Політика і економіка. Діалектика і еклектицизм

Дивно, що доводиться ставити знову таке елементарне, азбучне питання.

... Політика є концентрований вираз економіки — повторив я у своїй промові, бо раніше вже чув цей безглуздий, в устах марксиста зовсім неприпустимий, докір за мій «політичний» підхід. Політика не може не мати першості над економікою. Міркувати інакше, значить забувати азбуку марксизму....

Держава, це — область примусу. Божевіллям було б відрікатися від примусу, особливо в епоху диктатури пролетаріату. «Адміністрування» і адміністраторський підхід до справи тут обов'язкові. Партія, це — безпосередньо правлячий авангард пролетаріату, це — керівник. Виключення з партії, а не примус — ось специфічний засіб впливу, засіб очищення і загартування авангарду. Профспілки — резервуар державної влади, школа комунізму, школа господарювання. В цій області специфічне і головне є не управління, а «зв 'язок» «між центральним» (і місцевим, звичайно, теж) «державним управлінням, народним господарством і широкими масами трудящих»

Поки ми, Цека партії і вся партія, будемо адмініструвати, тобто управляти державою, ми ніколи не відмовимось і не можемо відмовитися від «перетрушування», тобто усування, переміщення, призначення, звільнення та ін....

Тут вирішення може бути одно і тільки одно.

Правильно вирішити політичне питання про «тенденції в галузі профруху», про співвідношення класів, про співвідношення політики і економіки, про специфічні ролі держави, партії, профспілок,— «школи» і апарату і т. п.

Про завдання Наркомюсту в умовах нової економічної політики (1922 p.) [251]

лист Д. I. Курському

... З особливим проханням: не розмножувати, тільки показувати під розписку, не дати розголосити, не розбазікати ворогам.

20/11. 1922.

т. Курський!

Діяльність Наркомюсту, як видно, зовсім ще не пристосована до нової економічної політики.

Раніше бойовими органами Радвлади були головним чином Наркомвійськ і ВЧК. Тепер особливо бойова роль припадає НКЮ-стові; розуміння цього, на жаль, з боку керівників і головних діячів НКЮсту не видно.

Посилення репресії проти політичних ворогів Радвлади і агентів буржуазії (особливо меншовиків і есерів); проведення цієї репресії ревтрибуналами і нарсудами в найбільш швидкому і революційно-доцільному порядку; обов'язкове проведення ряду показових (щодо швидкості й сили репресії; щодо роз 'яснення народним масам, через суд і через пресу, значення їх) процесів у Москві, Пітері, Харкові та кількох інших найважливіших центрах; вплив па нар-суддів та членів ревтрибуналів через партію в розумінні поліпшення діяльності судів і посилення репресії; — все це треба проводити систематично, уперто, наполегливо, з обов'язковою звітністю.

Виховне значення судів величезне. До у нас дбають про це? Де облік реальних результатів? Цього нема, а це азбука всієї юридичної роботи.

Така сама азбука — потрійна кара комуністам проти кари безпартійним. І така сама безтурботність НКЮсту.

За царя прокурорів ганяли і підвищували, зважаючи на процент виграних ними справ. Ми перейняли від царської Росії найгірше, бюрократизм і обломовщину, від чого ми буквально задихаємось, а розумного перейняти не зуміли. Кожного члена колегії НКЮсту, кожного діяча цього відомства треба було б оцінювати за послужним списком, після перевірки: скількох комуністів ти запроторив у тюрму втричі суворіше, ніж безпартійних за ті самі провини? скількох бюрократів ти запроторив у тюрму за бюрократизм і тяганину? скількох купців за зловживання непо ти підвів під розстріл або під інше, не дрібне (як у Москві, під носом у НКЮсту звичайно буває) покарання? Не можеш відповісти на це питання? — значить ти шалопут, якого треба гнати з партії за «ком-базіканпя»\та за «комчванство».

