Відношення держави і права до власності

Перша форма власності як в античному світі, так і в середні віки, це — племінна власність, зумовлена у римлян переважно війною, а у германців — скотарством.... Справжня приватна власність появляється у стародавніх, як і у сучасних народів, тільки разом з рухомою власністю. У народів, що ведуть своє походження від середньовіччя, племінна власність проходить ряд різних ступенів — феодальної земельної власності, корпоративної рухомої власності, мануфактурного капіталу — перше ніж перетворитися в сучасний, породжений великою промисловістю і загальною конкуренцією, капітал, в чисту приватну власність, що відкинула всяку видимість спільності і усунула будь-який вплив держави на розвиток власності. Цій сучасній приватній власності відповідає сучасна держава, яка, за допомогою податків, поступово бралась на відкуп приватними власниками і, завдяки державним боргам, опинилась цілком в їхній владі; саме існування цієї держави, регульоване підвищенням і зниженням курсу державних паперів на біржі, цілком залежить від комерційного кредиту, що його надають їй приватні власники, буржуа. Оскільки буржуазія вже не є більше станом, а являє собою клас, то вона змушена організуватися не в місцевому, а в національному масштабі і Повинна надати своїм звичайним інтересам всезагальної форми. Завдяки звільненню приватної власності із спільності держава дістала самостійне існування поряд з громадянським суспільством і поза ним; але на ділі держава є не що інше, як форма організації, якої неминуче мусять набрати буржуа, щоб — як зовні, так і всередині держави — взаємно гарантувати свою власність і свої інтереси....

Новітні французькі, англійські й американські письменники одностайно твердять, що держава існує тільки заради приватної власності, так що ця думка вже проникла і в звичайну свідомість.

Оскільки держава є та форма, в якій індивіди, що належать до пануючого класу, здійснюють свої спільні інтереси і в якій все громадянське суспільство даної епохи знаходить своє зосередження,— то з цього виходить, що всі загальні установи опосереднюються державою, дістають політичну форму. Звідси і походить ілюзія, нібито закон грунтується на волі, і до того ж на відірваній від своєї реальної основи, свобідній волі. Цілком так само і право в свою чергу зводять потім до закону.

Приватне право розвивається одночасно з приватною власністю із процесу розкладу природно виниклих форм спільності....

В дійсній історії ті теоретики, які бачили основу права в силі, перебували в найгострішій суперечності з тими, які вважали основою права волю,— в суперечності, як суперечність між реалізмом і ідеалізмом. Якщо визнавати силу базисом права, як це роблять Гоббс і т. д., то право, закон і т. д.— тільки симптом, вираження інших відносин, на яких грунтується державна влада. Матеріальне життя індивідів, аж ніяк не залежне просто від їх «волі», їх спосіб виробництва і форма спілкування, які взаємно зумовлюють одно одне, є реальний базис держави і залишається ним на всіх ступенях, на яких ще необхідні поділ праці і приватна власність, цілком незалежно від волі індивідів. Ці дійсні відносини зовсім не створені державною владою, а навпаки, самі вони — створююча її сила. Крім того що пануючі при даних відносинах індивіди повинні конституювати свою силу у вигляді держави, вони повинні надати своїй волі, зумовленій цими певними відносинами, загального виразу у вигляді державної волі, у вигляді закону, — виразу, зміст якого завжди дається відносинами цього класу, як це особливо ясно доводить приватне і кримінальне право. Подібно до того як від ідеалістичної волі чи сваволі цих індивідів не залежить вага їх тіл, так не залежить від їх волі і те, що вони проводять свою власну волю у формі закону, роблячи її в той же час незалежною від особистої волі кожного окремого індивіда серед них. їх особисте панування повинно в той же час конституюватися як загальне панування, їх особиста сила грунтується на життєвих умовах, які розвиваються як спільні для багатьох індивідів і збереження яких вони, як пануючі індивіди, повинні забезпечити проти інших індивідів, і до того ж у вигляді умов, що мають силу для всіх. Вираз цієї волі, зумовленої їх спільними інтересами, є закон. Якраз самоутвердження незалежних один від одного індивідів і утвердження їх власної волі, яке на цьому базисі взаємовідносин неминуче є егоїстичним, робить необхідним самовідречення в законі і в праві; самовідречення — в окремому, і самоутвердження їх інтересів — в загальному (яко через це вважають самовідреченням не вони, а тільки «згідний з собою егоїст»). Те саме відноситься до підлеглих класів, від волі яких так само не залежить, чи існує закон і держава, чи ні....

