Місце розгортання подій у творах

Календарно-обрядові пісні

Календарно-обрядові пісні виникли ще в первісному суспільстві, їх виконували (виконують) під час обрядів. Більшість обрядів і обрядових пісень пов’язана з календарем. У різні пори року виконували певні об­ряди й відповідні їм пісні, тому й розрізняють пісні літнього циклу (русальні, купальські, жниварські), зимового циклу (колядки, щедрівки) і весняного (веснянки).

Зимовий цикл

Колядки виконують під час обряду колядування на Різдвяні свята, а щедрівки — у щедрий вечір, під Новий рік. Гурти моло­ді обходили домівки, іноді з «козою» (один із щедрувальників у вивер­нутому кожусі і з дерев’яною головою кози), величали піснями господа­рів, бажаючи їм усіляких щедрот і достатку, а за це, жартуючи, просили винагороду.

Весняний цикл

Веснянки виконували під час весняних обрядів. Це — закличні пісні, вони мали закликати весну і добрий врожай. До найвідоміших веснянок належать такі: «Ой весна, весна — днем красна», «А ми просо сіяли, сіяли», «Подоляночка».

Літній цикл

Русальні пісні дуже давні за походженням, їх викону­вали під час «русального тижня», наприкінці травня — на початку червня, коли починало колоситися жито. Наші пращури хотіли забезпечити ви­сокий урожай і вплинути на міфічних русалок, аби вони не шкодили по­сівам, умилостивити їх, щоб не ловили й не залоскочували дівчат і хлоп­ців.

Купальські пісні виконували в ніч перед святом Івана Купала (7 липня): хлопці й дівчата збиралися біля вогнищ, стрибали через них, співали, влаштовували ігри, дівчата пускали вінки на воду й дивилися, куди вони попливуть, — звідти й прийде суджений, топили в річці чи спалювали на вогнищі опудало Купали, щоб забезпечити добрий уро­жай на майбутній рік.

Жниварські пісні — обрядові величальні пісні, які виконували під час жнив. День їх закінчення перетворювався на свято завершення польових робіт зі збирання врожаю. Воно проходило радіс­но й урочисто, супроводжувалося цікавими дійствами й піснями. Жен­ці висловлювали побажання доброго врожаю в наступному році, дяку­вали ниві за врожай.

 

Літературні організації

Літературні організації 20-х років

Справжня література (мета - протистояти ідеологічному тиску, зберегти творчу незалежність)

Ланка:

• В. Підмогильний, Є. Плужник, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Б. Тенета, Г. Косинка та інші.
• 1924-1926
• Київ
• реорганізувалася в МАРС

МАРС («Майстерня революційного слова»):

• 1926-1934
• Київ

ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури):

• створена за ініціативою М. Хвильового
• М. Хвильовий, В. Яловий, Г. Коцюба, М. Куліш, А. Любченко, М. Бажан, П. Тичина, П. Панч, О. Досвітній, І. Дніпровський та ін.
• видавався однойменний журнал
• Харків
• 1926-1928
• перетворилась на «Пролітфронт»

Пролітфронт («Пролетарський літературний фронт»):

• 1930-1931
• Харків

Неокласики:

• Зеров, Рильський, Филипович, Бургардт, Драй-Хмара
• Київ
• «гроно п’ятірне»

Символісти: «Гроно», «Музагет»

Футуристи: «Комкосмос», «Нова генерація»

 

Покутська трійця:

• Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшин
• родом з Покуття (Івано-Франківська область)

Заангажовані владою:

· Плуг

· Гарт

· ВУСПП

· Молодняк

Еміграція

Празька школа:

• Ю. Дараган, Є. Маланюк, О. Ольжич, О. Теліга, Л. Мосендз, Н. Лівицька-Холодна, О. Лятуринська, О. Стефанович та ін.

МУР (Мистецький український рух):

• У. Самчук, Є. Маланюк, Юрій Клен, О. Лятуринська, Ю. Косач, Ю. Шерех, І. Багряний, В. Барка, Т. Осьмачка, та ін.
• створена у 1945 р.
• Німеччина

Слово:

• В. Барка, І. Багряний, Й. Гірняк, Г. Костюк,Ю. Лавріненко, Є. Маланюк, У. Самчук, Марія Струтинська та ін.
• 1954—1997
• Нью-Йорк

Шістдесятники

Д. Павличко, Л.Костенко, В. Стус, В. Симоненко, Б. Олійник, І. Драч та ін.