Іде підготовка нового цивільного законодавства. НКЮст «пливе за течією»; я це бачу. А він повинен боротися протії течії. Не переймати (вірніше, не дати себе одурювати тупоумним і буржуазним старим юристам, які переймають) старе, буржуазне поняття про цивільне право, а створювати нове. Не піддаватись Нарком-заксправ, який «через службове становище» веде лінію «пристосування до Європи», а боротися з цією лінією, виробляти нове цивільне прдво, нове ставлення до «приватних» договорів і т. п. Ми нічого «приватного» не визнаємо, для нас усе в галузі господарства є публічно-правове, а не приватне. Ми допускаємо капіталізм тільки державний, а держава, це — ми, як сказано вище. Звідси — розширити застосування державного втручання у «приватноправові» відносини; розширити право держави скасовувати «приватні» договори; застосовувати не corpus juris romani до «цивільних правовідносин», а нашу революційну правосвідомість; показувати систематично, уперто, наполегливо на кількох показових процесах, як це треба робити з розумом і енергією; через партію шельмувати і виганяти тих членів ревтрибуналів і нар-суддів, які не вчаться цього і не хочуть зрозуміти цього....

Пропоную Вам

1) прочитати мій лист усім членам колегії НКЮсту;

2) те саме — на зборах чоловік із 100—200 виключно комуністів, які практично працюють у сфері права цивільного, кримінального і державного;

3) заборонити під страхом партійної відповідальності вести балачки про нього (про цей лист), бо ворогам показувати нашу стратегію — безглуздо;

4) добитися того, щоб кілька цілком згодних з духом цього листа комуністів, працівників суду і НКЮсту, виступило на ці теми з статтями у пресі та з публічними рефератами;

5) розподілити між усіма членами колегії (а по змозі також між іншими визначними комуністами, які працюють по відомству НКЮсту) відповідальність: менш злободенне

(а) за відділи нового цивільного законодавства (особливо і найбільш важливе)

(б) також кримінального

(в) також державного -....

(г) за організацію і проведення в зазначених вище центрах показових, гучних, виховних процесів

(д) за діловий, а не паперовий контроль за нарсудами і ревтрибуналами, щоб вони зуміли наділі посилити репресію і проти політворогів Радвлади (НКЮст буде першим винним, якщо ця репресія не носилиться) і проти зловживань н є п о....

Християн Раковський

Строго секретно

ЦК РКП т. Сталину

Копия ЦК КПУ т. Лебедю

Замечания тов. Раковского по проекту резолюции о взаимоотношениях РСФСР с независимыми республиками [252]

28 сентября 1922 г.

В проекте, представленном т. Сталиным[253] отмечаю прежде всего следующие неясности и противоречия в п.п. 2. 3, 4 и 5.

По 2-му пункту. Поскольку идет речь об Украине, компетенция ВЦИК, СНК и СТО РСФСР распространяется и теперь на все соответствующие центральные учреждения на Украине по всем вопросам, касающимся объединенных комиссариатов. Если нужно понимать, что в будущем компетенция вышеупомянутых органов распространяется и на необъединенные комиссариаты, тогда нельзя их считать самостоятельными, как это предусмотрено п. 5.

По п. 3. Что касается Украины, перечисленные комиссариаты — внешторг, военных дел, железных дорог, финансов и почты и в данный момент являются объединенными с таковыми же РСФСР. Необъединенным является только Наркоминодел, о котором буду говорить отдельно. Возникает вопрос, с какой целью в 3-м п. говорится о «необходимости» объединения только что упомянутых комиссариатов, когда они уже объединены. Имеются ли здесь в виду Кавказские республики, где такового объединения, кажется, нет, или же т. Сталин считает неудовлетворительной теперешнюю форму объединения и хотел бы более тесной. Этот пункт остается неясным.

