Організація і тактика проведення оперативної установки

Особливості організації і тактики проведення оперативної установки залежать від суб'єктів, які її здійснюють. Тому ми розглянемо питання організації проведення оперативної установки працівниками підрозділів ОД, а також гласними оперативними працівниками.

Підставою для проведення оперативної установки підрозділами ОД є завдання, яке виписане працівниками оперативних підрозділів і затверджене керівником міськрайоргану ПМ, або оперативного підрозділу УПМ, ГУПМ, їх заступниками по оперативній роботі. У завданні зазначаються цілі і завдання заходу, установочні дані на об'єкт (прізвище, ім'я, по-батькові, рік і місце народження, відомості про наявність судимості, місце роботи, посада і режим роботи, номери службового і робочого телефонів, громадянство, фактичне місце проживання і адреса за даними адресного бюро і т. д.). Крім названих вище відомостей, зазначається, у вчиненні якого злочину підозрюється фігурант, чи знайомий він з негласними засобами роботи оперативних підрозділів органів ПМ. Необхідно також вказати чи проводилися раніше щодо нього оперативно-розшукові заходи силами підрозділів ОД і т. п.

У разі відсутності вичерпних даних, що надають можливість проводити оперативно-розшуковий захід щодо особи, необхідно у завданні навести його прикмети і додати фотографію із вказівкою давнини зйомки. Виписці завдання повинна передувати перевірка фігуранта через адресне бюро, а при необхідності й іншим облікам органів податкової міліції або МВС. Одержані відомості про об'єкт і його злочинні зв'язки перелічуються у завданні або в довідці, що додається до нього.

Вичерпні відомості про об'єкт установки дозволяють оперативному працівнику, який проводить установку, правильно обрати лінію поведінки для бесіди із джерелом інформації.

Для правильного вибору тактичних прийомів проведення установки оперативний працівник повинен вказати у завданні:

- підстави і завдання, які потрібно вирішити;

- перелік питань, на які повинні бути одержані відповіді у процесі проведення оперативної установки;

- необхідність одержання оперативних фотознімків і здійснення відеозйомки об'єкта, його місця проживання (розташування квартири, окремих предметів);

- близькі зв'язки до об'єкта установки по місцю її проведення;

- фактичне проведення ОРЗ і слідчих дій чи тих, що заплановані щодо фігуранта або його зв'язків;

- контактний телефон для зв'язку з оперативним працівником і необхідність зв'язку із ним перед проведенням оперативної установки;

- інші відомості, що сприяють найбільш ефективному проведенню заходу.

Оперативна установка може проводитися по двом і більше адресам в наступних випадках:

- коли про це вказано у завданні;

- за розпорядженням керівника підрозділу оперативного документування;

- у разі неможливості одержання необхідних відомостей щодо об'єкта, у зв'язку з нетривалим часом його проживання за зазначеною у завданні адресою.

Повторна оперативна установка на ту саму особу може проводитися не раніше, як після закінчення одного року з моменту виконання попереднього завдання. Раніше цього терміну оперативні установки можуть бути проведені у виняткових випадках з дозволу начальника УПМ, ГУПМ або їх заступників з оперативної роботи.

Підставою для проведення оперативної установки є перелік положень, зазначений у ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».

При прийнятті рішення про проведення оперативної установки слід враховувати наступні обставини:

- оперативні й інші дані, що є підставою для прийняття рішення на проведення оперативної установки, повинні бути достовірними;

- реальність одержання у процесі установки оперативно значущої інформації;

- неможливість одержання необхідних відомостей за допомогою інших сил і засобів оперативно-розшукової діяльності або кримінально-процесуальних дій.

Не приймаються до виконання завдання:

- оформлені з порушенням встановлених вимог;

- коли їх вирішення не входить до компетенції підрозділів оперативного документування;

- якщо під час їх виконання може бути порушене чинне законодавство або це може призвести до розшифровки негласних засобів роботи;

- коли вони стосуються іноземних громадян і неузгоджені зі Службою Безпеки України;

- якщо їх виконання пов'язане з проведенням оперативних заходів на території іноземних представництв, консульств і т. п.

