Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

(1875)

Жанр: соціально-психологічний роман («роман з народного життя»).

Тема: зображення майже столітньої історії села Піски і, зокрема, до­лі правдошукача-бунтаря, «пропащої сили» Чіпки Варениченка.

Головна ідея: заперечення боротьби з несправедливістю через зло­чин, пролиття крові.

Історія написання роману: Панас Мирний написав нарис «Подоріж-жя від Полтави до Гадячого» із почутої від візника історії про відомого на Полтавщині Василя Гнидку, який зі своїми поплічниками вбив цілу сім’ю; потім на основі нарису створив повість «Чіпка», прототипом яко­го був Василь Гнидка; пізніше до написання роману (розширення повіс­ті) долучився рідний брат Панаса Мирного Іван Білик (псевдонім), в одній із редакцій твір дістав назву «Пропаща сила», а згодом — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Головні герої твору: Чіпка Варениченко, його мати Мотря, батько Іван Вареник (Притика, Остап Хрущ, Хрущов), баба Оришка; друг Чіпки з дитинства Грицько Чупруненко і його дружина Христя; друзі Чіпки — Матня, Лушня й Пацюк; москаль Максим Ґудзь, його дружи­на Явдоха й дочка Галя (дружина Чіпки); чиновництво: голова повіту Кряжов, судовий секретар Чижик, становий Дмитренко; пани Поль­ські, Порох та ін.

Композиція: чотири частини; тридцять розділів (академік О. Білецький назвав твір «будинком з багатьма прибудовами і надбудовами» че­рез його композиційну складність).

Сюжет

Частина перша

Польова царівна: зустріч Чіпки з Галею.

Двужон: історія Вареника — Притики — Хруща — Хрущова.

Дитячі літа: важке дитинство Чіпки.

Жив-жив! Чіпка в наймах, потім підпасич із Грицьком у діда Уласа.

Тайна-невтайна: Чіпка-вівчар, смерть баби Оришки, розкриття таємниці про батька.

Дознався: знайомство з Галею.

Хазяїн: зростання Грицька як доброго господаря.

Частина друга

Січовик: історія села Піски (перехід козаків у хлібороби; історія родини Мирона Ґудзя).

Піски в неволі: приїзд генерала Польського до Пісок; реєстра­ція селян; шинкарювання Лейби; смерть Мирона Ґудзя в 99-річному віці.

Пани Польські: приїзд у Піски пані генеральші, вечірки, одру­ження її дочок; «котяче царство» генеральші, доведення до смерті гене­ральші красивою й веселою дівкою Уляною; приїзд старшого панича — поручика Василя Семеновича, пізніше — молодшого панича Степана; розростання роду панів Польських.

Махамед: дитинство й молодість Максима Ґудзя, смерть його батьків.

У москалях: служба Максима-москаля.

Максим — старшим: отримання Максимом звання фельдфебеля, одруження з Явдохою; отримання «чистої» й повернення в Піски.

Частина третя

Нема землі: звістка про те, що якийсь Луценко — справжній хазяїн Чіпчиної землі; Чіпка в Пороха.

З легкої руки: Чіпка в суді, спілкування із секретарем Чижи­ком, який просить хабара 50 рублів, щоб «поправити діло»; пиятика Чіпки в Пороха; повернення додому.

Товариство: знайомство й дружба Чіпки з Матнею, Лушнею й Пацюком; пияцтво; Мотря в приймах у сусідки; «пропивання» нажито­го Чіпкою (крім снопів пшениці).

Сповідь і покута: сповідь Чіпки в Грицька Чупруненка й Христі; дарування снопів Грицькові; докори Матні, Лушні й Пацюка.

Перший ступінь: розробка Матнею, Лушнею й Пацюком пла­ну пограбування хліба в пана; угода з Гершком щодо продажу вкраденого.

Слизька дорога: убивство Чіпкою сторожа; Чіпка зі своїм товариством у чорній; хвилювання Христі за Чіпку; Чіпка і його товариші на волі.

На волі: звільнення від кріпацтва піщан і звістка про відпрацювання панові ще два роки; обурення селян через їхню «дармову» дворічну працю на пана; звинувачення паном селян у «бунті»; приглушення селянського бунту становим.

Сон у руку: сон Чіпки про вбивство сторожа; докори сумління Чіпки.

Наука не йде до бука: повернення Мотрі додому; щоденна праця Чіпки по господарству; дружба Чіпки з Грицьком; чутки в Пісках про крадіжки.

Частина четверта

Невзначай свої: нічні збіговиська злодіїв (і Чіпки з його то­вариством) у Максима Ґудзя.

Розбишацька дочка: розмова Чіпки з Галею, з якої він дізна­ється про те, що Максим Ґудзь віддає Галю за москаля Сидора.

Козак — не без щастя, дівка — не без долі: Чіпка вмовляє Сидора за гроші відмовитися від Галі, виставляє всій роті могорич і до­мовляється з Грицьком про сватання Галі.

