Показники фінансових результатів діяльності підприємства

 

Різносторонність діяльності підприємства (виробнича, збутова, фінансова) знаходить закінчену вартісну оцінку в системі показників фінансових результатів. До цієї діяльності відносяться: абсолютні показники, такі як дохід та прибуток, та відносні – рентабельність підприємства.

Показник "дохід" означає загальну суму коштів, яку одержує підприємство за певний період і яка, після вира­хування податків, може бути використана на споживання та інвесту­вання. Таким чином, дохід є виторгом підприємства від реалізації продукції, послуг та виконання робіт без урахування податку на додану вартість та акцизного збору.

Загальна сума доходу визначається за формулою:

Д=Д₁+Д₂+Д₃,

де Д – сумарне значення доходу від усіх видів діяльності підпри­ємства; Д₁–виторг, від реалізації виготовленої підприємством продукції (послуг) або кошторисна вартість зданих замовнику об'єктів; Д₂ – кошти, отримані підприємством від компенсацій замовником витрат, непередбачених кошторисом, від пайової участі у спільних підприємствах, від здавання майна в оренду, операцій з цінними па­перами, товарного кредиту тощо; Д₃ – виторг, отриманий від реалізації матеріальних цінностей підприємства та послуг невиробничого характеру. Сюди також входять штрафи та пеня, які отримує підприємство від інших організацій за зірвані поставки.

 

Крім такого трактування загальної величини доходу є ще одне. Згідно з ним джерела утворення доходу розділяються на:

- дохід від реалізації продукції, робіт, послуг Д₁,;

- дохід від позареалізаційних операцій Д₂,;

- дохід від іншої реалізації Д₃

- реалізації матеріальних цінностей, матеріалів, основних фондів і нематеріальних активів.

Але при такому трактуванні дохід від реалізації продукції (робіт, послуг) обчислюється як різниця між виторгом і матеріальними та прирівняними до них витратами у собівартості реалізованої продукції.

До матеріальних належать витрати, які входять до відповідного елемента, кошторису виробництва. Прирівняними до матеріальних вважаються витрати на: амортизацію основних фондів; відрахування на соціальні потреби; платежі на виплати, які об'єднуються в кошторисі виробництва під назвою "Інші витрати".

Друге трактування доходу дає можливість визначити загальну суму коштів, які можуть бути використані на подальший розвиток виробництва та на оновлення робочої сили.

Прибуток підприємства в загальному значенні являє собою частину вартості додаткового продукту і є складовою доходу підприємства. Усі підприємства, здаючи замовнику готові об'єкти або реалізуючи продукцію, відшкодовують свої витрати на виробництво, купують основні виробничі фонди і нормовані оборотні засоби, та для нормальної діяльності вони повинні й отримувати понад це, ще й певний прибуток.

Таким чином, прибуток — це частина виторгу, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і про­дукції, усіх форм інвестування. Він створює фінансову базу для самофінансування, розширення виробництва, рішення проблем соціальних та матеріальних благ трудових колективів.

Показники прибутку є важливі для оцінки виробничої та фінансової діяльності підприємства. Він є джерелом сплати податків. Враховуючи значення прибутку, вся діяльність

 

підприємства спрямована на його утворення. Загальна величина прибутку має ті самі джерела утворення, що й дохід:

- прибуток від реалізації продукції;

- прибуток від позареалізаційних операцій;

- прибуток від іншої реалізації.

Загальний розмір прибутку (балансовий прибуток) згідно з Законом України “ Про оподаткування прибутку підприємства “

визначається за формулою:

де ВД – валовий дохід підприємства; ВВ – валові витрати підприємства, (загальна сума витрат на виробничу і комерційну діяльність); А– амортизаційні відрахування.

Балансовий прибуток підприємства – це прибу­ток, отриманий ним в результаті діяльності всіх господарств, виробничих підрозділів, які перебувають на його балансі. Він враховує прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), прибуток від позареалізаційних операцій та прибуток від іншої реалізації.

Оподаткований прибуток розраховується як:

 

де П_под – оподаткований прибуток; ПДВ – податок на додану вартість; АЗ – акцизний збір.

Чистий прибуток розраховується як різниця між оподаткованим прибутком та податком на прибуток з врахуванням пільг.

З чистого прибутку виплачуються борги і відсотки за довгострокові кредити, а залишок поділяється на дві частини. Перша — прибуток, який розпо­діляється між власниками майна (капіталу) підприємства і спрямовується на заохочувальні виплати його персоналу за результатами роботи та інші потреби (внески у благодійні фонди, формування фондів соціального заохочення та матеріального стимулювання). До другої частини належить прибуток, який залишається на підприємстві і використовується на інвестиційні потреби (фонд розвитку вироб­ництва) та створення резервного фонду.

Порядок розрахунку податку на прибуток та пільги

 

встановлюються для окремих платників податків. Згідно з законом „Про оподаткування прибутку підприємств” на розмір прибутку впливає велика кількість факторів. Ці фактори можна поділити на зовнішні та внутрішні. Зовнішні фактори, які не залежать від розвитку підприємства це:

- інфляційні процеси;

- існуюче законодавство;

- економічний стан держави;

- розподіл прибутку на підприємствах;

- науково-технічний та соціальний розвиток регіону;

- політика оподаткування та ін.

