Принципи категоризації та концептуалізації дійсності в лексико-семантичному полі УСПІХУ

 

 

У сучасній лінгвістиці актуальним вважаємо дослідження зв’язку мови і свідомості з урахуванням їхніх когнітивних та етнопсихологічних особливостей, що сприяє виявленню провідних аспектів антропоцентричних наукових досліджень. Серед них виділяємо категоризацію та концептуалізацію як основи формування думки і оцінки.

Під категоризацією слідом за О. О. Селівановою розуміємо механізм виведення у структурах мислення, який передбачає об’єднання предметів і явищ у відповідні класи як рубрики досвіду, сформовані шляхом пізнавальної діяльності людини. Категоризація пов’язана з усіма когнітивними операціями: порівнянням, ототожненням, аналогією. Категоризація досвіду є переважно неусвідомленою й автономною, має статичний і динамічний характер, оперує предметними сутностями і абстракціями, раціональним й ірраціональним [214, с. 200–202].

Категоризація – це фундаментальна операція, яку ми непомітно виконуємо на кожному кроці, вона дозволяє визначити об’єкт шляхом віднесення його до загальнішої категорії [1, с. 29]. Такого роду категоризація дозволяє говорити про певну ієрархічну впорядкованість її рівнів. Для всієї мовної системи, в усьому її обсязі, ієрархічні зв’язки відіграють головну роль для поєднання різноманітних неоднорідних компонентів в єдине ціле [110, с. 176].

Категоризація є поділом світу на категорії, тобто виділенням в ньому груп, класів аналогічних об’єктів [1, с. 29]. В якості пізнавального процесу, категоризація – це уявне співвідношення об’єкту з певною категорією
[14, с. 23].

Категоризація об’єктів і подій реального світу здійснюється або згідно з виключно мовною мотивацією, коли вже наслідки мовного розвитку примушують до того чи іншого членування світу, або з позамовною мотивацією, яка залежить від засобів сприйняття об’єктів реального світу, принципів формування категорій об’єктів соціальних встановлень, повсякденної діяльності (Ч. Дж. Філлмор). На думку С. П. Денисової така точка зору на семантичне членування дійсності є найбільш конкретною, оскільки розв’язує питання мовної організації тих мовних компонентів, що пояснюють розбіжності в семантичному обсязі й змісті лексичних значень, які не пов’язані з відмінностями в національно-мовному членуванні картин світу, а мають відношення лише до мовної системи [44, с. 12].

Національна (етнічна) категоризація дійсності (від гр. kategoria – висловлення, судження) за Ф. С. Бацевичем – це когнітивний процес утворення і виділення рубрик досвіду (тобто категорій), членування зовнішнього і внутрішнього світу людини відповідно сутнісним характеристикам його функціонування і буття, обумовленим матеріальною і духовною культурою етносу; упорядкування різноманітних явищ шляхом зведення їх до меншого числа розрядів або об’єднань [197, с. 72].

Основою категоризації в багатьох випадках стає оцінка [7, с. 7–20]; власне можливість оцінки вже означає певну класифікацію [23, с. 145]. Через відсутність знань про процеси категоризації та концептуалізації, а також МКС і ККС у минулому мисленню людей були притаманні бінарність та протиставлення [9, с. 15–22]. У сучасному розумінні концептуалізація дійсності як визначення, вироблення концепцій чого-небудь [200, с. 571] є багатоканальною і цілісною. Таким чином, виділяють сенсорно-рецептивну, логічно-поняттєву, емоційно-оцінну та морально-ціннісну концептуалізації дійсності, які об’єктивуються різними національно-мовними формами [38, с. 25].

У нашому дослідження ЛСП УСПІХУ концептуалізацію розглядаємо як один із процесів пізнавальної діяльності людини, що полягає в осмисленні і упорядкуванні результатів внутрішнього рефлексивного досвіду людини й уявлень про об’єкти, явища дійсності та їхні ознаки. Концептуалізація пов’язана із категоризацією як способом класифікації діяльності: перша спрямована на організацію у свідомості ідеальних структур і зв’язків між ними, друга – на інтеграцію цих структур в ієрархію класів за принципом руху від конкретного до більш загального [214, с. 258–259].

Категоризація є концептуалізацією зовнішнього та внутрішнього світу людини відповідно до значущих характеристик її буття [91, с. 29]. Розрізняють два аспекти категоризації: вертикальний і горизонтальний [14,
с. 84–84]. За горизонтальним аспектом, той чи інший об’єкт може бути співвіднесений з певною категорією того ж рівня узагальнення, наприклад, success – luck – fortune, успіх – удача – фортуна. Цей самий об’єкт співвідноситься і з різними за ступенем узагальнення категоріями (вертикальний аспект): success – happiness – destiny – lot, успіх – щастя – доля – жереб. Такі зв’язки О. Р. Лурія визначає як зовнішні та внутрішні асоціативні. Між першими існують відносини суміжності, а внутрішні є включенням слова до певної категорії [83, с. 92].

За процеси категоризації та концептуалізації відповідають МКС і ККС, які пов’язані вербальним фактором, однак перша оперує мовними знаками, а друга – образами і концептами [54; 63; 137]. Термін “картина світу” (Worldview, Weltbild) був введений до наукового вжитку на межі ХІХ-ХХ ст. ученим В. Герцем, який пояснював це поняття як сукупність внутрішніх образів на позначення зовнішніх об’єктів [114, с. 12].

