Особливості научіння та учіння дітей в середніх та старших класах



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості научіння та учіння дітей в середніх та старших класах



Научіння — процес і результат набування системою певного індивідуального досвіду. Научіння включає два процеси, які здійснюються несвідомо: засвоєння змісту матеріалу та його закріплення через мимовільне запам’ятання.

Учіння — це особлива діяльність учня, яка свідомо спрямована на здійснення цілей навчання й виховання, які учень приймає як власні, особистісні цілі.

У підлітковому віці учіння залишається провідним видом діяльності., проте воно зазнає значних змін, відбувається подальша його перебудова, що характеризується зростанням його самостійності. Учбова діяльність підлітка характеризується вибірковою готовністю, підвищеною сприйнятливістю до навчання. Великим досягненням підлітка є його готовність до усіх виявів учбової діяльності, які роблять його дорослим у власних очах. Та проблема полягає у тому, що цю свою готовність він ще не вміє реалізувати, оскільки не оволодів способами виконання нових форм учбової діяльності.

На початку навчання в 5 класі в учнів спостерігається другий спад успішності, пов’язаний з переходом на предметну систему навчання. Підлітку важко адаптуватися до вимог кожного вчителя-предметника. А.М.Леонтьєв вказував, що нерідко у підлітків знижується і загальний інтерес до школи, відбувається “внутрішній відхід від школи”. Основна причина такого відходу полягає у несформованості учбової діяльності, що не дає можливості задовольнити актуальну потребу віку – потребу у самоствердженні.

Сформованою називається така учбова діяльність, коли учні, спонукаючись прямими мотивами самого учіння, можуть самостійно визначати учбові задачі, вибирати раціональні прийоми та способи їх розв’язування, контролювати та оцінювати свою роботу.

Причини послаблення інтересу до навчання:

1) нестійкість чи недостатність сформованості позитивного ставлення до учбової діяльності;

2) послаблення інтересу як реакція на невдачі у навчанні. Реально гостро переживаючи ці невдачі, підліток маскує свої переживання, робить вигляд, ніби оцінки не мають для нього істотного значення;

3) несистематичність виконання навчальних завдань, праця ривками, що зумовлює бажання вдаватись до різних легких нечесних способів (шпаргалок, списування у товаришів);

4) вади деяких аналізаторів (слабкість зору, слуху). Учень соромиться признаватися у цьому своїм одноліткам, не переборює труднощів і втрачає інтерес до навчання;

5) Негативні оцінні судження учителів, прояви з їх боку нетактовності, несправедливе оцінювання знань учнів, необ’єктивне применшування успіхів чи переоцінювання.

У підлітковому віці розширюється зміст поняття “учіння”, що зумовлено самостійним набуттям знань, які виходять за межі навчальної програми. Учіння набуває особистісного смислу і перетворюється у самоосвіту.

Учбова діяльність вимагає як мимовільної, так і довільної уваги і сприяє їх розвитку. У підлітків формуються вищі довільні її форми.

Прогресивних змін зазнають усі процеси пам’яті: запам’ятовування, заучування, відтворення, пригадування, впізнавання. Розвиток пам’яті відбувається у тісному взаємозв’язку із розвитком мовлення та мислення. Провідною в перебігу процесів запам’ятовування і відтворення стає розумова діяльність, здійснювана мовними засобами. Її роль виявляється у розвитку свідомої цілеспрямованості запам’ятовування, у зростанні його продуктивності щодо абстрактних суджень і понять, виражених і словесній формі. Досліди Фарапонова доводять, що підлітки краще засвоюють словесний матеріал, ніж наочний.

Загальновідомим є той факт, що налаштування учнів старших класів на активну участь у навчально-виховному процесі школи є нелегким завданням. Діти цього віку (15-17 років) уже є достатньо дорослими і незалежними, щоб беззаперечно слухати вчителів і виконувати їхні накази, і занадто незрілими, недосвідченими й непоінформованими для того, щоб цілком оцінити важливість успішного навчання у школі. У зв’язку з цим актуальності набуває проблема пошуку шляхів активізації участі учнів у навчальному процесі, їх мотивування до високих результатів навчання.

