Класифікація будівель і споруд за ступенем вогнестійкості.

Вогнестійкість будівель або споруд визначається вогнестійкі­стю таких основних частин: протипожежних стін (брандмауерів)(глуха або із прорізами, захи­щеними відповідним чином, стіна з негорючих матеріалів, яка має межу вогнестійкості не менше 2,5 год., що опирається безпо­середньо на фундамент і перерізує всі конструктивні елементи будівлі або споруди, із важкогорючих і горючих матеріалів), несучих стін, стін сходових кліток, колон, зовнішніх стін з навіс­них панелей і зовнішніх фахверкових стін, що несуть конструкції міжповерхових і горищних перекриттів, несучих конструкцій покриттів, внутрішніх ненесучих стін (перегородок).

Розрізняють вісім ступенів вогнестійкості залежно від класу довговічності будівлі або споруди за відповідними нормами про­ектування. Характеристика будівель і споруд за ступенем їхньої вогнестійкості згідно зі СНіПом ІІІ-4-80 наведена в табл.1, де вони наведені за міждержавним МНС 2.02-01-97, і їх є п'ять.

Фактичний ступінь вогнестійкості повинен бути не нижчим за необхідний ступінь вогнестійкості, наприклад, 0,25 год. для плит, настилів, внутрішніх ненесучих стін (перегородок) і зовнішніх стін з начіпних панелей. Збільшення межі вогнестійкості будь-якої частини будівлі не є підставою для віднесення її до більш високо­го ступеня вогнестійкості. При визначенні фактичного ступеня вогнестійкості межі вогнестійкості перекриттів і покриттів ви­значаються мінімальною вогнестійкістю їх елементів.

Таблиця - 1 Характеристика будівель і споруд за ступенем вогнестійкості

Основні будівельні конструкції	Ступінь вогнестійкості будівлі або споруди
І	II	III	IV	V
група займисто­сті	необ­хідний період вогне­стійко­сті, год	група займи­стості	необ­хідний період вогне­стійко­сті, год	група займи­стості	необ­хідний період вогне­стійко­сті, год	група займи­стості	необ­хідний період вогне­стійко­сті, год	група займи­стості	необхід­ний період вогне­стійко­сті, год
Несучі стіни, стіни сходових клітин, колони	негорю­чі	2,5	него­рючі		него­рючі		важ- кого- рючі		горючі	-
Зовнішні стіни з начіпних панелей і зовнішні фах- веркові стіни	ті ж	0,5	ті ж важ- кого- рючі	0,25 0,5	ті ж важ- кого- рючі	0,25 0,5	ті ж	0,25	ті ж	-
Плити,настили й інші несучі конструкції міжповерхових і горищних перекриттів	»		него­рючі	0,75	ті ж	0,75	»	0,25	»	-
Плити, настили й інші конструкції покриттів	»	0,5	ті ж	0,25	горю­чі	-	горю­чі	-	»	-
Внутрішні ненесучі стіни (перегородки)	»	0,5	важ- кого- рючі	0,25	важ- кого- рючі	0,25	важ- кого- рючі	0,25	»	-
Протипожежні стіни (брандмауери)	»	2,5	него­рючі	2,5	него­рючі	2,5	него­рючі	2,5	него­рючі	2,5

 

Так, якщо межі вогнестійкості залізобетонних плит і балок перекриття або покриття дорівнюють відповідно 90 й 60 хв, то межу вогнестій­кості перекриття приймають такою, що дорівнює 60 хв.

При визначенні ступеня вогнестійкості не враховуються межі вогнестійкості другорядних конструктивних елементів (вікон, две­рей, несучих елементів сходів, покрівлі), тому необхідно брати до уваги відповідні вказівки норм (СНіП ІІІ-4-80, ГОСТ 30244-94, ГОСТ 30402-96, ГОСТ 30444-97).

Вищенаведена класифікація будинків і споруд за ступенями вогнестійкості є одним із важливих показників при розробленні об'ємно-планувальних рішень і складанні генеральних планів будівництва об'єктів промислового й цивільного призначення.

 

Категорії приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Категорії приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою

За вибухопожежною та пожежною небезпекою приміщення і будівлі відповідно до норм технологічного проектування (ОНТП 24-86) поділяються на п'ять категорій: А, Б, В, Г, Д.

Категорія А (вибухопожежонебезпечна). Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 °С в такій кількості, що можуть утво­рювати вибухонебезпечні паро- і газоповітряні сумі­ші, при спалахуванні яких розвивається розрахун­ковий надлишковий тиск вибуху у приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини й матеріали, здатні ви­бухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повіт­ря або одне з одним у такій кількості, що розрахун­ковий надлишковий тиск вибуху у приміщенні перевищує 5 кПа.

Категорія Б (вибухопожежонебезпечна). Горю­чий пил або волокна, легкозаймисті рідини з тем­пературою спалаху більше 28 °С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворювати вибухо­небезпечні пило- або пароповітряні суміші, при спа­лахуванні яких розвивається розрахунковий над­лишковий тиск вибуху у приміщенні, що перевищує 5 кПа.