Сучасні літературні організації

БУ-БА-БУ:

• Андрухович, Неборак, Іванець

«Червона фіра»:

• Жадан, Мельников, Пилипчук

Лу-Го-Сад:

• Лучук, Гончар, Садловський

«Нова дегенерація»:

• Андрусяк, Процюк

«Пропала грамота»:

• Позаяк, Недоступ, Либоня

 

Місце розгортання подій у творах

«Бондарівна»(балада) — у Богуславі

«Гайдамаки»(поема) — на Правобережжі

«За мить щастя»(новела) — у Рангуні

«Зачарована Десна»(кіноповість) — на березі Десни

«Земля»(повість) — на Буковині

«Intermezzo»(новела) — біля Кононівки

«Кайдашева сім’я»(повість-хроніка) — у Семигорах, Западинцях, Києві

«Камінний хрест»(новела) — на Західній Україні

«Лісова пісня»(драма-феєрія) — на Волині

«Максим Гримач»(оповідання) — на хуторі над Дніпром проти Черкас

«Маруся Чурай» — у Полтаві, Києві

«Мина Мазайло»(комедія) — у Харкові

«Місто»(роман) — у Києві

«Мойсей»(поема) — на Близькому Сході

«Наталка Полтавка»(п’єса) — під Полтавою

«Подвійне коло»(новела) — під Компаніївкою

«Різдво»(вірш) — Дуклі

«Слово о полку Ігоревім»(поема) — в Путивлі, на Дону, у Києві

«Сом»(усмішка) — на річці Оскіл, що на Харківщині

«Сон»(поема) — Україна, Сибір і Петербург

«Тигролови»(роман) — Сибір, праліси Сіхоте-Аліня, тайга, на Далекому Сході, у Зеленому клині

«Тіні забутих предків»(повість) — на Гуцульщині, Карпати

«Україна в огні»(кіноповість) — у Тополівці

«Хіба ревуть воли як ясла повні»(роман) — у Пісках

«Чорна рада»(роман) — на хуторі Хмарище, у Києві, Ніжині

«Шаланда в морі»(новела) — біля Одеси

Напрями та течії, автори та їх твори

Напрями та течії	Автори та їх твори
Бароко	Г.Сковорода («Delibertade», «Бджола та Шершень», «Всякому місту звичай і права») – засновник жанру байки в українській літературі.
Класицизм	І.Котляревський («Енеїда», «Наталка-Полтавка») – зачинатель нової української літератури. «Наталка-Полтавка» - частково сентиментальна повість.
Сентименталізм	Г.Квітка-Основ’яненко («Маруся») – зачинатель нової української прози, засновник сентименталізму в українській літературі.
Романтизм	Т.Шевченко (рання творчість: «Катерина», «Гайдамаки», «До Основ’яненка») – основоположник нової української літератури. П.Куліш («Чорна рада»).
Реалізм	Т.Шевченко (критичний реалізм: «Сон», «І мертвим, і живим», «Кавказ», «Мені однаково», «Заповіт») – засновник критичного реалізму в українській літературі. І.Нечуй-Левицький («Кайдашева сім’я»),П.Мирний («Хіба ревуть воли»),М.Вовчок («Максим Гримач»),І.Карпенко-Карий («Мартин Боруля»). Також до раннього реалізму відносять Г.Квітку-Основ’яненка («Маруся» - частково реалістична повість).
Модерністські течії	Імпресіонізм	М.Коцюбинський («Intermezzo», «Тіні забутих предків»), М.Хвильовий(«Я (Романтика)»), В.Винниченко(«Момент»).
Експресіонізм	В.Стефаник («Кам’яний хрест»).
Неоромантизм	Л.Українка («Contraspemspero», «Лісова пісня»), В.Сосюра(«Любіть Україну») Ю.Яновський(«Вершники»: «Подвійне коло», «Шаланда в морі»)І.Франко («Чого являєшся мені у сні», «Гімн», «Моймей»),
Неокласицизм	М.Рильський («Молюсь і вірю»),
Екзистенціоналізм	В.Підмогильний(«Місто»).
Символізм	П.Тичина («Ви знаєте, як липа шелестить», «Арфами, арфами», «О панно Інно»), М.Вороний («Блакитна панна»),О.Олесь(«Чари ночі», «О слово рідне, орле скутий»). О.Кобилянська(«Земля»,) – започаткувала символізм в українській літературі.
Футуризм	Богдан-Ігор Антонич «Різдво».
	М.Куліш(«Мина Мазайло)
«Шістдесятники»	Л.Костенко («Українське альфреско», «Страшні слова, коли вони мовчать» «Маруся Чурай»), В.Стус («О земле втрачена, явися», «Як добре те, що смерті не боюсь я»), В.Симоненко («Лебеді материнства»), І.Драч («Балада про соняшник»), Г.Тютюнник («Три зозулі з поклоном»), Д.Павличко («Два кольори»).
Постмодернізм	БУ-БА-БУ (Ю.Аднрухович, В.Неборак, О.Урбанець)
Нова дегенерація (С.Процюк, І.Ципердюк, І.Андрусяк)

