Культура в защиту права (задачи нашей интеллигенции)

...Из всех формальных ценностей, право, как наиболее совершенно развитая и почти конкретно осязаемая форма, играет самую важную роль. Право в гораздо большей степени дисциплинирует человека, чем логика и методология, или чем систематические упражнения воли. Главное же, в противоположность индивидуальному характеру этих последних дисциплинирующих систем, право — по преимуществу социальная система и притом единственная социально дисциплинирующая система. Социальная дисциплина создается только правом; дисциплинированное общество и общество с развитым правовым порядком — тождественные понятия.

С этой точки зрения и содержание права выступает в другом освещении. Главное ИхСамое существенное содержание права составляет свобода. Правда, это свобода внешняя, относительная, обусловленная общественной средой. Но внутренняя, более безотносительная, духовная свобода возможна только при существовании свободы внешней, и последняя есть самая лучшая школа для первой.

Если иметь в виду это всестороннее дисциплинирующее значение права и отдать себе отчет в том, какую роль оно сыграло в духовном развитии русской интеллигенции, то получатся результаты крайне неутешительные. Русская интеллигенция состоит из людей, которые ни индивидуально, ни социально не дисциплинированы. И это находится в связи с тем, что русская интеллигенция никогда не уважала права, никогда не видела в нем ценности; из всех культурных ценностей право находилось у нее в наибольшем загоне....

Основу прочного правопорядка составляет свобода личности и ее неприкосновенность....Трудно найти более разностороннюю и богатую разработку идеала личности... Но именно тут мы констатируем величайший пробел, так как наше общественное сознание никогда не выдвигало идеала правовой личности. Обе стороны этого идеала — личности, дисциплинированной правом и устойчивым правопорядком, и личности, наделенной всеми правами и свободно пользующейся ими, чужды сознанию нашей интеллигенции....

Из трех главных определений права по содержанию правовых норм, как норм, устанавливающих и ограничивающих свободу....,— норм, разграничивающих интересы..., и наконец,— норм, создающих компромисс между различными требованиями..., последнее определение заслуживает особенного внимания с социологической точки зрения. Всякий сколько-нибудь важный новоиздающийся закон в современном конституционном государстве является компромиссом, выработанным различными партиями, выражающими требования тех социальных групп или классов, представителями которых они являются. Само современное государство основано на компромиссе, и конституция каждого отдельного государства есть компромисс, примиряющий различные стремления наиболее влиятельных социальных групп в данном государстве....

...Дефекты правосознания нашей интеллигенции не так легко устранимы....Так, Г. В. Плеханов, который... выступил на съезде (на Другому з'їзді РСДРП. — Уклад.) с проповедью относительно всех демократических принципов, равносильной отрицанию твердого и устойчивого правового порядка и самого конституционного государства. По его мнению, «каждый данный демократический принцип должен быть рассматриваем не сам по себе в своей отвлеченности, а в его отношении к... принципу, гласящему, что salus populi suprema lex[236]. В переводе на язык революционера это значит, что успех революции — высший закон....» Провозглашенная в этой речи идея господства силы и захватной власти вместо господства принципов права прямо чудовищна....

Как бы то ни было, выше приведенная речь Плеханова, несомненно, является показателем не только крайне низкого уровня правового сознания нашей интеллигенции, но и наклонности к его извращению....

ШЛЯХ ДО ПАНУВАННЯ ПРАВА [237]

(Завдання наших правників)

У наш час право мало б посісти особливо високе й почесне становище в російському громадському й духовному житті. Слід би було сподіватися, що створені у нас нещодавно органи законодавчої влади завдяки своєму складові і своїм повноваженням піднесуть і непохитно утвердять авторитет закону як в очах представників уряду, так і в свідомості російських громадян...(...)

