Сучасний стан охорони праці в України та за кордоном

Сучасний стан охорони праці в України та за кордоном

Законодавчі та інші нормативно-правові акти з охорони праці встановлюють, регламентують та регулюють державні вимоги щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, сприяють створенню та ефективному функціонуванню чіткої системи управління охороною праці на підприємстві, в галузі, в регіоні і державі в цілому, забезпеченню на кожному робочому місці безпечних і нешкідливих умов праці, встановлення правила безпечного виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства,у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, на інших робочихмісцях.Деякі із випускників ВНЗ після закінчення навчання ідуть працювати доіноземних фірм, як в Україні, так і за її межами, а це вимагає знання міжнародних норм з питань охорони праці.В перші роки становлення України як незалежної держави(1991...1995роки) була практично сформована національна законодавча базаохорони праці.У цей час був прийнятий Закон України “Про охорону праці” (зараз він діє в новій редакції 2002 року), внесено зміни і доповнення до Кодексу законівпро працю України, прийнято постанову Кабінету міністрів України “Простворення Національної Ради з питань безпечної життєдіяльностінаселення”, утворено службу державного нагляду за охороною праці,впроваджені інші заходи та прийнято цілий комплекс нормативно-правовихдокументів, які утворили базу для подальшої розбудови загальнодержавноїсистеми управління охороною праці в Україні.

Сучасний стан охорони праці в Україні можна охарактеризувати як такий, що викликає серйозне занепокоєння. Створення безпечних умов праці – це невід'ємна частина соціально-економічного розвитку держави, складова державної політики, одна з найважливіших функцій органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, підприємств.Впродовж останніх 10 років в Україні намітилася позитивна тенденція до зниження рівня виробничого травматизму. Загальний травматизм зменшився в 4 рази, смертельний - в 2 рази. Однак рівні побутового та невиробничого травматизму також викликають серйозні занепокоєння. Останнім часом показники травматизму і загибелі людей в Україні загрозливо зростають та в декілька разів перевищують аналогічні показники у розвинених країнах світу. Різні отруєння, дорожньо-транспортні пригоди, випадкові та навмисні пошкодження, пожежі, нещасні випадки на воді, аварії і травмування на виробництві та в побуті в минулому році забрали життя понад 74 тисяч людей, а травмовано у 20 разів більше, що майже удвічі перевищує зазначені показники 1986 року. Протягом I півріччя 2002 року від нещасних випадків виробничого і невиробничого характеру загинуло понад 36 тисяч осіб, що на 5% більше, ніж за відповідний період минулого року.В таких умовах проблема зниження виробничого і побутового травматизму віднесена Президентом України до категорії особливої державної і суспільної значимості, а її розв'язання - до пріоритетних завдань національної безпеки. Проблема охорони праці є загальносвітовою, нею працюють всі члени міжнародної спільноти. За даними МОП, в світі щороку реєструється 270 млн. випадків виробничого травматизму та 160 млн. випадків професійних захворювань. У зв’язку з виробничою діяльністю помирає щороку 2 млн. осіб. Щорічно, за оцінками Міжнародного бюро праці, нещасні випадки на виробництві і професійні захворювання забирають життя приблизно 2млн.працівників и обходяться глобальній економіці в 1,25 трильйони доларів США.

Загальносвітові втрати від професійних захворювань і травм зберігаються на неприпустимо високому рівні. За останні десятиріччя умови праці, особливо виробнича гігієна и техніка безпеки, істотно покращилися в багатьох країнах, однак в цілому світова ситуація в сфері охорони праці все ще залишається важкою.Глибокий вплив на трудове життя, на умови праці має глобалізація.

Появлення нових технологій, розширення торгівлі и зміни фінансово- економічних режимів прискорило темпи глобалізації - підкреслював Гаррі Холкері, Президент 55-й Генеральної Асамблеї ООН в статті «Глобалізація і її вплив на охорону праці». Дійсно, вона зробила світові ринки більш відкритими, однак її благотворна роль в занадто переоцінюється. Істинні результати глобалізації мають двоїстий характер: деякі держави змогли добитися переваг в ринковій економіці, інші стали ще більш маргінальними, дезінтегрованими і знедоленими. Яні ринкові механізми, ані економічне зростання на глобальному рівні не можуть гарантувати соціальну справедливість, зайнятість і розвиток для всіх. В той час як індустріально розвинені країни удосконалюють управління системами соціального забезпечення при високих рівнях зайнятості населення, в країнах з перехідною економікою проблеми соціальної підтримки загострилися настільки, що набули критичного значення як в повсякденній боротьбі людей за виживання, так і в підтримці соціальної и політичної стабільності в суспільстві.Тиск світової конкуренції, вимушує роботодавця розглядати профілактику травматизму и охорону праці працівників не як інтегральну компоненту управління якістю, а як додаткову перепону на шляху до збуту продукції.