 

 

Стилі і напрямки в українській літературі

Доба монументального стилю (Х - ХІ ст.)

Ознаки творів доби монументального стилю:

• Масштабність
• Величність
• Ідейний пафос

Приклади літератури: "Остромирове Євангеліє", "Повість минулих літ", "Слово про закон і благодать".

Доба орнаментального стилю (кінець ХІ - ХІІІ ст.)

Ознаки творів доби орнаментального стилю:

• Ритмічність підпорядкування художнього тексту;
• Витонченість художніх засобів

Приклади літературних творів: "Слово про похід Ігорів", "Повчання дітям", Галицько-Волинський літопис.

Доба підсумків (ХІV - XV ст.)

Ознаки творів доби підсумків:

• Змішання стилів;
• Характерні зводи.

Приклади творів: "Лаврентіївський звід", "Літопис Руський", "Києво-Печерський патерик".

Ренесанс

Ренесанс - це напрямок у мистецтві, що виник в Італії в ХІV ст. і поширився в Англії, Франції, Німеччині та інших країнах Європи.

Ознаки ренесансу:

• Наслідування античного мистецтва;
• Гуманізм;
• Зацікавлення життям простих людей;
• Заперечення середньовічних традицій.

Письменники доби Ренесансу: Павло Русин, Себастьян Кленович.

 

Бароко

Бароко - це стиль в архітектурі і мистецтві ХVІІІ ст., для якого характерна підкреслена урочистість, декоративність. Метою є справити враження, викликати зворушення.

Ознаки бароко:

• Центральне місце відводиться Богові;
• Релігійне забарвлення;
• Динамізм;
• Гіперболізація;
• Метафоричність мови;
• Спроба поєднати античність з християнством;
• Пристрасть до сміливих комбінацій, чудернацького, незвичного.

Представники доби бароко: І. Вишенський, М. Смотрицький, І. Величковський.

Класицизм

Класицизм - це художній стиль й естетичний напрям, який розвивався в ХVІІ ст. у Франції і різною мірою охопив європейські літератури ХVІІІ - першої третини ХІХ ст.

Ознаки класицизму:

• Поділ персонажів на позитивних і негативних;
• Одновимірність характеру;
• Правило трьох єдностей;
• Сюжет розгортається лінійно, практикуються концентричні сюжети.

Сентименталізм

Сентименталізм - це один із літературних напрямів другої половини ХVІІІ - початку ХІХ ст. у країнах Європи, що виник як заперечення раціоналізму класицистів у добу Просвітництва.

Герой сентименталізму:

• Проста людина з народу;
• Надзвичайно чуттєвий та вразливий;
• Знаходить гармонію у спілкуванні з людиною.

Ідеї сентименталізму:

• Захист права людини на приватне життя незалежно від станової приналежності.
• Духовний світ почуттів селянина, міщанина багатший за світ представників дворянства.

Сементалізм в українській літературі: І. Котляревський "Енеїда", Г. Квітка-Основ'яненко "Маруся".

Романтизм

Романтизм - це художній метод у літературі і мистецтві першої половини ХІХ ст., його суть полягає у тому, що реальній дійсності, яка не задовольняє митця, протиставляються картини життя бажаного, витвореного мрією.

Ознаки романтизму:

• Виняткові характери у виняткових обставинах;
• Ліризм;
• Фантастика;
• Увага до історичного минулого;
• Звернення до фольклору.

Романтизм в українській літературі: Євген Гребінка ("Сонце та Хмари"), Микола Костомаров, Віктор Забіла.

Реалізм

Реалізм - це мистецький напрям ХІХ ст., що зображував типові характери в типових обставинах, прагнучи до глибокого й панорамного змалювання життя в його закономірностях і суперечностях.