До внутрішніх факторів відносять ті, що залежать від діяльності окремого підприємства. Вони можуть впливати на формування прибутку як безпосередньо, так і опосередковано. До факторів безпосереднього впливу належать:

- обсяг продукції, що випускається;

- собівартість виробництва;

- ціна реалізованої продукції;

- асортимент продукції;

- ціна на сировину;

- ціна на енергоресурси;

- витрати на трудові ресурси.

Вплив вищеперелічених факторів на величину прибутку визначається простим арифметичним способом. Величина впливу факторів опосередкованої дії на прибуток обчислюється за допомогою регресійно-кореляційної залежності. До таких факторів відносять:

- післяпродажний сервіс;

- збільшення або зниження зносу основних виробничих фондів;

- рекламу;

- співвідношення власного та залученого капіталу та ін.

Якщо різні види прибутку показують абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних при цьому ресурсів, то відносні показники мають ту перевагу, що вони являють собою різні співвідношення прибутку та вкладено­го капіталу.

Розрізняють загальний рівень рентабельності підприємства,

 

рентабельність виробничих фондів, рентабельність продукції та рентабельність власного капіталу.

Загальний рівень рентабельності визначається за формулою:

,

 

де - балансовий прибуток; В_в – витрати.

Рентабельність виробничих фондів (виробничого капіталу)

визначається за формулою:

де С _о.к – вартість основного капіталу; С _об.к. – вартість оборотного капіталу.

Рентабельність продукції визначається за формулою:

 

 

деS_р – собівартість реалізованої продукції.

 

Рентабельність власного капіталу визначається за формулою:

 

де С _{в. к} – вартість власного капіталу.

6.3. Сутність та класифікація ”інвестицій”

У системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль у справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки – виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.

Саме поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні, так і за її межами.

 

Інвестиції – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку.Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери, патенти, ліцензії тощо).

Таким чином одна частина інвестицій – це споживчі блага, які не застосовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина – це ресурси, які направляються на розширення виробництва (вклади в споруди, машини, будівлі, транспортні засоби, витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення).

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накопляється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.

 

Інвестиції можна класифікувати за різними ознаками (табл. 6.1).

Таблиця 6.1

Класифікація інвестицій

Ознака	Вид класифікації
Розмір	Валові Чисті
Об’єкт вкладання	Реальні Фінансові
Участь в інвестуванні	Прямі Непрямі
Термін вкладання	Короткотермінові Довготермінові
Форма власності	Приватні, державні, іноземні, спільні
Спосіб утворення	Власні Залучені

Розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції (ВІ) – це сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст товарно-матеріальних цінностей.

Чисті інвестиції (ЧІ) – це сума нових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань (А) за деякий період часу.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає економічне становище підприємства. Наприклад, якщо сума ЧІ<0, тобто ВІ<А, то це свідчить про зменшення випуску продукції на підприємстві, оскільки його виробничий потенціал скорочується. Якщо сума ЧІ = 0, тобто ВІ = А, то це означає, що випуск продукції на підприємстві є сталим. Інакше кажучи, для підприємства характерна стагнація. Якщо сума ЧІ > 0, тобто ВІ > А, то випуск продукції на фірмі зростає, оскільки виробничий потенціал підприємства розширюється.

За об'єктами вкладання інвестиції поділяються на реальні та фінансові.

Реальні інвестиції – це вкладання грошових коштів у реальні активи (матеріальні і нематеріальні). Вкладання засобів у нематеріальні реальні активи, пов'язані з НТП, називають інноваційними інвестиціями.

Фінансові інвестиції – це вкладання грошових коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для придбання прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо.

За характером участі в інвестуванні існують прямі та непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції – це безпосередня участь інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладання коштів.

Непрямі інвестиції – це опосередкована участь у виборі об'єкта інвестування і вкладання коштів іншими способами (фінансовими посередниками). Інвестор купує цінні папери фінансових посередників, наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній.

Залежно від терміну вкладення розрізняють коротко термінові і довготермінові інвестиції.

Короткотермінові інвестиції – це вкладення капіталу на період не більше одного року.

Довготермінові інвестиції – це вкладання капіталу на період понад одного року.

У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують так: а) до двох років; б) від двох до трьох років; в) від трьох до п'яти років; г) понад п'яти років.

За формою власності інвестиції поділяються на приватні, державні, іноземні та спільні.

Приватні інвестиції – це вкладання коштів, які роблять громадяни та приватні підприємства.

Державні інвестиції – це вкладання капіталу, яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів і позичених коштів.

Іноземні інвестиції – це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.

Спільні інвестиції – це вкладання юридичних осіб та громадян країни та іноземних держав.

Залежно від способу створення: власні та позичкові (залучені). Власні інвестиції – це частина прибутку, амортизаційні відрахування, кошти від продажу невикористаного майна та нерухомості, асигнування з бюджетів державних та місцевих, спонсорська допомога.