 

 

2. Конституційні засади охорони праці в Україні.

Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію - Основний Закон України.

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Стаття 5. Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Ніхто не може узурпувати державну владу.

Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Стаття 7. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Стаття 12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

 

Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова.

Цензура заборонена.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Столицею України є місто Київ.

 

КЗпП України.

Статья 1. Задачи Кодекса законов о труде Украины.

Кодекс законов о труде Украины регулирует трудовые отношения всех работников, содействуя росту производительности труда, улучшению качества работы, повышению эффективности общественного производства и подъему на этой основе материального и культурного уровня жизни трудящихся, укреплению трудовой дисциплины и постепенному превращению труда на благо общества в первую жизненную потребность каждого трудоспособного человека.

Законодательство о труде устанавливает высокий уровень условий труда, всемерную охрану трудовых прав работников.

Статья 2. Основные трудовые права работников

Право граждан Украины на труд, то есть на получение работы с оплатой труда не ниже установленного государством минимального размера, включая право на свободный выбор профессии, рода занятий и работы, обеспечивается государством. Государство создает условия для эффективной занятости населения, содействует трудоустройству, подготовке и повышению трудовой квалификации, а при необходимости обеспечивает переподготовку лиц, высвобождаемых в результате перехода на рыночную экономику.

Работники реализуют право на труд путем заключения трудового договора о работе на предприятии, в учреждении, организации или с физическим лицом. Работники имеют право на отдых в соответствии с законами об ограничении рабочего дня и рабочей недели и о ежегодных оплачиваемых отпусках, право на здоровые и безопасные условия труда, на объединение в профессиональные союзы и на решение коллективных трудовых конфликтов (споров) в установленном законом порядке, на участие в управлении предприятием, учреждением, организацией, на материальное обеспечение в порядке социального страхования в старости, а также в случае болезни, полной или частичной потери трудоспособности, на материальную помощь в случае безработицы, на право обращения в суд для разрешения трудовых споров независимо от характера выполняемой работы или занимаемой должности, кроме случаев, предусмотренных законодательством, и другие права, установленные законодательством.

Примірний розподіл функціональних обов’язків з охорони праці керівників, посадових осіб і фахівців підприємства галузі. Пріоритет функцій забезпечення безпеки. Ефективність функціональної структури СУОП.

Система управління охороною праці містить об’єкт управління, інформаційно-контрольні зв’язки та керуючий орган. Об’єктом СУОП є діяльність щодо забезпеченння оптимальних умов та безпеки праці на робочих місцях, дільницях та в цехах.

Керуючим органом є служба охорони праці, керівники структурних підрозділів усіх рівнів керування галузю, об’єднанням, підприємством.

Управління здійснюється шляхом збору та оцінки інформації, виявлення відхилень від установлених вимог і здійсненням керуючих впливів на об’єкт управління використовуючи організаційно-розпорядчі, економічні та соціально-психологічні методи.

СУОП – ієрархічна багаторівнева система, що встановлює такі рівні управління:

галузь (керівництво, науково-технічна рада, відділ охорони праці);

об’єднання (керівництво, науково-технічна рада, відділ охорони праці)

виробничі підприємства;

цехи, дільниці цехів;

робочі місця (конкретні виконавці).

Процес управління виконанням завдань з охорони праці на підприємстві й у кожному підрозділі здійснюється керівником підприємства (підрозділу) шляхом послідовного виконання таких функцій управління:

1) прогнозування та планування робіт з охорони праці;

2) організація роботи;

3) оперативне керівництво та координація;

4) стимулювання;

5) контроль, облік, аналіз роботи з охорони праці.

Організація контролю за станом охорони праці на підприємстві здійснюється за 3 ступенями.

Перший – другий (об’єднаний) ступінь.

Перший ступінь – на дільницях контроль за станом охорони праці здійснює бригадир, не менше одного разу на тиждень, записуючи виявлені порушення до журналу оперативного контролю за станом охорони праці.