Ознаки реалізму:

• Соціальна зумовленість життя людини;
• Змалювання згубного впливу антигуманного світу на вчинки і долю людини;
• Історизм у відтворенні явищ дійсності;
• Гуманізм, співчуття і протест проти всіх форм соціального і духовного поневолення.

Натуралізм

Натуралізм - це літературний напрям, що виник у Франції в 70-ті роки ХІХ ст. і поширився в Європі та США. Виник як реакція на вичерпність форм реалізму і його принцип соціальної зумовленості людського характеру.

Ознаки натуралізму:

• Тлумачення особи біологічними, спадковими рисами то соціально-моральним середовищем.
• Буття героїв у світлі досягнень науки.

Натуралізм в українській літературі: Іван Франко "Ріпник", "Борислав сміється".

Модернізм

Модернізм - це комплекс літературно-мистецьких напрямів, що виникли наприкінці ХІХ ст. як заперечення натуралізму в художній дійсності, як спростування заангажованості митця.

Основні напрями:

• Імпресіонізм
• Експресіонізм
• Неоромантизм
• Неореалізм
• Неокласицизм
• Символізм
• Футуризм

Імпресіонізм

Імпресіонізм - це напрям у мистецтві й літературі середини ХІХ - поч. ХХ ст., представники якого намагалися відтворити навколишній світ у всій його змінюваності й рухливості, а також показати найтонші відтінки настрою, почуттів людини.

Ознаки імпресіонізму:

• Тонкий психологізм змалювання персонажів;
• Прагнення відтворити найтонші відтінки настрою;
• Прагнення схопити миттєві враження;
• Тяжіння до лаконізму прози, її ритмічності;
• Багатство відтінків у змалюванні дійсності;
• Посилена увага до кольорів, звуків і яскравих художніх деталей.

Імпресіонізм в українській літературі: Михайло Коцюбинський "Цвіт яблуні", "Intermezzo", М. Хвильовий, С. Васильченко "Талант".

Експресіонізм

Експресіонізм - це літературно-мистецький стильовий напрям модернізму, що оформився в Німеччині на початку ХХ ст., передусім у малярському середовищі, проіснувавши до 30-х років.

Ознаки експресіонізму:

• Відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське "Я", напругу його переживань та емоцій;
• "Нервова" емоційність;
• Ірраціональність;
• Фрагментарність;
• Плакатність;
• Позбавлення прикрас;
• Схильність до контрастування барв;
• Гротескність;
• Гіперболізація;
• Використання символів;
• Відчуття повсякденного болю;
• Страх за майбутнє людини.

Експресіонізм в українській літературі: В. Стефаник "Камінний хрест", М. Куліш, О. Турянський.

 

Неоромантизм

Неоромантизм - це напрям кінця ХІХ - поч. ХХ ст., вид модернізму, який зародився у Франції і генетично пов'язаний із романтизмом.

Ознаки неоромантизму:

• Прагнення поєднати ідеал з дійсністю;
• Виразність суспільних ідеалів;
• Прагнення до визволення особистості;
• Виняткова й активна особистість може підняти до свого рівня інших;
• Гострий конфлікт між добром і злом, правдою і кривдою;
• Привернення уваги до чуттєвої сфери людини;
• Піднесення постаті самотнього визначного героя.

Неоромантизм в українській літературі: Леся Українка "Лісова пісня", О. Кобилянська "Земля", "Битва", М. Коцюбинський "Тіні забутих предків".

Неореалізм

Неореалізм - це стильова течія, що виявила себе на межі ХІХ - ХХ століть і характеризувалася документальною достовірністю, філософсько-аналітичним заглибленням у дійсність і ліричною стихією.

Героями неореалістичних творів є люди звичайні, проте з багатим внутрішнім світом; об'єктом зображення є не стільки вчинки, як відчуття і роздуми персонажів.

Неореалізм в українській літературі: В. Винниченко "Момент", В. Підмогильний, Григорій Тютюнник.

Неокласицизм

Неокласицизм (від гр. neos — молодий та лат. classicus — зразковий) — течія в літературі й мистецтві, що з’явилася значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем та сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод. Неокласицизм виник у західноєвропейській літературі в середині ХІХ ст.

Ознаки неокласицизму:

• Повернення до вічних законів мистецтва;
• Орієнтація на кращі здобутки античності;
• Інтелектуалізм;
• Естетизм;
• Використання зразків античної культури і культури епохи Відродження;
• Гармонія між розумом і почуттями;
• Аристократизм духу;
• Несприйняття радянської дійсності (комуністичної ідеології - всього, що призвело до падіння рівня духовності).