Неясно также, в какой форме должны быть объединены комиссариаты иностранных дел. Комиссариаты иностранных дел отдельных республик могут существовать и пбд теперешней фирмой действовать от имени отдельных республик, но находиться формально в советском порядке в подчинении Наркоминоде-ла РСФСР, директивы и приказы которого исполняют. Можно понимать это объединение в смысле упразднения комиссариатов и сведения их к агентствам Наркоминодела РСФСР, каковое имеется, например, в Севастополе при Крымской Автономной Республике. Согласно проекту, представленному весной Чичериным накануне отъезда в Геную, который тогда был отвергнут, комиссариаты иностранных дел в отдельных республиках оставались, но за ними признавалось право, как писал Чичерин, заниматься «иностранными делами местного характера», тогда как представительство пассивное и активное за границей, право ведения переговоров и заключения договоров и пр., и пр. оставалось за Наркоминоделом РСФСР.

В п. 4 сказано: «наркоматы продовольствия, труда и народного хозяйства необходимо формально подчинить директивам соответствующих комиссариатов РСФСР». Опять-таки, что касается Украины, труд и народное хозяйство являются наркоматами объединенными. Поэтому и здесь возникает вопрос, вносятся ли какие-нибудь изменения в форму теперешнего объединения. Что касается наркомата продовольствия, который является формально самостоятельным, а фактически подчиненным директивам наркомпрода РСФСР, возникает вопрос: если он будет подчинен формально наркомпроду РСФСР, почему он в отличие от других управлений объединенных комиссариатов должен называться «наркоматом».

В проекте говорится об обязанностях независимых республик, о подчинении директивам центра, но ничего не сказано о правах, которыми пользуются их ЦИК и Совнарком и находящиеся при них наркоматы и управления объединенных комиссариатов. Практика доказала, что центральные органы в некоторых независимых республиках живут при полном неведении, что им позволено предпринять и что запрещено, и часто рискуют быть уличены или в отсутствии инициативы или в действиях, имеющих сепаратистский характер.

ПО СУЩЕСТВУ ВОПРОСА

Необходимость поставить на прочные начала отношения РСФСР с независимыми республиками не может быть оспариваема. Между доводами, говорящими в пользу этого, отметим следующие. Первое — новая экономическая политика. Она освободила мелкобуржуазную капиталистическую стихию не только в окружающей среде, но и у самих наших государственных органов и государственных хозяйственных объединений. Они стали проявлять ту же жадность к наживе и то же стремление к захвату, которое характерно вообще для капитализма, безразлично, является ли он государственным или частным. Ясно выразилась борьба за захват предприятий между центральными органами и местными органами. Необходимость урегулирования этих отношений между центром и местами для более правильного распределения всех благ страны между трудовыми массами всей федерации несомненна.

Второй довод — международное положение. В момент, когда мы вступаем в политические и хозяйственные отношения с капиталистическим миром, необходимо больше, чем когда-либо, единство руководства.

Третий довод — необходимость довести до конца строительство нашей государственной формы и положить конец непрерывно повторяющимся попыткам в этом смысле, кончавшимся составлением коротких схематических договоров или коротких положений, часто отменяемых и пересматриваемых.

Все это абсолютно бесспорно. Однако, проект резолюции, принятый комиссией, является тоже одной из этих очередных попыток, которая, несмотря на решительный характер своих формул, будет нуждаться в ближайшее время в новом пересмотре.

Вместо того, чтобы довести начатое строительство до конца, поставив ясно и определенно вопрос о формах нашей государственной жизни и о строении наших центральных органов, вместо того, чтобы выработать действительную федерацию, которая обеспечивала бы для всех одинаковые условия революционного строительства, объединяла бы рабочий класс всех национальностей России на основе равноправия, данный проект проходит мимо этой задачи. Данный проект игнорирует, что Советская федерация не является однородным национальным государством. В этом отношении проект резолюции является поворотным пунктом во всей национальной политике нашей партии. Его проведение, т. е. формальное упразднение независимых республик, явится источником затруднений как за границей, так и внутри Федерации. Он умаляет революционно-освободительную роль пролетарской России. Внутри страны на всех'окраинах новая политика будет учтена, как нэп, перенесенный в плоскость национальных отношений. Тем более, что при страшной нищете, переживаемой республикой, все национальные расовые чувства обострились и сам пролетариат поддался общей мелкобуржуазной стихии.