Другій ступінь – на дільницях контроль за станом охорони праці здійснює начальник дільниці та вибраний від колективу працівник і не менше 1 разу на місяць. Вони записують виявлені порушення до журналу оперативного контролю за станом охорони праці.

Третій ступінь.

Контроль за станом охорони праці на цьому рівні здійснює комісія з питань охорони праці.

 

24. Планування заходів з охорони праці. Види планування та контролю стану охорони праці. Виявлення, оцінка та зменшення ризиків небезпечних подій. Облік і аналіз показників охорони праці.

Планування заходів з охорони праці – один з основних методів економічного управління. Планування роботи з безпеки праці передбачає постановку мети, розроблення програми, спрямованої на її досягнення, оцінку досягнутої ефективності.

Галузеві плани забезпечують здійснення єдиного підходу до вирішення завдань безпеки праці в галузі, встановлюють основні напрямки розвитку, виявляють важливі проблеми та шляхи їх розв’язання, визначають обсяги наукових досліджень в галузі охорони праці та очікуванні результати внаслідок їх впровадження.

Планування в масштабі об’єднань та підприємств передбачає вирішення питань механізації та автоматизації виробничих процесів, ліквідацію ручної праці, розроблення засобів механізації, поліпшення вентиляції, впровадження засобів контролю охорони праці, створення комфортних умов на робочих місцях, заходів щодо попередження професійних захворювань і травматизму.

Планування робіт з охорони праці на підприємстві включає розроблення таких планів:

1) розділ «Охорона праці» у колективному договорі;

2) оперативний (квартальні, місячні) плани.

Вихідними даними для роботи та розроблення планів з охорони праці є результати пасортизації та атестації умов праці на робочих місцях, результати вивчення причин травматизму та захворювань, матеріали цільових перевірок стану охорони праці, виконання попередніх планів.

Система цілей СУОП – багаторівневий комплекс, який визначає цілі для різних рівнів управління охороною праці з урахуванням стадій виробничого процесу.

На рівні галузі встановлюються цілі стратегічного характеру щодо прийняття довготермінових планів наукового, технічного, економічного та соціального розвитку об’єктів (умов та безпеки праці) на підставі довготривалих прогнозів і програм розвитку.

На рівні виробничих об’єднань та підприємств визначаються цілі тактичного характеру: встановлення складу та структури підрозділів, методів взаємодії, аналіз рівня безпеки праці, стимулювання.

На рівні цехів і дільниць встновлюються цілі оперативного характеру – послідовність оперативного виконання окремих функцій та інші завдання.

Окремі виконавці, які впливають на умови праці, організаційно та технічно забезпечують їх оптимізацію та цілі безпеки праці.

Основні завдання, вирішення яких забезпечує досягнення цілей СУОП на різних рівнях управління та стадіях організаційно-виробничої діяльності, полягають у виконанні комплексу послідовних взаємопов’язаних дій щодо попередження травматизму та виробниче зумовлених захворювань.

Вирішення задач управління охороною праці має бути забезпечене взаємодією усіх структурних підрозділів, служб і фахівців, які визначаються керівником підприємства. Функції структурних підрозділів і служб, посадові обов’язки керівних та інженерно-технічних працівників щодо виконання задач управління охороною праці встановлюються на місцях на всіх рівнях, виходячи із структури, штатів і конкретних умов діяльності підприємства (установи).

 

 

Інфразвук,ультразвук

Інфразвук — це коливання в пружному середовищі, що мають однакову з шумом фізичну природу, але поширюються з частотою меншою за 20 Гц. Основними джерелами інфразвуку на виробництві є тихохідні масивні установки та механізми (вентилятори, поршневі компресори,

турбіни, електроприводи та ін.), що здійснюють обертові та зворотно-поступальні рухи зповторенням циклу менше ніж 20 разів за секунду (інфразвук механічного походження). Інфразвук аеродинамічного походження виникає при турбулентних процесах у потоках газів чи рідин.

Хоча людина і не чує інфразвуку, він чинить несприятливий вплив на весь організм людини, в тому числі й на орган слуху, знижуючи його рівень чутності практично на всьому частотному діапазоні звукових хвиль. Інфразвукові коливання сприймаються людиною як фізичне навантаження, що викликає передчасне втомлення, запаморочення, біль голови, порушення функції вестибулярного апарату, зниження гостроти зору та слуху, появу почуття страху, загальну немічність. Медики виявили, що інфразвук може також впливати і на психіку людини.

