І Всеукраїнський з’їзд Рад. Утворення та діяльність першого українського радянського уряду.

Прагнучи у питаннях державного будівництва спиратися на всі соціальні верстви населення України, Центральна Рада намагалася розширити свою соціальну базу. Саме з цією метою на початок грудня 1917р. був спланований І Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських та солдатських депутатів. За нормами представництва депутати з'їзду мали представляти усі українські землі.

Свої наміри щодо цього з'їзду мали і більшовики України. Вони намагалися шляхом переобрання складу Центральної Ради перетворити її на зразок російського ЦВК.

Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських та солдатських депутатів розпочав свою роботу 4 грудня 1917 р. у Києві. На нього прибуло понад 2000 депутатів, переважно селян, серед яких більшовики складали трохи більше 100 чоловік. Зрозуміло, що при такому співвідношенні сил з'їзд висловив повну довіру і підтримку Центральній Раді та Генеральному Секретаріату. В резолюції з'їзду, зокрема, говорилося: "З проголошенням Третього Універсалу Центральна Рада стала на шлях широких соціальних і політичних реформ і приступила до скликання Українських Установчих зборів, яким єдино Центральна Рада може передати усю повноту влади в Україні... З'їзд вважає переобрання Центральної Ради несвоєчасним і недоцільним".

Більшовики були змушені залишити з'їзд і переїхати до Харкова, де провели свій окремий з'їзд. Особливості організації та проведення Першого Всеукраїнського з’їзду Рад, прийняті акти та наслідки від цього розглянемо більш детальніше в даній роботі.

1. Особливості організації І Всеукраїнського з’їзду Рад

Як уже зазначалося, після жовтневого збройного повстання у Петрограді та приходу до влади більшовиків, оформленого рішеннями II Всеросійського з'їзду Рад робітничих та солдатських депутатів, III Універсалом Центральної Ради у відповідь на це було проголошено Українську Народну Республіку. Центральна Рада засудила збройне повстання у Петрограді та зробила заяву про неприпустимість нелегітимного переходу влади до Рад робітничих та солдатських депутатів. Намітилося явне протистояння Центральної Ради ВЦВК і Раднаркому на чолі з В.Леніним як загальноросійської державної влади. Це протистояння значно посилилося після "Маніфесту до українського народу" з ультимативними вимогами до Української Ради. Прийнятий Рад-наркомом 3 грудня 1917 p., напередодні І Всеукраїнського з'їзду Рад, цей маніфест став своєрідним каталізатором, який прискорив початок громадянської війни в країні.

 

Більшовики України, спираючись на прийняті II Всеросійським з'їздом Рад декрети про мир і землю, декларацію Всеросійського ЦВК про права народів Росії та інші популярні акти радянської влади і, борючись за перетворення їх в життя, розгорнули бурхливу діяльність по більшовизації Рад та встановленню їх влади на місцях як органів класової диктатури пролетаріату. Недостатньо активна позиція Центральної Ради щодо практичної реалізації проголошених нею соціальних завдань, про що писав В.Винниченко, полегшила процес утвердження більшовицької влади у ряді, перш за все пролетарських регіонів України. Після перевиборів до Рад в листопаді та на початку грудня 1917 р. в них різко посилився вплив більшовиків. У багатьох Радах вони повністю оволоділи керівними позиціями. У Луганській Раді більшовики складали 85,5% депутатів. Бердянській — 75, Друновській — 70, Київській — 60, Лозово-Павловській — 57,8, Кременчуцькій — 52,6, Харківській — 47,5, Катеринославській — 46,6, Одеській — близько 40%, Всього на кінець 1917 р. в Україні діяли майже 300 Рад, переважно робітничих та солдатських депутатів. У їх будівництві більшовикам України значну допомогу подавали їх однопартійні з центральних регіонів Росії, ЦК більшовицької партії. Більшовики розгорнули активну діяльність по утворенню пролетарських збройних формувань — Червоної гвардії. Найчисленнішою в Україні була Червона гвардія Донбасу — найважливіша збройна опора більшовиків. ЦК більшовицької партії робив усе можливе, щоб забезпечити Червону гвардію зброєю. Робітники Донбасу й самі виготовляли зброю на заводах Луганська, Юзовки, Краматорська та інших міст. Характерною рисою Червоної гвардії вже у листопаді було прагнення більшовиків перетворити її на організацію поголовного озброєння робітників.

