Зміст і сутність категорії навчання. Типи навчання.

Навчання — це специфічний вид діяльності, що його здійснює педагог, організатор педагогічного процесу, з метою передати учням у педагогічно опрацьованій формі дозовану частку певної науково-практичної інформації.

По суті — це процес активної педагогічної взаємодії між тим, хто навчає, і тим, хто навчається. В результаті цього процесу в учня формуються певні знання, уміння і навички, а також загальні пізнавальні здібності.

Як наукова категорія поняття навчання розглядається в тісному зв'язку з такими категоріями: освіта, виховання, викладання й учіння. Навчання й виховання утворюють цілісне поняття освіти, яке є інтегральним педагогічним механізмом соціального розвитку індивіда. Саме через цей механізм суспільство реалізує прилучення його до здобутків власного виробництва, науки та культури з метою їх дальшого відтворювання й розвитку.

Отже, навчання необхідно розглядати і в парі з такою категорією, як учіння (навчальна діяльність). Разом вони утворюють єдину цілісність процесу педагогічної взаємодії. У межах цього процесу передається й засвоюється зміст навчання. У цьому контексті навчання як педагогічна діяльність виступає лише однією стороною педагогічного процесу, орієнтованого на передавання соціального досвіду. У ході навчання педагог організовує й здійснює педагогічну взаємодію з метою стимуляції та управління активністю учня (студента), який у ході педагогічної взаємодії розгортає і здійснює під керівництвом учителя (викладача) навчальну діяльність по засвоюванню соціально-практичного досвіду.

Сам процес навчання за психологічним змістом також не є однорідним. Він складається принаймні з двох функціонально різнорідних видів активності педагога. По-перше, це діяльність по передаванню або ретрансляції учнівській аудиторії науково-практичної інформації, яка становить зміст навчання, по-друге, це активність педагога по орієнтації навчальної діяльності учнів (студентів) на ефективне засвоювання змісту навчання, що передбачає організацію, стимуляцію та управління такою діяльністю.

Стосовно змісту навчання зазначимо, що сучасна українська освіта, на жаль, дуже інформаційно перевантажена. Так, освітній стандарт вивчення курсу фізики в середній загальноосвітній школі передбачає засвоєння учнями за роки навчання в американській школі 300 понять, в англійській — 600, а в українській — 1200 фізичних термінів. Змінити стан справ тут необхідно, чітко відділивши доцільно необхідне засвоєнню від можливого.

Тип навчання — це спосіб і особливості організації мисленнєвої діяльності людини в процесі пізнання. Визначають тип навчання на основі аналізу певних структурних елементів: характеру навчальної діяльності педагога; особливостей заучування матеріалу студентами; репродуктивної діяльності студентів; специфіки застосування знань на практиці.

В історії розвитку освіти сформувалися три основні типи навчання: догматичний, пояснювально-ілюстративний, проблемний.

Догматичне навчання характеризується такими особливостями: викладач повідомляє студентам певну сукупність знань у готовому вигляді без пояснення; студенти засвоюють знання без усвідомлення й розуміння і майже дослівно відтворюють завчене; від студентів не вимагається застосування знань на практиці. Цей тип навчання сприяє певною мірою розвитку механічної пам´яті, але не створює умов для розвитку інтелектуального потенціалу особистості, не забезпечує підготовку людини до практичної діяльності на основі набутих знань.

Пояснювально-ілюстративний тип зумовлений більш високим рівнем суспільно-виробничих відносин. Він характеризується такими особливостями: викладач повідомляє студентам певну суму знань, пояснює сутність явищ, процесів, законів, правил та ін. з використанням ілюстративного матеріалу; студенти мають свідомо засвоїти пропоновану частку знань і відтворити її на рівні глибокого розуміння, застосувати знання на практиці в різноманітних видах.