Несприятливий вплив інфразвуку суттєво залежить від рівня звукового тиску, тривалості впливу та діапазону частот. Найбільш небезпечною вважається частота інфразвукових коливань близько 7 Гц, оскільки вона співпадає з альфа-ритмом біострумів мозку і може викликати резонансні явища.

Ультразвук широко використовується в багатьох галузях промисловості для інтенсифікації процесів хімічного травлення, нанесення металевого покриття, очищення, змивання та знежирення деталей і виробів, дефектоскопії (оцінка якості зварних швів, структури сплаву) та ін. Ультразвук так само як і інфразвук орган слуху людини не сприймає, однак він може викликати біль голови, загальну втому, розлади серцево-судинної та нервової систем. За способом передачі від джерела до людини ультразвук поділяють на: повітряний (передається через повітря) та контактний (передається на руки людини, що працює через тверде чи рідинне середовище). За спектром ультразвук поділяють на: низькочастотний (коливання частотою від 1,2 • 104 до 1,0 • 105 Гц передаються людині повітряним чи контактним шляхом) та високочастотний (коливання частотою від 1,0 • 105 до 1,0 • 109 Гц передаються людині тільки контактним шляхом). Робота ультразвукових установок на більш високих частотах, для яких допустимі рівні звукового тиску є більш вищими, а також застосування засобів звукоізоляції (звукоізоляційні кожухи, захисні екрани, звукоізольовані кабіни, розміщення ультразвукового устаткування в окремому звукоізольованому приміщенні) забезпечують захист від ультразвуку, який передається через повітря. Для виключення впливу контактного ультразвуку роботи з коливними рідинними середовищами (завантаження, вивантаження) необхідно проводити при вимкненому джерелі ультразвуку, або використовувати для цього спеціальні інструменти, що мають ручки з еластичним покриттям, наприклад, гумовим. Як засоби індивідуального захисту, використовують протишумові навушники (дія через повітря) та двошарові рукавички із зовнішнім гумовим шаром (контактна дія).

 

Засоби гасіння пожеж.

1) Вогнегасні речовини. Для гасіння пожежі використовують такі засоби: розбавлення повітря негорючими газами до таких концентрацій кисню, що горіння припиняється; охолодження осередку горіння нижче температури горіння; механічний зрив полум'я струменем рідини або газу; зниження швидкості хімічної реакції, що протікає у полум'ї; створення умов вогнеперегородження, при яких полум'я поширюється через вузькі канали.

Вода - найпоширеніша речовина, вогнегасна здатність якої зумовлюється охолоджувальною дією, розбавленням горючого середовища парою, яка утворюється, та механічною дією на палаючу речовину (збивання полум'я), що поліпшує гасіння пожежі.

Хімічні і повітряно-механічні піни застосовуються для гасіння твердих та рідких речовин, які не взаємодіють з водою. Вогнегасні властивості піни визначають її за кратністю - відношенням об'єму піни до об'єму її рідкої фази, стійкістю, дисперсністю і в'язкістю.

Порошкові вогнегасні засоби перешкоджають надходженню кисню до поверхні палаючого матеріалу. їх використовують для гасіння різних горючих речовин та матеріалів невеликої кількості, якщо не можна застосовувати інші вогнегасні засоби.

Аерозольні засоби пожежогасіння придатні та ефективні у найрізноманітніших умовах, які можуть виникнути в житлових будинках, на виробництві, у транспорті (автомобілях, електропоїздах, судах) тощо. До таких засобів можна віднести засоби об'ємного пожежогасіння, які створюються на основі теплопаливних аерозолетвірних складів (АОС).

2) Пожежна техніка. Апарати пожежогасіння поділяють на пересувні (пожежні автомобілі), стаціонарні установки, вогнегасники (ручні до 10 л та рухомі або стаціонарні, об'ємом понад 25 л) і пожежне обладнання (водопровід, шланги).

До автоматичних установок водяного пожежогасіння належать спринклерні і дренчерні установки. Отвори, через які вода надходить у приміщення під час пожежі, запаяні легкоплавкими сплавами, які плавляться при певній температурі й відкривають доступ розпиль-ній воді.

3) Пожежна сигналізація. Своєчасне виявлення ознак займання й виклик пожежних підрозділів дає змогу швидко локалізувати осередки пожежі та вжити заходи щодо її ліквідації, а отже, створює можливість суттєво зменшити обсяги заподіяної шкоди. Найшвидшим та найнадійнішим засобом сповіщення про виникнення пожежі вважаються установки електричної пожежної сигналізації (ЕПС).

