Облік і оцінка основних фондів

Основні фонди на підприємствах плануються та враховуються згідно з їх класифікацією в натуральному та вартісному (грошовому) вираженні. Обидва види обліку проводяться паралельно, доповнюючи один одного.

Підприємства визначають в натуральних показниках кількість засобів праці, які їм потрібні для забезпечення нормальної господарської діяльності. Облік основних фондів у натуральному обчисленні дозволяє здійснювати їх планування і аналіз їх використання, визначати виробничу потужність підприємства та виявляти ступінь ефективності використання виробничих площ.

Планування і облік основних фондів в натуральних показниках здійснюються на основі матеріалів інвентаризації основних фондів, паспортів підприємства, технічних паспортів окремих об’єктів обліку та карток пооб’єктного обліку.

Облік основних фондів в грошовому обчисленні є необхідним для визначення їх вартості, динаміки і структури – як в цілому, так і по групах для нарахування амортизації і характеристики процесу відтворювання основних фондів, для розрахунку і аналізу показників ефективності виробничо-господарської діяльності підприємств.

Оцінка основних фондів – це грошове вираження їхньої вартості.

У зв’язку з тим, що основні засоби функціонують у виробництві тривалий час, зношуються поступово, а умови їх відтворювання постійно змінюються, існує кілька видів оцінки основних фондів: первісна вартість основних фондів; первісна вартість; основних фондів з урахуванням зносу (залишкова); відновлена вартість основних фондів; відновлена вартість основних фондів з урахуванням зносу.

Первісна вартість основних фондів – це сума витрат на виготовлення або придбання засобів праці, їх транспортування, монтаж та інші витрати, що пов’язані з уведенням їх в дію. За цією вартістю основні фонди ураховуються на балансі підприємства протягом усього терміна їх служби. Недоліками цього методу оцінки вартості основних фондів є вираження її у змішаних цінах (цінах різних років), а також те, що цей метод не відображає ступінь зносу основних фондів.

Залишкова вартість основних фондів являє собою різницю між первісною вартістю та сумою зносу. Залишкова вартість показує у змішаних цінах ту частину вартості основних фондів, яка на даний час збереглася в них і яка буде перенесена на вироблену продукцію в майбутніх періодах.

Відновлена вартість основних фондів – це вартість їх відтворювання або придбання в умовах і за цінами даного року. Необхідність розрахунку відновленої вартості основних фондів пов’язана з тим, що в умовах тривалого використання засобів праці і високих темпів інфляції первісна вартість основних фондів перестає відповідати її реальної оцінки. Відновлена вартість основних фондів може бути отримана тільки в результаті їх переоцінки. Недоліком цього методу оцінки вартості основних фондів є те, що вона не показує величину їх зносу.

 

Відновлена вартість основних фондів з урахуванням їх зносу відображає величину вартості засобів праці, яка ще не перенесена на вироблену продукцію, але яка обчислена в цінах року їх переоцінки. Економічне значення цього методу полягає в тому, що він дозволяє визначити фактичну вартість діючих основних фондів і темпи їх росту, порівнювати обсяги основних фондів окремих підприємств і галузі, надає ставлення про галузеву будову основних фондів та їх розміщення на території держави.

 

Знос основних фондів

В ході виробничого використання основні виробничі фонди підприємств здійснюють кругообіг, який складає з послідовної зміни таких стадій: виробниче використання (матеріальний знос) – грошовий резерв (амортизація) – втілення раніше перенесеної вартості основних фондів в нових засобах праці.

На стадії виробничого використання засоби праці піддаються фізичному зносу, який надходить в результаті механічного зношування окремих частин машин і обладнання, конструктивних елементів будівель та споруд. Внаслідок цього виникає втрата засобами праці споживчої вартості, що відповідає поняттю їх фізичного зносу. Факторами фізичного зносу основних фондів виступають: час їх роботи та інтенсивність навантаження, якість і технічний стан, своєчасність їх обслуговування і ремонту, кваліфікація робітників.

Результатом фізичного зношування засобів праці є втрата ними первісних технічних характеристик, втрата споживчої вартості.

Фізичне зношення основних фондів у відсотках можна обчислити за формулою:

де Т_ф.знош і Т_н – відповідно фактичний та нормативний термін служби об’єктів основних фондів, роки

Крім фізичного, основні фонди піддаються моральному зношуванню. Моральне зношення основних фондів може виступати в двох формах. Перша форма морального зношення перебуває у тому, що діючі засоби праці втрачають частину своєї вартості, оскільки нові засоби праці такої ж конструкції виробляються дешевше і переносять відповідно меншу вартість на готовий продукт. В цьому випадку зменшення вартості основних фондів не пов’язано зі зміною їх споживчої вартості, тому такі засоби праці продовжують функціонувати в виробництві і не змінюються іншими.

