Основні поняття в галузі охорони праці.

Основні поняття в галузі охорони праці.

Основні терміни та визначення

 

Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Виробнича санітарія — система організаційних і технічних заходів і засобів, які виключають або зменшують вплив шкідливих виробничих факторів на працюючих. Виробнича безпека — система організаційних і технічних заходів і засобів, які виключають вплив небезпечних виробничих факторів на працюючих.

Безпека праці — це стан умов праці, за якого виключається вплив шкідливих і небезпечних виробничих факторів на працюючих.

Умови праці - сукупність факторів виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини в процесі її трудової діяльності. Пожежна безпека — стан об'єкта, при якому виключається можливість пожежі або при її виникненні забезпечуються умови для її локалізації, ліквідації, захисту людей і матеріальних цінностей.

Роботодавець — власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю. Працівник — особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Шкідливий виробничий фактор - виробничий фактор, вплив якого може призвести до погіршення стану здоров'я, зниження працездатності працівника. Небезпечний виробничий фактор - виробничий фактор, дія якого за певних умов може призвести до травм або іншого раптового погіршення здоров'я працівника.

Виробнича травма - порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих факторів.

 

Класифікація шкідливих та небезпечних виробничих факторів

Небезпечні та шкідливі фактори згідно з міждержавним стандартом ГОСТ 12.0.003-74 ССБТ Опасные и вредные производственные факторы. Классификация (СТ СЭВ 790-77) поділяються на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні (рис. 1)

Рис. 1. Групи небезпечних та шкідливих виробничих факторів

 

До фізичних шкідливих та небезпечних виробничих факторів належать:

— рухомі механізми та машини;

— пересувні частини виробничого устаткування;

— підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони;

— підвищена чи знижена температура устаткування, матеріалів, повітря робочої зони;

— підвищений рівень шуму, вібрацій, інфразвукових коливань, ультразвуку, іонізуючого випромінювання, статичної електрики, ультрафіолетового та інфрачервоного випромінювання;

— підвищені чи знижені барометричний тиск, вологість, іонізація та швидкість руху повітря;

— небезпечне значення напруги в електричних ланцюгах;

— підвищена напруженість електричного чи магнітного полів;

— відсутність чи нестача природного освітлення;

— недостатня освітленість робочої зони та ін.

До хімічних шкідливих та небезпечних виробничих факторів належать хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяються на:

— загальнотоксичні;

— подразнювальні;

— сенсибілізуючі;

— канцерогенні;

— мутагенні;

— такі, що впливають на репродуктивну функцію.

До біологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать:

— патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, гриби тощо) та продукти їх життєдіяльності;

— макроорганізми.

Психофізіологічні небезпечні та шкідливі виробничі фактори:

— фізичні перевантаження (статичні та динамічні);

— нервово-психічні перевантаження (розумові, перенапруження, перенапруження органів чуття, монотонність праці, емоційні перевантаження).

 

Тема: Методи аналізу травматизму

Велику роль у запобіганні травматизму має аналіз і, головне, своєчасне доведення його результатів до всіх структурних підрозділів та всіх працівників.

При проведенні аналізу травматизму ставляться такі завдання:

1. виявлення причин нещасних випадків;

2. виявлення характеру і повтору нещасних випадків;

3. визначення найнебезпечніших видів робіт та процесів;

4. виявлення факторів, характерних щодо травматизму на даному робочому місці, у цеху, підрозділі;

5. виявлення загальних тенденцій, характерних щодо травматизму на даному робочому місці, у цеху, підрозділі.

Мета аналізу травматизму – розробка заходів запобігання нещасним випадкам, у зв’язку з чим потрібно систематично аналізувати й узагальнювати причини травматизму.

Найпоширенішими методами аналізу травматизму, що взаємодоповнюють один одного, є статистичний і монографічний. Нині дедалі більшого значення набувають економічний та ергономічний методи.

Груповий метод

При груповому методі дослідження нещасні випадки групуються:

1. за професією та видами робіт потерпілих;

2. за характером і локалізацією пошкоджень;

3. за низкою зовнішніх ознак: днями, тижнями, змінами, віком, стажем, статтю, кваліфікацією потерпілого тощо.

Таке групування дозволяє виявити найнесприятливіші моменти в організації робіт, стані умов праці або устаткування.

