Засоби та способи гасіння пожежі

Пожежогасіння - це дії, спрямовані на припинення горіння у вогнищі пожежі, обмеження впливу небезпечних чинників пожежі та усунення умов для її самочинного повторного виникання (ДСТУ 2272:2006).

Пожежу можна ліквідувати, якщо забрати один з трьох чинників необхідних для горіння: горючу речовину, окиснювач, джерело тепла. Існують два способи гасіння пожеж: фізичний та хімічний.

До фізичних способів припинення горіння належать:

· охолодження зони горіння або горючих речовин;

· розбавлення реагуючих речовин в зоні горіння негорючими речовинами;

· ізоляція реагуючих речовин від зони горіння;

· вогнеперешкоди;

· механічний зрив полум'я сильним струменем води, порошку чи газу.

Хімічний спосіб припинення пожежі - це хімічне гальмування реакції горіння. До основних засобів гасіння пожежі, за допомогою яких здійснюється той чи інший спосіб припинення горіння, належать:

· вода (у вигляді струменя або у розпиленому стані);

· інертні гази (вуглекислий газ, азот);

· піни хімічні та повітряно механічні;

· порошкові суміші;

· покривала з брезенту та азбесту.

 

Вибір тих чи інших способів та засобів гасіння пожеж визначається в кожному конкретному випадку залежно від стадії розвитку пожежі, масштабів загорань, особливостей горіння речовин та матеріалів.

Вода - найдешевша та найпоширеніша вогнегасна речовина, яка має:

· велику теплоємність (теплота пароутворення 539 кал/г);

· високу термічну стійкість (розкладається при температурі вище 1700°С);

· значне збільшення об'є

· му при пароутворенні (1л води утворює більше 1700л пари);

· охолоджує зону горіння.

Воду застосовують у вигляді потужних струменів і дошу, водяного пилу та пари. Струменем води збивають полум'я і одночасно охолоджують поверхню. Струменем води гасять тверді горючі речовини; дощем і водяним пилом - тверді, волокнисті сипучі речовини, а також легкозаймисті та горючі рідини (спирт, трансформаторна олія, тощо). Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об'ємом до 500 м³, невеликих загорань на відкритих установках.

Водою не можна гасити:

· речовини, які вступають у реакцію з водою і виділяють горючі речовини

(металевий натрій, калій, магній, карбід кальцію);

· метали нагріті до температури вище 1500°С, тому що вода розкладається з

виділенням гримучого газу.

Промислові підприємства мають зовнішнє і внутрішнє протипожежне водопостачання. Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними помпами, котрі забезпечують подання компактних струменів на висоту не менше 10 м або рухомими пожежними помпами і мотопомпами, що забирають воду із гідрантів. Внутрішній протипожежний водогін обладнується пожежними кранами, які встановлюються на висоті 1,35 м від підлоги всередині приміщень біля виходів, у коридорах, на сходах. Кожний пожежний кран споряджається прогумованим рукавом та пожежним стволом.

Для гасіння пожеж всередині будівель, крім пожежних кранів встановлюються автоматично діючі спринклерні або дренчерні установки. Спринклерні установки можуть бути водяні, повітряні і змішані. Спринклерна установка водяної системи являє собою розгалужену мережу труб під стелею зі спринклерними головками (розбризкувачами), які закриті легкоплавкими замками, що розраховані на спрацювання при температурі 72, 93, 141, 182 °С. Установки мають контрольно- сигнальний клапан, який пропускає воду в спринклерну мережу, при цьому одночасно подає звуковий сигнал, контролює тиск води до і після клапану.

В повітряній системі спринклерної установки, що застосовується в неопалюваних приміщеннях трубопроводи заповнені стисненим повітрям. У випадку зривання головки спочатку виходить повітря, а потім вода. Змішані системи влітку заповнюються водою, а взимку повітрям. Дренчерні установки обладнуються розбризкуючими головками, які постійно відкриті. Вода подається в дренчерну систему вручну або автоматично при спрацюванні пожежних давачів, які відкривають клапан групової дії.

Інертні гази (вуглекислота, азот, аргон, ін.) особливо доцільно застосовувати тоді, коли гасіння водою може спричинити вибух або поширення горіння, або ж пошкодження апаратури, обладнання, цінностей.

Вуглекислота виконує дві функції: охолоджуючу та ізолюючу.