Борючися проти Центральної Ради, більшовицькі організації докладали чимало зусиль для скликання Всеукраїнського з'їзду Рад, який би проголосив більшовицьку владу в Україні, створив Українську радянську державу і затвердив в ній диктатуру пролетаріату. Ідею проведення Всеукраїнського з'їзду Рал висунула більшовицька фракція виконавчого комітету Київської Ради робітничих депутатів З листопада 1917 p., її підтримали більшовики Харкова, Катеринослава, Одеси, Єлисаветграда та інших міст Ця діяльність знайшла підтримку тієї частини трудящих, які ще вірили в більшовицькі лозунги. З'їзд мав стати важливим етапом на шляху встановлення радянської влади в Україні.

17 листопада нарком у справах національностей Сталін у розмові з членом Київського обласного комітету РСДРП(б) Бакинським схвалив курс на поглинення Центральної Ради Всеукраїнським з'їздом Рад. Від імені керівництва партії Сталін заявив: "Ми всі вважаємо, що ви — кияни, одесити, харків'яни, катеринославці та інші повинні негайно взятися за скликання такого з'їзду". Секретар ЦК партії Свердлов на запитання працівника обкому РСДРП(б) Південно-Західного краю Кулика про те, як ставитися до Центральної Ради, рекомендував прислухатися до порад наркому у справах національностей.

Спочатку намічалося відкрити пробільшовицький з'їзд 4 грудня в Києві. Проте, враховуючи, що тут були сильні позиції Центральної Ради, що тут фактично уже відкрився під її проводом з'їзд селянських, робітничих і солдатських депутатів, на який прибуло 2 тис. делегатів, за ініціативою більшовиків 124 депутати — представники 49 Рад — переїхали до Харкова, де діяв більшовицький ревком, була багаточисельна Червона гвардія. Харків був політичним центром Донецько-криворізької області, і, що важливо, саме тут 9 грудня відкрився III з'їзд Рад Донецького і Криворізького басейнів, об'єднання з яким поповнювало склад більшовицького Всеукраїнського з'їзду Рад представниками революційного пролетаріату.

З'їзд Рад Донецького і Криворізького басейнів прийняв пропозицію більшовицьки настроєних делегатів Всеукраїнського з'їзду Рад про об'єднання в єдиний з'їзд Рад робітничих та солдатських депутатів. На цьому з'їзді були представлені 82 Ради (близько 200 делегатів). Ясна річ, важко визнати легітимність такого з'їзду.

2. Проведення І Всеукраїнського з’їзду Рад

З'їзд Рад розтанув такі питання:

1) про сучасний політичний момент;

2) про організацію влади в Україні;

3) про самовизначення України;

4) про вибори Центрального Виконавчого Комітету Рад України. Порядок денний був доповнений питанням "Про Донецьке-Криворізький басейн".

Всеукраїнський з'їзд Рад розпочав свою роботу 11 грудня 1917 p. і закінчив її увечері 12 грудня. У своїх постановах з'їзд вітав жовтневе збройне повстання і встановлення радянської влади та "диктатуру пролетаріату, підтриману найбіднішйм селянством". У резолюціях "Про організацію влади на Україні" і "Про самовизначення України" з'їзд проголосив створення Української радянської республіки, про організацію влади та її відносини з Російською радянською республікою. 12 грудня з'їзд постановив, що "Україна проголошується Республікою Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів". Українську робітничо-селянську радянську республіку в офіційних радянських актах відразу ж після її утворення іменували також Українською Народною Республікою.

Таким чином, в Україні фактично склалося двовладдя: більша частина України була підвладна Центральній Раді, а менша — радянському уряду.

Структуру органів влади 1 Всеукраїнський з'їзд Рад визначив, орієнтуючись на зразок, який склався в радянській Росії. Влада на місцях закріплювалася за повітовими, міськими, губернськими та обласними Радами. Здійснення влади у центрі покладалося на Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських та солдатських депутатів, обраний ними ЦВК й ті вищі органи виконавчої і розпо­рядчої влади, які мав створити ЦВК. Із передбаченого 61 члена ЦВК з'їзд обрав лише 41, вказавши, що 20 його членів мають бути дообрані наступним з'їздом Рад селянських депутатів. У числі обраних було 35 більшовиків, 4 лівих есери, 1 лівий український соціал-демократ та 1 меншовик-інтернаціоналіст. Головою ЦВК був обраний лівий український соціал-демократ Ю.Медведев.

17 грудня було опубліковане повідомлення, що ЦВК Рад України утворив радянський уряд — Народний Секретаріат.

Постанови І Всеукраїнського з'їзду Рад про створення Радянської республіки, що стосувалися проблем України, були, на жаль, сформульовані в демагогічному дусі, навіяному перемогою пролетарської диктатури.