На своїм добрі: сватання Галі, оглядини в Чіпки; вінчання й бучне весілля; переїзд Галі до Чіпки; радісне життя молодих; дружба Чіпчиної й Грицькової родин; зведення Чіпкою нового будинку; новий промисел Чіпки (перепродування полотна).

Новий вік: нове пореформене життя; історія життя Шавкуна, який прибрав до рук цілий повіт (після смерті пана Василя Семеновича Польського); піщани поважають Чіпку як господаря; вибори Чіпки в земство.

Старе — та поновлене: обрання Чіпки в управу; компромат на Чіпку за колишні злодіяння (у нерозкритій давній судовій справі підозра за крадіжку пшениці в пана Польського й убивство сторожа); відсторонення Чіпки губернатором від управи «по неблагонадежности»; гнів Чіпки; смерть Максима Ґудзя.

Лихо не мовчить: Явдоха Ґудзь, продавши свій хутір, переїздить після смерті чоловіка до Чіпки; сварки Явдохи з матір’ю Чіпки; повернення Чіпки «до старого» (пияцтво з товариством Лушні, Матні й Пацюка); смерть Явдохи.

Так оце та правда! Чіпка і його товариство вирізає Хоменкову родину («вісім безневинних душ»); смерть Галі; повідомлення Мотрі про скоєний сином злочин у волость; арешт Чіпки; конвой Чіпки до Сибіру через Піски.

Літературознавці про твір. Літературознавець О. Білецький писав, що композиція роману нагадує будинок із численними прибудовами. Пояснення цього факту — у непростій творчій історії роману. Спочатку Панас Мирний написав нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» і надрукував його у львівському журналі «Правда». З нарису виросла по­вість «Чіпка». Згодом її автор відгукнувся на заклик брата Івана створи­ти «народний роман на основі щирого реалізму». Іван Рудченко (літера­турний псевдонім — Білик) також включився в роботу над новою версі­єю твору. У ході його доопрацювання автори все більше відходили вглиб історії, унаслідок чого і з’явилися ті «прибудови», про які писав академік О. Білецький. Після переробки повісті з-під пера братів Рудченків з’явився широкоформатний, панорамний реалістичний роман, час дії в якому сягає від катерининських часів до скасування кріпацтва й поре-форменого періоду.

Панорамність роману забезпечує передусім його друга, найбільш са­модостатня, частина. Крізь призму історії села Піски в ній показано сто­літню українську історію. Ідеться про перетворення козаків на «покір­них волів». Згадуються історичні події: скасування гетьманщини; гайда­маччина; зруйнування Січі генералом Текелієм; зруйнування Очакова турками; польське повстання під проводом Костюшка; запровадження Катериною II кріпацтва на землях України; повстання декабристів («тоді саме царська гвардія з масонами забунтувала…») і навіть револю­ційна хвиля 1848 р., що прокотилася Європою…

Козацька слобода Піски втрачає волю. Село віддають колишньому шляхтичу-поляку, який вислужився в російській армії до генерала. Селян же за принципом «поділяй і володій» ділять на козаків і «гене­ралових»…

Оповідь у другій частині ведеться за законами хроніки. У ній з’яв­ляються нові персонажі, як, наприклад, останній січовик Мирон Ґудзь, чия туга за волею передалась онукові Максимові. З хроніки Пі­сок виринає й історія Чіпчиного батька Івана Вареника, незаконнона-родженого панського сина. Час від часу оповідь набуває сатиричного забарвлення. Саме в такому ключі змальовується зверхня щодо пі-щанських «хахлів» і «мазеп» генеральша та її «кацапська» свита; про­те й сцени, у яких селяни принижуються перед пані, теж не позбавле­ні гірких сатиричних нот; сумирність «волів» викликає в авторів ро­ману досаду.

Співавторство Івана Білика виявилося, вочевидь, у наповненні ро­ману історичним і «суспільствознавчим» змістом. Немало місця в дру­гій частині займають і сторінки, присвячені трудам і дням українського селянина. Що ж до персонажів, то на перший план тут усе помітніше виступає Максим Ґудзь із його баламутством, історією перебування в «некрутах» (тобто — у москалях) і потім поверненням в рідне село. За­галом, друга частина сюжетно мало пов’язана з трьома іншими. «Прив’язкою» виступає та обставина, що Максим Ґудзь — батько Галі, майбутньої дружини Чіпки Вареника. Суттєвим є також вихід через ретроспекції на значний історичний часопростір.

І все ж сюжетним епіцентром роману є Чіпка. Його історія займає три частини роману. Олександр Білецький писав, що перетворення цьо­го героя роману з «шукача правди на кровожерливого вбивцю вийшло непереконливим». З таким твердженням погодитися важко: Панас Мирний та Іван Білик мотивували його складну еволюцію ґрунтовно, шукаючи витоки його розбійництва не тільки в «дурних умовах», айв індивідуально-психологічних особливостях Чіпки (В. Пахаренко).