Феодальна ієрархія за Салічною правдою.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Феодальна ієрархія за Салічною правдою.



В V-VI ст.. ст.. у франків збереглись ще загальні, родові зв’язки, відносини експлуатації серед самих франків не були розвинуті, не багато чисельною була і фракійська службова знать, яка сформувалася в правлячу верхівку в ході військових походів Хлодвіга.
Найважливішим джерелом для вивчення суспільного ладу франків переважно Північної Галії в меровінський період є "Салічна Правда" Вона представляє собою запис судових звичаїв салічних Франків, створену, як вважають, на початку VI ст.. ще при Хлодвігу. Римський вплив відобразився тут значно менше, ніж в інших варварських правдах, і виявляється головним чином у внутрішніх рисах; латинська мова, штрафи в римських грошових одиницях.

Розпад великої держави є свідченням завершення процесу феодалізації франкського суспільства. Будь-яка країна Європи являла собою систему вотчин, кожна з яких була за суттю суверенною державою. Феодальна роздробленість - вагома ознака феодальної системи, що сформувалася. Феодалізація - це перетворення алоду в утримання; зникнення вільних общинників і поява залежних та кріпосних держателів; утворення феодальної власності на землю і виникнення пануючого класу феодалів, землевласників-воїнів.
"Салічна Правда" більш чи менш в чистому вигляді відображає порядки, які існували у Франків ще до завоювання, і слабко відображає життя і правове положення гало римського населення. Але на протязі VI – IX ст. ст. фракійські королі робили все нові і нові доповнення до Салічної Правди, тому у відповідності з іншими джерелами більш пізнього періоду вона дозволяє прослідкувати також і подальшу еволюцію від родоплемінного устрою до феодалізму франкського суспільства.
Перший запис права, точніше, правових звичаїв франків, - Салічного закону. Після завоювання Галії, життя франкського плем’я ускладнились і потрібно було регулювати різні її сторони, розв’язати багато чисельні конфлікти. З цією метою і був записаний Салічний закон.
Укладачі цього правового акту міркують конкретно, а не загальними нормами. Точно так само конкретно і наглядно намагалися вони описати і всі інші правові звичаї.
Отож, Салічна Правда – одне з найвизначніших джерел права феодальної Європи.

У X-XI ст. у Франції пануючий клас повністю відділився від інших прошарків, монополізувавши всю власність на землю. Це було відображено у правовій нормі "нема землі без сеньйора". Під їхню владу потрапляли общинні угіддя, за користування якими залежні селяни тепер відбували визначені повинності. Оформлялися баналітетні права сеньйорів: монополія на піч, виноградний прес і млин, які раніше були в колективній власності общин. У завершеному вигляді склалася феодальна ієрархія.

60. Злочин проти особи за салічною правдою (Кровна помста)

До них відносяться вбивства, зґвалтування, нанесення каліцтв, обмова, образа, викрадення вільних людей, зазіхання на честь, гідність і свободу:Салічна правда, звичайно, містить вказівки на кровну помсту. Якщо злочинець на стільки бідний і настільки безрідний, що не може зібрати грошей для свого викупу, “він повинен сплатити своїм життям” . Проте, Салічна правда швидше забороняє, чим заохочує помсту. Вона у всіх випадках заборонена, коли немає наміру, а значить і ворожнечі. З цього, мабуть, починається обмеження кровною помсти взагалі. Де немає ворожнечі, там достатньо відшкодувати збитки. Разом з цим забороняється кровна помста за поранення. Завдяки новій епосі в системі покарань на зміну кровною помсти приходить штраф. Перехід до штрафу замість кровної помсти відбувався непросто. Перші акти подібного роду зустрічали неприховане презирство. Приймати гроші за кров ближнього, особливо отця або брата, вважалося за незмивну ганьбу.

У «Салічній правді» штраф за убивство («вергельд») раба становив 35 солідів (XXXV, ст. 6), римлянина - 62,5 (або 100 солідів, якщо римлянин - землевласник) (XI, ст. 6, 7), вільного франка - 200 солідів (XI, ст. 1), королівського слуги або графа - 600 (IV, ст. 1). У пізніших додатках до «Салічної правди» у 600 солідів було оцінене життя священика, у 900 - єпископа. Втричі вищі штрафи встановлювалися за убивство вільних франків і королівських службовців під час походу. Так, за життя королівського службовця під час походу винний сплачував 1800 солідів (XIII, ст. 2).