Топографічний метод

При топографічному методі дослідження всі нещасні випадки систематично позначають умовними позначками на плані розміщення устаткування в цеху, на ділянці стосовно того, де стався нещасний випадок. Скупчення цих знаків свідчить про підвищений рівень травматизму в тому чи іншому підрозділі або робочому місті, завдяки чому створюється наочне уявлення про потенційно небезпечні зони на виробництві.

Монографічний метод

При монографічному методі дослідження виявляють вплив на безпеку праці багатьох елементів досліджуваного об’єкта (технічного стану об’єкта, характеру та організації трудового процесу, планування виробничого процесу, підготовки працівників, стану обліку та аналізу травматизму тощо), тобто проводять глибокий аналіз небезпечних і шкідливих виробничих чинників, притаманних тій чи іншій виробничій ділянці, устаткуванню, технологічному процесу.

Одночасно застосовуються санітарні й технічні методи дослідження. Це не тільки дозволяє виявити причини нещасних випадків, а й, що особливо важливо, сприяє визначенню потенційної небезпеки і шкідливості, які можуть впливати на людей. Даний метод можна застосовувати і для розробки заходів з охорони праці для виробництва, яке лише запроектовано.

Економічний метод

Економічний метод полягає у визначенні економічних наслідків травматизму і спрямований на з’ясування економічної ефективності витрат на розробку і впровадження заходів з охорони праці.

Матеріальні (М_тр) витрати визначаються за формулою:

де П_тр – витрати виробництва внаслідок нещасних випадків;

Е_тр – економічні витрати;

С_тр – соціальні витрати.

Ергономічний метод

Ергономічний метод ґрунтується на комплексному вивченні системи «людина — машина (техніка) — виробниче середовище». Відомо, що кожному виду трудової діяльності повинні відповідати певні фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості людини, а також її антропометричні дані. Лише при комплексній відповідності зазначених властивостей людини особливостям конкретної трудової діяльності можлива ефективна та безпечна робота. Порушення цієї відповідності може призвести до нещасного випадку.

При такому аналізі травматизму враховується й той факт, що здоров’я і працездатність людини також залежать від біологічних ритмів функціонування його організму і геофізичних явищ. Під впливом гравітаційних сил, викликаних зміною взаємоположення небесних тіл, земним магнетизмом або іонізацією атмосфери, відбуваються певні зрушення в організмі людини, що позначається на стані її поведінки.

Метод анкетування

При дослідженні травматизму може застосовуватися і метод анкетування (письмове опитування працівників). Він установлює переважно причини психофізіологічного характеру. Важливим моментом у методі анкетування є розробка опитувального листа. Аналіз опитувальних листів (листів спостереження) дає можливість визначити вплив психофізіологічних факторів на безпеку праці.

ОЦІННІ ПОКАЗНИКИ

Серед найбільш поширених оцінних показників стану охорони праці слід виділити традиційні коефіцієнти частоти (Kч.т) та тяжкості травматизму (Kт.т).

Крім них, для оцінки стану можуть бути використані й такі оцінні показники:

1. чисельність потерпілих у результаті нещасних випадків із втратою працездатності більш ніж на один робочий день (абсолютне число за даними статистики);

2. загальна кількість днів втрати працездатності по всіх нещасних випадках з урахуванням перехідних;

3. коефіцієнт частоти смертельного травматизму (Kч.с);

4. відносні коефіцієнти частоти (Kч.т.в) та тяжкості (Kт.т.в), що обчислюються як відношення Kч.т та Kт.т до базових завдань Kч.т.б і Kт.т.б, тобто

.

Серед усіх оцінних показників відносні коефіцієнти частоти та тяжкості травматизму найбільше відповідають цільовій стратегії управління, оскільки базові значення показників можуть періодично коригуватися в міру наближення до них чи за їх перевищенням. Тоді робота підприємства (підрозділу) оцінюватиметься як задовільна.

АНАЛІТИЧНІ ПОКАЗНИКИ

Виділяють також аналітичні показники. До них можна віднести:

1. загальний показник травматизму;

2. чисельність потерпілих у результаті нещасних випадків із втратою працездатності менш ніж на один робочий день (за даними статистики);

3. загальні фактичні витрати на відшкодування шкоди потерпілим (за бухгалтерськими даними) або сума страхових внесків з урахуванням прийняття Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;

4. загальні фактичні витрати, вкладені в цільові заходи охорони праці (за бухгалтерськими даними).