Картина розуміння УСПІХУ носіями досліджуваних мов – це КС, яка є вихідним, глобальним образом, що лежить в основі світобачення людини, репрезентує сутнісні властивості світу в розумінні її носіїв і є результатом всієї духовної активності людини. КС може виступати в своєму вербальному вираженні, і лексичний склад мови при цьому є основною формою об’єктивації мовної свідомості людини.

За спостереженнями вчених, в основі будь-якої КС лежить ціннісна орієнтація. “КС є вихідним елементом світогляду людини, а не тільки його світобаченням. При розгортанні свого змісту вона багато в чому спирається на принцип ціннісної орієнтованості, який виступає в ній як головний принцип ієрархізації предметів” [Там само, с. 45]. Крім того, картина світу є “підгрунтям світогляду людини” [10, с. 28], “комплексом фундаментальних понять, які віддзеркалюють специфіку людини та її буття” [44, с. 10]. Образ світу, тобто світогляд людини, створюється в результаті її фізичного досвіду та духовної діяльності.

У лінгвістиці картина світу традиційно розглядається як певним чином оформлена систематизація плану змісту мови. Оскільки однією з функцій мови є фіксація і збереження всього комплексу знань і уявлень певного мовного суспільства про світ, то таке універсальне, глобальне знання виступає результатом роботи колективної свідомості, а це зафіксовано, передусім у лексичному складі англійської та української мов.

Оскільки англійська та українська нації є носієм окремих мов, то говоримо про національно-мовну картину світу досліджуваних мов (далі НМКС), під якою, слідом за І. Голубовською, розуміємо “виражене етносом засобами певної мови світовідчуття та світорозуміння, вербалізована інтерпретація мовним соціумом навколишнього світу і себе самого в цьому світі [38, с. 29]. Реальний світ та колективна етнічна свідомість є факторами, які визначають походження НМКС. Перший фактор відбиває синхронічний аспект дійсності, а колективна свідомість експлікує в собі досвід попередніх поколінь того чи іншого етносу.

Розглядаючи поняття ККС, вважаємо, що це не що інше як відображення реальної картини крізь призму, яка сформована на основі уявлень людини, отриманих за допомогою органів відчуття, що проходять через людську свідомість як колективну, так і індивідуальну. Концептуалізація постає як діяльність свідомості, що йде в напрямку від предмета до думки про цей предмет, а від думки (образу, “ментальної репрезентації” предмета) – до знака, який, у свою чергу, дозволяє здійснити опосередковане указання на предмет думки, немов би заміщуючи, репрезентуючи його [72, с. 148]. У трактуванні тріади “мова – мислення – дійсність” ключовим є поняття референції як співвіднесення значення мовних виразів з фрагментами дійсності, які вони позначають.

Експлікація ККС відбувається через МКС, носієм якої є конкретна мовна особистість. Мовна особистіст ь – це “цілісне системне утворення, яке визначається спільністю безупинно взаємодіючих між собою знаків і символів, відношень та дій індивіда; їй властиві такі характеристики: доступність, комунікативність, діяльне начало, відчуття реальності, гносеологічні мотиви, мислеутворююча функція, демонстративний фактор, естетична направленість, ментальність” [17, с. 52]. Мовна особистість формується під час життя в суспільстві.

Поняття мовної особистості нерозривно пов’язане із поняттям свідомості, адже саме людська свідомість відіграє роль посередника між культурою та мовою. Дослідження взаємовпливу мови і культури є неповними без цієї ланки. За визначенням В. Н. Телії, культура – це “та частина картини світу, що відображає самосвідомість людини, яка історично змінюється в процесах особистісної чи групової рефлексії над ціннісно значущими умовами природного, соціального і духовного буття людини” [138, с. 18]. Таке твердження свідчить про нерозривний зв’язок між поняттями культури, свідомості людини та КС як відображенням діяльності людини в цьому світі.

Культурна інформація поступає в свідомість, де вона фільтрується, переробляється, систематизується. Свідомість, в свою чергу, відповідає за вибір мовних засобів, які експлікують цю інформацію в конкретній комунікативній ситуації для реалізації певних комунікативних цілей. Саме концепт є одиницею, яка зв’язує в одне ціле наукові досягнення у галузі культури, свідомості та мови, оскільки він належить свідомості, детермінується культурою та опредмечується (опредметнюється) у мові. Мовна свідомість взагалі і значення слова як її фрагмент є формою фіксації людського досвіду [80, с. 80].

Велика частина семантичної інформації по-різному представлена в свідомості носіїв мови. Розходження в змісті інтуїтивних уявлень різних носіїв мови пояснюється тим, що останні неспроможні достатньо глибоко проаналізувати і точно сформулювати зміст власної інтуїції [93, с. 52]. Для того, щоб описати семантику УСПІХУ потрібно досліджувати мовну свідомість мовців. Відмінності в мовній свідомості різних мовців – це лише відмінність в їхній поінформованості (більш інформовані – концепт-мінімум, менш інформовані – концепт-максимум).

ЯДРО І ПЕРИФЕРІЯ Суттєві властивості попадають (чи потрапляють) у концепт-мінімум, а звичні, але не суттєві – до концепт-максимуму (термін А. Вежбицької). Таким чином, у свідомості носіїв англійської мови концепт- мінімум поняття УСПІХУ – це досягнення, удача, намір, мета, повага, а концепт-максимум – прихильність, захист, страх, хвороба. Для українців ядро УСПІХУ складають досягнення, достаток, багатство, забезпеченість, а периферію – схвалення, випадковості, пихатості, сварки.