Убивство хлопчика до 10 років каралося штрафом у 600 солідів (XXIV, ст. 1), вагітної жінки - 700 солідів (XXIV, ст. 3), жінки дітородного віку - 600 (XXIV, ст. 6), тобто у 3-3,5 рази вище, ніж життя чоловіка. Дослідники пояснюють факт вищої суспільної цінності життя дитини чи жінки тим, що ці особи не могли тримати в руках зброю, тобто убивця під час злочину не ризикував своїм життям. Можливо також, що цими заходами хотіли обмежити втрати від кровної помсти, не допустити її поширення на жінок і дітей ворожого роду. Зауважимо і той факт, що розміри вергельду залежать від суспільної цінності особи. Усі, хто стоїть нижче від вільного франка (навіть римлянин-землевласник), оцінені у значно нижчі суми, натомість життя графа, священика чи королівського службовця цінується вище.

Судовий процес у Франкській державі.

Судовий процес у Салічній правді носив змагальний характер. Кримінальне та цивільне судочинство здійснювалося в однакових формах. Справа порушувалася лише з ініціативи позивача. Сторони мали рівні права, і процес протікав у вигляді змагання. Процес був усним, гласним, відрізнявся строгим формалізмом. Салічна правда називає 3 види доказів, що застосовуються в судовому процесі. Серед них важливе місце займає співприсяжництво. Співприсяжники - це родичі, друзі або сусіди обвинувачуваного, які є "свідками доброї слави" обвинуваченого. Велике значення мало свідчення очевидців. Поширеним видом доказу були ордалії, при яких злочинець встановлюється за допомогою "божественної сили". Салічна правда описує "суд божий" у формі випробування "казанком". До ордалії зазвичай вдавалися ті, хто не міг уявити співприсяжників. Разом з тим обвинуваченому надавалося право за певну плату відкупитися від випробування "казанком". Судові суперечки розбиралися на зборах вільних людей сотні під головуванням виборного судді - тунгіна. Вирок виносили виборні засідателі - рахінбургів. Згодом здійснення суду поступово переходить в руки королівської адміністрації. Місце тунгіна займає граф, який призначається королем, і роль народних засідателів виконують скабіни, які обираються графом із середовища "кращих" людей округу і відправляють свої обов'язки довічно. Вищою судовою інстанцією був суд короля.

Ордалій

Ордалія-«суд божий», що полягає у випробуванні(катуванні) якоїсь сторони процесу. Це випробування водою, залізом і вогнем. Також судовий поєдинок, клятва. Водою: обвинуваченого кидали в річку, зв'язували руки ноги. Тоне- винний. Залізом: дістати з казанка з окропом предмет(каблучку). Взяти в руки розпечене залізо, зробити кілька кроків. Руку змащували жиром, замотували і давали зажити. Через кілька днів глядали її. Якщо рубці загоюються добре-невинна. Судовий поєдинок: коли відповідач звинувачував позивача у брехні. Клятва: обвинувачений клявся разом з співприсяжниками. З християнством виникли: клятва на євангелії, святих мощах, випробування хрестом. Останнє: Обвинувачений і позивач стояли уцеркві витянувши руки. Хто раніше опустить-винний.

Особливою формою ордалій була клятва у формі співприсягання, число тих, хто присягав разом зі звинуваченим, залежало від важливості справи. У різних статтях «Салічної правди» називаються 3, 6, 9 свідків чи співприсяжників, а в особливих випадках - навіть 72. Клялися на зброї. Якщо хтось із співприсяжників і, особливо, сам звинувачений збивалися з клятви, справа вважалася програною. З поширенням християнства клястися стали на Євангелії чи святих мощах. Такий порядок вирішення проблеми мав у собі раціональне зерно. Відомо, що у людини, яка хвилюється, вазомоторні функції порушені, голос зривається, тремтять руки. Урочистість моменту прийняття клятви, присутність культових речей могли породити у когось із кривоприсяжників психічний зрив. Щоправда, часто питання співприсяж-ництва впиралося в іншу площину. Важко було знайти співприсяжників селянинові, часто його співприсяжники боялися не тільки Божого суду, а й переслідувань протилежної сторони. Навпаки, феодалу, оточеному васалами і дружиною, зробити це було легше.

«Салічна правда» була оригінальною пам'яткою права раннього феодалізму, вона не відчула на собі будь-якого впливу високорозви-нутого римського права. Крім «Салічної правди», у германців існували й інші «варварські правди» - Ріпуарська, Аллеманська, Баварська, Саксонська (поч. IX ст.) та ін.

Верденський договір 843 р.

Карл Великий невдовзі перед смертю розділив імперію між своїми силами. Корона імператора дісталась Людовіку Благочестивому. Його сини, зібравшись у Вердені 843 р., поділили імперію на три частини: східна частина дісталась Людовіку Німецькому, західна – Карлу Лисому, середня – франкське королівство (північна Італія) – Лотарю. Лотарь одержав корону імператора.
Верденський договір поклав початок самостійному існуванню трьох європейських держав – Німеччини, Франції, Італії.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-28; просмотров: 315; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.81.89.248 (0.007 с.)