Подібно до права і злочин, тобто боротьба ізольованого індивіда проти пануючих відносин, також не виникає з чистої сваволі. Навпаки, він корениться в тих же умовах, що й існуюче панування. Ті самі духовидці, які в праві і в законі бачать панування якоїсь самодостатньої загальної волі, можуть добачити в злочині просте порушення права і закону. Насправді не держава існує завдяки пануючій волі, а, навпаки, виникаюча з матеріального способу життя індивідів держава має також і форму пануючої волі. Коли остання втрачає своє панування, то це означає, що змінилась не тільки воля, а змінились також матеріальне буття і життя індивідів і лише тому змінюється і їх воля. Буває, що права і закони «передаються в спадщину», але в цьому разі вони не є пануючими, а мають номінальний характер, яскраві приклади чого ми знаходимо в історії староримсь-кого і англійського права....

В якій мірі теорія взаємної експлуатації, яку до огиди розмазував Бентам, уже на початку нашого століття могла вважатися пройденим етапом минулого століття, доводить Гегель у своїй «Феноменології». Дивись там розділ «Боротьба освіти з забобонами», де теорія корисності змальовується як останній результат освіти. Зведення всіх різноманітних людських взаємовідносин, що є цілком безглуздим, до єдиних відносин корисності — ця нібито метафізична абстракція випливає з того, що в сучасному буржуазному суспільстві всі відносини практично підпорядковані тільки одним абстрактним грошево-торгашеським відносинам.... Для буржуа тільки одні відносини мають самодовліюче значення — відносини експлуатації; всі інші відносини існують для нього лише остільки, оскільки він може підвести їх під ці єдині відносини, і навіть там, де він знаходить такі відносини, які не можна безпосередньо підпорядкувати відносинам експлуатації, він підпорядковує їх даним відносинам, принаймні у своїй уяві. Матеріальним виразом цієї користі є гроші — представник вартості всіх речей, людей і суспільних відносин.

Маніфест Комуністичної партії (1848) [187]

Привид бродить по Європі — привид комунізму. Всі сили старої Європи об'єдналися для священного цькування цього приви-да: папа і цар, Меттерніх[188] і Гізо[189], французькі радикали і німецькі поліцаї....

Два висновки випливають з цього факту.

Комунізм уже визнається за силу всіма європейськими силами.

Пора вже комуністам перед усім світом відкрито викласти свої погляди, свої цілі, свої прагнення і байкам про привид комунізму протипоставити маніфест самої партії....

І БУРЖУА І ПРОЛЕТАРІ

Історія всіх суспільств, що існували до цього часу, була історією боротьби класів.

Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер, коротко кажучи, гнобитель і гноблений перебували у вічному антагонізмі один до одного, вели невпинну, то приховану, то явну боротьбу, яка завжди кінчалася революційною перебудовою всього суспільства1 або загальною загибеллю класів, що вели між собою боротьбу....

Сучасне буржуазне суспільство, яке вийшло з надр загиблого феодального суспільства, не знищило класових суперечностей. Воно тільки поставило нові класи, нові умови гноблення і нові форми боротьби на місце старих.

Проте наша епоха, епоха буржуазії, відзначається тим, що вона спростила класові суперечності: суспільство все більше й більше розколюється на два великі ворожі табори, на два великі класи, які стоять один проти одного, — буржуазію і пролетаріат....

Сучасна державна влада — це тільки комітет, який управляє загальними справами всього класу буржуазії. Буржуазія відіграла в історії надзвичайно революційну роль. Буржуазія, скрізь, де вона досягла панування, зруйнувала всі феодальні, патріархальні, ідилічні відносини.... /

Буржуазія позбавила священного ореолу всі роди діяльності, які до того часу вважалися почесними і на які дивилися з побожним трепетом. Лікаря, юриста, священика, поета, людину науки вона перетворила в своїх платних найманих працівників.