Проблемне навчання характеризується такими особливостями: викладач створює певне пізнавальне завдання, допомагає студентам виділити й усвідомити його, організовує їх на його розв´язання; студенти самостійно оволодівають належною сумою знань і умінь, які є передумовою успішної пізнавальної діяльності; викладач пропонує широкий спектр викори­стання набутих знань на практиці. Включення студентів у систему проблемного навчання сприяє створенню оптимальних умов для інтелектуального розвитку особистості, оволодінню нею інструментами навчальної діяльності,

Психологічні моделі навчання.

1. Інформаційні моделі навчання, що реалізують уявлення про те, що основною метою навчання є оволодіння знаннями, уміннями, навичками, відібраними на основі принципу науковості, системності, доступності, наочності.

В основі лежить уявлення про навчання, як інформаційний процес, що полягає у сприйманні, збереженні та відтворенні і переробці наукової інформації. На цій основі якість засвоєння визначається трьома,показниками:

повнотою відтворення знань;

їх використанням за зразком;

використанням в нестандартних ситуаціях.

Отже, оцінюється робота учня: — не знав, не вмів, не розумів, не використовував, а після навчання:—став знати, вміти, розуміти, виконувати.

У цих моделях сам процес пізнання не оцінюється, суб'єктний досвід школяра теж не враховується.

Операційні моделі (В.В. Давидов, В.В. Рубцов, Г.Г. Кравцов) спираються на розроблену у психології концепцію діяльності, згідно цих концепцій у навчанні виділені такі основні елементи — цілі, мотиви, предмет і засоби діяльності, її контроль і оцінка, які є загальними для будь-якого виду діяльності.

Оволодіння всіма компонентами учбової діяльності відбувається не стихійно, а розробляється і задається вчителем через спеціально побудовану систему. (Задається еталоном дій).

Отже, ці моделі будуються за нормативними схемами, у яких суб'єктному досвіду (досвіду учня) значення не надається.

Розвивальне навчання, у моделюванні якого досягають актуального рівня психічного розвитку учнів, спираються на суб'єктний досвід, орієнтуються на їх перспективний рівень психічного розвитку, тобто можливості школярів. Таке навчання можливе на основі принципу індивідуалізації навчання

Класифікація видів навчання

Для усвідомлення широкого розмаїття сучасних психологічних теорій навчання їх можна диференціювати із позиції певних загальних критеріїв. І. О. Зимня пропонує таку загальну класифікацію видів навчання:

1. За критерієм наявності управління освітнім процесом навчання поділяється на:

• традиційне навчання, що не базується на управлінні;

• навчання, що вважає управління основним психолого-педагогічним механізмом, яке забезпечує засвоєння навчального матеріалу (теорія поетапного формування розумових дій, програмоване, алгоритмоване навчання).

2. За критерієм врахування принципу свідомості виділяють види навчання, які різною мірою співвідносять характер освоювання учнем навчального досвіду з його усвідомленням цього процесу. Тут можна виділити дві групи теорій:

• Теорії сугестопедичного напряму, які базуються на методах занурювання в ситуацію навчання й використання механізмів як активної, так і периферійної зон свідомості

• Теорії, які ґрунтуються на принципі свідомості. Залежно від того, що є об'єктом усвідомлення, виділяють види навчання, які описуються:

теорією традиційного навчання, якщо учень усвідомлює тільки правила й засоби дій;

теорією цілеспрямованого формування розумових дій, якщо це — усвідомлення самих дій, підпорядкованих певним правилам;

теорією програмованого й алгоритмованого навчання, якщо передбачається усвідомлення програми, цілісного алгоритму дій;

теорією проблемного навчання, якщо це — усвідомлення проблеми або задачі, для розв'язання якої необхідне освоєння певних способів, прийомів і засобів активності.