У нас право завжди ставилося у значно більшу залежність від інших факторів громадянського життя, ніж це відповідало б справжньому станові і реальній ролі його. Широкими колами нашого суспільства право й досі не визнавалося й не визнається за самодостатню силу, що регулює, спрямовує, витворює різні форми особистого й громадського життя, якою воно є за своєю справжньою суттю. Навпаки, право наділяється у нас значенням тільки підпорядкованого знаряддя або засобу для не властивих йому цілей. Щодо цього погляд на право, що запанував у нас останнім часом, як звичайний наслідок зіткнення й боротьби політичних сил, є цілком аналогічним такому популярному у нас років 15-20 тому поглядові на право як на відбиття самих лише економічних стосунків, які існують у тому чи іншому суспільстві. І в Західній Європі колись такою самою мірою применшувалося значення права, і йому приписувалися тільки акцесорне[238] становище та службова роль. Це було затих часів, коли релігія безроздільно панувала над свідомістю людей у Західній Європі, а тому організація віруючих - католицька церква підкорила своїм інтересам право. Не підлягає сумніву, що вся сукупність обставин, які характеризують ті історичні епохи, коли праву відводиться лише підрядне значення, свідчить про те, що це явище не є нормальним і що воно зазвичай зумовлюється надмірним і однобічним розвитком якогось одного прояву духовного й громадського життя....

Але найбільшою мірою покликана сприяти підвищенню у нас авторитету права наша корпорація юристів. Цей суспільний стан, що складається з представників різних фахів - судового, адвокатського, науково-викладацького та ін. - і нараховує серед своїх членів шерег найвидатніших наукових, громадських і державних діячів минулого й сучасності, вже надавав немало послуг правовому розвиткові Росії й тепер значною мірою керує правовим життям нашої країни. Згідно з кращими традиціями, що панують серед нашого правничого стану, він не тільки ніколи не виокремлював себе з решти суспільства і не протиставляв себе йому, а й завжди вважав себе невід'ємною частиною його.

Цієї традиції слід суворо дотримуватися і щодо всіх загальнодержавних і загальногромадських питань. Але в питаннях спеціально правових наш стан правників, хоч він є лише незначною частиною нашого суспільства й народу, мусить більшою мірою усвідомлювати собі свою керівну роль і менше підкорятися тим чи іншим течіям, що набирають сили в суспільстві. Фактичний провід нашим правовим життям, здійснюваний значною мірою нашими правни-ками при виконанні ними тих чи інших своїх професійних обов'язків, мусить поєднуватися з більш авторитетним становищем нашого правничого стану у всіх питаннях нашого правопорядку....

Для нас, правників, не може підлягати сумніву, що коли правопорядок і його авторитет будуть узалежнені від панування і зміни тих чи інших партій, то в нас ніколи не буде міцного правопорядку. Згідно зі своїми переконаннями ми маємо наполягати на тому, що право мусить діяти й мати силу незалежно від того, які політичні спрямування панують у країні чи в уряді. Право за самою своєю суттю стоїть над партіями, й тому створювати для нього підлегле становище щодо тих чи інших партій означало б перекручувати його природу. Адже право може мати тільки тоді авторитет, коли цей авторитет буде зосереджено в ньому самому, а не будь-яких сторонніх впливах. (...)

Зокрема нам, станові юристів, звичайно, надається право участі в загальногромадському й політичному житті нашої вітчизни. У своїй фаховій діяльності ми як юристи мусимо суворо дос-терігати й відстоювати нейтралітет права щодо всіх політичних партій. У чому б не виявлялася наша власна юридична діяльність, - у судових, адвокатських, адміністративних чи науково-викладацьких функціях, ми завжди мусимо наполягати на тому, що право як таке за будь-яких обставин має здійснюватися. Нашим обов 'язком є всіма силами сприяти піднесенню авторитету права, а це піднесення можливе тільки за неухильної реалізації правових норм. Навіть у тих випадках, коли ми переконані в необхідності зміни котроїсь правової норми чи зовсім нового регулювання законодавчим шляхом певних громадських чи приватних стосунків, ми все ж таки зобов'язані робити все для здійснення чинних тим часом норм права. Адже не підлягає сумніву, що формальна довершеність правового порядку, яка полягає в тому, що правові норми неухильно виконуються, неодмінно призводить і до матеріального вдосконалення цього правопорядку, тобто до більшої пристосованості змісту правових норм до реальних потреб народу і до його правосвідомості. (...)

Отож в усіх сферах своєї професійної діяльності наші правни-ки мусять обстоювати самостійне значення права і його засадни-чу незалежність від інших елементів суспільного життя і зокрема від політики. Та найбільш покликана запровадити і висвітлити це незалежне та самостійне значення права юридична наука; усі, хто береться за наукове опрацювання якогось загального чи окремого питання права, ніколи не повинні забувати про це. (...)

УКРАЇНА.