Аналіз може провадитися і за іншими, більш специфічними параметрами та напрямами, характерними для конкретних виробництв, наприклад за кількістю нещасних випадків на облікову одиницю виробленої продукції у натуральному чи грошовому виразі, на 10 млн відпрацьованих годин тощо. Аналогічний підхід може бути й до статистики професійно зумовлених захворювань.

Та професійних захворювань»

Виробничий травматизм та профзахворювання спричиняють не тільки моральні, соціальні, а й значні економічні збитки. Тому визначення економічних наслідків непрацездатності є важливим і актуальним на рівні як держави, так і виробництва.

Ступінь втрати працездатності визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров’я.

Розмір відшкодування встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який мала особа до ушкодження здоров’я.

Власник має повністю відшкодувати втрачений потерпілим заробіток у розмірі, що відповідає встановленому МСЕК відсотку втрати професійної працездатності потерпілого.

Розмір одноразової допомоги потерпілому визначається колективним договором (угодою, трудовим договором).

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги його сім’ї повинен бути не менше п’ятирічного заробітку потерпілого і, крім того, не менше однорічного заробітку потерпілого на кожного утриманця.

Усі економічні наслідки непрацездатності поділяються на дві групи:

1. загальнодержавні витрати і збори K;

2. втрати і збитки виробничих підприємств С_в.

Загальнодержавні витрати K у випадку втрати працездатності визначаються за формулою:

де – розміри витрати і збитків, які несе суспільство в цілому для відновлення здоров’я в кожному випадку втрати працездатності;

В – величина еквівалента заробітної плати, невиплаченої за час хвороби робітника в розрахунковому періоді.

Втрати, які несе суспільство, включають:

1. втрати профспілкових організацій на надання допомоги та оплату путівок у розмірі затрат по соціальному страхуванню;

2. суму виплат державного страхового товариства особам у порядку індивідуального страхування;

3. суму додаткових асигнувань вищих організацій на вжиття заходів щодо усунення наслідків масових нещасних випадків;

4. суму збитків суспільства у вигляді податків з неоподаткованої частини доходів потерпілих, з виплат за лікарняними листами (лише в державних підприємствах);

5. суму потенційних збитків, заподіяних суспільству у зв’язку з виходом робітника на пенсію по інвалідності за розрахунковий період.

У кожному випадку втрати працездатності сума еквівалента неодержаної робітником заробітної плати В розраховується за формулою:

,

де В¢ – сума заробітної плати за три місяці, які передували захворюванню;

n – кількість відпрацьованих днів за ці місяці;

Т – тривалість хвороби в робочих днях.

Економічні втрати виробничих підприємств та організацій при тимчасовій чи довготривалій непрацездатності працівників колек­тиву Сп встановлюються за формулою:

,

де Р – втрати кількості виробленої продукції за період непрацездатності. Їх у кожному випадку непрацездатності визначають за формулою:

де а – коефіцієнт, який враховує поправку до кількості виробленої продукції внаслідок різниці в кваліфікації потерпілого усередненого розряду і середньооблікового працівника та розраховується відношенням тарифного коефіцієнта розряду потерпілого K_ф до тарифного коефіцієнта розряду середньооблікового працівника K_с;

Р₀ – середньоденний виробіток продукції, що припадає на один відпрацьований людино-день у розрахунковому періоді;

Ті – тривалість хвороби;

Сі – втрати і збитки, котрі несе безпосередньо організація при втраті працівником працездатності;

ПВ – допомога по тимчасовій непрацездатності з Фонду соціального страхування.

Оцінювання стану умов праці

Важливого значення набуває оцінювання стану умов праці й визначення ступеня їх шкідливості та небезпечності. Оцінювання умов і характеру праці на робочих місцях здійснюється на основі гігієнічної класифікації праці з метою:

― контролю умов праці працівників на відповідність санітарним правилам і нормам;

― атестації робочих місць за умовами праці;

― санітарно-гігієнічної паспортизації стану виробничих підприємств;

― складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці;

― розслідування випадків професійних захворювань;

― розробки рекомендацій по поліпшенню умов праці тощо.

