Ставлення комуністів до різних опозиційних партій

Комуністи борються в ім'я найближчих цілей та інтересів робітничого класу, але в той же час в русі сьогоднішнього дня вони відстоюють і майбутність руху.

Комуністи всюди підтримують всякий революційний рух, спрямований проти існуючого суспільного і політичного ладу.

В усіх цих рухах вони висувають на перше місце питання про власність, як основне питання руху, незалежно від того, чи набрало воно більш-менш розвиненої форми.

Нарешті, комуністи всюди добиваються об'єднання і порозуміння між демократичними партіями всіх країн.

Комуністи вважають за ганьбу приховувати свої погляди і наміри. Вони відкрито заявляють, що їх цілі можуть бути досягнені тільки насильственим поваленням всього існуючого суспільного ладу. Нехай пануючі класи тремтять перед Комуністичною Революцією. Пролетарям нічого втрачати в ній крім своїх кайданів. А здобудуть вони весь світ.

ПРОЛЕТАРІ ВСІХ КРАЇН, ЄДНАЙТЕСЯ!

Карл Маркс

До критики політичної економії (1859) [190]

Мої дослідження привели мене до того результату, що правові відносини, так само як і форми держави, не можуть бути пояснені ні з самих себе, ні з так званого загального розвитку людського духу, що, навпаки, вони кореняться в матеріальних життєвих відносинах, сукупність яких Гегель, за прикладом англійських і французьких письменників XVIII століття, називає «громадянським суспільством», і що анатомію громадянського суспільства слід шукати в політичній економії. Загальний результат, до якого я прийшов і який став потім провідною ниткою в моїх дальших дослідженнях, може бути коротко сформульований так. В суспільному виробництві свого життя люди вступають в певні, необхідні, від їх волі не залежні відносини — виробничі відносини, які відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підноситься юридична й політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість.

На певному ступені свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства приходять у суперечність з існуючими виробничими відносинами, або — що є тільки юридичним виразом останніх — з відносинами власності, всередині яких вони досі розвивалися. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в їх окови. Тоді настає епоха соціальної революції. Із зміною економічної основи більш або менш швидко відбувається переворот в усій величезній надбудові. При розгляді таких переворотів необхідно завжди відрізняти матеріальний, з природно-науковою точністю констатований переворот в економічних умовах виробництва від юридичних, політичних, релігійних, художніх або філософських, коротше — від ідеологічних форм, в яких люди усвідомлюють цей конфлікт і борються за його розв'язання. Як про окрему людину не можна судити на підставі того, що сама вона про себе думає, так само не можна судити про подібну епоху перевороту по її свідомості. Навпаки, цю свідомість треба пояснити з суперечностей матеріального життя, з існуючого конфлікту між суспільними продуктивними силами і виробничими відносинами. Ні одна суспільна формація не гине раніше, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вона дає досить простору, і нові більш високі виробничі відносини ніколи не появляються раніше, ніж дозріють матеріальні умови їх існування в надрах самого старого суспільства. Через це людство ставить собі завжди тільки такі завдання, які воно може розв'язати, бо при ближчому розгляді завжди виявляється, що саме завдання виникає тільки тоді, коли матеріальні умови його розв'язання вже є наявними, або принаймні перебувають в процесі становлення. В загальних рисах, азіатський, античний, феодальний і сучасний, буржуазний, способи виробництва можна означити, як прогресивні епохи економічної суспільної формації. Буржуазні виробничі відносини є останньою антагоністичною формою суспільного процесу виробництва, антагоністичною не в розумінні індивідуального антагонізму, а в розумінні антагонізму, який виростає з суспільних умов, життя індивідуумів; але продуктивні сили, що розвиваються в надрах буржуазного суспільства, створюють разом з тим матеріальні умови для розв'язання цього антагонізму. Через це буржуазною суспільною формацією завершується передісторія людського суспільства....

Критика Готської програми (1875) [191]

[СОЦІАЛІЗМ]

... В суспільстві, основаному на началах колективізму, на спільному володінні засобами виробництва, виробники не обмінюють своїх продуктів; так само мало праця, затрачена на виробництво продуктів, проявляється тут як вартість цих продуктів, як якась притаманна їм речова властивість, тому що тепер, на протилежність капіталістичному суспільству, індивідуальна праця вже не кружним шляхом, а безпосередньо існує як складова частина сукупної праці. Вислів «трудовий доход», неприйнятний і тепер через свою двозначність, втрачає таким чином всякий смисл.

Ми маємо тут справу не з таким комуністичним суспільством, яке розвинулось на своїй власній основі, а, навпаки, з таким, яке тільки що виходить якраз з капіталістичного суспільства і яке через це в усіх відношеннях, в економічному, моральному й розумовому, зберігає ще родимі плями старого суспільства, з надр якого воно вийшло. Відповідно до цього кожний окремий виробник одержує назад від суспільства після всіх відрахувань рівно стільки, скільки сам дає йому. Те, що він дав суспільству, становить йвго індивідуальний трудовий пай. Наприклад, суспільний робочий день являє собою суму індивідуальних робочих годин; індивідуальний робочий час кожного окремого виробника — це доставлена ним частина суспільного робочого дня, його частка в ньому. Він дістає від суспільства квитанцію в тому, що він доставив таку-то кількість праці (після відрахування його праці на користь суспільних фондів), і по цій квитанції він одержує з суспільних запасів таку кількість предметів споживання, на яку затрачено стільки ж праці. Ту ж саму кількість праці, яку він дав суспільству в одній формі, він одержує назад в іншій формі....