Психологія виховання

Психологічне значення виховання

Психологічний словник вказує: "Виховання - планомірне і цілеспрямоване, впливає на свідомість та поведінку людини з метою формування певних настанов, принципів, ціннісних орієнтацій".

Психологія виховання вивчає внутрішні психологічні механізми становлення і розвитку особистості загалом, окремих її властивостей, а також керування цим процесом. Завдання педагогічної психології: з'ясувати розуміння внутрішньої психологічної сутності виховного процесу; обґрунтувати його мету, засоби і результати, умови та механізми; дослідити роль вихователя у цьому процесі та закономірності саморозвитку.

На сучасному етапі розвитку психологічної науки виокремлюють проблеми, які потребують спеціального вивчення: вплив праці та інших об'єктивних чинників на становлення особистості; взаємозв'язок інтелектуальної сфери особистості та моральної; критерії вихованості, визначення вимог до особистості; управління процесом формування особистості; ефективність того або іншого виховного впливу; формування єдиної теорії виховання; створення умов для становлення різнобічно й гармонійно розвинутої особистості, яка була б активною у суспільних та особистих справах; керівництво процесом цього становлення. Рівні виховання, як і рівні психіки, послідовно розвиваються і функціонують в дитячому віці. Кожен наступний рівень включає в себе попередній (К.К.Сергеєв):

Перший рівень розвитку психіки - рівень існування (немовлята). Основна програма поведінки - інстинктивна. Рівень виховання - сенсорно-емоційний. Дієвими стимулами є заохочення і покарання. Вони на цьому рівні повинні базуватися на педагогічному такті. Заохочувати і наказувати потрібно в міру, не захвалюючи, не задобрюючи, не принижуючи. Важливо залишатися на рівні об'єктивних відносин.

Другий рівень розвитку - предметно-образний (раннє дитинство, дошкільний і молодший шкільний вік). Рівень виховання - наслідувально-стереотипний. Головне у вихованні - тренування дій з утворенням навичок і звичок. Їх потрібно виховувати поступово, систематично, поєднуючи розвиток автоматизмів з нестандартною творчістю. На цьому етапі розвитку формуються моральні звички.

Третій рівень - конкретно-логічний (підлітки). Рівень виховання - інтелектуальний. Основа всіх видів активності цього рівня - знання, розуміння, переконання. Необхідно, щоб знання володіли мотиваційною силою.

Четвертий рівень - свідомості (юність). Рівень виховання - морально-вольовий. Характеризується цілеспрямованістю, програмуванням, плануванням, свідомо-вольовою, моральною регуляцією внутрішніх і зовнішніх зв'язків і відносин. На основі свідомості і самосвідомості формується світогляд.

При виборі методів і окремих прийомів виховання необхідно орієнтуватися на позитивні якості та особливості учня, дотримуватися поваги до його особистості, спиратися на основні потреби дитини, передбачати активність дитини, врахувати її індивідуальність та соціальні умови життя.

Методи виховання залежать від мети виховання, індивідуальних особливостей дитини, шляхів та механізмів її розвитку.

Засоби і методи виховання

Виховання як цілеспрямований процес формування особистості здійснюється завдяки реалізації різноманітних виховних методів.

Методи виховання - способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Залежно від виховної ситуації обирають конкретні прийоми виховання, що є передумовою підвищення ефективності методів виховання.

Прийом виховання - частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.

У взаємозв'язку з методами і прийомами виховання відбувається використання засобів виховання.

Засоби виховання - вид суспільної діяльності, який впливає на особистість у певному напрямі.

До засобів виховання належать праця, мистецтво, засоби масової інформації, шкільний режим та ін.

Методи виховання поділяють на загальні (застосовують в усіх напрямах виховання) і часткові (використовують переважно в одному з них - правовому, економічному, фізичному та ін.).

