Ідентифікація української культури як таласократичної

Таласократична культура. — Телурократична культура. — Таласократична сутність української культури. — Питання про мову. — Український прагматизм. — Нове в процесах глобалізації су­часного світу.

 

Становлення України як самостійної держави з усією гостротою ставить питання про всебічне духовне забезпечення її розвитку.

Сюди входить не тільки політологічне обґрунтування державо­творення, але й визначення більш широких світоглядних і культурологічних основ її розвитку. Те, що сьогодні в Україні ще не задіяні належним чином духовні чинники її розвитку, вкрай негативно по­значається на визначенні національної стратегії, на самій практиці розбудови держави й проведенні соціально-економічних реформ.

В сучасному світі ми спостерігаємо протистояння двох культур: західної, що ґрунтується на ліберально-демократичних цінностях громадянського відкритого суспільства, і різноманітних ідеократичних систем, що ґрунтуються на засадах ісламського чи якогось іншого релігійного, або ідеологічного фундаменталізму.

Ці обставини ясно свідчать про застарілість геополітичних схем мислення, що задовольнялись суто геоекономічним аналізом політичної ситуації у світі без врахування більш широкого кола чинників, що належать до сфери культури і які в наш час набули великої ваги.

Замість застарілих концепцій географічного детермінізму і в цілому геополітики Ратцеля, Спікмена, Хаусхофера й інших кінця XIX і початку XX століття сучасна культурологія висунула кон­цепцію дихотомії світу на таласократичну й телурократичну куль­тури (С. Дацюк, В. Грановський та ін.), що досить повно характе­ризують панораму духовності сучасного світу і висвітлюють те, що в ньому відбувається сьогодні в глобальному масштабі.

Отже пояснимо спочатку ці терміни: таласократія й телурократія.

Термін «таласократичний» походить від двох давньогрецьких слів «talassa — море» і «kratius — влада». Буквально «таласократичннй» означає — належний до влади моря.

Карл Шмітт у книзі «Земля й море» (1942 р.) сформував кон­цепцію базового геополітичного культурного дуалізму, що находать відбиття у двох типах цивілізації: таласократичній і телуро-кратичній. Таласократія — це морська могутність, це влада води. Для неї характерні динамізм, демократія.

Телурократія (tellus — земля) — це влада землі, це сухопутня могутність (тобто влада суші). Для телурократіі' характерні сталість і незмінність у часі, ідеократія.

Карл Шмітт удався до введення цих термінів із метою прояс­нення геополітичних концепцій. Насправді уявлення про таласократичншї і телурократичний способи визначення цивілізацій вия­вилося більш глибоким і сьогодні складає базові культурологічні поняття. Сучасні геополітики, що не враховують визначальної ролі природи й типів культури у своїх геополітичних розкладах, напри­клад, ті політики, що виходять із концепцій слов'янської єдності, чи євразійства, роблять велику помилку. Справа в тому, що тала­сократія й телурократія не зводяться до чисто географічного пара­метра «суші» чи «води», а перш за все відбивають великий культу­рологічний зміст: ментальність чи тип мислення, етичні і юридичні норми, і в решті решт — певний тип духовності суспільства, які на­справді є різко відмінними в межах того ж географічного євразійства чи слов'янської мовної єдності, як і в інших подібних геополітичних структурах чи утвореннях.

Прикладом такої одномірної геополітичної помилки, що не враховує велике культурологічне навантаження вихідних понять таласократії й телурократіі, є знаменита проблема вибору для Ук­раїни між Сходом і Заходом, євразійством і атлантизмом. Про неї — цю проблему вибору для України — мовиться щоденно й майже всіма. Але чи існує вона насправді для України саме як проблема вибору? Для відповіді на це питання треба усвідомити гли­бинний культурологічний зміст опозиції Схід — Захід у межах ба­зових понять телурократія — таласократія, а також з'ясувати, до якого саме типу належить власне культура України.

З'ясуємо перш за все основні характерні ознаки таласократич-ної й телурократнчної культури.

Таласократична культура

З давніх давен вона виникає на морських узбережжях і узбереж­жях великих судноплавних рік, на шляхах інтенсивної торгівлі, інтенсивного торгового кочівництва чи мандрів (особливо морсь­ких). Визначальними в її формуванні є: торгівля, обмін товарами, а в решті решт і обмін духовннмн цінностями, дух індивідуального підприємництва й індивідуалізм. Відповідно до цих умов спос­терігається рухливість етичних і юридичних норм. Це означає, що із самого початку таласократична культура формується як відкри­та для, зовнішніх впливів і здатна до внутрішніх змін. Цивілізації, що формуються в таких умовах, швидко розвиваються і легко змінюють свої зовнішні культурні ознаки.

Духовний світ таласократичної культури базується на ціннос­тях. Цінність — це не ідея і не ідеал, це інтерноризована (тобто перенесена у свідомість і отже усвідомлена) схема певної успішної практики. Наприклад, у світі інтенсивного товарообміну добре бу­ти вільною людиною, бо і поїдеш, куди хочеш, і щось заробиш, щось придбаєш, щось перекупиш для продажу и зиску і т. ін.

Отже свобода й воля перш за все усвідомлюються в цій куль­турі, як великі цінності. У світі інтенсивного товарообміну добре бути здатним до продукування якісних і конкурентоздатних то­варів. І ця здатність до ефективної і якісної праці також усвідо­млюється як висока цінність.