Правильна постановка питань у завданні забезпечує його виконання в найбільш повній формі та з бажаними результатами. Тому, у першу чергу, ініціатор завдання повинен чітко уявляти, яка інформація може бути одержана від підрозділу оперативного документування, а саме:

- більш повні біографічні відомості;

- компрометуючі матеріали, суб'єктивні слабкості (пристрасть до алкоголю, наркотиків, заздрість, ревнощі і т. п.);

- мотиваційна сфера: потреби, інтереси, переконання, ідеали, цінності і т.ін.;

- структура психічних властивостей особистості: темперамент, спроможності, характер;

- склад сім'ї та образ життя;

- особливості проведення дозвілля;

- зв'язки, їх характер у цілому або з конкретними особами; ставлення до правоохоронних органів;

- матеріальна забезпеченість, наявність тих чи інших речей, предметів, документів і т. п.;

- джерела прибутку;

- місцеперебування у встановлений час;

- причетність до конкретної злочинної діяльності;

- адреси частого відвідування чи тимчасового проживання;

- належність до злочинних угруповань і т. д.

У завданні необхідно вказувати тільки конкретні питання, не перевантажувати його другорядними, відповіді на які ініціатор завдання може одержати використовуючи інші оперативні можливості.

Успішному проведенню оперативної установки силами підрозділів оперативного документування в більшості сприяє організація взаємодії з оперативними підрозділами, ініціаторами завдань. Таку взаємодію умовно можна поділити на два етапи: взаємодія на етапі підготовки завдання і взаємодія на етапі виконання завдання.

На етапі підготовки завдання можуть вирішуватися наступні організаційні питання:

- про доцільність проведення заходу щодо конкретного об'єкта;

- реальні можливості проведення заходу силами підрозділу ОД;

- наявність обставин, що виключають можливість проведення оперативної установки;

- спільне обговорення плану проведення оперативної установки та умов, у яких вона буде проводитись, що можуть вплинути на процес її проведення та результати;

- порядок реагування на непередбачені обставини;

- форми взаємодії і засоби підтримки зв'язку у ході проведення оперативної установки;

- порядок передачі одержаної інформації ініціатору завдання і т.п.
На стадії виконання завдання:

- обмін інформацією про щойно викриті обставини (зміна поставлених завдань і питань);

- проведення заходів щодо встановлення зв'язків фігуранта, виявлених у процесі оперативної установки;

- узгодження можливості та порядку здійснення інших оперативно-розшукових заходів і слідчих дій під час її проведення;

- координація дій і контроль за своєчасним реагуванням на одержану інформацію;

- узгодження заходів щодо зашифровки факту проведення оперативної установки ініціатором завдання;

- аналіз і оцінка результатів оперативної установки, ефективності їх використання ініціатором завдання.

План проведення оперативної установки повинен відображати:

- підстави, цілі і завдання заходу;

- джерела одержання інформації;

- задум заходу, що уможливить контакт з джерелами інформації;

- забезпечення документами і засобами оперативного прикриття;

- відомості про організацію прикриття, за документами якої буде
проводитися захід оперативним працівником.

Процес проведення оперативної установки складається з наступних етапів:

- підготовки до проведення оперативної установки;

- негласного збирання необхідних відомостей;

- документального оформлення зібраних даних.

Перший етап.

У процесі підготовки до проведення оперативної установки з'ясовується:

- можливість проведення заходу в ситуації, що склалася;

- існуюча інформація про особистості об'єкта установки;

- найбільш ймовірні джерела одержання інформації;

- особливості і характер діяльності організації, від імені якої буде
виступати оперативний працівник (установчі дані посадових осіб, години
прийому ними громадян, номери службових телефонів і т. д);

- тактичні прийоми одержання необхідної інформації;

- технічні засоби закріплення інформації, під час її проведення і т. д.