Категорія В (пожежонебезпечна). Горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речо­вини і матеріали, речовини й матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти, за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться (використовуються), не належать до ка­тегорій А чи Б.

Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали у гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, рі­дини, тверді речовини, які спалюються або утилізу­ються як паливо.

Категорія Д. Негорючі речовини й матеріали у хо­лодному стані.

 

27.Класифікація вибухо- та пожежонебезпечних при­міщень (зон).

Класифікація вибухо- та пожежонебезпечних при­міщень (зон)

Відповідно до ДНАОП 0.00-1-32-01 "Правила бу­дови електроустановок. Електрообладнання спе­ціальних установок" вибухонебезпечні та пожежо- небезпечні зони поділяються відповідно на шість (0, 1, 2, 20, 21, 22) та чотири (П-І, П-ІІ, П-Иа, П-ІИ) класи.

Вибухонебезпечна зона — це простір у приміщенні або навколо зовнішньої установки, в якому наявне ви­бухонебезпечне середовище або воно може утворюва­тися внаслідок природних чи виробничих чинників.

Вибухонебезпечна зона класу 0 — простір, у яко­му вибухонебезпечне середовище є постійно або про­тягом тривалого часу.

Вибухонебезпечна зона класу 1 — простір, у яко­му вибухонебезпечне середовище може утворитися під час нормальної роботи.

Вибухонебезпечна зона класу 2 — простір, у яко­му вибухонебезпечного середовища за нормальних умов експлуатації не виникає, а якщо виникає, то рідко і триває недовго.

Вибухонебезпечна зона класу 20 — простір, у якому під час нормальної експлуатації вибухонебез­печний пил у вигляді хмари присутній постійно або часто в кількості, достатній для утворення небезпеч­ної концентрації суміші з повітрям, і (або) простір, де можуть утворюватися пилові шари непередбаченої або надмірної товщини.

Вибухонебезпечна зона класу 21 — простір, у якому під час нормальної експлуатації ймовірна по­ява пилу у вигляді хмари у кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної кон­центрації.

Вибухонебезпечна зона класу 22 — простір, у якому вибухонебезпечний пил у завислому стані може з'являтися не часто й існувати недовго або в якому кулі вибухонебезпечного пилу можуть існу­вати й утворювати вибухонебезпечні суміші в разі аварії.

Протипожежні перешкоди.

Протипожежні перешкоди призначені для запобігання мож­ливості поширення вогню вбік сусідніх приміщень або будівель; їх можна також застосовувати як укриття для підрозділів, що беруть участь у гасінні пожежі. До основних протипожежних пе­решкод належать перекриття з негорючих матеріалів, протипо­жежні зони й стіни (брандмауери). До допоміжних протипожеж­них перешкод у будівлях належать також теплові екрани, водяні завіси, димові й підривні люки.

До протипожежних перешкод, на відміну від СНіПу 2.01.02-85, віднесені лише протипожежні стіни, перегородки та перекрит­тя, а протипожежні двері, ворота, вікна, люки та клапани вважа­ються елементами заповнення прорізів у цих протипожежних перешкодах, і подані вони у табличній формі.

У будівельній практиці протипожежні стіни застосовують для поділу виробничих процесів з різною пожежною небезпекою (при розміщенні їх в одній будівлі), поділу на секції більших за пло­щею будівель різного призначення, відділення складських і до­поміжних приміщень від виробничих, поділу складських будівель на протипожежні відсіки, зменшення протипожежних розривів між будівлями.

Протипожежні стіни можуть бути внутрішніми, якщо вони обмежують поширення пожежі всередині будівлі, і зовнішніми, призначеними для обмеження поширення пожежі на сусідні бу­дівлі або споруди.

Щоб протипожежна стіна в будівлях з горючих і важкогорю­чих матеріалів могла перешкодити поширенню вогню з однієї ча­стини будинку на іншу, піднесення гребеня протипожежної стіни над покрівлею з горючих матеріалів або над покриттям з негорю­чих чи важкогорючих матеріалів з горючим утеплювачем повин­но бути не менше ніж на 0,6 м; піднесення гребеня протипожеж­ної стіни над покрівлею з негорючих або важкогорючих матері­алів при горючому утеплювачі має бути не менше 0,3 м. Якщо покриття з негорючих матеріалів має негорючий утеплювач, то брандмауер може не перерізувати покриття й не підніматися над покрівлею (незалежно від групи займистості покрівлі).

У будівлях IV й V ступенів вогнестійкості протипожежна стіна повинна виходити за зовнішню площину зовнішніх стін, карнизів і звивів дахів не менше ніж на 0,3 м (якщо устрій таких виступів не є можливим або доцільним, допускається замінювати їх протипожежними зонами з негорючих матеріалів шириною не менше 1,8 м).

У протипожежних стінах, як і в перекриттях з негорючих матеріалів, з технологічних міркувань допускається передбачати зрізи, площа яких не повинна перевищувати 25 % площі протипожежної стіни. Щоб уникнути поширення пожежі в суміжні приміщення, заповнення прорізів у протипожежних стінах (двері, ворота, вікна, люки й ін.) повинно бути негорючим і мати межу вогнестійкості не менше 72 хв.