Результати зусиль щодо поліпшення умов праці значно залежать від правильного аналізу стану умов праці та оцінки цього стану як за окремими елементами, так і в цілому за якимось показ­ником. Таким показником, який з достатньою для практики точністю враховував би «різноякісний» вплив усіх факторів умов праці, на даний момент прийнято вважати важкість праці. Правомірність його використання зумовлена тим, що організм людини однаково реагує на вплив з найрізноманітніших поєднань елементів умов праці. Однакові за важкістю зміни в організмі працівників можуть бути викликані різними причинами. В одних випадках причиною можуть бути якісь шкідливі фактори зовнішнього середовища, в других — завелике фізичне або розумове навантаження, у третіх — дефіцит рухливості при підвищеному нервово-емоційному навантаженні і т. ін. Можливе і різне поєднання цих причин.

Таким чином, важкість праці характеризує сукупний вплив усіх елементів, що складають умови праці, на працездатність людини, її здоров’я, життєдіяльність і відтворення робочої сили. Це визначення поняття важкості праці однаково можна застосувати як до розумової, так і до фізичної праці.

Ступінь важкості праці можна визначити залежно від реакцій та змін в організмі людини. Урешті-решт вони служать показником якості самих умов праці.

Згідно з методикою інтегрального бального оцінювання важкості праці[iv] розроблена таблиця з критеріями бального оцінювання санітарно-гігієнічних та психофізіологічних елементів умов праці. Кожному елементу присвоюється від одного до шести балів, залежно від його кількісного значення, що відповідає кількості категорій важкості праці (див. дод. 11). Так, один бал одержують ті елементи, значення яких відповідають стандартам або нижчі за санітарні норми і гранично допустимі рівні (концентрації), два бали — ті, що відповідають гранично допустимим рів­ням (концентраціям).

Вищі бали диференціюються залежно від величини перевищення норм або кратності перевищення гранично допустимого рівня (концентрації). Наприклад, трьома балами оцінюється промисловий пил, рівень якого більше за гранично допустимий рівень і становить 5 мг/м³; а шістьма балами — понад 30 мг/м³.

Фактичні показники елементів виробничого середовища встановлюються шляхом безпосередніх вимірювань за допомогою відповідної апаратури.

Загальне інтегральне оцінювання важкості праці визначається за формулою:

де Х _опр — величина рівня елемента, який одержав найвищу оцінку, найбільше балів;

— арифметична сума величини рівнів усіх елементів за винятком Х _опр;

п — загальна кількість факторів.

За інтегрального оцінювання важкості праці враховуються лише ті елементи, які формують певну категорію важкості на даному робочому місці.

Якщо питома вага дії того чи іншого елемента умов праці менше за восьмигодинну зміну, оцінювання елемента умов праці визначається за формулою:

,

де Х _макс — максимальне оцінювання елемента умов праці при його дії від 90 до 100 % робочої зміни, балів;

t — час дії елемента в частках робочої зміни.

Нині спостерігається об’єктивно обґрунтована наявність шести категорій важкості робіт, яким відповідає шість груп умов праці.

До першої категорії важкості відносяться роботи, виконані за оптимальних умов зовнішнього виробничого середовища та за оптимальних розмірів фізичного, розумового та нервово-емоцій­ного навантаження. Такі умови у практично здорових людей сприяють поліпшенню самопочуття, досягненню високої працездатності та продуктивності праці. Реакція організму свідчить про оптимальний варіант нормального функціонування.

Другу категорію становлять роботи, виконані в умовах, де гранично допустимі концентрації та гранично допустимі рівні шкідливих і небезпечних виробничих факторів не перевищують вимог нормативно-технічних документів. При цьому працездатність не порушується, відхилень у стані здоров’я, пов’язаних із професійною діяльністю, не спостерігається протягом усього періоду трудової діяльності людини.

До третьої категорії відносяться роботи, виконані в умовах, за яких у практично здорових людей виникають реакції, характер­ні для граничного стану організму. Спостерігається деяке зниження виробничих показників. Поліпшення умов праці та відпочинок порівняно швидко ліквідують негативні наслідки (формувальники в ливарних цехах).

До четвертої категорії належать роботи, за яких вплив несприятливих (небезпечних та шкідливих) факторів призводить до формування глибшого граничного стану у практично здорових людей. Більшість фізіологічних показників при цьому погіршується, особливо наприкінці робочих періодів (зміни, тижня). Виникає типовий виробничо зумовлений стан передзахворювання і т. ін. (сталевари).