Друга форма морального зносу є наслідком створення нових, більш економічних і в той же час більш досконалих машин, тому засоби праці, які зазнали моральне зношування другої форми, вимагають їх заміни новою технікою до закінчення терміна служби.

Мірилом морального зношення першої форми є коефіцієнт який обчислюється за формулою:

де - коефіцієнт морального зношення першої форми;

С_п – первісна вартість основних фондів;

С_в – відновлена вартість основних фондів.

Моральне зношення основних фондів необхідно враховувати при встановленні строків служби, які повинні бути оптимальними з точки зору вимог науково-технічного прогресу, повинні забезпечити максимальне збігання строків фізичного та морального зношення.

Амортизація основних фондів

Основні фонди, поступово утрачають свою вартість, переносять на виготовлену продукцію частину цієї вартості, що відповідає їх зносу. Погашення вартості основних фондів відповідно їх зносу шляхом перенесення цієї вартості на готовий продукт носить назву амортизації. Вона призначена для поновлення основних фондів на нової технічної основі. Однак, оскільки засоби праці не потребують свого поновлення після кожного виробничого циклу, амортизаційні відрахування можуть бути використані як джерело розширеного відтворення основних фондів.

Для обліку зносу основних фондів, накопичення необхідних амортизаційних сум (амортизаційного фонду), для розрахунку собівартості виготовленої продукції існують норми амортизації.

Норма амортизації – це розмір щорічних амортизаційних відрахувань від вартості основних фондів. Норма амортизації виражає долю основних фондів (у відсотках на рік), яка повинна бути перенесена на виготовлену продукцію на протязі року.

Визначається норма амортизації Н_а у відсотках на рік за формулою:

 

 

де С_п – первісна вартість об’єкта основних фондів, грн;

С_л – ліквідаційна вартість, грн;

Т_н – нормативний термін експлуатації об’єкта основних фондів, років.

З 2000 року в Україні, згідно з Національним стандартом бухгалтерського обліку, використовуються такі методи нарахування амортизації:

1. Прямолінійний метод, згідно з яким річна сума амортизації А_р визначається за формулою:

 

 

де А_р – річна сума амортизації, грн.

2. Метод зменшення залишкової вартості, згідно з яким головна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації і річної суми амортизації.

При тому норма амортизації визначається за формулою:

 

,

 

де п – термін корисного використання об’єкта основних фондів,

протягом якого передбачається нарахування амортизації.

Для визначення суми амортизації використовується формула:

 

 

 

3. При обчислюванні методу прискореного зменшення залишкової вартості основних фондів використовуються формули:

де С_б – балансова вартість основних фондів, грн.

4. Кумулятивний метод – це метод, згідно з яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, і кумулятивного коефіцієнта. Цей коефіцієнт визначається діленням кількості років, які залишаються до кінця терміна використання об’єкта основних засобів, на суму кількості років його корисного використання.

5. Виробничий метод, зміст якого передбачає визначення щомісячної суми амортизації як добуток фактичного за місяць обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації – С_а. Виробничу ставку амортизації визначають діленням вартості об’єкта, що амортизується, на загальний обсяг продукції, який підприємство чекає виконувати з використанням даного об’єкта:

де Н_а- виробнича ставка амортизації, грн.;

В_пл- обсяг продукції, який планується виробити із використанням об’єкта основних засобів протягом всього строку експлуатації об’єкта.

Сума амортизації за рік становить:

де В_ф – фактичний обсяг продукції в натуральних одиницях, од.

Крім названих методів, підприємство може також використовуватись для нарахування амортизації основних засобів інші методи, які передбачені податковим законодавством. Підприємства самостійно здійснюють вибір методів нарахування амортизації.

 

Протягом року амортизаційні відрахування нараховується щорічно – незалежно від методу нарахування – у розмірі 1/12 річної суми.

Існують дві форми відтворювання основних фондів – просте і розширене. При простому відтворюванні передбачається заміна застарілої техніки і капітальний ремонт устаткування, в той час як розширене відтворення – це насамперед нове будівництво, а також реконструкція і модернізація діючих підприємств.

Відновлення об’єктів основних засобів може здійснюватися шляхом ремонту, модернізації та реконструкції.

Джерела формування основних виробничих фондів: виручка від реалізації продукції, в тому числі прибуток; інші доходи; амортизаційні відрахування; бюджетні асигнування; кошти вищестоящих організацій, а також кредити банків.