Проведение новой политики явится ударом по планам хозрасчетного возрождения республики. И в данный момент хозяйственная инициатива независимых республик чрезвычайно сужена. При отсутствии у них финансовых средств и права распоряжаться местными богатствами, они теперь не в состоянии работать как следует для поднятия местных производительных сил. Суживание их инициативы, что явится следствием проведения данного проекта, еще больше уменьшит их хозяйственную роль и все эти «совнаркомы» и «цики» будут только вредным средостением между губерниями, которыми они управляют, и центральными органами РСФСР. Бессильные сами помочь своим губерниям, своим наличием эти «совнаркомы» будут только мешать центральным органам оказывать их губерниям должное внимание. Картина, которая получилась с борьбой с голодом на Украине, где голодающие губернии до последнего времени не были признаны таковыми, будет повторяться и в других областях деятельности.

За границей проведение этой резолюции укрепит положение наших противников из буржуазного и соглашательского лагерей. Форма независимых республик давала нам возможность производить максимум революционного эффекта на всех окраинах, а также за границей. Посредством независимого Азербайджана, Бухары, Хивы и пр. Советская федерация получала возможность оказывать максимум мирного революционного проникновения на Восток. Посредством независимой Советской Украины — Советская федерация имела возможность совершать такое же революционное проникновение в Галицию, Буковину, Бессарабию. Без всякой серьезной надобности мы сами себя лишаем этого оружия и, наоборот, даем польской и румынской буржуазии новое оружие для борьбы с нами и усиления своей национальной политики. По отношению к Украине Польша выступит в роли защитницы ее независимости, признанной Рижским договором.

Между тем, нет ни одного из затруднений, возникших из взаимоотношений между советскими республиками, которых нельзя было бы устранить соответственным изменением в их конституции. Как пример можно указать на один из вопросов, который больше всего заслуживает нашего внимания,— использование природных богатств республик. Главнейшие из этих богатств могут быть объявлены кондоминиумом, т. е. общей собственностью Советского Союза с признанием за центральными федеральными хозяйственными органами РСФСР права распоряжаться этими имуществами.

Но здесь идет речь о решении частных вопросов. Самый главный вопрос остается — вопрос о выработке строго централизованной, но федеральной системы управления, в которой правильно были бы защищены интересы республик и последние пользовались бы определенной автономией.

ПРЕДЛОЖЕНИЕ

Я предлагаю считать заключение комиссии неокончательным. Вопрос должен быть поставлен снова и разрешен во всем его объеме согласно постановлений партийных съездов.

Гурзуф 28/Х—1922 г. X. Ракове кий

 

3 листа X. Г. Раковського Д. 3. Мануїльському [254]

29 вересня 1922 р.

Уважаемый Дмитрий Захарович!

Я получил Вашу телеграмму и принимаю к сведению, что 14-го будет Пленум нашего ЦК. К этому времени я буду уже там. На заседание Пленума ЦК РКП не смогу поехать. Оставшиеся у меня еще десять дней отпуска я хочу использовать для книги, над которой теперь работаю интенсивно. Однако я считаю своим партийным долгом реагировать против резолюции по взаимоотношениям РСФСР с независимыми республиками, находя ее вредной для укрепления позиций Советской власти на всех окраинах. Я изложил свое мнение в письме к ЦК РКП, копию которого посылаю и Вам (также прошу Вас отослать т. Сталину предлагаемый для него экземпляр). Я не знаю, в каком дальнейшем порядке получит направление эта резолюция: в Политбюро ЦК или на Пленуме 5-го Октября. Но если Политбюро ЦК КП(б)У разделяет мою точку зрения, было бы целесообразно, чтобы т.т. Петровский и Фрунзе, поехавши в Москву, отстаивали бы нашу точку зрения. Я думаю, что Украина в данном случае страдает главным образом из-за неблагоразумия и уклонов других независимых республик. Между тем более всего для нашего революционного воздействия на заграницу имеет значение сохранение независимости Украины. Около десяти миллионов украинцев Польши, Галиции, Прикарпатской Руси, Буковины и Бессарабии ориентируются и будут ориентироваться больше и больше на Советскую Украину. Я не знаю, насколько это учитывается авторами резолюции.