Принцип неокласиків: «На теми, що нові, античний вірш складаймо».

Характерні жанри: сонет, олександрина, терцина, октава, рондо тощо.

Неокласицизм в українській літературі: "П'ятірне гроно" неокласиків - М. Драй-Хмара, М. Зеров, Освальд Бургардт (Юрій Клен), П. Филипович, М. Рильський. Поети «празької школи».

Символізм

Символізм - це стильова течія модернізму, головним художнім засобом якої є символ як спосіб вираження незбагненої суті явищ життя та індивідуальних уявлень митця. Засновником символізму вважається Шарль Бодлер.

Ознаки символізму:

• Заміна думок, понять відповідними знаками - символами, що мають прихований зміст;
• Бунт проти консервативної народної моралі;
• Естетство (захоплення витонченою поетичною формою й недооцінка змісту);
• Культ екзотичних і заборонених тем;
• Увага до позасвідомого з метою вирватися за межі повсякденного.

Символізм в українській літературі: П. Тичина, М. Вороний, О. Кобилянська

Футуризм

Футуризм - це одна з течій у літературі. Основоположник — італійський письменник Марінетті, що в 1909 році опублікував «Перший маніфест футуризму», де закликав звільнитися від літератури минулого і створити «динамічну літературу майбутнього», що буде оспівувати замість людини техніку та машини.

Ознаки футуризму:

• «Ліквідація мистецтва є наше мистецтво»;
• «Набутки розуму, а не душі та серця»;
• Заперечення реалізму;
• Відкидання класичної спадщини;
• Руйнування норм морфології і синтаксису;
• Звуконаслідування;
• Використання образів-символів;
• Анархізм, нехтування існуючими нормами моралі, егоцентризм.

Футуризм в українській літературі: М. Семенко, Я. Савченко, В. Поліщук.

Екзистенціалізм

Екзистенціалізм (від лат. exsistentia — існування) — модерністська течія в літературі, що оформилась на початку 40-х років ХХ ст. і найвиразніше виявила себе у творчості Ж.-П. Сартра, А. Камю.

Характерні ознаки екзистенціалізму:

• Песимізм
• Заперечення раціонального пізнання;
• Твердження інтуїтивного розуміння реальності.
• Людське існування (екзистенція) виявляється через турботу, страх, рішучість, совість.
• Людина осягає екзистенцію в граничних ситуаціях (боротьба, страждання, смерть).

Екзистенціалізм в українській літературі: В. Підмогильний

Соцреалізм

Соціалістичний реалізм (соцреалізм) — організований за чіткою програмою літературний метод, який передбачав оспівування комуністичної партії і її провідної ролі в житті народу, у будь-яких сферах.

Характерні ознаки соцреалізму:

• Ідеалізація людини як носія кращих моральних якостей, вихованих соціалістичною системою;
• піднесення борця, будівника нового суспільства;
• Зображення художньої дійсності прикрашеною;
• Конфлікт полягав у боротьбі проти чужих ідей, за ідеологічну спільність та однодумство.

Соцреалізм в українській літературі: О. Довженко

Постмодернізм

Постмодернізм (від фр. post — після + modernisme) — загальна назва літературно-мистецьких течій кінця ХХ — початку ХХІ ст.

Характерні ознаки постмодернізму:

• Гра зі словом;
• Інтертекстуальність (приховане та явне використання чужих текстів);
• Зміщення часу і простору;
• Багатозначність;
• Парадоксальність;
• Карнавальність;
• Іронічність;
• «Віртуальний історизм».

Постмодернізм в українській літературі: Ю. Андрухович, О. Ірванець, В. Неборак, С. Жадан, І. Малкович, О. Забужко.

Присвяти

М.Коцюбинський «Intermezzo» — Кононівським полям

Т.Шевченко «Кавказ» — іскрєннєму моєму Якову де Бальмену

«Гайдамаки» — Григоровичу на пам’ять 22.04.1838

«Катерина» — Жуковському

М.Хвильовий «Я (Романтика)» — «Цвітові яблуні»

Г.Тютюнник «Три зозулі з поклоном» — Любові всевишній

О. Кобилянська «Земля» — своєму батькові

 

Псевдоніми

Григорій Квітка-Основ’яненко – Квітка Григорій Федорович;

Марко Вовчок – Вілінська Марія Олександрівна;

Іван Нечуй-Левицький – Левицький Іван Семенович;

Панас Мирний – Рудченко Панас Якович;

Іван Карпенко-Карий – Тобілевич Іван Карпович;

Леся Українка – Косач Лариса Петрівна;

Олександр Олесь – Кандиба Олександр Іванович;

Олег Ольжич – Кандиба Олег Олександрович;

Микола Хвильовий – Фітільов Микола Григорович;

Остап Вишня – Губенко Павло Михайлович;

Іван Багряний – Лозов’ягін (Лозов’яга) Іван Павлович;

Юрія Клен – Бурґгардт Освальд.