Ефективне проведення оперативної установки можливе при наявності джерел інформації, а також їх реальна можливість у отриманні або володінні ними відомостей, що забезпечують вирішення завдань ОРЗ, а також впевненість, що підібрані у якості джерел інформації особи не розшифрують факт, ціль, об'єкт і суб'єкт установки.

Під джерелами інформації в оперативно-розшуковій діяльності розуміються об'єкти, вивчення яких дозволяє одержати необхідну інформацію про особу, яка перевіряється.

Залежно від місця проведення оперативної установки, джерела поділяються на ті, що розташовані за:

- місцем проживання або тимчасового перебування;

- місцем роботи.

За своєю природою вони поділяються на " джерела особи " і " джерела документи ".

За місцем проживання, тимчасового перебування і роботи об'єкта установки відомості про нього можна одержати від наступних осіб:

а) у сільській місцевості від співпрацівників сільських і селищних адміністрацій, правлінь колективних господарств і різноманітних об'єднань, продавців крамниць, співпрацівників фінансових органів, працівників поштових і медичних закладів, жителів сусідніх будинків, дільничних інспекторів міліції, обслуговуючих дану територію;

б) у міських районах від працівників житлово-експлуатаційних закладів, гуртожитків, сусідів по сходовій клітці, громадян, які довгий час проживають у даному місці і добре знають мешканців, дільничних інспекторів міліції і страхових компаній, обслуговуючих дану територію;

в) за місцем роботи особи, яка перевіряється, Джерелами відомостей можуть бути: представники адміністрації, працівники місцевих профспілкових організацій, працюючі сумісно, а також працівники органів податкової інспекції, які обслуговують об'єкт.

Усі документи, що використовуються при проведенні оперативної установки як джерела оперативної інформації, можна поділити на офіційні і неофіційні.

До офіційних документів відносяться домові книги (картотеки), особові рахунки квартирозйомщиків, ордери на одержання житлової площі, поетажні плани, купчі, довідки з місця роботи, існуючі в житлово-експлуатаційних закладах, форма № 1 на виданий паспорт, документи інвентарізаційних бюро, облікові картки на військовозобов'язаних, існуючі в міськрайвоєнкоматах і військово-облікових столах місцевих адміністрацій тощо.

Вивчення цих документів дозволяє:

- зібрати відомості про біографічні дані, сімейний стан, місце роботи;

- одержати фотографію об'єкта перевірки;

- встановити склад сім'ї та інших осіб, які проживають в одній квартирі, з особою, яка перевіряється, ознайомитися із плануванням будинку (квартири);

- підібрати можливі джерела інформації із числа осіб, які проживають по сусідству з особою, яка перевіряється.

Неофіційними документами є поштово-телеграфна кореспонденція, записки, фото-, відеоматеріали, що можуть бути надані оперативному працівнику у процесі бесіди чи потрапити у його поле зору.

Коло відомостей, що потрібно зібрати або перевірити, визначається з урахуванням змісту, об'єму і вірогідності вже існуючих даних про об'єкт установки.

Звичайно такими відомостями є:

- подія злочину (час, місце, засіб підготовки чи вчинення злочину й інші обставини);

- обставини, що впливають на кваліфікацію дій особи, яка перевіряється (організатор, підбурювач, посібник, виконавець, розміри матеріальних збитків, міра суспільної небезпеки і т. п.), та ті, що характеризують об'єкт установки із позитивного і негативного боків (характеристика за місцем проживання чи роботи, рід занять, антигромадська направленість поводження, злочинні зв'язки і т. п.).

Оперативна установка повинна проводитися у той час, коли можна зібрати найбільш повні і достовірні відомості, що цікавлять оперативного працівника, зустрітися і порозмовляти саме з тими особами, які володіють найбільш цінними відомостями про об'єкт установки.