Гурзуф X. 29/X—1922. С тов[арищеским] приветом. Раковский

Микола Скрипник

Від постанов до діла у національній політиці (1922) [255]

Хоча тов. Ленін у своїй доповіді говорив, що треба перейти від розмов, від політики до діла, але це було, очевидно, його своєрідною політикою. Доповідь тов. Леніна була, в основному, вказівкою — якою була діяльність ЦК, яка наука для партії, які передбачення на майбутнє по двох основних питаннях, по двох китах, що на них повинна триматись тактика нашої партії — питанню про взаємовідносини партії й кляси та питанню про взаємовідносини пролетаріяту й селянства у нас на поточний період пролетарської революції. По цих двох питаннях т. Ленін указував на досвід минулого року й тому, очевидно, можливо буде й нам, виступаючи тут, тикатися політики. Я дозволю собі говорити про третього кита, що на нім повинна триматися тактика нашої партії в сучасний період пролетарської революції. Я маю на думці відношення розвиненіших країн до країн відсталих.

На жаль, тов. Ленін у даній доповіді по цьому питанню нічого не сказав. А сказати треба також, як і треба підкреслити, що тепер, як і за попереднього періоду, партія тримається тої самої лінії, себто партія залишається представником звільнення всіх трудящих мас по всій земній кулі, вона є іскрою, що її кидають у пороховий льох сходу, всіх колоніяльних країн. Але, проводячи цю лінію поза радянською територією, ми цю свою роботу можемо виконати лише в тім випадку, коли ми повністю провадитимемо цю політику й у нас, на радянській території. Лише тим, що ми тут, у нашій країні розв'язуємо ці питання, ми даємо приклад всім народам, трудящим, пригніченим масам, що лише радянська влада, влада пролетаріяту й селянства, може розв'язувати ці питання. Ось чому для мене має деяке показове значіння кинута мимохідь т. Леніном заява, що Україна, між іншим, і на щастя, є самостійною державою. Товариші, це мимохідь кинутий вислів розв'язує життєве питання. Справа в тім, що сучасний рух зміновіхівців і інтелігенції по даному питанню своїх віхів не змінює. «Єдина й неподільна Росія» — колишнє гасло денікінців і врангельців є зараз гаслом всіх цих зміновіхівців. І той же професор Устрялов є захисником цього гасла. І нам треба визнати, що вони не лише думають і говорять про це, але прагнуть провадити це й на практиці. Ось зараз представник ревізійної комісії т. Ногін доповідав про те, як апарат ЦК, складений переважно з комуністів, не може на ділі упоратися з роботою ЦК. А ми не будемо обманювати себе, затуляти очі, що те ж саме є й у досить багатьох радянських апаратах, з тою лише різницею, що там робітники, на жаль, не комуністи, а прибічники зміновіхівців. Ми помічаємо досить багато фактів і явищ, коли на практиці лінія радянських апаратів є зовсім іншою, ніж та лінія, що її дає наша партія.

Я пригадую листопадо-грудневу конференцію 1919 p., де партія намітила свою лінію в питанні про відношення до України. Ми перші в усім світі правильно й повнотою розв'язали це питання. Ми даємо можливість трудящим у нас, на радянській території, повністю розвинути всі свої здібносте і, незалежно від національности, задовольнити їхні національні потреби. Це наше рішення, рішення нашої партії. В-дійсності ж, на практиці окремі особи провадять декілька іншу лінію,: заражаючи іноді й окремі радянські апарати. «Єдина неподільна Росія» — гасло не наше. Ми нічого спільного не можемо мати з цим гаслом. Лише ненависть і презирство може у нас викликати колишня стара царська Росія. Нова вільна робітничо-селянська Росія, інше об'єднання трудящих — це є нашим шляхом.

Лозовський: Єдина неподільна РКП.