Вибір методу та ефективність його використання залежать від:

- вікових особливостей школярів та їх життєвого досвіду. Так, у виховній роботі з молодшими учнями привчання і вправи переважають над переконуванням. Диспут і лекцію доцільно використовувати у виховній роботі зі старшокласниками;

- рівня розвитку дитячого колективу. У реформованому колективі педагог використовує метод вимог у категоричній безпосередній формі, у згуртованому - громадську думку, прийом паралельної дії;

- індивідуальних особливостей школярів. На ці особливості слід зважати не лише в індивідуальній виховній роботі, а й під час групових і фронтальних виховних заходів. Обраний метод виховання повинен передбачати індивідуальні корективи;

- поєднання методів формування свідомості та поведінки. Добираючи методи виховання, слід розумно поєднувати методи формування свідомості й методи формування суспільної поведінки з урахуванням принципу виховання єдності свідомості та поведінки;

- ефективності методів виховання, умовою ефективності якої є врахування психології школяра. Учень реагує на виховний вплив позитивно, негативно або нейтрально. Це потребує від педагога вміння з'ясувати реакцію вихованця і відповідно скоригувати його сприймання.

Однією з найпоширеніших є класифікація методів ро­сійського вченого-педагога Віталія Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:

1. Методи формування свідомості особистості: бесі­ди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, при­клад.

2. Методи організації діяльності, спілкування, фор­мування позитивного досвіду суспільної поведінки: педа­гогічна вимога, громадська думка, довір'я, привчання, тре­нування, створення виховних ситуацій, прогнозування.

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання.

4. Методи самовиховання: самопізнання, самооцінювання, саморегуляція.

Використання їх забезпечує формування в учнів прак­тичних умінь і навичок самовиховання як найвищої фор­ми виховання і подальшого самовдосконалення. Вони вра­ховують демократичні засади виховання, необхідність ак­тивної участі дітей у виховному процесі. Основні методи впливу на свідомість особистості — бе­сіда, лекція, дискусія, переконання, навіювання, приклад. Бесіда — метод виховання та отримання інформації про особис­тість за допомогою безпосереднього словесного спілкування. Результативність бесіди залежить від чіткості сфор­мульованої мети, продуманості та послідовності запитань залежно від реакції співрозмовника, його індивідуаль­них особливостей. Бесіда потребує щирого тону, переконливої і правдивої інтонації. Лекція — розгорнутий, системний виклад у доступній формі певної соціально-політичної, моральної, естетичної проблеми.Лекція має бути старанно підготовлена щодо змісту, стилю, методичних прийомів. Дискусійні методи (диспут, дискусія) створюють умови для висловлення власних поглядів і переконань, зіставлен­ня їх з позиціями опонентів, обстоювання своєї думки. Диспут — вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорен­ня питань, що хвилюють його учасників. Тематика диспутів має спонукати учнів до глибоких роздумів, пошуку власних вирішень обговорюваної пробле­ми. Обираючи тему диспуту, необхідно з'ясувати, обізна­ність з проблемою, погляди і переконання щодо неї.

Дискусія — метод групового обговорення проблеми з метою з'я­сування істини шляхом зіставлення різних думок.

Теорії виховання

О.В. Сухомлинська (1997), аналізуючи теорії виховання, виділяє:

Персоналістичні теорії (або гуманістичні, ліберальні, недирективні, органічні, пульсаційні, вільні, відкриті). Вони спираються не на свободу й автономність особистості, а на усвідомлений розвиток: потреб, бажань, нахилів, імпульсів тощо. Дитина сама має опанувати своє виховання, використовуючи власні внутрішні потенції.

Ці теорії приділяють багато уваги місцю й ролі вчителя в педагогічному процесі, який покликаний полегшити адаптацію учнів у середовищі, та також серед своїх однолітків.

Ідеологом цих концепцій, поширених як в Америці — (США, Канада), так і в Європі (Франція, Бельгія, Швейцарія), є американський психолог К. Роджерс ("Я-концепція").

