Характеристики району річкового басейну, огляд екологічного впливу людської діяльності та економічний аналіз використання води

1. Кожна держава-член повинна забезпечити, щоб для кожного району річкового басейну або для частини міжнародного району річкового басейну, що знаходиться в межах її території:

— аналіз його характеристик;

— огляд впливу людської діяльності на стан поверхневих і підземних вод, та

— економічний аналіз використання води здійснювалися відповідно до технічних вимог, визначених у додатках іі та ііі, та були завершені не пізніше чотирьох років після дати набрання чинності цією директивою.

2. Аналізи та огляди, що згадуються у параграфі 1, повинні бути переглянуті, та, якщо це потрібно, оновлені не пізніше 13 років після дати набрання чинності цією директивою та кожні шість років після того.

Стаття 6

Реєстр охоронних зон

 

1. Держави-члени повинні забезпечити створення реєстру або реєстрів усіх зон, що знаходяться в межах кожного району річкового басейну, які були оголошені такими, що потребують спеціальної охорони з боку конкретного законодавства ЄС з метою охорони їхніх поверхневих та підземних вод або для збереження середовищ існування та видів, що безпосередньо залежать від води. Вони повинні забезпечити створення реєстру не пізніше чотирьох років після дати набрання чинності цією директивою.

2. Реєстр або реєстри повинні включати всі водні об’єкти, визначені у статті 7(1), та всі охоронні зони, що встановлені додатком IV.

3. Для кожного району річкового басейну реєстр або реєстри охоронних зон повинні постійно переглядатися та оновлюватися.

Стаття 7

Води, які використовують для забору питної води

 

1. Держави-члени повинні виявити у кожному районі річкового басейну:

— усі водні об’єкти, які використовують для забору води, призначеної для споживання людиною, що надають у середньому більш ніж 10 м води на добу або забезпечують водоспоживання більш ніж 50 осіб, та — ті водні об’єкти, що призначені для майбутнього використання з цією ж метою.

Держави-члени повинні здійснювати моніторинг, відповідно до додатка V, тих водних об’єктів, які, відповідно до додатка V, забезпечують забір води в середньому більш ніж 100 м на добу.

2. Згідно з вимогами цієї директиви до поверхневих водних об’єктів, включаючи стандарти якості, встановлені на рівні ЄС у статті 16, держави-члени для кожного водного об’єкта, визначеного в параграфі 1, окрім того, щоб відповідати цілям статті 4, повинні забезпечити такий режим обробки води, щоб, відповідно до законодавства ЄС, отримана вода відповідала вимогам директиви 80/778/EEC, яка доповнена директивою 98/83/EC.

3. Держави-члени повинні забезпечити необхідний рівень охорони щодо визначених водних об’єктів з метою уникнути погіршення їхньої якості для того, щоб зменшити рівень необхідної очистки, який вимагається у виробництві питної води. держави-члени можуть створювати захисні зони для таких водних об’єктів.

Стаття 8

Моніторинг стану поверхневих вод, стану підземних вод та охоронних зон

 

1. Держави-члени повинні забезпечити створення програм моніторингу стану водних об’єктів для того, щоб створити узгоджений та повний огляд стану води у кожному районі річкового басейну:

— для поверхневих вод такі програми повинні охоплювати:

(i) об’єм і рівень або витрату потоку, відповідно до екологічного і хімічного стану та екологічного потенціалу; та (ii) екологічний і хімічний стан та екологічний потенціал;

— для підземних вод такі програми повинні охоплювати моніторинг хімічного та кількісного стану;

— для охоронних зон вищезгадані програми повинні бути доповнені тими специфікаціями, що містяться у законодавстві ЄС, згідно з якими окремі охоронні зони були створені.

2. Ці програми повинні бути введені в дію не пізніше шести років після дати набуття чинності цієї директиви, якщо інакше не визначено у відповідних нормативно-правових актах. моніторинг має здійснюватися відповідно до вимог додатка V.

3. Технічні специфікації та стандартизовані методи для аналізу та моніторингу водного стану повинні бути розроблені у відповідності до процедури, викладеної у статті 21.

Стаття 9

Покриття витрат за водні послуги

 

1. Держави-члени повинні враховувати принцип покриття витрат за водні послуги, включаючи екологічні та ресурсні витрати, беручи до уваги економічний аналіз, виконаний відповідно до додатка ііі, та згідно, зокрема, з принципом «той, хто забруднює, — платить».

 

Держави-члени повинні забезпечити до 2010 року:

 

— що водно-цінова політика надає відповідні стимули для споживачів раціонально використовувати водні ресурси і таким чином сприяє екологічним цілям цієї директиви;

— відповідний внесок різних типів використання води по групах промисловості, домашнього господарства та сільського господарства для покриття витрат за водні послуги, що базується на економічному аналізі, виконаному відповідно до додатка ііі, та з урахуванням принципу «той, хто забруднює, — платить».