Скрипник: Дякую за роз'яснення, але ми маємо перед собою цілком визначене явище так щодо України, як і щодо інших радянських республік. Є тенденція до ліквідації тої державности робітників і селян, здобутої силою робітників і селян цієї країни. Питання про ліквідацію робітничо-селянської державности України також ставлять тут окремі прибічники зміновіхівців. І треба тому прийняти заяву тов. Леніна, що має політичне значіння у розумінні відмежування нашої партії від цих зміновіхівських настроїв. Але товариш Ленін навів цю заяву як таку, а тов. Лозовський коментував її інакше. Тов. Ленін говорить: «наша партія єдина», а Лозовський коментує: «про єдину неподільну РКП». Тов. Лозовський не знає історії нашої партії. Мені пригадується постанова ЦК РКП з 18 травня 1918 p., що визнає самостійність комуністичної партії більшовиків України й самостійний вхід у III Інтернаціонал, оскільки Україна є самостійною державою. Я повинен сказати, що ніколи ніякого положення ми не можемо брати назавжди й визначати «серйозно й надовго», — воно може змінятись. Але я не знаю, чому можна вважати те чи інше організаційне відношення за обов'язкове для нас. Нам потрібне було дане рішення в 1918 р. Але відкиньмо тепер властиве т. Лозовському й іншим таке схиляння як перед «ідеалом» у данім питанні. Ми маємо перед собою організаційні партійні співвідносини, й вони є перед нами, — іншого ми не знаємо, й стоїмо на цьому обома ногами. Питання не в цім. Ми маємо перед собою не зміну взаємних відносин в середині, а маємо зараження від зміновіхівців. Ми маємо перед собою дане явище й ЦК треба виразно сказати: Щодо цього ЦК партії повинен провадити тверду, певну лінію,,що усуне зривання партійної лінії, прийнятої партією, чужими елементами, що свою лінію на практиці гадають провадити, працюючи в наших радянських апаратах. Саме про що йде мова? Мова йде про те, чи дати змогу зміняти лінію, намічену партією на практиці чужими нам елементами, що працюють у радянськім апараті. Є таке чи нема? Я б хотів почути заяву товаришів, які говорять, що цього нема. Це, на жаль, є, і нам треба в данім випадку сказати, щоб теперішня резолюція ЦК нашої партії не була подібна до тих декретів, що про них говорив тов. Ленін, і що їх ми приймали часто для того, щоб показати, чого ми не бажали б. Ми приймали для цього резолюції. Це були деклярації. Але резолюції нашої партії, партійних з'їздів і конференцій ми приймаємо не як деклярації, а як ту директиву, що зобов'язує й кожну партійну організацію й кожного члена партії і ЦК суворо йти за цією директивою, серйозно й надовго. Ось чому на заяву т. П'ятакова: а ви повірили чи не повірили резолюції ЦК? — я говорю: резолюція ЦК тоді мала значіння й їй треба було няти віри, але вона втратила значіння через півгодини. Ми повинні вимагати від ЦК, від кожного члена нашої партії і члена ЦК, щоб директиви виконувались.

Революційна законність (1925) [256]

Революційна законність є об'єднання принципів революції з принципами законності. В буржуазному суспільстві законність є одним із знарядь для пригноблення працюючих мас. Дух законності, підлеглості буржуазним законам є найбільш шкідливим для революційного руху; дух легальності витравлює революційний дух.

І на початку революції ми намагалися замінити законність поняттям революційної доцільності; після закінчення громадянської війни, після переходу до нових економічних форм життя ми заміняємо законну революційність революційною законністю; революційна законність є підпорядкованість існуючим формам революційного життя, уведення життя в певні рамки законів, утворених революцією. В перші роки революції, роки військового комунізму ми не рахувалися з формальними моментами, — ми здійснювали свою диктатуру, і до формальності нам тоді діла не було.

В перші роки революції, особливо на селі, нам доводилося мати справу з багатьма ворогами, і тоді власна ініціатива була одним з факторів діяльності рад, влади на місцях; але зараз така ініціатива може перейти у свавілля....

