Встановлення режиму фашистської диктатури у Німеччині.

У 1923 році ЦК РКП(б) через Комінтерн розпочав підготовку “німецького Жовтня”(події, схожої до Жовтневого перевороту у Росії). У серпні 1923 року в Москві було створено спеціальну комісію (Сталін, Троцький, Радек, Дзержинський, Сокольников та ін.), якій доручили підготувати пролетарську революцію в Німеччині. Москва виділяла для цього гроші. Пленум ЦК РКП(б) затвердив план повстання і переправив його до Берліну. Дата виступу – 9 листопада 1923 року. Однак тодішнє керівництво компартії Німеччини відмовилося від цієї авантюри. Лише комуністи Гамбурга під керівництвом Е. Тельмана, взялися до зброї. Через три дні боїв вони були вимушені відступити.

Майже в той самий день, 8 листопада 1923 року розпочався “пивний путч” – пряма спроба нацистів захопити державну владу. Дев’ятого листопада Гітлер у Мюнхені на чолі трьох тисяч штурмовиків намагався розпочати похід на Берлін. Але нацисти були зупинені і розігнані, а Гітлер був ув’язнений до фортеці на 5 років, але через півроку був звільнений.

Після невдалих спроб захопити владу силою, обидві партії – комуністична і нацистська – змінюють свою тактику, розпочинаючи “боротьбу за рейхстаг”. Вони намагаються розширити свою соціальну базу, посилити керівництво. У 1925 році головою комуністичної партії Німеччини був обраний Е. Тельман. Гітлеру після звільнення з ув’язнення довелося поборотися за партію з Ремом і Штрассером. Остаточно переміг Гітлер. Правда перші успіхи були не дуже значними. Комуністи на виборах 1928 року до рейхстагу зібрали 3,2 млн. голосів і отримали 54 місця, нацисти зібрали лише 0,8 млн. голосів і отримали 12 мандатів. Невдовзі ситуація змінилася. На виборах у липні 1932 року комуністи зібрали 3,5 млн. голосів, а нацисти – 13,7 мільйона. У соціал-демократів було лише 9 млн. голосів.

Була ще одна можливість прийти до влади – вибори президента Німеччини. У 1925 році переміг фельдмаршал фон Гінденбург, він і став президентом на наступні 7 років. Чергові вибори відбулися в березні 1932 року. Партії вели напружену боротьбу. Тельман зібрав п’ять мільйонів голосів, Гітлер – 13,4 мільйона. Перемогу знову здобув Гінденбург: за нього проголосувало 19,4 млн. виборців (53%).

Гінденбург розпускає тільки що обраний рейхстаг і призначає нові вибори на листопад 1932 року. Результати були досить несподіваними. Втратили значну частину виборців соціал-демократи. Понесли серйозні втрати і націонал-соціалісти, які зібрали тепер лише 11 млн. голосів. І тільки компартія поліпшила своє становище, зібравши близько 5 млн. голосів. Внаслідок цього жодна з партій не здобула перемоги. Однак загроза захоплення влади нацистами була реальною. Комуністична партія закликала соціал-демократичну партію створити народний фронт, об’єднатися в боротьбі проти нацистів. Але керівництво соціал-демократів не дало на це своєї згоди.

Наприкінці 1932 року рейхсканцлер генерал Шлейхе і колишній рейхсканцлер фон Папен розпочали боротьбу за владу. Кожен з них намагався створити свій склад уряду, включивши до нього три-п’ять нацистів на чолі з Гітлером.

“Королі” Рура Тіссен, Круп, Кірдороф, Феглер, фінансові ділки Шахт, Шредер, Гельферіх, реакційні політики Папен і Гугенберг ще в листопаді 1932 року звернулись до президента Німеччини 85-річного фельдмаршала фон Гінденбурга з конфіденціальним листом, у якому наполягали на призначенні Гітлера рейхсканцлером. Лист було віддруковано в 19 примірниках. У 1956 році їх було знайдено в архіві бюро Гінденбурга.

Четвертого січня 1933 року на віллі банкіра фон Шредера в Кельні відбулася зустріч Папена, Шредера й Гітлера. 10 січня 1933 року Гітлер і Папен знову зустрілись у Берліні на квартирі Ріббентропа. В результаті було прийнято рішення зробити Гітлера рейхсканцлером, Папена – віце-канцлером. В його реалізації вони користувались підтримкою О. Гінденбурга – сина й адьютанта старого президента – та члена ультрареакційного “Клубу панів” Вернера фон Альвенслебена.

Уранці 29 січня 1933 року Альвенслебен раптово з’явився в О. Гінденбурга і заявив, що тодішній рейхсканцлер Шлейхер,наляканий можливістю створення уряду Гітлера і Папена, готує на завтрашній день військовий переворот, до Берліна будуть стягнуті війська, Гінденбург, його син і Папен будуть заарештовані. Нічого подібного Шлейхер не планував. Провокація вдалася. У палаці Гінденбурга почалася паніка.

