Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Риси українського менталітетуСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Світогляд українського народу містить декілька нашарувань: архаїчні (індоєвропейські), давньослов'янські, християнські, постхристиянські (модернізаційні). Основні риси українського менталітету: • емоційність (переважання почуттів у структурі особистості «розум — воля — почуття», надзвичайна значущість емоцій як інструменту пізнавальної діяльності) та пов'язаний з нею кордоцентризм (від гр. — сер це) — серце як основа безпосереднього емоційного переживання буття (II. Юркевич); • індивідуалізм — роз'єднаність української спільноти, окремішність кожної родини, заздрощі до сусідського добробуту (що відображено в анекдоті «якщо сусід отримає вдвічі більше за мене, вирви мені око»); • толерантність — неагресивність, терпимість до іншого; • переважання негації над трансформацією як типом світоставлення (якщо життя тебе не влаштовує — не варто намагатися щось змінити силоміць, краще втекти від нього «в душу і долю»); • працьовитість; • антеїзм — любов до рідної землі, наснага до неї (А. К. Бич-ко, І. В. Бичко), єдність із природою; • пошана до жінки (що, нарівні з емоційністю, провокує дослідників на висновки щодо «фемінності», «жіночності» української культури). У даному ракурсі можна проаналізувати історичну долю українського народу як послідовне розгортання його ментальної специфіки. Так, індивідуалізм українців заважав консолідації спільноти, горизонтальній єдності, що — помножене на неагресивність — вилилося у тривалу відсутність державності. Працьовитість та культ землі сприяли становленню української культури як землеробської. Сьогодні українці мають переваги на закордонному ринку праці завдяки працелюбності й сумлінності тощо. Кессиди, Ф. X. Народ и нация [Текст] / Ф. X. Кессиди // Филос. и социол. мысль. - 1992. - № 6. - С. 37.
Стрішенця Особливою категорією культурології є ментальність як одна з форм адаптивної поведінки, що формується в глибинах підсвідомості, доводиться до ступеня автоматизму і реалізується людиною майже механічно. Той чи інший тип ментальності властивий певній культурній добі або соціальній групі як специфічний тип емоційної реакції на навколишній світ. Феномен ментальності, за словами А.Флієра, специфічний своєю соціальною нестратифікованістю. Це та риса, яка об'єднує і дворянина, і селянина як представників одного етносу. Найчастіше ментальність дослідники реконструюють шляхом співставлення з іншими ментальностями (наприклад, російську з українською, середньовічну з ренесансною).
Зближення України із західною цивілізацією має істотну особливість. Стати Європою - заповітна мрія багатьох країн. Деякі країни вже пройшли цей шлях. їх позитивний і негативний досвід доцільно врахувати. Захід хотів би, не втрачаючи своїх техніко-технологічних досягнень, соціальних надбань, збагатитися духовними цінностями Сходу. Деякі ментальні риси східної культури благодійно сприймаються на Заході. Релігії Сходу знаходять чимало прихильників у молодому середовищі західних країн. Східний і західний менталітети є протилежними. їх поєднання здійснюється через опосередковані ланки. В цьому відношенні одну з них може виконати менталітет українського етносу, який поєднує в собі риси як західноєвропейських народів, таю і східних культур. Індивідуалізм єднає українців з європейцями, чуттєвість та емоційність - зі східними культурами. Україна може внести свіжий струмінь в європейську духовність, вплинути на модифікацію її ментальності, але такий вплив можливий тільки при правильній реалізації ментальних рис української нації, звільненні від міфологічно-радянських тенденцій, які ще і нині існують в Україні. Входження України в загальноєвропейське цивілізаційне русло породжує не одну проблему, яка потребує теоретичного осмислення. Західноєвропейська і українська ментальності далеко не тотожні. Поруч зі спільними рисами їм властиві і відмінності, причому далеко не дріб'язкові. Входження в європейську цивілізацію не повинно здійснюватися шляхом заперечення української самобутності. Зближення одного етносу з іншими не обов'язково передбачають втрату етнічної самобутності.
