Функціональне зонування присадибної ділянки

Ландшафтне мистецтво – об'ємно-просторова організація території, об'єднання природних, будівельних і архітектурних компонентів у цілісну композицію, що несе певний художній образ. Ландшафтне мистецтво відноситься до просторових видів мистецтва.

Формування комфортного середовища здійснюється за допомогою природних матеріалів (рельєф, вода, рослинність тощо) і архітектурних споруд, при цьому передбачається збереження існуючих і створення штучних пейзажів, проектування систем озеленення і рекреаційних зон. На відміну від садово-паркового мистецтва сфера ландшафтного мистецтва значно ширше, вона полягає в організації багатьох компонентів просторового середовища життєдіяльності людини [3].

Тому в Україні та ближньому зарубіжжі тенденція проектування присадибних ділянок відображає її функціональне зонування. Зонування ділянки залежить від того, щоб ми хотіли робити поруч зі своїм будинком: відпочивати, займатися спортом, працювати на городі, обідати, грати з дітьми і т.д. Їх, як правило, розподіляють на такі основні зони: город, сад, ягідник, індивідуального або тихого відпочинку, ігрову, спортивну, відпочинку всієї сім'ї. Розміщення зон на ділянці повинне здійснюватися з урахуванням рельєфу, напрями пануючих вітрів, орієнтації за сторонами світлу і їх функціонального призначення.

Павленко Л.Г. наводить наступну класифікацію функціональних зон присадибної ділянки:

В’їзна зона. Парадність і зручність – ось критерії в її проектуванні. Перед входом у будинок бажано мати невеликий майданчик. Добре, якщо тут буде лава і квітники, що підкреслюють парадність входу. Якщо потрібно ізолювати в'їзну частину від дороги – можна спроектувати закритий полісадник (огорожа з рослин), не забуваючи при цьому про естетику – адже в'їзна зона є особливою ділянкою [33].

Зона відпочинку. Це пов'язана з будинком територія, на якій ви проводите своє дозвілля, приймаєте гостей, обідаєте в теплу пору року. Зона відпочинку для всієї сім'ї може займати якнайменше сприятливу, відносно освітленості та ґрунтово-рослинних умов, частину ділянки. Критеріями проектування в даному випадку виступають зручний зв'язок з будинком, ізольованість від зовнішніх поглядів, естетика оточуючих посадок. Ізолювати зону відпочинку можна, використовуючи зелені куліси, трельяжі, повиті ліанами. Композицію доповнять квіти, газон, водна гладь, а також тіньовий куточок для полуденного відпочинку.

Спортивна зона. Стіл для пінг-понгу, баскетбольний кошик, майданчик для бадмінтону вдасться розмістити навіть на невеликій території. При цьому необхідно прослідкувати за розташуванням сторін світу і не орієнтувати вісь майданчика чітко на південь, щоб сонце не сліпило очі учасникам парних ігор. Необхідно передбачити захист від попадання м'яча до сусідів [33].

Зона саду і огороду повинні займати найсприятливішу, відносно освітленості і ґрунтово-рослинних умов, частину ділянки. Зону городу бажано прикрити декоративними прийомами (в цій якості можуть виступати, скажімо, куліси на висоті 0,7-1,0 м, перголи, трельяжі) або оформити її у стилі аптекарського садка і включити в загальну композицію ділянки. Якщо площа невелика, то фруктові дерева можна розосередити, вписавши в загальну дендрологічну концепцію.

Дитячий ігровий майданчик. Бажано розташовувати її в зоні видимості з дому, щоб дітей зручніше було контролювати. Площадка повинна добре висвітлюватися, однак частина її необхідно розміщувати в тіні (скажімо, поряд з деревом). Устаткування для ігор та занять виготовляється з екологічних, теплих і нетравматичних матеріалів, при цьому перевага віддається дереву і пластику.

Господарська зона. Її краще сховати від очей, приєднавши до зони городу або розташувавши поблизу господарських приміщень, літніх споруд, лазні.

Від якості проектування на етапі функціонального зонування залежить, чи зручно вам буде відпочивати і працювати у вашому саду [33].

Раціональне розміщення зон на ділянці сприятиме досягненню функціонального комфорту. Функціональний комфорт визначає зручність експлуатації присадибної ділянки. Екологічний комфорт характеризується оптимальним для організму людини поєднанням температури, вологості, швидкості руху повітря і дією променистого тепла. Він створюється на ділянці з використанням засобів озеленення (із застосуванням фітоактивних рослин), водних пристроїв, геопластики в поєднанні з прийомами планування як ділянки в цілому, так і її окремих зон.