Вранці 30 січня 1933 року фон Папен передав президентові список нового уряду і рекомендував вручити Гітлеру повноваження його голови. Гінденбург погодився і 30 січня 1933 року на підставі статті 48 Веймарської конституції призначив Адольфа Гітлера рейхсканцлером. Нацисти прийшли до влади.

Спочатку у складі уряду було лише три нацисти: Гітлер – рейхсканцлер, Генріг – міністр без портфеля, Фрік – міністр внутрішніх справ. Пізніше додався четвертий – Геббельс – міністр пропаганди. Сто дев’яносто шість нацистів були депутатами рейхстагу. Але фон Папен помилявся, коли гадав, що він “найняв Гітлера”, “дав йому доручення”. Гітлер одразу розпочав активну діяльність.

Гітлер, як глава уряду, підкорив собі поліцію, озброїв штурмові загони, включив до апарату нацистів. Першого лютого 1933 року він розпустив рейхстаг і розпочав докорінну ломку демократичних інститутів Веймарської конституції.

Одним із напрямів політики нацистів була ліквідація буржуазно-демократичних прав і свобод. У лютому 1933 року було видано кілька надзвичайних указів, які забороняли проведення демонстрацій, зборів, скасовували свободу преси. Двадцять сьомого лютого був підпалений рейхстаг. І вже наступного дня – 28 лютого 1933 року – президент підписав надзвичайні укази: “Проти зради німецькому народу” і “Про захист народу і держави”, які повністю ліквідували більшість демократичних прав і свобод. У підпалі рейхстагу було звинувачено компартію Німеччини, і вона була заборонена. У 1934 році було заборонено і соціал-демократичну партію.

Другим напрямом політики нацистів стало руйнування парламентської системи Веймарської республіки. У березні 1933 року уряду було надано право видавати закони, що могли навіть відхилятися від конституції. Недоторканними залишалися права палат і президента. Договори імперії з іноземними державами тетер не потребували згоди рейхстагу. Це ставало справою уряду.

16 березня 1933 року уряд Німеччини відмовився виконувати статті Версальського договору. Було відновлено загальну військову повинність, за короткий час сформовано 12 корпусів (33 піхотні дивізії). Знову з’явився Генштаб, а при ньому управління військами: сухопутніми, флотом, авіацією.

Промисловість перебудовувалась на воєнний лад, на підприємствах з’явились уповноважені нацистські партії.

У квітні 1933 року видається закон про злиття областей з імперією. В усі області президент призначав імперських намісників, на яких покладалося “завдання забезпечити виконання політичних директив рейхсканцлера”. Відтепер ландтаги і обласні уряди ставали залежними від імперського намісника і виконували всі його розпорядження. На початку 1934 року представництва областей при імперії взагалі були скасовані, рейхсрат ліквідовано. Така ж доля спіткала і Найвищий державний суд імперії.

Від Веймарської системи залишився рейхстаг, але він докорінно змінився. Тридцятого червня 1934 року розпочалася “ніч довгих ножів” – розправа Гітлера з командною верхівкою штурмових загонів. Протягом трьох днів було знищено майже півтори тисячі штурмовиків, серед яких були і депутати рейхстагу. З цього часу було введено правило: депутат рейхстагу втрачає свій мандат, якщо виходить з націонал-соціалістської партії. Наступника призначає фюрер націонал-соціалістської фракції рейхстагу.

Другого серпня 1934 року вмирає рейхспрезидент Гінденбург. У законі про верховного главу Німецької імперії від 1 серпня 1934 року було сказано: “Посада президента імперії об’єднується з посадою рейхсканцлера”. В силу цього правомочності президента переходять “до вождя і рейхсканцлера Адольфа Гітлера”. Система вищих органів влади Веймарської республіки була остаточно зруйнована, її змінив механізм нацистської диктатури.

Вища державна влада зосереджувалась в особі фюрера – Гітлера, який поєднував функції президента, рейхсканцлера, фюрера нацистської партії і верховного головнокомандувача. Посада фюрера була довічною, він сам “призначав свого наступника”.

Фюрер очолював імперський уряд і імперську канцелярію. Разом з тим існувала Рада міністрів з питань оборони імперії, важливі питання вирішувалися на засіданнях Таємного кабінету і Колегії трьох уповноважених (завідуючий канцелярією нацистської партії, начальник імперської канцелярії, начальник штабу Верхового командування збройних сил). Усі ці органи мали законодавчі повноваження.

Зберігався рейхстаг, який фактично перетворився на партійний зїзд. Його склад формувався особисто фюрером за списками, що були схвалені шляхом так званого “народного опиту”.

Залишився старий розподіл на землі і провінції, однак землі втратили свій колишній статус членів федерації. Німеччину тепер розділили на тридцять дві партійні області на чолі з гауляйтерами, які були наділені всіма владними повноваженнями. У зв’язку із централізацією влади всі бургомістри міст стали призначатися міністром внутрішніх справ. Місцеве самоврядування було ліквідоване.