Буржуазія зірвала з сімейних відносин їх зворушливо-сентиментальний покров і звела їх до чисто грошових відносин. Буржуазія показала, що грубий прояв сили в середні віки, який викликає таке захоплення у реакціонерів, природно доповнювався непробудним ледарством. Вона вперше показала, чого може досягти людська діяльність. Вона створила чудеса мистецтва, але зовсім іншого роду, ніж єгипетські піраміди, римські водопроводи і готичні собори; вона здійснила зовсім інші походи, ніж переселення народів і хрестові походи.

Буржуазія не може існувати, не викликаючи раз у раз переворотів у знаряддях виробництва, отже, не революціонізуючи виробничих відносин, а значить, і всієї сукупності суспільних відносин....

Буржуазія веде безперервну боротьбу: спочатку проти аристократії, пізніше проти тих частин самої ж буржуазії, інтереси яких приходять у суперечність з прогресом промисловості, і завжди— проти буржуазії всіх зарубіжних країн. В усіх цих битвах вона змушена звертатися до пролетаріату, закликати його на допомогу і втягувати його таким чином у політичний рух. Отже, вона сама передає пролетаріатові елементи своєї власної освіти*, тобто зброю проти самої себе....

З усіх класів, які протистоять тепер буржуазії, тільки пролетаріат являє собою дійсно революційний клас. Всі інші класи занепадають і знищуються з розвитком великої промисловості, а пролетаріат є її власний продукт....

Життєві умови старого суспільства вже знищені в життєвих умовах пролетаріату. У пролетаря немає власності; його відносини до дружини і дітей не мають уже нічого спільного з буржуазними сімейними відносинами; сучасна промислова праця, сучасне поневолення капіталом, однакове як в Англії, так і у Франції, як в Америці, так і в Німеччині, стерли з нього всякий національний характер. Закони, мораль, релігія — все це для нього не більш як буржуазні передсуди, за якими ховаються буржуазні інтереси....

У пролетарів немає нічого свого, що треба було б їм оберігати, вони повинні зруйнувати все, що досі оберігало і забезпечувало приватну власність.

Всі дотеперішні рухи були рухами меншості або здійснювалися в інтересах меншості. Пролетарський рух є самостійний рух величезної більшості в інтересах величезної більшості. Пролетаріат, найнижча верства сучасного суспільства, не може піднятися, не може випростатись без того, щоб при цьому не висадити в повітря всю надбудову над ним з тих верств, які становлять офіціальне суспільство.... Прогрес промисловості, мимовільним посієм якого є буржуазія, що не в силі чинити йому опір, ставить на місце роз'єднання робітників конкуренцією революційне об'єднання їх через асоціацію. Таким чином, з розвитком великої промисловості з-під

* В англійському виданні 1888 р. замість слів «елементи своєї власної освіти» надруковано: «елементи своєї власної політичної і загальної освіти». Ред. ніг буржуазії виривається сама основа, на якій вона виробляє і привласнює продукти. Вона виробляє насамперед своїх власних могиль-щиків. її загибель і перемога пролетаріату однаково неминучі.

II ПРОЛЕТАРІ І КОМУНІСТИ

В якому відношенні стоять комуністи до пролетарів взагалі?

Комуністи не є особлива партія, яка протистоїть іншим робітничим партіям.

У них немає ніяких інтересів, відокремлених від інтересів всього пролетаріату в цілому....

Комуністи відрізняються від усіх інших пролетарських партій лише тим, що, з одного боку, в боротьбі пролетарів різних націй вони виділяють і відстоюють спільні, незалежні від національності інтереси всього пролетаріату; з другого боку, тим, що на різних ступенях розвитку, через які проходить боротьба пролетаріату з буржуазією, вони завжди є представники інтересів руху в цілому.