4) Види пожежних сповіщувачів. Одним з основних елементів установок ЕПС є пожежні сповіщувачі. Розрізняють сповіщувачі ручної та автоматичної дії.

 

Засоби усунення пожеж: стаціонарні, ручні та пересувні. Вимоги пожежної безпеки до шляхів евакуації. Планування дій персоналу підприємств та організацій при пожежах. Методика розрахунку необхідного часу на евакуацію людей із приміщень різного призначення, у яких виникає пожежа

Всі установки та засоби, що застосовуються для гасіння пожеж підрозділяються на стаціонарні, пересувні та первинні.

Стаціонарні установки пожежогасіння являють собою апарати, трубопроводи та обладнання, які встановлені на постійних місцях і призначені для подачі вогнегасних речовин до місць займання. Такі установки поділяються на автоматичні і напівавтоматичні та ручні.

Автоматичні установки у разі виникнення пожежі приводяться в дію відповідним давачем (сповіщувачем) або спонукальним пристроєм, а інші — людиною. Зараз найбільш широко застосовуються автоматичні установки пожежогасіння, які призначені: для виявлення осередку пожежі; забезпечення подачі та випуску вогнегасної речовини в захишуване приміщення; оповіщення про пожежу. Як вогнегасна речовина в стаціонарних установках пожежогасіння застосовується вода, піна, порошоки, газові та аерозольні вогнегасні речовини.

Слід зазначити, що вже розроблені і успішно застосовуються принципово нові стаціонарні засоби пожежогасіння, а саме модульні установки пожежогасіння — нетрубопровідні автоматичні установки пожежогасіння, які передбачають розміщення ємкості з вогнегасною речовиною та пусковим пристроєм безпосередньо в захищуваному приміщенні.

До пересувних пожежних засобів належать пожежні машини, поїзди, катери, літаки, танки, а також пожежні автонасоси та мотопомпи.

Первинні засоби пожежогасіння призначені для ліквідації невеликих осередків пожеж.

До первинних засобів пожежогасіння належать вогнегасники, пожежний інвентар (бочки з водою, пожежні відра, ящики з піском, совкові лопати, покривала з негорючого теплоізоляційного полотна) та пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири). Пожежний інвентар та інструменти, а також вогнегасники розміщуються на стеціальних пожежних щитах (стендах). Такі щити (стенди) встановлюються на території об'єкта з розрахунку один щит (стенд) на площу 5000 м².

За способом транспортування вогнегасної речовини вогнегасники випускаються двох видів: переносні (об'ємом корпуса 1—10л; загальна вага не більше 20 кг), та пересувні (об'ємом корпуса більше 25 л на спеціальних пристроях з колесами). Вибір виду вогнегасника обумовлюється розмірами можливих осередків пожеж.

Пінні вогнегасники (ВПП-5, ВПП-10, ВПП-100) застосовуються для гасіння ЛЗР, ГР та твердих горючих матеріалів, за винятком лужних та лужноземельних металів і їх карбідів, а також електроустановок, що знаходяться під напругою, оскільки до складу піни входить вода.

Порошкові вогнегасники (ВП-1, ВП-2(з), ВП-5, ВП-10, ВП-100) є універсальними, ними можна гасити лужні та лужноземельні метали та їх карбіди.

Вуглекислотні вогнегасники (ВВ-2, ВВ-5, ВВ-8, ВВ-25, ВВ-80) застосовуються для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, твердих горючих речовин та матеріалів, електропроводок, що знаходяться під напругою до 1000 В, а також цінних предметів. Їх не можна використовувати для гасіння гідрофільних ЛЗР (спирти, ацетон тощо), в яких СО 2 добре розчиняється, лужних та лужноземельних металів, тліючих речовин (відсутнє змочування), а також речовин, які можуть горіти без доступу повітря (целулоїд, магній, перекиси).

Хладонові (аерозольні) вогнегасники (ВАХ, ВХ-3, ВХ-7) призначені для гасіння електроустановок під напругою до 380 В, різноманітних горючих твердих та рідинних речовин, за винятком лужних та лужноземельних металів та їх карбідів, а також речовин, що здатні горіти без доступу повітря. Як вогнегасна речовина у хладонових вогнегасниках використовуються галогеновуглеводні (бромистий етил, хладон 114В2, тетрадиброметан та ін.), які при виході з вогнегасника створюють струмінь із мілко дисперсних краплин. Тому, на відміну від вуглекислого газу, галогеновуглеводнями можна гасити тліючі матеріали (бавовна, текстиль, ізоляційні матеріали).