Естетичний комфорт ділянки характеризується естетико-психологічною дією природних елементів на людину за допомогою краси їх форм і кольору, а також залежить від гармонійності і характеру природного оточення (наявність зелені, водоймищ, малих архітектурних форм та ін.). Естетична організація присадибної ділянки включає безліч різноманітних задач: загальна композиція простору; колірне рішення; обробка поверхонь декоративного покриття і об'ємних елементів [33].

Простір ділянки має володіти екологічним, і естетичним комфортом, що досягається завдяки використанню функціональним засобів ландшафтного дизайну і відповідних прийомів планування.

 

Стилі ландшафтного дизайну

На сьогоднішній день ландшафтний дизайн, озеленення і благоустрій земельних ділянок є неймовірно популярними. Присадибна ділянка – це візитна картка будинку.

Ландшафтний дизайн – це мистецтво, яке перебуває на стику трьох напрямків: з одного боку, архітектури, будівництва та проектування (інженерний аспект), з іншого боку, ботаніки та рослинництва (біологічний аспект), і з третього боку, в ландшафтному дизайні використовуються відомості з історії (особливо з історії культури) і філософії. Крім того, ландшафтним дизайном називають практичні дії з озеленення та благоустрою територій [30].

Результат ландшафтного дизайну – функціональне, естетично приємне розширення внутрішнього житлового простору зовні. Одна з фундаментальних функцій ландшафтного дизайну – гармонійне поєднання сучасних технологій (будівель) і природного оточення.

Ландшафтна архітектура – це творча діяльність, спрямована на організацію ландшафту відповідно до практичних та естетичних потреб людини, а саме: збереження природних ландшафтів або природних компонентів ландшафту; перетворення природних ландшафтів у відповідності з визначеною функцією, штучне відтворення природного середовища; формування системи озеленення населених місць та її складових; створення нових, а також збереження, реставрація та реконструкція існуючих садів, парків, скверів, інше; формування рекреаційних територій; створення природно-декоративних елементів ландшафту, елементів благоустрою та декоративного оздоблення територій, малих архітектурних форм [40].

Ландшафтний дизайн в його сучасному вигляді зародився наприкінці XIX століття, і причиною тому став технічний прогрес, що призвів до тотальної урбанізації. Міський простір теж потребує розумної організації та озеленення, усвідомили архітектори і садівники, які тепер працювали разом, щоб надати місту нового вигляду і створити нове поняття – громадські парки і сади.

На сьогодні в ландшафтному дизайні спостерігається тенденція повернення до природи – на піку популярності зараз еко-сади, а садове мистецтво набуло незліченної кількості незвичайних форм – озеленення дахів і стін хмарочосів, створення зелених екосистем в будівлях.

В період становлення ландшафтного дизайну, виникли різні напрямки його реалізації. Творцями варіантів озеленення ставали народи цілих країн (хоча правильніше сказати ряд деяких особистостей). Вони вносили свої канони при створенні певних ландшафтів. Таким чином з'явилися стилі ландшафтного дизайну [5].

Стиль – це узагальнений образ засобів художньої виразності, обумовлених єдністю творчих прийомів. Стиль – це жива мова композиції який, як і будь-який інший переймає окремі риси з інших напрямків. Звідси виникає переплетення стилів, їх спорідненість. Однак надмірне запозичення породжує в кращому випадку еклектику – змішання стилів, у гіршому кітч – несмак. Кордон, на якій слід зупинитися у виборі або створенні свого власного стилю, визначити важко. Тут потрібні крім наявності смаку ще і чіткі знання багатьох наукових і практичних дисциплін [21].

Стилі ландшафтного дизайну так само різноманітні, як стилі архітектури або стилі іншого виду мистецтва. Сьогодні в ландшафтному дизайні розглядають близько 10 різних стилів: англійський, італійський, американський, російський, китайський, японський, французький, ісламський, сільський, екологічний тощо. Всі вони мають індивідуальні особливості й характеристики, та й проектування багато в чому відрізняється [44].

До основних і часто використовуваних стилів ландшафтного дизайну відносять регулярний, пейзажний та змішаний.

