачі бувають - штучні, спеціально призначені тільки для заземлення електроустановок, і природні - металеві предмети і конструкції в землі.

Заземлювачі штучні можуть бути вертикальними і горизонтальними. Як вертикальні заземлювачі використовують сталеві стрижні, пруток і кутову сталь довжиною 2,5-3 м, а самостійні горизонтальні заземлювачі і для зв'язку вертикальних - смугову сталь і сталевий пруток. Найменші розміри штучних заземлювачів: діаметр пруткових не оцинкованих - 10 мм, перетин прямокутних заземлювачів 48 мм2; товщина прямокутних заземлювачів (смугова сталь) і полиць кутової сталі - 4 мм.

Заземлювачі вертикальні забивають за допомогою механізмів у попередньо вириті траншеї глибиною 0,7-0.8 м (рис 12.7). Сталеві прутки діаметром 10-12 мм, довжиною 4-4,5 м вкручують за допомогою спеціальних пристосувань.

Занурені в землю вертикальні заземлювачі з'єднують смуговою сталлю, приварюючи її до верхнього кінця стрижня ребром нагору для кращого контакту з землею. При використанні смуги, як самостійного заземлювача, її укладають у таку ж траншею ребром нагору і засипають землею з наступним ретельним трамбуванням для поліпшення її контакту з землею.

Розташовують заземлювачі у місцях, де немає підсушування землі від прокладених трубопроводів та інших джерел тепла.

Горизонтальні заземлювачі прокладають у траншеях з однорідним ґрунтом, без щебеню і будівельного сміття. Коли існує небезпека корозії заземлювачів, тоді:

- збільшують переріз одиночних заземлювачів;

- застосовують оцинковані заземлювачі;

- використовують електричний захист заземлювачів проти корозії.

Як штучні заземлювачі, допускається застосовувати бетон, що проводить електрику. Для заземлювачів можна застосовувати метали, що були уживані, але вони не повинні мати сильних ознак корозії, повинні бути очищені від фарби, олив та ізолюючих речовин.

Штучні пристрої на спорудах, які заземлюють, у районах з великим питомим опором ґрунту рекомендується:

- вертикальні заземлювачі більшої довжини (більше 3 м) застосовувати, якщо на глибині питомий опір ґрунту менший, ніж ближче до поверхні;

- виносні заземлювачі розташовувати в місцях (до 2 км) з меншим питомим опором ґрунту;

- у траншеї навколо заземлювачів, прокладених горизонтально, укладати вологий глинистий ґрунт, який трамбують і засипають щебенем;

- коли застосування інших заходів неефективне, обробляти грунт для зниження його питомого опору.

На практиці у більшості випадків одного заземлювача для забезпечення встановленої норми заземлення недостатньо. У таких випадках забивають декілька заземлювачів по периметру об'єкта, що захищається, чи під об'єктом, що захищається. Таке заземлення називається контурним.

Природні заземлювачі - це металеві конструкції будинків, споруд та інших об'єктів чи предметів, що мають добрий електричний контакт з землею.

Як природні заземлювачі можуть використовуватися:

- трубопроводи, прокладені в землі (крім трубопроводів для пальних рідин і вибухових газів);

- обсадні труби артезіанських колодязів і шпар;

- арматура залізобетонних конструкцій будинків і споруд, що мають зв'язок з землею;

- свинцеві оболонки кабелів, прокладених у землі;

- заземлювачі опор ліній електропередачі (ЛЕП);

- повітряні ЛЕП, з'єднані з заземлювальним пристроєм електроустановки за допомогою горизонтального троса, якщо він не ізольований від опору лінії;

- нульові проводи повітряних ЛЕП напругою до 1000 В з повторними заземлювачами при кількості ліній не менше двох;

- рейкові шляхи магістральних не електрифікованих залізниць;

- під'їзні колії при наявності допоміжного пристрою перемичок між рейками.

Заземлювачі природні приєднуються до магістралі заземлення не менше, ніж у двох місцях.

Заземлювачі природні мають малий опір відносно розтікання електричного струму, а тому їхнє використання зумовлює економію металу. Природні заземлювачі використовують без штучних заземлювачів, якщо вони забезпечують встановлену в ПУЕ-86 норму опору, і яка залишається незмінною від сезону до сезону.

Виконавець заземлювального пристрою до початку приймально-здавальних випробувань надає приймальній комісії технічну документацію:

- робочі креслення і схеми заземлювального пристрою із зазначенням розташування підземних комунікацій;

- акти на підземні роботи щодо укладання елементів заземлювального пристрою;

- акти на виконання схованих чи малодоступних елементів захисту від блискавки (струмовідводи, троси, приймачі блискавок). Опір заземлювального пристрою вимірюють за допомогою спеціальних приладів - вимірників заземлення. Опір розраховується безпосередньо в омах за шкалою приладу. Для цього застосовуються вимірники заземлення МЗГ з трьома границями виміру (0-2,5; 0-25 і 0-250 Ом) і похибкою до 5%.

ІВЗ-І - інспекторський вимірник заземлення з двома границями виміру (0-5 і 0-50 Ом) і похибкою 10 % і вимірник опору заземлення типу М-416.

Занулення електроустановок - електричне з'єднання з нульовим захисним провідником 1 металевих неструмопровідних частин електроустановок, що можуть виявитися під напругою. Нульовий захисний провідник - провідник, що з'єднує занульовані частини з глухозаземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму чи з її еквівалентом.

Для захисту персоналу, що обслуговує електроустановки, використовують спеціальні захисні засоби. Ці засоби умовно поділяються на ізолюючі, огороджуючи і запобігаючи. Ізолюючі в свою чергу поділяються на основні і допоміжні.

До них належать в електроустановках напругою:

- до 1000В – штанги, діалектричні рукавиці, електровимірювальні кліщи, монтажний інструмент, а також покажчики напруги;

- понад 1000В – ізолюючі штанги, електровимірювальні кліщи, покажчики напруги, а також засоби для виконання ремонтних робіт під напругою вище 1000В;

Додаткові ізолюючі засоби не придатні витримувати робочу напругу, їх призначення полягає утому, щоб посилити захисну дію основних ізолюючих засобів, з якими вони разом використовуються.

До додаткових ізолюючих захисних засобів в електроустановках відносяться:

- до 1000В – діелектричні галоші, килимки, ізолюючі підставки;

- понад 1000В – діелектричні рукавиці, боти, килимки, ізолюючі підставки

До захисних засобів відносяться також: захисні окуляри, захисні каски, монтерські пояси, кігті, а також екрануючі пристрої і т. ін.. Всі засоби мають зберігатися в умовах, що забезпечують їх справність.

Для обслуговування електроустановок і мереж допускаються особи, не молодше 18 років, що пройшли медичний огляд та отримали кваліфікаційну групу з техніки безпеки. Для установок понад 1000В – ІV групу, а для установок до 1000В ІІІ кваліфікаційну групу.