Держави-члени можуть, діючи таким чином, братии до уваги соціальні, екологічні та економічні наслідки відшкодування витрат, а також географічні та кліматичні умови регіону або регіонів, які зачіпаються.

2. Держави-члени повинні повідомити у планах управління річковим басейном про заплановані кроки стосовно впровадження параграфа 1, які будуть сприяти досягненню екологічних цілей цієї директиви, та про внески, здійснені різними типами використання води для покриття витрат за водні послуги.

3. Ніщо у цій статті не має перешкоджати фінансуванню окремих запобіжних та відновлювальних заходів для того, щоб досягти цілей цієї директиви.

4. Держави-члени не порушать цю директиву, якщо вони вирішать, відповідно до встановленої практики, не використовувати умови параграфа 1 (друге речення), та, з цією ж метою, відповідні положення параграфа 2, щодо певної діяльності у сфері використання води, там де це не суперечить намірам та досягненню цілей цієї директиви. держави-члени повинні пояснити причини неповного застосування параграфа 1 (друге речення) у планах управління річковим басейном.

Стаття 10

Комбінований підхід для точкових та дифузних джерел

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб усі скиди в поверхневі води, на які є посилання у параграфі 2, Регулювалися на основі комбінованого підходу, який викладено у цій статті.

2. Держави-члени повинні забезпечити створення та/або впровадження:

(a) методів регулювання емісії, які базуються на найкращих доступних технічних рішеннях, або (b) відповідних граничних величин емісії, або

(c) у разі дифузних впливів — методів регулювання, що включають, якщо потрібно, найкращий екологічний практичний досвід,

встановлені у:

— директиві Ради 96/61/EC від 24 вересня 1996 року стосовно інтегрованого запобігання забрудненню та регулювання,

— директиві Ради 91/271/EEC від 21 травня 1991 року стосовно обробки муніципальної стічної води,

— директиві Ради 91/676/EEC від 12 грудня 1991 року стосовно охорони вод від забруднення, що викликане нітратами з сільськогосподарських джерел,

— директивах, прийнятих відповідно до статті 16 цієї директиви,

— директивах, перелічених у додатку IX,

— будь-якому іншому відповідному законодавстві ЄС,

не пізніше 12 років після дати набрання чинності цією директивою, якщо інакше не обумовлено у відповідному законодавстві.

3. Там, де ціль якості або стандарт якості, встановлені відповідно до цієї директиви, або до директив, перелічених у додатку іх, або згідно з будь-яким іншим законодавчим актом ЄС вимагають більш жорстких умов, ніж ті, які будуть результатом застосування параграфа 2, необхідно застосувати відповідно більш жорсткі методи регулювання.

Стаття 11

Програма заходів

 

1. Кожна держава-член повинна забезпечити створення для кожного району річкового басейну або для частини міжнародного району річкового басейну в межах її території програми заходів, беручи до уваги результати аналізу, що вимагаються статтею

5, Для того щоб досягти цілі, встановлені у статті 4. Такі програми заходів можуть мати посилання на заходи, які випливають із законодавства, прийнятого на національному рівні, та які охоплюють усю територію держави-члена. де необхідно, держава-член може прийняти заходи, які підходять для всіх районів річкових басейнів та /або частин міжнародних районів річкових басейнів у межах своєї території.

2. Кожна програма заходів повинна включати «основні» заходи, визначені у параграфі 3, та, де необхідно, «додаткові» заходи.

3. «Основні заходи» — це мінімальні вимоги, яких потрібно дотримуватися та які мають включати таке:

(a) заходи, що вимагаються для впровадження законодавства ЄС для охорони води, включаючи заходи, що вимагаються актами законодавства, визначеними статтею 10 та частиною а додатка VI;

(b) заходи, які вважаються відповідними для цілей статті 9;

(с) заходи для сприяння ефективному та відтворювальному використанню води з метою уникнення загрози щодо досягнення цілей, визначених у статті 4;

(d) заходи для задоволення вимог статті 7, включаючи заходи з метою захисту якості води, для того щоб зменшити рівень очистки, який вимагається для виробництва питної води;

(e) методи регулювання забору прісної поверхневої та підземної води, а також накопичення прісної поверхневої води, включаючи реєстр або реєстри забору води і вимогу щодо попереднього отримання дозволу на забір та накопичення. Ці методи регулювання повинні періодично переглядатися та, у разі потреби, поновлюватись. держави-члени можуть звільнятися від включення в документ тих методів регулювання забирання та накопичення, які не будуть значно впливати на стан вод;

(f) методи регулювання, включаючи вимогу щодо попереднього отримання дозволу на штучне поповнення або збільшення запасів води у підземних водних об’єктах. Вода, яка використовується, може бути взята з будь-якого поверхневого або підземного водного об’єкта за умови, що використання джерела не суперечить досягненню екологічних цілей, встановлених для цього джерела або для підземного водного об’єкта, яке наповнюється або поповнюється.