Здійснюючи комплекс організаційних заходів щодо підготовки оперативної установки потрібно враховувати, що сам факт її проведення є негласним. Тому необхідно суворо дотримуватись конспірації. Легенда прикриття, по-перше, виключає зашифровку суб'єкта оперативної установки, по-друге, забезпечує доступ до місця проведення заходу, по-третє, вибірково показує образ дій оперативного працівника, сприятливий одержанню необхідної інформації. Легенда забезпечується документами прикриття, предметами і документами, що підтверджують легенду, ознайомленням з функціональними обов'язками працівника організації, підприємства, закладу або представника громадськості, від імені яких виступає оперативний працівник.

Привід - це реальний, правдоподібний факт, подія чи пригода, використана оперативним працівником у вигляді приводу для відвідання джерел і проведення бесіди з ними.

Зміст приводу визначається наступним:

- існуючими документами прикриття;

- видом злочину, в якому підозрюється особа, що перевіряється;

- ціллю та завданнями, що вирішуються у процесі проведення
оперативної установки:

- особливостями особи, яка перевіряється;

- особливостями місця проведення установки (приватний сектор,
сільська місцевість, багатоповерхові будинку і т.д.).

Найбільш розповсюдженими приводами може бути реалізація функцій різноманітних державних і суспільних організацій, перевірка листів чи скарг, пошуки родичів, обізнаних, обмін житлової площі і т. п.

У процесі цієї роботи додатково з'ясовуються і можливі джерела оперативної інформації.

Другий етап.

Після збирання цієї інформації оперативний працівник починає працювати безпосередньо з джерелами оперативної інформації.

Етап безпосереднього проведення оперативної установки умовно може бути поділений на наступні підетапи:

- встановлення психологічного контакту з джерелом;

- доведення до джерела зашифрованої цілі бесіди згідно з обраним
приводом і легендою;

- одержання необхідної інформації;

- закінчення бесіди.

Встановлення психологічного контакту оперативного працівника з джерелом певним чином залежить від манери і засобу поводження оперативного працівника та забезпечує звертання до джерела по імені і по-батькові. Це звичайно один з підходів до особи, який полегшує вибір теми, що цікавить джерело і поступовий перехід до питань, що підлягають з'ясуванню. Вони повинні бути поставлені так, щоб джерело не зрозуміло дійсної цілі оперативної установки. Бесіда розпочинається з викладу обраного приводу чітко і стисло. її необхідно провести так, щоб джерело саме більше розповідало. Заохотити його можна уважним вислуховуванням, утриманням від оцінок, що суттєво відрізняються від його висловлювань. Бесіду варто обережно скерувати у потрібне русло за допомогою окремих навідних питань і зауважень. При цьому оперативному працівнику потрібно слідкувати за мовними і соматичними ознаками у поводженні джерела (хвилювання, обурення, настороженість, переляк, усмішка і т. д.), а також за своїм поводженням: не допускати зайвих емоційних проявів при розповіді Джерелом відомостей, що цікавлять, домагатися, щоб його міміка, жести,інтонація повністю відповідали розповіді.

У ході установки потрібно декілька разів повертатися до приводу, акцентуючи увагу співрозмовника наче тільки на обставинах, зв'язаних із розказаною подією. Завершуючи розмову, необхідно знову звернутися до приводу. Цим самим створивши неправильне враження про ціль проведеного заходу. Закінчувати бесіду варто поступово, дати висловитися джерелу, навіть якщо ціль заходу досягнута. У кінці бесіди слід подякувати джерелу за надану допомогу.

Якщо є можливість, то для фіксації одержаної в ході установки інформації може використатися компактна аудіозаписуюча апаратура. Ці загальні тактичні положення оперативної установки мають свої особливості залежно від об'єктів і злочинів, в яких вони підозрюються.