Тому рівне право тут за принципом усе ще є правом буржуазним, хоч принцип і практика тут уже не суперечать одно одному, тоді як при товарообміні обмін еквівалентами існує лише в середньому, а не в кожному окремому винадку.

Незважаючи на цей прогрес, це рівне право в одному відношенні все ще обмежене буржуазними рамками. Право виробників є пропорціональне праці, яку вони доставляють; рівність полягає в тому, що вимірювання робиться рівною мірою — працею.

Але одна людина фізично або розумово переважає іншу, отже, доставляє за той самий час більшу кількість праці або ж здатна працювати довше; а праця, для того щоб вона могла служити мірою, повинна бути визначена за тривалістю або за інтенсивністю, інакше вона перестала б бути мірою. Up рівне право є нерівне право для нерівної праці. Воно не визнає ніяких класових відмінностей, тому що кожний є тільки робітником, як і всі інші; але воно мовчазно визнає нерівну індивідуальну обдарованість, отже, і нерівну працездатність природними привілеями. Тому воно своїм змістом є право нерівності, як усяке право. За своєю природою право може полягати лише в застосуванні рівної міри; але нерівні індивіди (а вони не були б різними індивідами, якби не були нерівними) можуть бути вимірювані однією і тією самою мірою лише остільки, оскільки їх розглядають під одним кутом зору, беруть тільки з однієї певної сторони, як у даному, наприклад, випадку, де їх розглядають тільки як робітників і нічого більше в них не бачать, абстрагуються від усього іншого. Далі: один робітник одружений, другий ні, у одного більше дітей, у другого менше, і так далі. При рівній праці, отже, при рівній участі в суспільному споживному фонді один одержить насправді більше, ніж другий, буде багатшим від другого і тому подібне. Щоб уникнути всього цього, право, замість того щоб бути рівним, повинно б бути нерівним.

Але ці хиби неминучі в першій фазі комуністичного суспільства, в тому його вигляді, як воно виходить після довгих мук родів з капіталістичного суспільства. Право ніколи не може бути вище, ніж економічний лад і зумовлений ним культурний розвиток суспільства.

На вищій фазі комуністичного суспільства, після того як зникне поневолююче людину підкорення її поділові праці; коли зникне разом з цим протилежність розумової і фізичної праці; коли праця перестане бути тільки засобом для життя, а стане сама першою потребою життя; коли разом з всебічним розвитком індивідів виростуть і продуктивні сили і всі джерела суспільного багатства поллються повним потоком, тільки тоді можна буде цілком подолати вузький горизонт буржуазного права, і суспільство зможе написати на своєму прапорі: Кожний по здібностях, кожному по потребах!...

IV

Переходжу тепер до демократичного розділу: А. «Вільна основа держави»....

Вільна держава — що це таке?

Зробити державу «вільною» — це аж ніяк не є метою робітників, що позбулися обмеженого вірнопідданчого способу думок. У Німецькій імперії «держава» майже так само «вільна», як у Росії. Свобода полягає в тому, щоб перетворити державу з органу, який стоїть над суспільством, в орган, цьому суспільству цілком підпорядкований; та й за наших часів більша чи менша свобода державних форм визначається тим, в якій мірі вони обмежують «свободу держави».

«Сучасне суспільство» є капіталістичне суспільство, що існує в усіх цивілізованих країнах, більш або менш вільне від домішки середньовіччя, більш або менш видозмінене особливостями історичного розвитку кожної країни, більш або менш розвинуте. Навпаки, «сучасна держава» змінюється з кожним державним кордоном. У пруссько-німецькій імперії вона зовсім інша, ніж у Швейцарії, в Антії зовсім інша, ніж у Сполучених Штатах. Отже, «сучасна держава» є фікція.

Однак, незважаючи на строкату різноманітність їх форм, різні держави різних цивілізованих країн мають між собою те спільне, що вони стоять на грунті сучасного буржуазного суспільства, більш або менш розвинутого капіталістично. Тому в них є деякі спільні істотні ознаки. В цьому розумінні можна говорити про «сучасну державність» на протилежність тому майбутньому, коли відімре теперішній її корінь, буржуазне суспільство.

Постає питання: якого перетворення зазнає державність у комуністичному суспільстві? Інакше кажучи: які суспільні функції залишаться тоді, аналогічні теперішнім державним функціям? На це питання можна відповісти тільки науково; і скільки б тисяч разів не сполучати слово «народ» з словом «держава», це анітрохи не посуне його розв'язання.

Між капіталістичним і комуністичним суспільством лежить період революційного перетворення першого вдруге. Цьому періодові відповідає і політичний перехідний період, і держава цього періоду не може бути нічим іншим, крім як революційною диктатурою пролетаріату....

Фрідріх Енгельс

Походження сім'ї, приватної власності і держави (1884) [192]