Цехмістро В романтизмі обґрунтовувалася також політична теза про право кожної нації на свободу, а героями художніх творів ставали не міфологічні персонажі чи постаті з античності (як це було за панування парадигми класицизму), а насамперед, герої національно-визвольного руху — наприклад, видатний український гетьман І. Мазепа (у поемі В. Гюго та інших представників романтизму). У другій половині XIX століття іспанський митець та вчений М. де-Унамуно побудував одну з перших типологій «національного характеру», яку дещо пізніше, на початку наступного століття, модернізував його послідовник, відомий іспанський філософ X. Ортега-і-Гассет. З 60-х років дев'ятнадцятого століття з'являються важливі етнопсихологічні типології історико-культурного плану (німецького дослідника В. Вундта і українського вченого-філолога з Харківського університету О. Потебні). Поява подібних концепцій зумовила постійну увагу європейської суспільної думки в цілому, і української зокрема, до національних розмірностей культури. За своїми політичними характеристиками українська культура в цей період належала до таких культур, які були сформовані бездержавними на той час націями (наприклад, польською, шотландською, ірландською, чеською, італійською тощо) — з усіма ознаками, їм властивими. Тому в Україні, зокрема, національна ідея набувала форми «української мрії» з використанням елементів есхатології (див., зокрема, твори: «Псалми Давидові» Т.Г. Шевченка, «Книгу буття українського народу» М. Костомарова та ін.), з постійними алюзіями на Біблію та постійним усвідомленням трагічності власного суспільного буття. В умовах національного гноблення суттєвого обмеження політичних свобод майбутнє закономірно сприймалось як щось непевне та ілюзорне («мрія»), а вся увага зосереджувалась на власному минулому, яке підлягало свідомій (чи несвідомій) міфолоґізації. Постійні національні утиски призводили до часткової або повної втрати частиною творчої інтелігенції своєї мови, що можна бачити на прикладі М. Гоголя, який мусив творити не рідною мовою і став класиком російської літератури. Аналогічні приклади можна віднайти і у інших бездержавних народів: так, наприклад, практично в один і той же час один з етнічних поляків став визнаним майстром англійської літератури (Джозеф Конрад), а другий — російської (Олександр Грін). До того ж, українські етнічні землі були тогочасно розподілені між двома імперіалістичними державами: Росією і Австро-Угорщиною. Проте відомо, що етнокультурна розбудова і національне питання в цих країнах вирішувалось по-різному і часто протилежним чином: від повної заборони української мови (Валуєвський і Емсь-кий укази про практично повну заборону всього українського — свідчення свідомої державної політики денаціоналізації і русифікації) в Російській імперії — до надання обмеженої автономії Галичині австро-угорською владою (місцеве Самоуправління та освіта). Зокрема можна згадати появу з другої половини XIX століття кафедри української мови у Львівському університеті. До кінця XIX століття укладається в своїй основі схема культурно-географічної регіоналізації України. Вона розбудовується за двома провідними осями: «захід» — «схід» і «північ» — «південь». Перша з них постає, насамперед, результатом вищеназваного політичного міждержавного розподілу українських земель між сусідніми державами, друга — першочергово наслідком історико-господарчого розвитку українських земель в межах Російської імперії. Вказані чинники (у комплексі з деякими іншими) досить швидко зумовили появу в регіонах України також соціокультурних відмінностей. Хоча з часом більшість з них втратили свою визначальну роль, культурно-географічна регіоналізація була певною константою і в межах XX століття. Зауважимо, що проблема деси-метрії регіонів за осями «захід — схід» і «північ — південь» залишається чинною і до теперішнього часу. Втім, у етнокультурному вимірі регіональні відмінності за віссю «захід» — «схід» хоча й були досить суттєвими, проте не мали абсолютного характеру у XIX-XX століттях. Адже незважаючи на державні кордони, на чисельні заборони і перешкоди, культурний розвиток в них був взаємопов'язаним. Поступово все більше людей в Україні (насамперед, представників інтелігенції) починали усвідомлювати себе як українців незалежно від тогочасної державної підпорядкованості. Під впливом ідей романтизму, які розвивались в Україні насамперед зусиллями М. Костомарова, П. Куліша і раннього М, Гоголя, в першій половині XIX століття почалося активне дослідження і переосмислення фольклору та національної міфології (пізніше, вже в пертій половині XX столітті такі дослідження були продовжені, але на трохи іншому світоглядному підґрунті). Ці процеси мали значення для вирішення питання про топологію і архітектоніку української культури. Однак сприйняття природного середовища як необхідного підґрунтя для реконструкції та розбудови світоглядної символіки, притаманного традиційній українській культурі, стало можливим все-таки завдяки впливу світоглядної парадигми романтизму. Оскільки внаслідок суспільних катаклізмів першої половини XX ст. більшість автентичних народних традицій була зруйнована, ми вважаємо, що саме в цьому розділі є більш доцільним говорити про топологію і архітектоніку традиційної української культури. Відомо, що будь-які культурні розбудови існують не тільки у віртуальному Просторі логічних абстракцій, так само як і життя етносу відбувається не в умовному середовищі, а в конкретних природних умовах з певними формами рельєфу. Саме природне середовище (з притаманними йому