Щодо відносин з радянською Росією, Всеукраїнський з'їзд Рад вирішив: "Встановити між Робітничо-Селянським Урядом Російської Федерації, а також урядами інших частин Росії та Робітничо-Селянським Урядом України повну узгодженість в цілях та діях". З'їзд проголосив Українську республіку федеративною частиною Російської республіки з необмеженими федеративними зв'язками. ЦВК Рад України доручалося "негайно розповсюдити на територію Української республіки всі декрети і розпорядження Робітничо-Селянського Уряду Федерації, які мають загальне для всієї Федерації значення", і в першу чергу ленінські декрети. Раднарком РРФСР призначив надзвичайним комісаром в Україні Г.Орджонікідзе, а український радянський уряд своїм представником в Раднаркомі затвердив В.Затонського.

Основним завданням більшовиків тепер стала боротьба проти Центральної Ради, повсюдне встановлення радянської влади на місцях. Це у підсумку мало привести до однопартійної більшовицької державної системи.

3. Наслідки від проведення І Всеукраїнського з’їзду Рад та прийнятих актів

У грудні 1917 р. до Харкова прибули загони російських червоногвардійців під командуванням комісара по боротьбі з контррево­люцією на Півдні В.Антонова-Овсієнка. Вони включилися у збройну боротьбу проти Центральної Ради. Зокрема, російські війська прийшли на допомогу робітникам Катеринослава, які наприкінці грудня виступили за владу Рад, проти військ Центральної Ради. Загони харківських червоногвардійців і солдат взяли під контроль залізничні шляхи на Дон. На початку 1918 p. вони разом з російсь­кими червоногвардійцями визволили від каледінців більшу частину території Донбасу. Сформований з місцевих робітників 1-й Доне­цький полк Червоної гвардії брав участь в остаточному їх розгромі.

4 січня 1918 p. Народний Секретаріат віддав наказ радянським військам розпочати похід у напрямку Полтава—Київ. У ньому брали участь червоногвардійські загони, сформовані в Україні, а також війська, надіслані Раднаркомом з Росії. Брав участь у боях проти військ Центральної Ради також полк Червоного козацтва, сформований Народним Секретаріатом з солдатів українізованих частин. Його очолив В.Примаков. Головнокомандуючим радянськими військами, які після вступу в Полтаву розгорнули наступ на Київ, Народний Секретаріат призначив Ю.Коцюбинського. Він заступив на цьому посту лівого есера, колишнього полковника царської армії М.Мура-вйова, який дискредитував радянську владу безпідставно жорстокими наказами про масові розстріли "ворогів революції".

Центральній Раді довелося поспіхом формувати нові загони "вільних козаків" і гайдамаків.

У січні 1918 p. радянська влада була встановлена у Вінниці, Олександрівську, Миколаєві, Херсоні, Єлисаветграді, Кам'янець-Подільському, багатьох інших містах і селах, а також у Криму. Вірні Центральній Раді війська не змогли стримати наступ радянських військ. Крім того, в самому Києві почалося збройне повстання. 28 січня 1918 р. в Києві встановилася радянська влада. 30 січня до міста прибув Народний Секретаріат.

Соціалістична революція набирала жорстоких, трагічних форм громадянської війни. Драматичним виявилася окупація України австро-німецькими військами відповідно до мирного договору Центральної Ради з державами Почетвереного Союзу від 9 лютого 1918 p. Цей договір був помилковою акцією Центральної Ради.

Події революції, громадянської війни та воєнної інтервенції займають чільне місце в історії України. Оцінка їх була неоднозначною. І це природно, адже йшлося про долю й саме існування цілих класів, верств населення — мільйонів живих і зведених у могилу людей. Останнім часом вчені піддають науковому, критичному аналізу цю найбільш значущу і водночас трагічну подію XX ст.

Висновки

Конфлікт між Центральною Радою та більшовиками був невідворотним. Якщо Центральна Рада критикувала Леніна за насильство при захопленні влади в Петрограді, то Ленін скаржився на те, що українці пропускають козацькі війська через свою територію, дозволяючи їм зосередитися на півдні, де формувався російський антибільшовицький рух. Тим часом на Україні більшовики зазнали кількох політичних невдач. У грудневих виборах до Всеросійських Установчих Зборів, пізніше розігнаних більшовиками, українські партії отримали понад 70% голосів, тоді як більшовики — лише 10%.

Ще відчутнішою була їхня невдача на Всеукраїнському з'їзді Рад, який-вони самі скликали 17 грудня в Києві й який сподівалися поставити під свій цілковитий контроль. Але українські партії закликали на з'їзд своїх прибічників із села, переваживши близько сотні більшовицьких делегатів двома з лишком тисячами своїх. Розлючені члени невеликої більшовицької фракції покинули з'їзд, переїхали до Харкова, кваліфікували Центральну Раду як «ворога народу» й проголосили створення Радянської Української Республіки. Одночасно на Україну з Росії почали наступ більшовицькі війська.