Засоби пожежогасіння на будівельному майданчику.

Різноманітні засоби, які використовуються для гасіння пожеж, називають вогнегасними, для чого можуть бути використані ре­човини й матеріали, що мають певні властивості у твердому, рідко­му й газоподібному стані.

До найбільш поширених для гасіння пожеж належать такі за­соби.

Вода здатна сприймати від палаючих речовин і матеріалів знач­ну кількість тепла. На нагрівання й перетворення в пару 1 л води витрачається близько 2688 Дж тепла.

Вода погано змочує багато речовин (наприклад, деревину й де­ревне вугілля, бавовну, вовну тощо), тому коефіцієнт її викори­стання при гасінні пожежі досить низький. Для підвищення змо­чувальної здатності води й збільшення ефективності гасіння в неї додають різного роду змочувачі, а також застосовують її у вигляді розпилених струменів.

Застосовувати воду для гасіння пожеж не допускається в тих випадках, якщо вона хімічно взаємодіє з тією чи іншою речови­ною (наприклад, з негашеним вапном, карбідом кальцію, лужни­ми металами тощо). Іншим недоліком води є її електропровідність, тому застосовувати її для гасіння електроустановок не допускаєть­ся (за винятком випадків застосування тонкорозпиленої води).

Водяна пара чинить охолоджувальну дію на палаючі речови­ни, а також сприяє розведенню концентрацій реагуючих речовин у зоні горіння й ізолює її від навколишнього повітряного середо­вища. Водяна пара застосовується для гасіння загорянь і пожеж у різного роду апаратах і в закритих приміщеннях невеликого об'єму.

Вогнегасні піни отримують при змішуванні газу й рідини, в ре­зультаті чого утворюються пухирці, всередині яких знаходяться частинки газу. Для гасіння пожеж використовують хімічну й повітряно-механічну піни.

Вогнегасні піни використовують для гасіння легкозаймистих і горючих рідин, а також більшості твердих горючих речовин. У вогнище пожежі піну подають за допомогою спеціальних апа­ратів — пінних вогнегасників, пінних стовбурів або піногенераторів.

Двуокис вуглецю (вуглекислий газ, вуглекислота), азот і продукти згоряння рідких і твердих палив широко використовують як вогнегасіння.

Вогнегасні властивості двоокису вуглецю (як і інших інертних газів) полягають у тому, що він певною мірою ізолює палаючу поверхню від доступу повітря, охолоджує її й розбавляє концен­трацію реагуючих речовин, що надходять у зону горіння.

Швидке випаровування рідкого двоокису вуглецю супроводжується утворенням "снігу" (ця властивість С0₂ використовується в спеціальних вогнегасниках). Двоокис вуглецю не проводить електричний струм, тому його використовують для ліквідації горіння в електроустановках. Для гасіння палаючого магнію, натрію, алюмінію і калію двоокис вуглецю застосовувати не можна, оскільки він розкладається з виділенням кисню, що підсилює горіння. Ці метали гасять спеціальними порошковими вогнегасниками або рідким азотом.

У випадках, якщо застосування вищеперерахованих засобів неефективне або недопустиме, використовують спеціальні по­рошкові сполуки.

 

Забезпечення безпечної евакуації людей.

При проектуванні й будівництві будівель і споруд різного призначення важливим завданням є створення найсприятливіших умов для руху людини й забезпечення її безпеки у випадку виникнення аварійної ситуації (пожежа, загроза вибуху тощо).

Шлях евакуації — це будь-яка ділянка на шляху руху до ви­ходу назовні із приміщення або будинку в цілому (проходи, кори­дори, сходи).

Евакуаційними вважаються виходи, які ведуть:

а) із приміщень першого поверху назовні — безпосередньо або через коридор, вестибюль, сходову клітку;

б) із приміщень будь-якого поверху, крім першого, у коридор або прохід, що веде до сходової клітки або безпосередньо в сходову клітку, що має самостійний вихід назовні;

в) із приміщення в сусідні приміщення на цьому ж поверсі, які забезпечені виходами, зазначеними в пп. "а" і "б", за винятком випадків, зазначених у відповідних главах СНіП.

При проектуванні евакуаційних виходів з конкретного при­міщення в сусідні приміщення на цьому ж поверсі (крім примі­щень із виробництвами категорії А, В і Е, а також приміщень у будинках IV й V ступенів вогнестійкості) останні повинні бути забезпечені евакуаційними виходами назовні — безпосередньо назовні або через коридор, вестибюль, сходову клітку.

Важливою умовою своєчасної й безпечної евакуації людей з бу­динку під час пожежі є правильний вибір довжини шляхів еваку­ації. Граничнодопустимі відстані до евакуаційних виходів для будинків різного призначення приймають за від­повідними главами СНіПу. Ці відстані встановлені нормами про­ектування з розрахунку, щоб тривалість виходу людей, які ева­куюються, не перевищувала допустимого часу евакуації, протя­гом якого забезпечується безпечний рух людей.

Класифікацію незадимлюваних сходових кліток доповнено новим типом — Н4, який, на відміну від інших типів незадимлю­ваних сходових кліток, може використовуватися не тільки біля зовнішніх стін будинку з віконними прорізами, а й усередині будинку.

Евакуаційні виходи повинні розташовуватися ро­зосереджено. Максимальна віддаль L між найбільш віддаленими один від одного евакуаційними вихода­ми з приміщення визначається за формулою

L=1,5P^0,5 (1)

де Р — периметр приміщення, м.

Евакуаційних виходів має бути не менше двох. Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в на­прямку виходу з будівель (приміщень). Допускаєть­ся влаштування дверей, які відчиняються усередину приміщення, в разі одночасного перебування в ньому не більше 15 осіб. Мінімальна ширина шляхів еваку­ації — не менше 1 м, дверей — не менше 0,8 м.

 

Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” стаття 2. Сфера дії Закону; стаття 4. Законодавство про страхування від нещасного випадку.

Стаття 2. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі - підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Стаття 4. Законодавство про страхування від нещасного випадку

Законодавство про страхування від нещасного випадку складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про охорону праці" та інших нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством про страхування від нещасного випадку, то застосовуються норми міжнародного договору.

 

Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ” стаття 5. Основні принципи страхування від нещасного випадку.

Стаття 5. Основні принципи страхування від нещасного випадку

Основними принципами страхування від нещасного випадку є:

- паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

- своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;

- обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;

- надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

- обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;

- формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;

- диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

- економічна заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;

- цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

 

Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” стаття 6. Суб'єкти та об'єкти страхування від нещасного випадку.

Стаття 6. Суб'єкти та об'єкти страхування від нещасного випадку

Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (далі - працівник).

Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи.

Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків).

Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.