Ці методи регулювання повинні періодично переглядатись та, у разі потреби, поновлюватись;

(g) для точкових джерел скидів, здатних спричинити забруднення, — вимоги щодо попереднього

регулювання, такого як заборона надходження речовин-забрудників у воду, або щодо попереднього отримання дозволу, або реєстрації, яка базується на загальних обов’язкових правилах, що встановлюють методи регулювання емісії речовин-забрудників, включаючи регулювання у відповідності до статей 10 та 16. Ці методи регулювання повинні періодично переглядатись та, якщо потрібно, поновлюватись;

(h) для дифузних джерел, здатних спричинити забруднення, — заходи з метою запобігання або регулювання надходження речовин-забрудників. методи регулювання можуть набути форми вимоги щодо здійснення попереднього регулювання, такого як заборона надходження речовин-забрудників у воду, або щодо попереднього отримання дозволу, або реєстрації, яка базується на загальних обов’язкових правилах, коли така вимога інакше не забезпечується відповідно до законодавства ЄС. Ці методи регулювання повинні періодично переглядатись та, у разі потреби, поновлюватись.

(і) для будь-яких інших значних негативних впливів на стан води, визначених у статті 5 та додатку іі, — заходи щодо забезпечення відповідності гідроморфологічних умов водних об’єктів умовам досягнення необхідного екологічного стану або доброго екологічного потенціалу для водних об’єктів, визначених як штучні або істотно змінені. методи регулювання з цією метою можуть набути форми вимоги щодо попереднього отримання дозволу або реєстрації, яка базується на загальних обов’язкових правилах, де така вимога інакше не забезпечується відповідно до законодавства ЄС. такі методи регулювання повинні періодично переглядатись та, у разі потреби, поновлюватись.

(j) заборону прямих скидів речовин-забрудників у підземні води, що підпадають під такі умови:

держави-члени можуть дозволити зворотне закачування води у той самий водоносний горизонт, який використовується для геотермальних цілей.

Вони можуть також дозволити, конкретизуючи певні умови:

— закачування води, яка містить речовини, що виникають у процесі роботи з дослідження і добування вуглеводнів або при гірничих роботах, та закачування води з технічних причин у геологічні формації, з яких вуглеводні або інші речовини були видобуті, або в геологічні формації, які з природних причин є постійно непридатними для інших цілей. Вода, що закачується, не повинна містити інших речовини, крім тих, які виникають у результаті вищевказаних операцій;

— зворотне закачування підземної води, викачаної з шахт та кар’єрів або пов’язаної з будівництвом чи експлуатацією гідротехнічних і водогосподарських споруд;

— закачування природного газу або скрапленого нафтового газу з метою зберігання в геологічні формації, які з природних причин є постійно непридатними для інших цілей;

— закачування природного газу або скрапленого нафтового газу з метою зберігання в інші геологічні формації, де виключною потребою є безпека постачання газу та де такі закачування здійснюються для запобігання будь-якій існуючій або майбутній небезпеці погіршення якості будь-яких підземних вод;

— будівельні та інші подібні роботи, що здійснюються на землі або під землею, які входять у контакт з підземними водами. Для цих цілей держави-члени можуть визначити, що такі дії повинні розглядатись як такі, що були дозволені, за умови, що вони виконуються відповідно до загальних обов’язкових правил, які були розроблені державою-членом щодо таких видів діяльності;

— скидання малих кількостей речовин для наукових цілей, з метою характеристики, охорони або оздоровлення водних об’єктів, обмежених кількістю строго необхідною для вказаних цілей, за умов, що такі скиди не перешкоджають досягненню екологічних цілей, встановлених для того підземного водного об’єкта;

(k) відповідно до діяльності, здійснюваної згідно зі статтею 16, — заходи для ліквідації забруднення поверхневих вод тими речовинами, які визначені у переліку пріоритетних речовин, погодженому відповідно до статті 16 (2), та для того, щоб поступово зменшити забруднення іншими речовинами, які будуть інакше перешкоджати державам-членам у досягненні цілей для поверхневих водних об’єктів, які встановлені у статті 4;

(l) будь-які заходи. необхідні для запобігання значним втратам речовин-забрудників з технічних установок і для запобігання та/або для зменшення впливу аварійних випадків забруднення, наприклад, як результат паводків, у тому числі за допомогою систем для виявлення або попередження таких явищ, включаючи, у разі аварій, які не могли б бути передбаченими, усі відповідні заходи щодо зменшення ризику для водних екосистем.