Вуглекислота - газ без кольору і запаху, при 0°С і Р=36 атм легко переходить у рідкий стан, тоді його називають вуглекислотою. З 1л рідкої вуглекислоти утворюється 506 л газу. Зберігається в стальних балонах. Подача кислоти проводиться через раструби - диффузори, внаслідок чого відбувається переохолодження кислоти, що виходить і утворення вуглекислого снігу. При використанні вуглекислоти необхідно врахувати її токсичність. При вдиханні повітря, яке містить 10% СO₂, настає параліч дихання і смерть. Оскільки вуглекислота відновлюється лужноземельними металами, її не можна застосовувати при гасінні цих металів.

Азот не має кольору і запаху. На відміну від СO₂ азот в рідкий стан переходить при дуже низькій температурі (-195.8°С). Як засіб гасіння використовується методом розбавлення горючої речовини.

Вуглекислоту і азот застосовують в порівняно невеликих за об'ємом приміщеннях, при гасінні речовин, що горять полум'ям (рідини, гази). Погано гасять речовини, здатні тліти.

Азот застосовують для заповнення вільних об'ємів в посудинах над ЛЗР з метою запобігання вибухів у виробничих установках.

Піни для гасіння пожеж являють собою суміш газу з рідиною. Пухирці газу можуть утворюватися всередині рідини в результаті хімічних процесів або механічного змішування газу (повітря) з рідиною. Гасіння піною полягає в тому, що пінне покриття є ніби екраном, який запобігає дії тепла зони горіння на поверхню речовини. Піна запобігає виходу рідини в зону горіння, виявляючи ізолюючу дію. Піна виявляє і деяку охолоджуючу дію.

Хімічна піна утворюється в результаті такої реакції, при якій в рідкому середовищі утворюється будь-який газ. Наприклад, для утворення піни використовують піногенераторний порошок, який містить кислотну частину - сірчанокислий глинозем (Al₂(SO₄)₃) - 63%, лужну частину - бікарбонат натрію NаНСО₃) - 33,7%, екстракт солодкового кореня - 3,3% (піноутворююча речовина, яка надає міцності плівкам пухирців). При змішуванні порошку з водою відбувається реакція з утворенням вуглекислого газу. Цю піну застосовують для гасіння нафтопродуктів.

Повітряно-механічна піна утворюється при механічному змішуванні повітря, води і поверхнево-активної речовини.

Піни характеризуються кратністю і стійкістю.

Кратність - це відношення об'єму піни до об'єму рідини з якої вона одержана. Кратність хімічної піни складає 5. Повітряно-механічна піна буває низької (до 10), середньої (11-200) і високої (201-1000) кратності.

Стійкість - час від моменту утворення до повного розпаду. Стійкість хімічної піни становить 40 хв., повітряно-механічної - 20-30 хв.

Піни низької та середньої кратності застосовуються для гасіння нафтопродуктів, твердих речовин та матеріалів. Піни високої кратності використовуються для гасіння легкозаймистих та горючих речовин.

Первинні засоби гасіння пожежі:

Для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об'єктів застосовуються первинні засоби пожежогасіння. Первинні засоби пожежогасіння застосовують до приведення в дію стаціонарних та пересувних засобів гасіння пожежі або до прибуття пожежної команди

До первинних засобів гасіння пожежі відносять:

· вогнегасники

· пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати)

· пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири, тощо)

· внутрішні пожежні крани.

Вогнегасники поділяються на:

· переносні вогнегасники - для перенесення та застосування однією людиною (масою до 20 кг);

· пересувні вогнегасники - змонтовані на колесах чи візку, придатні для переміщення та застосування людиною (масою не менше 20, але не більш 450 кг).

За видами вогнегасної речовини, яка застосовується у вогнегасниках вони можуть бути таких типів:

· водяні (ВВ);

· водопінні (ВВП);

· порошкові (ВП);

· вуглекислотні (ВВК);

· водопінні аерозольні (ВВПА).

Водяні вогнегасники за видом струменя поділяють на:

· вогнегасники з компактним струменем;

· вогнегасники з розпиленим струменем (середній діаметр крапель більше 100 мкм);

· вогнегасники з дрібнодисперсним розпиленим струменем (середній діаметр крапель менше 100 мкм).

Водопінні вогнегасники за параметрами формованого ними пінного потоку поділяють на:

· з генераторами піни низької кратності (кратність піни від 5 до 20 включно);

з генераторами піни середньої кратності (кратність піни понад 20 до 200 включно).

За принципом витиснення вогнегасної речовини вогнегасники поділяють на:

· закачні;

· з балоном стисненого чи зрідженого газу.

За значенням робочого тиску вогнегасники поділяють на вогнегасники низького тиску (робочий тиск до 2,5 МПа включно за температури навколишнього середовища (20 ± 2) °С) і вогнегасники високого тиску (робочий тиск вище 2,5 МПа за тієї ж температури).