 

Роди літератури

За способом зображення життя художні твори поділяють на три літературні роди — лірику, епос і драму. Твори кожного літературного роду бувають різних жанрів.

У ліричних творах автор передає почуття, переживання, думки, настрої людей, викликані певними життєвими обставинами. Ліричні твори переважно віршовані, вони не мають сюжету.

Види лірики: інтимна (особиста), пейзажна, громадянська, патріо­тична, філософська (також виокремлюють політичну й медитативну).

Жанри ліричних творів: ліричний вірш, пісня, елегія, ідилія, гімн, епіграма та ін.

В епічних творах письменник в описово-розповідній формі зобра­жує події, людей і їхні вчинки. Епічні твори здебільшого прозові за фор­мою й обов’язково мають сюжет.

Жанри епічних творів: оповідання, новела, повість, роман, казка та ін.

Твори, що поєднують ознаки лірики й епосу, називають ліро-епічними.

Жанри ліро-епічних творів: байка, поема, балада, дума, історична пісня та ін.

Драматичні твори призначені для постановки на сцені, у них жит­тя й характери показано через діалоги й монологи дійових осіб; ці тво­ри характеризуються єдністю місця, часу й дії. За формою вони бувають як прозові, так і віршовані. За основу сюжету драматичного твору взято конфлікт.

Жанри драматичних творів: власне драма, трагедія, комедія, трагі­комедія, водевіль.

 

Суспільно-побутові пісні

У соціально-побутових піснях відтворено життя наших пращурів, яке через різні обставини примушувало українців заради миру, спокою й добробуту своїх родин залишати домівку та йти в козацькі походи, чу­макувати, а то й не зі своєї волі відбувати солдатчину чи жити в кріпац­тві. Ці пісні поділяють на козацькі, кріпацькі, чумацькі, бурлацькі, рек­рутські та солдатські, наймитські й заробітчанські.

Козацькі пісні найтісніше пов’язані з історією нашого народу. У них оспівано героїзм захисників рідної землі, їхню готовність пожертвувати родинним затишком і навіть життям. Саме в козацьких піснях найвідчутнішим є мотиви прощання з родиною та героїчної загибелі козака. Надзвичайно романтично відтворено картину проводів Війська Запо­розького в пісні «Ой на горі да женці жнуть»: хвилюються дозрілі жи­та, женці жнуть пшеницю, а коли розігнули натомлені спини, помічають неподалік Військо Запорозьке; ось упізнаваний усіма ще молодий Доро­шенко, а ось і бувалий Сагайдачний з його постійними супутниками — тютюном і люлькою. У піснях цього циклу передусім зображено емоції героя, а не самі вчинки (їх здебільшого відтворено в історичних піснях). Тужливий настрій самотнього, безталанного козака, його загибель тонко передано в пісні «Стоїть явір над водою».

Материн розпач і біль емоційно відтворено в козацькій пісні «Гомін, гомін по діброві». Ця пісня оригінальна тим, що побудована на діалозі матері, яка не хоче відпускати сина на вірну смерть, і сина, який намага­ється заспокоїти неньку. На перший погляд, слова матері видаються прокльонами, але це лише на перший погляд, насправді ж — мати своїми емоційними й зболеними словами застерігає сина, аби той передумав і не йшов у козацький похід. Зворушливою є остання частина пісні, де мати виявляє всю свою лагідність до сина, ця сцена родинна, а значить, тепла й лагідна: «Вернись, сину, додомоньку, / Змию, зчешу головоньку / Та по­стелю постеленьку».

Розквіт чумацтва в Україні припадає на XVIII — початок XIX ст., хоча відомий з XV ст. Чумаки здебільшого торгували сіллю та рибою, яку при­возили волами з берегів Азовського й Чорного морів та з Дону. Чумацьке життя в дорозі, напади грабіжників на чумаків, розлука з родиною, смерть чумака в дорозі відображено в піснях цього циклу. У чумацьких піснях часто розповідається й про причини, які змушували селян чумакувати:

Не завжди надії чумака справджувалися: він повертався з Дону ли­ше з батіжком в руках («Над річкою бережком»), а то й не повертався взагалі («Ой у полі та криниченька»).