Отже, комуністи на практиці є найрішучіша частина робітничих партій усіх країн, яка завжди спонукає до руху вперед, а в теоретичному відношенні вони мають перед рештою маси пролетаріату ту перевагу, що розуміють умови, хід і загальні результати пролетарського руху.

Найближча мета комуністів та сама, що й усіх інших пролетарських партій: формування пролетаріату в клас, повалення панування буржуазії, завоювання пролетаріатом політичної влади....

Всі відносини власності зазнавали постійної історичної заміни, постійних історичних змін.

Наприклад, французька революція знищила феодальну власність, замінивши її власністю буржуазною.

Відмінною рисою комунізму є не знищення власності взагалі, а знищення буржуазної власності....

В цьому розумінні комуністи можуть виразити свою теорію одним положенням: знищення приватної власності....

Капітал — це колективний продукт і може бути приведений в рух лише спільною діяльністю багатьох членів суспільства, а кінець кінцем — тільки спільною діяльністю всіх членів суспільства. Отже, капітал — не особиста, а суспільна сила.

Тому, якщо капітал буде перетвореній у колоктивну, всім членам суспільства належну, власність, то це не буде перетворенням особистої власності в суспільну. Зміниться лише суспільний характер власності. Вона втратить свій класовий характер....

Далі, комуністам закидають, ніби вони хочуть скасувати вітчизну, національність.

Робітники не мають вітчизни. У них не можна відняти те, чого у них немає. Тому що пролетаріат повинен передусім завоювати політичне панування, піднятися до становища національного класу, конституюватись як нація, він сам поки що національний, хоч і зовсім не в тому значенні, як розуміє це буржуазія....

В тій же мірі, в якій буде знищена експлуатація одного індивідуума іншим, буде знищена і експлуатація однієї нації іншою. Разом з антагонізмом класів всередині націй впадуть і ворожі відносини націй між собою....

Комуністична революція є найрішучіший розрив з успадкованими від минулого відносинами власності; недивно, що в ході свого розвитку вона якнайрішучіше пориває з ідеями, успадкованими від минулого....

Ми бачили вже вище, що першим кроком у робітничій революції є перетворення пролетаріату в пануючий клас, завоювання демократії.

Пролетаріат використає своє політичне панування для того, щоб вирвати у буржуазії крок за кроком весь капітал, централізувати всі знаряддя виробництва в руках держави, тобто пролетаріату, організованого як пануючий клас, і якомога швидше збільшити суму продуктивних сил....

Ці заходи будуть, звичайно, різні в різних країнах. Проте в найбільш передових країнах можуть бути майже всюди застосовані такі заходи:

1. Експропріація земельної власності і повернення земельної ренти на покриття державних видатків.

2. Високий прогресивний податок.

3. Скасування права спадкування.

4. Конфіскація майна всіх емігрантів і заколотників.

5. Централізація кредиту в руках держави через національний банк з державним капіталом і з виключною монополією.

6. Централізація всього транспорту в руках держави.

7. Збільшення числа державних фабрик, знарядь виробництва, розчистка під оранку і поліпшення земель за загальним планом.

8. Однакова обов'язковість праці для всіх, утворення промислових армій, особливо для землеробства.

9. Поєднання землеробства з промисловістю, сприяння поступовому усуненню відмінності між містом і селом.

10. Громадське і безплатне виховання всіх дітей. Усунення фабричної праці дітей в її сучасній формі. Поєднання виховання з матеріальним виробництвом і т. д.

Коли в ході розвитку зникнуть класові відмінності і все виробництво зосередиться в руках асоціації індивідів, тоді публічна влада втратить свій політичний характер. Політична влада у власному розумінні слова — це організоване насильство одного класу для придушення іншого. Якщо пролетаріат у боротьбі проти буржуазії неодмінно об'єднується в клас, якщо шляхом революції він перетворює себе в пануючий клас і як пануючий клас силою скасовує старі виробничі відносини, то разом з цими виробничими відносинами він знищує умови існування класової протилежності, знищує класи взагалі, а тим самим і своє власне панування як класу. На місце старого буржуазного суспільства з його класами і класовими протилежностями приходить асоціація, в якій вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх.

IV