П’яту категорію становлять роботи, за яких у результаті досить несприятливих умов праці наприкінці робочого періоду (зміни, тижня) формуються реакції, характерні для патологічного функціонального стану організму у практично здорових людей і зникають у більшості робітників після повноцінного відпочинку. Однак у деяких осіб вони можуть перетворитися на виробничо зумовлені та професійні захворювання (шахтарі на підземних роботах).

До шостої категорії важкості відносяться роботи, виконані в найнесприятливіших (екстремальних) умовах праці. При цьому патологічні реакції розвиваються надто швидко, можуть мати незворотний характер і нерідко супроводжуються тяжкими порушеннями функцій життєво важливих органів (водолази, які працюють на великих глибинах).

Виходячи з інтегральної оцінки, визначається категорія важкості (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Категорія важкості праці	І	ІІ	ІІІ	IV	V	VI
Інтегральна бальна оцінка	до 18	від 19 до 33	від 34 до 45	від 46 до 53	від 54 до 58	від 59 до 69
Доплати за умови праці	—	—	4—8 %	12—16 %	20 %	24 %

Приклад 1. На робочому місці на працівника впливають п’ять біологічно значущих елементів, оцінюваних у 5, 4, 3, 3, 2 бали. Всі вони діють протягом зміни (480 хв). Визначимо інтегральну бальну оцінку та категорію важкості праці:

Категорія важкості праці — V, розмір доплат за умови праці — 20 % тарифної ставки.

Приклад 2. На робочому місці є чотири біологічно значущих елементи, які мають оцінку 3, 3, 4, 6 балів, за тривалістю їх дії різні і дорівнюють відповідно 380, 240, 120, 240 хвилин, що в долях одиниці становить 0,8; 0,5; 0,25; 0,5. Визначимо фактичні бальні оцінки: х ₁ = 3 ´ 0,8 = 2,4;
х ₂ = 3 ´ 0,5 = 1,5; х ₃ = 4 ´ 0,25 = 1,0; х ₄ = 6 ´ 0,5 = 3.

Інтегральна бальна оцінка дорівнюватиме:

.

Категорія важкості праці — ІІ.

Згідно з типовою методикою оцінювання умов праці[v] фактичний стан умов праці визначається на робочих місцях, де виконуються роботи, передбачені галузевим переліком робіт з важкими і шкідливими умовами, особливо важкими й особливо шкідливими на основі гігієнічної класифікації факторів. Оцінювання проводиться за даними атестації робочих місць і спеціальних інструментальних замірів, які відображаються у Карті умов праці на робочих місцях.

Ступінь шкідливості факторів виробничого середовища і важкості праці визначається в балах (від 1 до 3) за гігієнічною класифікацією праці. Кількість балів за кожним фактором проставляється в Карті умов праці. При цьому для оцінки впливу даного фактора на умови враховується час його дії протягом зміни (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Європейський Союз

Європейський Союз — економічна асоціація країн Європи. В ЄЄ утворений єдиний внутрішній ринок, зняті обмеження на вільне переміщення товарів, капіталів, робочої сили між країнами, створена єдина валютна система.

Початково Європейський Союз був заснований по Римському Договору 1957 р. як спільний ринок шести європейських держав.

Інституції Європейського Союзу - це незалежні інститути, які представляють інтереси ЄЄ в цілому, інтереси країн — членів ЄС та їх громадян.

Виконавчим органом Євросоюзу є Європейська Комісія. Вона складається з двадцяти членів, які призначаються на п'ять років національними урядами, але повністю незалежні у виконанні своїх обов'язків. Склад Комісії затверджується Європейським Парламентом.

Європейський Парламент - зібрання з 626 депутатів, які прямо обираються громадянами країн — членів ЄС терміном на п'ять років. Вони приймають спільні рішення з Радою Міністрів по конкретних питаннях і контролюють роботу Рад ЄС та Європейської Комісії. Європарламент проводить пленарні засідання в Страсбурзі (Франція) і Брюсселі (Бельгія).

Європейський соціальний фонд — фонд Європейського Союзу, який бере участь у фінансуванні політики зайнятості. Фонд надає субсидії:

— для розвитку професійної освіти;

— для фінансування програм підвищення зайнятості;

— для розвитку галузей, що переживають спад;

— для допомоги в працевлаштуванні іммігрантам та жінкам.