Кріпацькі пісні зображають тяжке підневільне життя селян, протести проти приниження людської гідності й безправ’я. У рекрутських і сол­датських піснях звучить туга за домівкою, ріднею, як і в чумацьких, вод­ночас і прокльони на адресу панів, які насильно віддали в солдати укра­їнських хлопців-кріпаків.

Бурлацькі пісн і теж сповнені тугою за рідним краєм, родиною; у них передано важку працю бурлаки й зневажливе ставлення хазяїна до нього.

До бурлацьких пісень тематично близькі наймитські й заробітчан­ські. У них теж ідеться про долю наймита, якого хазяї зневажають, го­нять після тяжкої роботи в полі ще й носити воду, пасти худобу, а буває й віддають наймита в солдати замість свого сина.

 

Театр корифеїв

Початок нового українського театру пов’язують з виставою «Натал­ка Полтавка» І. Котляревського 1819 року в Полтаві. У подальші десятиліття розвиток театру був дуже млявим («Сватання на Гончарівні» Г. Квітки-Основ’яненка й «Назар Стодоля» Т. Шевченка). Аматорські театри виникають наприкінці 50-х років XIX ст. в Чернігові, Києві, Кам’янці-Подільському, Кременчуці, Одесі та інших містах. Проте на розвиток професійного українського театру вплинув Емський указ 1876 р., за яким заборонялися вистави українською мовою.

На початку 80-х років XIX ст. театральне життя в Україні пожвавилося: наприкінці 1881 р. в Харкові, Києві, Полтаві, Кременчуці з ініціативи М. Кропивницького й М. Садовського було дано кілька українських вистав акто­рами російської трупи Г. Ашкаренка. А наступного року М. Кропивницький створив у Єлисаветграді (нині Кіровоград) українську профе­сійну трупу, до складу якої ввійшли М. Заньковецька, брати Тобілевичі — Микола Садовський, Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, а також їхня сестра Марія Садовська-Барілотті. Ця професійна трупа дістала назву театр корифеїв («корифей» у давньогрецькому театрі — керівник хору або заспівувач).

Засновник трупи М. Кропивницький од­наково володів усіма театральними професіями (але більш за все любив акторство): він був не лише актор, а й режисер, драматург, композитор, виконавець музичних творів, художник, педагог та організатор теат­ральної справи.

До цієї справи багато сил доклав і відомий український драматург М. Старицький, він за власний кошт придбав гардероб і декорації для театру.

1883 р. в Одесі трупа відкрила сезон виставою «Наталка Полтавка» І. Котляревського. З метою збагачення репертуару українського театру в подальші роки було створено цілу низку п’єс: «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Не судилось», «Талан», «Оборона Буші», «Маруся Богуславка» М. Старицького; «Дай серцю волю, заведе в неволю», «До­ки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук», «Пошились у дурні» М. Кропивницького і названі вище твори І. Карпенка-Карого.

 

Фольклор

Протягом тисячоліть розвитку ранньої людської цивілізації художньо-естетичні потреби людини, які виникли в процесі її трудової діяльності, задовольнялися засобами народного мистецтва в усіх (часто синкретичних) його різновидах і жанрах: словесному, образотворчому, музичному, хореографічному тощо.

Синкретизм — (від грецького «з’єднаний») означає нерозчленованість, злитість, характерні для початкового, нерозвиненого стану будь-якого явища. У первісному мистецтві синкретизм являє злитість різних видів мистецтва, коли танці, музика, співи, поезія не відокремлені.

Фольклор — це усна творчість трудового народу. Термін «фольклор» (з англійської — «народна мудрість») уперше вжитий у 1846 році англійським ученим Вільямом Томсоном.

Основні особливості фольклору:

1. Фольклор — явище колективне, при цьому не принижується роль талановитих особистостей (Маруся Чурай, Семен Климовський).

2. Фольклор — явище національне, у ньому відображено духовне обличчя народу, його національний характер, працю, побут, світогляд.

3. Фольклорні твори анонімні.

4. Форма побутування фольклору — усна.

5. Фольклорні твори зазвичай варіативні.

6. Результатом колективного збереження фольклору є традиційність виконання.