3. За критерієм способу організації навчання виділяють навчання з використанням активних форм і методів (проблемних ситуацій, дискусій, ділових та імітаційних ігор) та без них. Це, відповідно, такі види навчання, як проблемне, сугестопедичне, знаково-контекстне навчання (перший випадок) і традиційне, інформаційно-повідомляюче навчання (випадок другий).

За критерієм зв'язку навчання з майбутньою професійною діяльністю, поряд із традиційним навчанням позаконтекстного типу можна виділити і контекстне, або знаково-контекстне навчання.

За критерієм безпосередності (опосередкованості) взаємодії педагога й учнівської аудиторії розрізняють контактний і дистанційний види навчання. До першого виду належать практично всі різновиди сучасних теорій навчання, які передбачають реальну взаємодію педагога й учнів, до другого — форми навчання, які не потребують безпосереднього контакту викладача і учнів, а використовують для передавання навчальної інформації та управління засвоюванням її спеціальні електронні технічні засоби (персональні комп'ютери та комп'ютерну мережу — Інтернет).

За критерієм потенціалу індивідуалізації навчання спеціальну групу становлять теорії проектного, програмованого, модульного й дистанційного навчання. Кожне з них надає всім суб'єктам навчального процесу (як педагогам, так і учням) широкі можливості для індивідуального визначення й модифікації з огляду на сучасні освітні стандарти, необхідного змісту та обсягу навчальних матеріалів, зміни їхніх морально застарілих частин у відповідності з розвитком науки й забезпечує розподіл засвоювання такої навчальної інформації в часі.

7. За критерієм взаємозв'язку освіти й культури концепції можуть бути поділені на:

навчання, яке побудоване на дисциплінарно-предметному принципі (традиційний спосіб організації змісту навчання);

навчання, яке передбачає проекцію образу культури в освіту й формування в учнів проектного способу взаємодії зі світом.

9. Структура навчальної діяльності (В. В. Давидов):

1) Потреба в навчальній діяльності.

У старшому дошкільному віці в процесі розвитку сюжетної гри у дітей формується пізнавальний інтерес, а в молодшому шкільному віці на його базі формується потреба у навчальній діяльності, тобто в засвоєнні теоретичних знань.

2) Мотиви навчальних дій.

Потреба в навчальній діяльності конкретізуется у школярів в різноманітті мотивів, що вимагають від них виконання навчальних дій. Мотиви навчальних дій спонукають школярів до оволодіння способами побудови теоретичних знань, спрямованими на розв'язання навчальних завдань.

3) Навчальна завдання.

Суть навчального завдання полягає в тому, що при її вирішенні вигляді дій школярі розкривають походження «клітинки» деякого цілісного об'єкта і використовують цю «клітинку» для уявного відтворення цього об'єкта. Тим самим, школярі здійснюють мікроцикл сходження від абстрактного до конкретного як шлях засвоєння теоретичних знань (під час вирішення завдання школярі спочатку опановують змістовним загальним способом, а потім використовують його при безпомилковому підході до кожної конкретної задачі).

4) Навчальні дії (від загального до конкретного): а) перетворення умов завдання з метою виявлення загального відношення досліджуваного об'єкта; б) моделювання виділеного відношення у предметній, графічній або буквеної формі; в) перетворення моделі відношення для вивчення властивостей в «чистому вигляді»; г) побудова системи приватних завдань, що вирішуються загальним способом; д) контроль за виконанням попередніх дій; і) оцінка засвоєння загального способу як результату вирішення даної задачі.

5) Навчальні операції.

Кожна дія складається з певних операцій, набори яких змінюються в залежності від конкретних умов, що входять в ту чи іншу навчальну завдання (дія співвідноситься з метою завдання, а його операції - з умовами завдання).

Спочатку школярі не вміють самостійно ставити навчальні завдання і виконувати дії по їх рішенню. Тому до пори до часу в цьому їм допомагає вчитель, але поступово відповідні вміння набувають самі учні (формування самостійної навчальної діяльності, тобто уміння вчитися).