Соціальні аспекти розвитку ЄС мають таке саме значення, як і економічні. Про це свідчить схвалений у Страсбурзі в 1989 р. Статут про соціальні права.

Цей Статут і розроблена детальна програма його втілення в життя охоплюють, включаючи і охорону праці на робочих місцях, усього 12 напрямів:

1. Вільне переміщення робочої сили.

2. Трудові відносини і оплата праці.

3. Поліпшення умов праці й життя.

4. Соціальне забезпечення.

5. Право на професійне об'єднання й ведення переговорів по колективних договорах.

6. Професійне навчання.

7. Рівноправ'я чоловіків і жінок.

8. Право працівників на інформацію, ведення переговорів і участь у прийнятті рішень з питань умов праці.

9. Гігієна й безпека праці.

10. Захист дітей і підлітків у трудовому житті.

11. Літні люди.

12. Інваліди.

Практичні результати втілення Статуту пов'язані з розробленими програмами дій, у відповідності до яких найбільша кількість обов'язкових директив ЄС була, передусім, підготовлена саме з питань охорони праці.

Забезпечення гарних умов на робочому місці — одна з головних цілей Статуту із соціальних прав. У відповідності з уставом, працівник має право на задовільні санітарні умови, особливо в своєму робочому оточенні. Статут підкреслює також право працівників на отримання інформації, особливо при зміні трудових умов.

Налагоджується співробітництво в галузі охорони праці України із Європейським Союзом. Так, у рамках програми ТАСІ8 почалася робота над проектом „Сприяння в забезпеченні охорони праці в Україні (з метою підвищення рівня ефективності)". Основні напрямки цього проекту включають:

— удосконалення нормативної бази в галузі охорони праці; створення інформаційного центру агітації та пропаганди з питань охорони праці;

— відпрацювання механізму економічних розрахунків на підприємстві, спрямованих на створення безпечних і здорових умов праці працюючим.

Співдружність незалежних держав (СНД)

У рамках Угоди про співробітництво в галузі охорони праці фахівці України разом із фахівцями інших держав СНД проводять спільну роботу щодо удосконалення Системи стандартів безпеки праці (ССБП), узгодження та розробки нормативної бази в галузі охорони праці для країн СНД.

Характеристика стандартів ССБП наведена в п. 1.3.2.

Держави — учасниці СНД розробили і впровадили ряд документів з питань охорони праці, зокрема Угоду про порядок розробки і виконання узгоджених норм і вимог з охорони праці до продукції, що взаємно поставляється; Угоду про співробітництво в галузі охорони праці; Угоду про порядок розслідування нещасних випадків на виробництві, що відбулися з працівниками при знаходженні їх поза межами держави проживання; Угоду про взаємне визнання прав на компенсацію шкоди, що заподіяна працівникам травмою, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаний з виконанням ними трудових обов'язків; Міждержавну угоду країн СНД про співробітництво в галузі забезпечення промислової безпеки на небезпечних виробничих об'єктах та ін.

У рамках СНД розвиваються також двосторонні контакти в галузі охорони праці, зокрема між Україною та іншими державами - членами СНД.

 

 

[i] Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г. Т. Мелькьяна, Р. П. Колосовой. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996.

[ii] Гігієнічна класифікація праці: Гігієнічні нормативи. — К., 2001.

[iii] Гігієнічна класифікація праці: Гігієнічні нормативи. — К., 2001. — С. 4—5.

[iv] Количественная оценка тяжести труда: Межотраслевые метод. рекомендации. — М.: Экономика, 1998.

[v] Типовое положение об оценке условий труда на рабочих местах и порядке применения отраслевых перечней работ, на которых смогут устанавливаться доплаты рабочим за условия труда. Постановление Госкомтруда СССР и Секретаря ВЦСПС от 3 октября 1987 г.

[vi] Для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами, тривалість робочого часу встановлюється не більше 36 годин на тиждень. Тривалість додаткових відпусток становить 6, 12, 18 та 36 робочих днів.

[vii] Порядок урахування умов праці в тарифних ставках застосовується лише в окремих галузях, наприклад, у вугільній промисловості.

[viii] Охорона праці. — 2002. — № 5. — С. 6.

Основні поняття в галузі охорони праці.