Зазнала змін і судова система Німеччини. У кожному судовому окрузі крім звичайних судів, були утворені особливі судові органи для розправи з політичними супротивниками. У 1934 році з’явився Народний трибунал з питань державної зради. В армії існували воєнно-польові суди.

Агресивні плани становлення світового панування вимагали зосередження всіх ресурсів країни. Досягнути цього було можливо лише через втручання нацистської держави в економіку.

У 1933 році була створена Генеральна рада Німецького господарства, що визначала основні напрямки розвитку економіки Німеччини. Законом від 27 лютого 1934 року були засновані господарські палати – загальноімперська і провінційні. Палати брали активну участь у сфері регулювання економічного життя і соціальних відносин. За допомогою господарських палат відбувався процес картелювання економіки, який регулювався законом від 15 липня 1934 року.

Згідно цього закону міністр економіки мав повноваження регулювати ринки виробництва і збуту любих товарів, для чого міг об`єднувати будь-які підприємства в примусові союзи, міг заборонити створення нових підприємств, якщо створення їх не вимагалось “соціальною необхідністю”. Держава звільнила себе від відповідальності за можливу шкоду, яка могла бути нанесена власникам при такому регулюванні чи заборонах.

В галузі цивільного права результати проголошеної правової політики в повній мірі не були досягнуті: повної заміни попереднього німецького права не сталося, хоча багато важливих інститутів було деформовано в законодавчому порядку чи судовою практикою.

З 1937 року основний звід німецького права – Німецьке уложення 1896 р. – був замінений сукупністю окремих перероблених законів, загальна частина його була взагалі відмінена (в зв`язку з цілком новими правовими положеннями про права фізичних і юридичних осіб, надання громадянства і ін.).

Судова практика суттєво змінила право власності – в бік його різкого обмеження навіть порівнюючи з формальними приписами законів. Особливо це стосувалося нерухомого майна в містах. Дозволялось самовільне будівництво на чужій землі “в суспільно-корисних цілях”, самовільне використання власності соціально привілегірованими суб`єктами (членами націонал-соціалістичної партії, арійцями).

Податкове законодавство було перероблене в дусі “націонал-соціалістичного світогляду”: для єврейських союзів будь-якого роду, церковних громад, лікарень, орденів і т.п. були ліквідовані всі попередні податкові привілеї.

Нова редакція Цивільно-процесуального кодексу (1934 р.) містила багато своєрідних нововведень, які незважаючи на відмову від принципів формальної законності, безумовно полегшувати і спрощували судочинство.

На шлюбно-сімейне право вплинули расовий і соціалістичний мотиви державної політики. Шлюб і сім`я стали предметом особливої турботи держави, в зв`язку з чим свобода вступу в шлюб була обмежена. Згідно закону (14 липня 1933 р.) заборонялось вступати в шлюб особам, які мають спадкові хвороби, недоумкам, шизофренікам, сліпим, глухим і т.п., так як це могло “послабити національне здоров`я”. Для конкретного вирішення питань про те, кому дозволено, а кому не дозволено брати шлюб створювались суди здоров`я. Значення цих судів особливо виросло після прийняття законів про примусову стерилізацію і кастрацію (1933 р.) тих, хто не відповідав расовим вимогам про придатність до створення повноцінної сім`ї. Заборонялись або засуджувались шлюби військових, членів нацистської партії, культурної еліти рейху з особами, які в минулому були відмічені “негідною поведінкою”, “ганебним способом життя” і т. п.

Для нацистської диктатури кримінальне право служило головним чином для подавлення політичних противників, а вже в другу чергу для наведення “громадського порядку”. Основні оновлення кримінального права були пов`язані саме з досягненням першого завдання, з забезпеченням кримінальними санкціями домінуючого положення партії і держави.

Партія була поставлена в привілегіроване становище в кримінальному праві. Самим першим законом диктатури стала відміна кримінальних покарань за злочини, скоєнні під час боротьби за національне “виживання” німецького народу, тобто під час виборчих компаній 1932-1933 років. Значно посилилась відповідальність за державні злочини. Основним діянням, яке переслідувалось, став наявний або передбачуваний тероризм проти членів партії або посадових осіб держави. Відповідальність за ці злочини була встановлена (1933 р.) у вигляді смертної кари чи ув`язнення на строк понад 15 років.

В кримінальному праві з`явились нові склади злочинів. Одним із найбільш важливих стали порушення расового законодавства, за які по різних законах передбачались великі строки ув`язнення у виправному таборі або в тюрмі. Великими строками тюремного ув`язнення карались розповсюдження шкідливих чуток і інші злочини спрямовані проти “правильної уяви про діяльність держави і партії”.

В 1935 році була опублікована нова редакція старого Кримінального кодексу в якому було змінено ряд важливих принципів кримінального права: була поновлена можливість застосування закону по аналогії у випадку відсутності правила, яке чітко передбачало даний випадок. Крім того закону могла бути надана зворотна сила.