4. «додаткові» заходи — це такі заходи, які розробляються та впроваджуються на додаток до основних заходів з метою досягнення цілей, встановлених відповідно до статті 4. частина В додатка VI містить не обмежуючий список таких заходів.

Держави-члени можуть також ужити подальших додаткових заходів з метою забезпечення додаткової охорони або покращання вод, які підпадають під директиву, включаючи впровадження відповідних міжнародних угод, на які є посилання у статті 1.

5. У випадках, коли моніторинг або інші дані вказують, що цілі, встановлені згідно зі статтею 4 для водного об’єкта, навряд чи будуть досягнуті, держава-член повинна забезпечити таке:

— дослідження причини можливої невдачі;

— дослідження та перегляд відповідних дозволів та санкцій;

— перегляд та коригування моніторингових програм; та — започаткування додаткових заходів, які можуть бути необхідними для того, щоб досягти встановлених цілей, включаючи, якщо потрібно, встановлення більш жорстких стандартів екологічної якості, згідно з процедурами, визначеними в додатку V.

У разі, коли згадані причини є результатом природних або форс-мажорних обставин, які є винятковими та не могли достатньо бути передбаченими, особливо такі, як надзвичайні паводки та тривалі посухи, держава-член може вирішити згідно зі статтею 4 (6), що додаткові заходи не мають практичного значення.

6. У заходах, що впроваджуються згідно з параграфом 3, держави-члени повинні здійснити всі необхідні кроки, щоб не збільшувати забруднення морських вод. не обмежуючи застосування норм чинного законодавства, вжиття заходів, визначених у параграфі 3, у жодному разі не повинно прямо або непрямо призводити до збільшення забрудненості поверхневих вод. Ця вимога не повинна застосовуватись там, де це може призвести до збільшення забрудненості довкілля в цілому.

7. Програми заходів повинні бути створені не пізніше дев’яти років після дати набрання чинності цією директивою, та всі заходи повинні почати впроваджуватись не пізніше дванадцяти років після цієї дати.

8. Програми заходів повинні переглядатися та, у разі потреби, поновлюватися не пізніше 15 років після дати набрання чинності цією директивою та кожні шість років після цього. Будь-які нові або переглянуті заходи, створені в рамках оновленої програми, повинні почати впроваджуватися протягом трьох років після їх прийняття.

 

Стаття 12

Питання, які неможливо вирішувати на рівні держави-члена

 

1. У разі, коли держава-член встановила проблему, що має вплив на управління її водами, але яка не може бути вирішена державою-членом, вона може доповісти про цю проблему комісії або будь-якій іншій зацікавленій державі-члену та може дати рекомендації щодо її вирішення.

2. Комісія повинна відповісти на будь-яке повідомлення або рекомендації від держав-членів протягом шести місяців.

Стаття 13

Плани управління річковим басейном

 

1. Держави-члени повинні забезпечити складання плану управління річковим басейном для кожного району річкового басейну, який знаходиться цілком у межах їхньої території.

2. У випадку міжнародного району річкового басейну, що знаходиться цілком у межах ЄС, держави-члени повинні забезпечити координацію дій з метою розроблення єдиного міжнародного плану управління річковим басейном. У тому випадку, коли такий міжнародний план управління річковим бассейном не розроблено, держави-члени повинні розробити плани управління річковим басейном, які охоплюють щонайменше ті частини міжнародного району річкового басейну, які знаходяться в межах їхніх територій для досягнення цілей цієї директиви.

3. У випадку міжнародного району річкового басейну, який поширюється за межі ЄС, держави-члени повинні докласти зусиль для розроблення єдиного плану управління річковим басейном, а, якщо це неможливо, план повинен принаймні охопити частину міжнародного району річкового басейну, що знаходиться в межах території держави-члена, якої це стосується.

4. План управління річковим басейном має включати інформацію, яка детально вказана у додатку VII.

5. Плани управління річковим басейном можуть бути доповнені розробками більш детальних програм та планів управління для суббасейну, сектора, проблемного питання або типу води для вирішення окремих аспектів управління водою. Впровадження цих заходів не звільняє держави-члени від будьяких їхніх зобов’язань, передбачених іншими вимогами цієї директиви.

6. Плани управління річковим басейном повинні бути опубліковані не пізніше дев’яти років після дати набрання чинності цією директивою.

7. Плани управління річковим басейном повинні бути переглянуті та оновлені не пізніше 15 років після дати набрання чинності цією директивою та кожні шість років після того.

Стаття 14