Хіба усім царством прийдуть нас брати.

Паралельно до змін у соціальному статусі населення Гетьманську

Україну заторкнули і ті з нововведень Петра І, що спрямовувались на

встановлення державного контролю в економічній сфері – торгівлі,

промисловості та фінансах. До мазепинського виступу з гетьманської території

ще не сплачувалися податки у загальнодержавну казну. Перший тягар, який ліг

 

 

 

на тутешнє населення після Полтавської поразки на загальноімперських

засадах, полягав в утриманні 8-11 полків царського війська, віднині постійно

дислокованого тут для сохранения внутренней тишины и границ *. Це знайшло

свій вияв у виснажливому грошовому податкові та натуральних поборах

хлібом, фуражем і провіантом, провокуючи ще й численні надуживання –

примусове забирання волів і коней для армійських потреб, реквізицію підвод,

використання місцевого населення погоничами при обозах на засадах

самозабезпечення тощо.

Непоправного удару реформи Петра І завдали українській торгівлі,

примусово втягнутій в рамки загальноросійських регламентацій. Заборона

вільного вивозу цілого ряду так званих заповідних, тобто стратегічно-

сировинних товарів, які належало здавати до казенних складів (як коноплі,

віск, поташ, селітра, збіжжя та ін.), доповнювалася обов'язковою вимогою

експортувати решту предметів торгівлі не по звичних, віками налагоджених

шляхах через Річ Посполиту і Австрію, а через північні російські порти, що

збільшувало видатки на транспорт і взагалі не оплачувалося в зв'язку з

труднощами важкого доїзду. Торгові обмеження на імпорт закордонних

товарів

швидко

позначилися

на

становищі

міст,

віднині

мимоволі

переорієнтованих на внутрішній російський ринок, і то хіба як перевалочних

пунктів руху сировини до Москви й Петербурга, бо готові промислові товари –

текстиль, папір, зброя, металеві вироби – в Україну завозились звідти,

підриваючи її власне ремісниче виробництво. Водночас поява заснованих за

ініціативою влади казенних мануфактур, тобто фабрик, на яких працювали

приписані до них селяни довколишніх сіл, закладала міну під традиційну

цехову систему.

Нашаровуючись на загальний занепад міського життя, спричинений

старінням маґдебурґій на обшарах Речі Посполитої, система заходів Петра І в

підсумку призвела до того, що хоч на території Гетьманату нараховувалося

близько 200 населених пунктів міського типу, проте місто як таке (за винятком

хіба Києва) тут по суті зникло, підмінившись, за влучним висловом Михайла

Слабченка, "його сурогатом – ярмарковим пунктом". На це вказують, зокрема,

і неймовірно низькі показники заселеності: навіть у найбільшому з міських

осередків, Києві, кількість дворів коливалася в межах 2,5-6 тис., а в решті

полкових центрів пересічно не перевищувала 400-600. Маґдебурзьке право,

 

 

*

 

 

Під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. на Лівобережжі і Слобожанщині протягом шести років

квартирувала майже вся діюча армія, її обслуга та командний корпус.

 

351

 

 

яким користувалися такі "міста" (а швидше – великі села), трактувалося

козацькими владами без належного пошанування. Відтак раз у раз спалахували

конфлікти міських самоврядних органів з сотниками і полковниками, а в Києві

– з гетьманами. За виразний приклад може слугувати виснажлива епопея

протистояння Київського магістрату гетьманам, яка тривала від правління

Івана Самойловича до складення повноважень Кирилом Розумовським.

Незгоди

виникали

з

будь-якого,

часто

малосуттєвого,

приводу

і

супроводжувались розлогими скаргами городян царю та воєводам на дії

козацьких влад. На цьому втрачали обидві сторони – і старшина, і міщанство,

бо кожний конфлікт давав добрий привід для втручання в міські справи, під

виглядом приличного устроения крок за кроком урізаючи повноваження

самоврядних інституцій. Каяття прийшло запізно, як видно на прикладі щойно

згаданого Києва. Коли указом Миколи І від 23 грудня 1834 р. була остаточно

ліквідована київська маҐдебурҐія, на той час уже безнадійно розладнана

корупцією і фінансовими зловживаннями, містом ходив анонімний вірш, в

якому констатувалося:

Прогуляли справу наші,

Москаль буде розбирать!

 

 

*

 

 

*

*

 

 

Проте коли економіка Гетьманської України, поволі перетворювана на

колоніальний придаток російських промислових центрів, руйнувалася ніби

сама собою, зсередини, то заходи щодо корекції політичного устрою були

більш цілеспрямованими. Початок їм поклали репресії над прибічниками Івана

Мазепи з одночасним встановленням пильного нагляду за старшинським

корпусом. Як писав київський генерал-губернатор кн. Дмитро Голіцин,

для нашої безпечності на Україні треба насамперед посіяти

ворожнечу між полковниками й гетьманом... треба, щоб у всіх містах

полковниками були люди, які не згодні з гетьманом; коли вони будуть не

згодні, то всі їхні діла будуть нам відкриті...

Згідно з указом 1715 р., гетьман міг затверджувати полковників лише

після погодження з царським резидентом, а з 1730-х років їх уже без церемоній

призначувано, не питаючи гетьманської згоди. Характерно, що власне після

Полтавського розгрому серед полкової старшини уперше з'явилися люди

 

 

 

 

немісцевого походження, зате непорушної вірності – серби Антон Танський і

Михайло Милорадович, росіянин Петро Толстой та ін.

Реформуючи загальноімперські органи вищого управління, коли старі

прикази були замінені так званими колегіями, Петро І замість одного з

Посольських приказів – Малоросійського – у 1722 р. створив Малоросійську

колегію, підпорядковану не Колегії іноземних справ (що прийшла на зміну

Посольським приказам), а Сенату, відкрито продемонструвавши, що в його

очах Гетьманат уже не виглядав незалежним політичним організмом. Потреба

в Малоросійській колегії мотивувалася необхідністю припинити в судах и

войску беспорядков для охранения малороссийского народа, але її справжнім

завданням стало запровадження контролю за фінансами. Колегія діяла у складі

шести офіцерів-росіян, командирів розквартированих в Україні царських

полків. Резидувала вона в Глухові, очолювана президентом Степаном

Вельяміновим, який публічно заявляв старшині:

Согну я вас, что и другие треснут! Уже ваши давнины переменить