Регулярний стиль. Мова йде про сад, що має чітко виражену вісь композиції. У такому проекті вона – основна і є ключовою крапкою всього декоруємого простору. Коли проектується такий стиль, усе впирається на чітку симетрію й строгу геометрію.

Якщо говорити про регулярний стиль ландшафтного дизайну, у проекті використовують безліч ідей класицизму, а в основі перебуває порядок у всім: весь план такого ландшафту – чіткий і дотримує всієї строгості основних ліній. Як правило, такий стиль ландшафтного дизайну реалізують на плоских поверхнях.

За парками або садами регулярного стилю потрібний ретельний відхід, оскільки вони можуть втратити свою строгість і точність ліній через деякий час. Якщо все робити правильно такий проект ландшафту прослужить кілька десятків років. Якщо говорити про декоративні рослини, то отут підбираються такі, які добре адаптовані до стрижки [44].

Найчастіше, регулярний стиль ландшафтного дизайну використовують, коли декорують території урядових резиденцій і інших державних відомств.

Основні особливості регулярного стилю ландшафтного дизайну:

• Формується за принципами класицизму

• Виражена вісь композиції

• Чітка симетрія

• Строга геометрія

• Чіткий план зі строгими лініями

• Необхідність постійного догляду

• Підбираються рослини, які потребують підстригання

Пейзажний стиль явив себе світові на початку XVIII століття у Великобританії. На нього вплинув спосіб життя, і мислення людей того часу. XVIII століття відоме, як «Епоха освіти». Люди намагалися отримати знання про архітектуру, історію, про традиції та культуру інших країн. Ж. Руссо і інші філософи пропагували повернення до природи. Це зіграло свою роль. Люди почали звертати увагу на дизайн садів. Заможні англійці почали оригінально оформляти присадибні ділянки. Стиль цього ландшафтного дизайну назвали пейзажний [51].

Сьогодні пейзажний стиль в моді. Він дозволяє створити ландшафтний дизайн, який імітує ліс, луг, поле, тобто природний пейзаж. На фоні такої природи добре відпочивати. Людина отримує необхідне в наш час розслаблення. Для пейзажного стилю характерна м'якість ліній. Тут не має голої землі або доріжок покладених плиткою. По стінах будівель повзуть в'юнкі рослини і чагарники. Часом вони обвивають стовбури дерев. Кути території так само ретельно маскуються.

Пейзажний стиль є зручним, оскільки не потребує частого догляду за садом. Рослини, кущі і дерева підрізають тільки в тому випадку, якщо їх гілки заважають проходу, закривають доступ сонячного світла в будинок. Зелені насадження в пейзажному стилі повинні виглядати максимально природними.

Особливості пейзажного стилю:

• Пейзажний стиль може представляти собою луг з культурних і дикорослих трав. Обов'язкові квіти-медоноси. Вони будуть залучати на садову ділянку метеликів, бджіл та інших комах, надаючи дизайну додаткову чарівність.

• Якщо ви хочете внести якісь декоративні споруди, то виконуйте їх з натуральних матеріалів, переважно з дерева. Гармонійно впишуться в дизайн дерев'яні альтанки, пеньки, ворота з тонких колод.

• Доріжки виготовляються з дикого каменю, спилів дерев. Гарні звивисті стежки, вкриті гарною травичкою.

• Для декору пейзажного стилю не можна використовувати рослини, не характерні для даної місцевості. Краще вибрати зелені насадження, які зроблять природу натуральною.

• Розподіляти рослини, кущі та дерева в саду потрібно так, щоб усім вистачило світла і тіні. Про це треба подбати під час планування дизайну.

• Водойма прекрасно вписується в пейзажному стилі, але басейн тут явно не підійде. Гармоніювати будуть лише водойми, в яких відчувається природний характер. У воду можна посадити водяні лілії та інші рослини, які призначені для прикраси поверхні ставка [51].

У XIX ст. в створенні садів і парків намічається зближення або й перемішування обох стилів, яке часто називають еклектикою (гр. еклектікос – здатний вибирати). Це й зрозуміло, адже поділ цих стилів досить умовний. Часто в ландшафтному парку можна зустріти елементи регулярного стилю, і навпаки. В сучасних садах і парках обидва напрями займають рівноправне місце.

Як і будь-яке мистецтво, ландшафтне озеленення постійно зазнає змін. З'являється та зникає безліч стилів, але насолода, яку надає людині милування живою природою протягом багатьох століть, залишається незмінною [20].