Принцип дії вогнегасників полягає в створенні надлишкового тиску в корпусі (за винятком закачних) і викиданні під його дією вогнегасної речовини на вогнище пожежі. Цей принцип зстосовується в різних моделях вогнегасників, кожна з яких має свої особливості.

Для приведення до дії водяного вогнегасника ВВ-9 з газовим балоном необхідно виконати наступне:

· видалити запобіжну чеку;

· натиснути й відпустити кнопку, в результаті чого руйнується мембрана газового балону і газ-витискувач подається до корпусу, де утворює надлишковий тиск. Після цього вогнегасник готовий до подавання вогнегасної речовини і

необхідно виконати наступні дії

· гнучкий рукав необхідно спрямувати на вогнище пожежі;

· натиснути на важіль управління подаванням вогнегасної речовини, при цьому вогнегасна речовина під дією надлишкового тиску по сифонній трубці, рукаву через насадкуподається на вогнище пожежі;

· для припинення подавання вогнегасної речовини необхідно відпустити важіль.

 

Біля 15-20% від загальної кількості пожеж ліквідують на початковій стадії (протягом 4 хвилин з моменту виникнення) вогнегасниками персонал об'єктів. Вибір типу і визначення необхідної кількості вогнегасників здійснюється згідно НАПБ Б.03.001-2004 «Типові норми належності вогнегасників».

При виборі типу та необхідної кількості вогнегасників для забезпечення об'єкту слід враховувати властивості горючих речовин, характер їх взаємодії з вогнегасними речовинами, а також площу приміщень, будинків і споруд. Необхідну кількість вогнегасників визначають окремо для кожного поверху і приміщення об'єкту.

Приміщення, в якому розміщено декілька різних за пожежною небезпекою виробництв, не відокремлених один від одного протипожежними стінами, забезпечують вогнегасниками за нормами найбільш небезпечного виробництва.

.

Громадські та адміністративно-побутові будинки на кожному поверсі повинні мати не менше двох переносних (порошкових, водопінних або водяних) вогнегасників з масою заряду вогнегасної речовини 5кг і більше. Крім того, слід передбачати по одному вуглекислотному вогнегаснику з величиною заряду вогнегасної речовини 3 кг і більше:

· на 20 м² площі підлоги в: офісних приміщеннях з комп'ютерною технікою, електрощитових та інші технічних приміщеннях;

· на 50 м² площі підлоги приміщень архівів, бібліотек, музеїв.

При експлуатації вогнегасників слід керуватися НАПБ Б.03.008-2004 «Правила експлуатації вогнегасників».

Порошкові вогнегасники використовуються для гасіння пожеж класів А, В і С (горіння твердих, рідких та газоподібних речовин).

Під час гасіння електроустаткування (класу Е) струмінь вогнегасного порошку слід спрямовувати безпосередньо у джерело полум'я. До початку гасіння знеструмити електроустаткування.

Працюючи з порошковими вогнегасниками слід дотримуватися наступних рекомендацій:

1) Гасити за вітром.

2) На рівній поверхні гасіння починати з переднього плану.

3) Стіну, що горить, гасити знизу догори.

4) За наявності кількох вогнегасників, використовувати всі одночасно.

5) Стежити, щоб горіння не поновилося.

Вуглекислотні вогнегасники застосуються, зазвичай, для гасіння пожежі класу В (горіння рідких речовин) й електроустаткування (Е).

Під час гасіння пожежі класу В розтруб має бути спрямований в основу вогнища пожежі, що знаходиться найближче до оператора. Під час гасіння оператор зобов'язаний виконувати рухи розтрубом з боку в бік, просуваючись уперед. При гасінні електроустаткування тактика аналогічна користуванню порошковими вогнегасниками.

При застосуванні всіх типів вогнегасників необхідно дотримуватися таких загальних правил безпеки:

· при виявленні пожежі подати сигнал тривоги й сповістити пожежну охорону;

· під час гасіння електроустаткування, що знаходиться під напругою, необхідно, щоб відстань від електроустаткування до насадки (розтруба) вогнегасника була не менше, ніж 1 метр;

· гасіння здійснювати з навітряного боку;

· залишати вільним шлях евакуації (забезпечити собі можливість евакуації);

· у разі невдалого гасіння залишити приміщення і очікувати на допомогу;

· під час використання для гасіння кількох вогнегасників не здійснювати гасіння струменями вогнегасної речовини, спрямованої назустріч один одному;

· після закінчення гасіння відходити необхідно, залишаючись лицем до вогнища;

· у разі наявності запасного вогнегасника з вогнегасною речовиною охолоджувальної дії зробити обробку нагрітих поверхонь з метою попередження повторного займання.