Вибір типу та визначення необхідної кількості вогнегасників для оснащення приміщень проводиться відповідно до Правил пожежної безпеки в Україні із врахуванням їх вогнегасної здатності, граничної захищуваної площі, категорії приміщень за вибухо-пожежною та пожежною небезпекою, а також класу можливої пожежі. Вогнегасники розміщуються в легкодоступних та помітних місцях, у яких унеможливлюється пряме попадання сонячних променів і безпосередній вплив опалюваних та нагрівальних приладів.

ПОРЯДОК ДІЙ У РАЗІ ПОЖЕЖІ
У разі виявлення пожежі (ознак горіння) кожний громадянин зобов'язаний:
— негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону. При цьому необхідно назвати адресу об'єкта, вказати кількість поверхів будівлі, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, а також повідомити своє прізвище;
— вжити (при можливості) заходів щодо евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;
— якщо пожежа виникне на підприємстві, повідомити про неї керівника чи відповідну компетентну посадову особу та (або) чергового по об'єкту;
— у разі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газоаварійну тощо).

Розрахунок часу евакуації

Тривалість евакуації людей до волі з будинку визначають протяжністю шляхів евакуації і пропускній здатності дверей і драбин. Розрахунок ведеться для умов, що у шляхах евакуації щільності потоків рівномірні і досягають максимальних значень.

Відповідно до ГОСТ 12.1.004–91 (додаток 2, п. 2.4), загальний час евакуації поселень людей складається з інтервалу «часу від виникнення пожежі на початок евакуації людей», т_{зв е}, і розрахункового часу евакуації, >t_>p, яке є сумою часу руху людського потоку по окремих ділянках (>t,) його маршруту від місця перебування людей (початок евакуації) до евакуаційних виходів із приміщення, з поверху, з будинку.

Необхідність обліку початку евакуації вперше у нашій країні встановлено ГОСТ 12.1.004–91. Дослідження, проведені у різних країнах, показали, що з отриманні сигналу про пожежі, людина досліджуватиме ситуацію, оповіщати про пожежі, намагатися боротися з вогнем, збирати речі, надавати допомогу й т.п. Середнє значення час затримки початку евакуації (за наявності системи оповіщення) то, можливо невисоким, а може досягати і відносно високих значень.

 

87-88. Розв’язування типових завдань з противибухового та протипожежного захисту:оцінки інженерної та пожежної обстановки в зонах ураження, що створюються під час техногенних вибухів;

А б в

Рис.. Нанесення зон зараження СДЯР на карту (схему):

а — при швидкості вітру < 1 м/с; б — при швидкості вітру 1 м/с; в — при

швидкості вітру > 1 м/с

При швидкості вітру за прогнозом від 1 до 2 м/с зона зараження має

вигляд сектора, точка 0 відповідає джерелу зараження, = 90°.При швидкості вітру за прогнозом більше ніж 2 м/с = 45°, радіус сектора дорівнює Г.Бісектриса сектора збігається з віссю сліду хмари й орієнтована за напрямком вітру.

Визначення площі зони можливого і фактичного хімічного зараження. Прогнозування масштабів зараження — це визначення глибини і площі можливого і фактичного зараження території СДЯР, часу підходу зараженого повітря і небезпеки ураження людей, тварин і рослин.

У результаті руйнування ємності і миттєвого (1—3 хв.) переходу в атмосферу хімічної речовини утворюється первинна хмаразараження. Випаровування речовини, що розлилася на підстеляючу поверхню, утворює вторинну хмару небезпечної хімічної речовини.

Площа зони фактичного зараження — це територія з небезпечними для життя людей і тварин межами.

Площу можливого зараження первинною (або вторинною) хмарою СДЯР визначають за формулою SМ=8,72 • 10-3 • Г2 • , де SМ — площа зони можливого зараження СДЯР, км2; Г — глибина зараження, км; — умовний розмір зони можливого зараження, коефіцієнт, що умовно дорівнює кутовому розміру зони.

Аварійне прогнозування здійснюється за данними розвідки після виникнення аварії для визначення можливих наслідків аварії і порядку дій у зоні можливого хімічного зараження.

Для аварійного прогнозування необхідні такі дані:

— загальна кількість хімічної речовини в ємності (або трубопроводі)

на час аварії;

— характер розливу хімічної речовини на підстеляючу поверхню