Нашим основним завданням є знищення цього свавілля, запровадження революційної законності на місцях, бо від цього залежить значною мірою здійснення змички селянства і робітництва. За часів революції багато було стягнуто на місцях незаконних податків, добровільних і напівдобровільних збирань і т. д.

Дух революційної законності є втілення у свідомість кожного радянського робітника на місцях, що він є агент Радянської влади, захищає інтереси робітничого класу і селянства й повинен підлягати законам влади робітників і селян. Отже, революційна законність є одна з основних підвалин радянського будівництва.

Разом з тим такий агент Радянської влади не може тільки формально, бюрократично підходити до роботи; такий урядовець-бюрократ викликає з боку селянства велике обурення й незадоволення і такий бюрократ легко може відійти від принципів революційної законності.

Особливо нині, коли ми широко залучаємо робітничі й селянські маси до органів влади, представники Радвлади на місцях мусять якнайуважніше стежити за тим, щоб виконувати волю всього класу, а не тільки задовольняти окремі групові або місцеві особисті інтереси. Тов. Ленін в той час, коли утворювалась прокуратура, говорив, що немає законності Тульської, Калузької й т. п., а є єдина революційна законність робітничо-селянської влади.

Часто окремі робітники на місцях кажуть, що закони Радвлади — це одне, але й «ми самі з розумом». 1 такі робітники ведуть свою лінію, яка часто суперечить законам Радянської влади. Ми мусимо розпеченим залізом випалювати всі випадки свавілля, хабарництва, злочинств і т. д. на місцях. Органи прокуратури, Роб.-сел. інспекції, райвиконкоми та всі інші органи Радянської влади на селі повинні наглядати за тим, як виконується закон на місцях, наскільки правильно здійснюються принципи революційної законності.

Місцеві виконкоми повинні допомогти прокуратурі в її роботі в справі боротьби з незаконними вчинками або розпорядженнями органів Радвлади на місцях. Протести прокурорів на ці вчинки й розпорядження повинні розглядатись не пізніше двох тижнів після одержання протесту прокуратури.

В 1923 р. прокуратурою було подано 642 протести на діяльність місцевих органів влади, в 1924 р. — по окремих губерніях цифри протестів змінювалися від 150 до 400, що свідчить про велику роботу прокуратури в цьому напрямку.

Зв'язок прокуратури з населенням здійснювався раніше шляхом доповідей про завдання прокуратури, а потім — шляхом звітів прокурорів перед робітниками й селянами. Скарг до прокуратури Республіки подано 882 селянами й 382 робітниками. Значна кількість справ порушена прокуратурою Республіки за дописами робітничих і селянських кореспондентів.

Народні судді в значній своїй кількості — робітники й селяни. В 1923 р. ми мали 23% народних суддів з лав робітників і селян, нині ми маємо 73% нарсуддів — робітників і селян. Робітники й селяни повинні допомагати органам прокуратури в боротьбі із злочинствами й незаконними вчинками.

Прокуратурою за рік розглянуто 36 тис. справ; дописів роб-корів і сількорів розглянуто мало не 10 тис; слід відкинути ту думку, що подача заяв на свавільні вчинки агентів Радвлади шкодить авторитетові влади; навпаки, рішуча боротьба з цими явищами тільки зможе цей авторитет піднести.

Нам треба здійснити й зміцнити тісний зв'язок органів прокуратури з широкими масами трудящих, слід встановити певний контроль над діяльністю керівників місцевих органів влади, треба розвинути діяльність робітничих і селянських кореспондентів, і в такий спосіб ми зміцнимо диктатуру робітників і селян.

Вісті. № 36.

14 лютого 1925 р.

 

Уголовная политика Советской власти (1924) [257]

...Область права для широких кругов рабочих и крестьян была мало знакома и даже чужда. Право было средством подавления трудящихся. Октябрьская революция сделала его средством борьбы рабочих и крестьян за свое освобождение, средством защиты интересов трудящихся....