Академічні теорії (традиціоналістські, класичні, загальні) концентрують свою увагу на процесі передачі загальних знань через класичний зміст навчання і виховання, який не залежить від сьогоднішньої культури й сучасних соціальних структур. Ці концепції мають на меті формування загальної культури, критичного й відкритого мислення, здатності до адаптування. Через сувору дисципліну, працю, повагу до традицій академічні теорії прищеплюють підростаючому поколінню демократичні цінності й почуття громадянськості. Головне в цих теоріях — зміст навчання, що має об'єктивну цінність і не залежить від учителя та учня. Цінності, що прищеплюються, мало пов'язані з психологією людини та соціумом (Блюм, Ален).

Соціальні теорії відштовхуються від тези, що виховання покликане розв'язувати соціальні, культурні проблеми та проблеми довкілля. Основною метою виховання має стати підготовка учнів до подолання нерівності між людьми (як у соціальному, так і в культурному аспектах), збереження навколишнього середовища. Провідне місце в цих теоріях відводиться суспільству (Ілліч, Бурдьє, Тофлер).

Спіритуалістичні теорії (метафізичні) звернені, з одного боку, у внутрішній світ людини, а з іншого — до універсуму. Вони оперують змістом і цінностями, створеними тисячоліття тому. Релігія і східна філософія та їх цінності виступають основою виховання. Головна увага зосереджується на дитині, з якої треба виховати особистість, здатну до медитації та споглядання (Фергюсон, Фотінас, Гартманн).

Соціокогнітивні теорії розглядають положення про те, що соціальні й культурні чинники є основою формування психічного здоров'я дитини і повинні стати основою теорії навчання й виховання. Сюди належать теорії, що пропонують педагогіку співробітництва й висувають культуру та суспільство як провідний чинник виховання. Звідси останнє не лише постає як проблема соціальної й культурної структуролізації особистості, групи, колективу, а й саме починає відігравати провідну роль у трансформації культури та суспільства (Дж. Брунер, Л. Виготський).

Психокогнітнвні теорії виділяють у розвитку процесу пізнання в дитини такі його складові, як мислення, аналіз, розв'язання проблем, "формування понять, уявлень, мислительних образів тощо. В основі цих теорій лежать психологічні дослідження процесу мислення (Піаже, Башляр). Ці теорії належать до проблем виховання.

Технологічні теорії (техносистемні, системні), які в основному зосереджені на поліпшенні технологій, засобів діяльності школярів, тобто на сучасному дидактичному, комунікативному матеріалі, а саме: комп'ютері, телевізорі, магнітофоні, магнітоскопі, відеодисках, компактних дисках тощо. Крізь призму інформатизованого навчального середовища вони розглядають проблеми взаємодії між комп'ютером і дитиною (Кароль, Гласер, Скіннер).

Тео́рія ві́льного вихова́ння — течія реформаторської педагогіки, популярна в кінці XIX — на початку XX століття. Засновником цієї теорії була шведська письменниця й феміністка Еллен Кей. Гасло теорії — «йти від дитини», тобто сприяти природному розвитку кожної дитини, її самовихованню, на противагу формальним строгим методам традиційного виховання.

На початку ХХ ст. цю теорію активно розвивав російський педагог Вентцель К. М. Він опублікува ряд праць: «Освобождение ребенка», «Этика и педагогика творческой личности», «Декларация прав ребёнка». Вентцель взамін старої школи пропонував створити «будинки вільної дитини», де б не було навчального плану, програм, класної системи уроків. Ці дома призначалися б для дітей 3-13 років. Діти в таких домах могли утворювати групи за інтересами, грати, щось виготовляти, спілкуватися з дорослими — і все це розглядалося як шлях отримання деяких знань і корисних навичок. Систематичне навчання не передбачалося, центром занять повинні були бути майстерні. Замість постійних вчителів займатися з дітьми повинні батьки. Така модель виховання відображала погляди частини дрібнобуржуазної інтелігенції тих часів.



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.51.151 (0.029 с.)