формами) для кожного з етносів завжди постає в якості необхідного «фізичного тіла» і, відповідно, передумовою для наступних розбудов в межах даного історико-культурного типу. Для традиційної української культури такими основними визначальними формами природного середовища слід визнати дві: ліс і степ. Саме ці дві форми, визначаючи появу та поширенність того чи іншого способу життя на територіях проживання етносу, найбільш суттєвим чином вплинули на культурогенез української нації та на формування провідних характеристик її національного характеру. Дійсно, застосувавши на практиці типологію національних культур, запропоновану М. де Унамуно і X. Ортеґою-і-Гассетом, український національний характер можна зобразити двовимірним. Перший з цих вимірів передбачає домінування таких рис як закритість, притаємниченність, виваженість, інколи деяка нерішучість — він як спосіб життя постає таким, що первісно зумовлений лісовим середовищем і репрезентує селянство. Другий вимір національного характеру — це домінування таких рис як відкритість, презирство до небезпеки, навіть деякий авантюризм — зумовлений степом і репрезентує козаччину. Виходячи з цього прикладу, а також досліджень сучасних філософів і культурологів, можна також стверджувати, що домінантні форми ландшафту багато в чому визначають характеристики всього сакрального простору української культури, її культурно-географічну символіку, а також органічно пов'язані з просторово-часовими параметрами культурно-історичного типу. Зокрема, І.В.Бичко такий зв'язок сакрального простору української культури з ландшафтними домінантами позначив поняттям антеїзм — від імені відомого персонажу давньогрецької міфології, який поновлював свою силу від рідної йому землі. Оскільки хронологічний відрізок другої половини XIX — початку XX століття є добою пробудження української національної самосвідомості, то саме аналіз тих процесів, які відбувались в духовному житті України, дозволяє окреслити основні риси національної ментальності. В умовах періодично поновлюваних заборон (в межах Російської імперії) української мови, а трохи пізніше — і національного театру, суспільне осмислення сутності національного не могло спиратись лише на національну літературну традицію, як це відбувалось у «державницьких» націй. Тому, крім власне літературних, набагато більшого значення набувають релігійні і філософські фактори етнокультурної самоідентифікації. На початку XIX століття досить впливовою була філософія вітчизняного просвітництва (В. Каразін, М. Максимович та інші). Просвітницька парадигма зумовила появу певного типу світогляду, який набув поширеності у державних установах і навчальних закладах в українських землях. Результати практичної діяльності багатьох діячів просвітництва отримали досить широкий суспільний резонанс. Апеляція до природного і критика суспільного з позицій раціоналізованого ідеалу представниками українського просвітництва, а також їх діяльність на освітній ниві сприяли деякому пожвавленню у формуванні національно-світоглядних норм. Філософсько-світоглядні ідеї українського романтизму (М. Костомаров, П. Куліш, М. Гоголь, Л. Українка та ін.) з однієї сторони зумовили початок наукових (в основному історичних і народознавчих) досліджень національних витоків, а з іншої — початок усвідомлення представниками української інтелігенції трагічності власного суспільного буття. Цікаво, що широкий інтерес до народних джерел, викликаний популярізацією цієї світоглядної парадигми, призвів до появи серед частини вищого класу тогочасного суспільства свідомого наслідування народного життя (звісно таким, яким воно їм уявлялось) — так званого «балагульського руху». Однак найбільш вагомою для розбудови національної світоглядної системи була все-таки традиція філософії барокко, успадкована від минулого, вісімнадцятого століття. Дійсно, бароккова філософія Григорія Сковороди постала тим своєрідним медіатором, що поєднав здобутки першого національного відродження, які ще були чинними у народній свідомості XVIII століття, із плідними здобутками просвітництва та романтизму. Світоглядна символіка барокко, дивовижно поєднавишсь з іншими чинними традиціями (просвітництва і романтизму), багато в чому зумовила характерні риси світоглядних розбудов у духовній культурі України. Так, мабуть, завдяки такому синтезові у другій половині XIX — на початку XX століття з'являється оригінальна світоглядна позиція, яку найбільш яскраво маніфестує творчість Лесі Українки: це, наприклад, мотиви «зрощення» людини з природою та антропологічної «наповненості» природного середовища («Лісова пісня») або творчість Михайла Коцюбинського, де провідним постає мотив втраченої гармонії людини з природою і як результат — туга і трагізм самотності особистості.
Специфічні риси української ментальності, що визначають характерні риси української культури, можна сформулювати в такому вигляді: • кордоцентризм — здатність до сприйняття навколишнього світу поза межами опозиції «чуттєве — раціональне» через серце, яке постає особливим цілісним світом, центром фізичного, душевного і духовного життя людини; • антеїзм — нерозривний зв'язок з рідною землею, яка постає необхідною передумовою і «фізичним тілом» культурних розбудов; • екзистенційно-особистісно орієнтована поліфонічність світобачення — творчий індивідуалізм і волелюбність, заглибленість у світ своїх особистих переживань і визнання плюралізму реальності.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-22; просмотров: 1335; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.97.14.90 (0.008 с.) |