7. Фольклор передає прагнення, мрії та погляди широких народних мас.

8. У фольклорі негативно зображуються вороги народу, оспівуються найкращі людські риси.

9. Фольклорні твори складаються на основі народної мови, яка має свої діалектні особливості, наголоси, інтонацію, систему символів тощо.

Основними жанрами фольклору є думи, балади, пісні: обрядові, родинно-побутові, соціально-побутові, коломийки, історичні; казки, легенди, перекази, прислів’я, приказки, загадки.

 

Художні засоби (таблиця)

Назва	Визначення	Приклад
Епітет	Художнє означення	сизий орел, червона калина, битий шлях
Алегорія	Інакомовлення; спосіб двопланового художнього зобра­ження, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями	Під алегоричним образом Бджоли в байці Г. Сковороди розуміємо людину, яка працює за покликанням і дістає від цього задоволення.
Порівняння	Художній вислів, у якому один предмет чи явище зі­ставляється з іншим, чимось на нього подібним	Москва, як ріка, загасає …
Паралелізм	Паралельне зображення явищ із різних сфер життя, показ одних явищ на фоні інших, зіставлення їх переважно за ознакою дії	Розвивайся й ти, сухий дубе, — Завтра мороз буде; Убирайся, молодий козаче, — Завтра поход буде.
Оксиморон	Поєднання непоєднуваних понять	Веселий цвинтар. Рідна чужина
Метонімія	Заміна частини цілим або навпаки.	золото у вухах - золоті сережки чи сережки з золота;   читати Франка — читати твори Франка;   Харків вітав переможців — люди, які мешкають у Харкові, вітали переможців.
Синекдоха	Кількісна метонімія, заміна однини множиною або навпаки	Тяжко зароблена наша копійка. Полем не ішла, а бігла страшна селянська сила й топтала босими ногами буряки.
Перифраз	Усталений образний вислів	Кобзар. Чорне золото – нафта.
Гіпербола	Художнє перебільшення, яке використовується, щоб підсилити враження	Твій усміх зорі всі почули
Літота	Художнє применшення	О принесіть як не надію, то крихту рідної землі
Метафора	Приховане порівняння, побудоване на подібності або контрасті явищ, у якому слова “як”, “начебто”, “немов” відсутні, але припускаються; слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з предметом, на який вказує це слово; перенесення	"Досі сниться метелиця маю, завірюха херсонських вишень...": метелиця і завірюха — метафори, оскільки означують не прихід зими (в прямому значенні), а в переносному для посилення враження від цвітіння вишень.
Персоніфікація	Уособлення; перенесення ознак живого предмета на неживий	Сонце всміхається, дощ іде.
Риторичні питання, оклики	Посилюють увагу читача, не вимагаючи від нього відповіді	Хто тільки не проклинав станційних наглядачів, хто з ними не лаявся!
Анафора	Єдинопочаток	Хоч раз. Хоч раз ти повинен відчути, Як тяжко рветься на цій землі Древнє чоловіче коло, Як тяжко зчеплені чоловічі руки, Як тяжко почати і зупинити…
Епіфори	Єдність кінцівок	— У тебе задовгі руки, — сказав Прокруст, — Відрубаємо — і ти будеш щасливий.— У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, - Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
Градація	Своєрідне угруповання визначень або за нарос­танням, або за ослабленням експресивно-емоцій­ної сили	Зросте любов моя, всякчас нова, Люблю ніжніше, мовчки, до нестями
Антитеза	Протиставлення	Так, тут це все було: і жага до вбивства і жага до любові.
Інвектива	Різке обвинувачення
Панегірик	Різке звеличення	похвальна промова на урочистих усенародних зборах
Інверсія	Порушення узвичаєного порядку слів, перестанов­ка частин фрази.	Життя ще довге перед мною, Я молодий, я ще й не жив… Чого ж горючою сльозою свою я пісню окропив?
Алітерація	Повторення приголосних звуків	Хмари хмарять хвилі — Сумно сам я, світлий сон... Тінь там тоне, тінь там десь…
Звуконаслідування	Використання слів, зокрема й вигуків, фоне­тично близьких до природних звуків	А я у гай ходила по квітку ось яку а там дерева люлі і все отак зозулі ку-ку
Асонанс	Повторення голосних звуків	І день іде, і ніч іде. Не милуй мене шовково, Ясно-соколово

 

 

Цитати про авторів

Іван Вишенський

«Наближається до кращих взірці