У світі інтенсивного товарообміну добре мати гарні стосунки із сусідами, готовність до співпраці й кооперації з ними. Отже миролюбність, доброзичливість, здатність до співпраці й кооперації та­кож усвідомлюються в цій культурі як важливі духовні цінності.

Товарообмін — основа основ формування відкритої таласокра­тичної культури — немислимий без приватної власності. Отже, приватна власність — власність індивідуальної, окремішної люди­ни — із давніх давен усвідомлюється як висока цінність. Настільки висока, що приватна власність навіть проголошується священною й недоторканою.

В той час як суспільна власність вперше виникає саме як «ідея», приватна ж власність — навпаки — ніколи не була «ідеєю». Власність як така вперше формується за своєю природою саме як приватна власність. Отже поміж «ідеєю суспільної власності» і не­справедливо названою «ідеєю» приватною власністю ніколи не бу­ло і не може бути якоїсь «симетрії» чи рівно значущості, бо це — явища з різних світів.

Будь-який реальний етап історії людства просто немислимий без приватної власності як реальності, без якої не має товаро­обміну, без приватної власності як спочатку матеріальної, а потім і духовної цінності. Таким чином приватна власність посідає велике місце в таласократнчній культурі. І навпаки, дуже легко собі уявити історію людства не тільки без суспільної власності, а і без самої «ідеї» її. Принаймні стосовно європейської історії таким є антич­ний світ до Платона1.

1 Дуже повчальними є перші ж етапи життя щойно народженої ідеї суспільної власності. Природно, що Платон був охоплений палаючим ба­жанням утілити в життя своє дітище, не менш ніж його ідейні послідовни­ки від Маркса і до його епігонів. З цією метою він удався до подорожі в то­гочасні Сіракузи з надією переконати тамтешнього тирана реалізувати йо­го концепцію ідеального устрою держави разом із великою ідеєю суспільної власності. Але ж і тиран виявився на висоті величі історичної проблеми, що постала перед ним. Уважно вислухавши Платона і здраво розсудивши всі «pro» і «contra», він наказав схопити Платона і продати у рабство, що й було зроблено. Хто може після цього заперечувати, що світом править Іронія? І чи можна вигадати більш удалий натяк на те, що власність як власність — є цінність. І саме як власність-цінність вона є і не може не бути приватною. Тоді як «суспільна власність» — є саме «ідея», тобто фантазма, що існує лише в голові, і як така не має ніякого відношен­ня до реальності і до світу цінностей. Хтось може заперечити: але ж була суспільна власність реальністю, наприклад, в СРСР. Це не зовсім так.

Щодо суспільної власності, вона у формі державної чи кол­госпно-кооперативної (прирівняної до державної) насправді й ре­ально була власністю державного бюрократичного апарату, який нею повністю і непідконтрольно розпоряджався. Тобто фактично вона мала той же статус, що і приватна власність перського шаха на землю, якому належала вся територія Персії і якою реально розпоряджався гігантський бюрократичний апарат, що вдало було охарактеризовано Марксом як азійський спосіб виробництва. Суспільне виробництво в СРСР власне і було однією з моди­фікацій азійського способу виробництва. Суспільна власність як така, так би мовити, в чистому вигляді є фікція і ніде не ре­алізується2.

2 Тому-то рішення сіракузького тирана виглядає глибоко символічним і єдино вірним. Саме в такий спосіб він удало розтлумачив великому філо­софу сутнісну різницю між приватною власністю як цінністю і суспіль

Та найбільшою цінністю відкритої таласократичної культури є вільна людина, окремішна людина, індивідуальність і особистість, бо єдино вона і тільки вона усвідомлює й інтеріюризує схеми своїх же власних успішних дій. Отже і творцем і носієм цінностей у решті решт є людина, і вся система цінностей відкритої культури фор­мується навколо неї і для неї.

Тепер про головні ознаки цінностей таласократичної культури: це рухливість і раціональний характер їх, можливість несистемного об'єднання (тобто такого, що, наприклад, базується на раціонально-прагматичних засадах, чи знову ж таки на основі успішності певної практики). Притаманна таласократичній культурі система ціннос­тей за природою своєю не може бути чимось завершеним і окос­тенілим. Навпаки, вона весь час перебуває в поточних змінах: якась із цінностей може втратити свою значущість і тоді вона витісняється іншою, новою цінністю і т.д. Але при цьому вся сукупність цінностей ніяк не страждає від таких часткових і неперервних змін, а тільки удосконалюється, стає більш гнучкою й змістовною.

Таким чином, таласократична культура є принципово відкри­тою й здатною до безперервних змін.

 

Телурократична культура

Телурократична культура відрізняється за своїм характером і типом ментальності. Вона пов'язана з фіксованим панівним і незмінним простором, стійкістю його якісних характеристик і орієнтацій. Для телурократичної культури є характерними: осілість, консерватизм, закостенілість юридичних норм, консерва­тизм релігії й інших форм суспільної свідомості, наявність могут­нього впливу ідеології (як правило месіанської), репресивний ха­рактер колективістської етики, стійка ієрархічність соціальної ор­ганізації (як офіційної, так і неофіційної); на всіх рівнях суспільної свідомості спостерігається загальне тяжіння до величі й винятко­вості, пасіонарність.

Цивілізації цього типу, куди належали царська Росія (а потім СРСР), Персія, а тепер Іран і т.п., вважаються «нерухомою платформою», «землею серцевини», «географічною віссю історії», яка зберігає постійність і нерухомість в історичному часі.

Цікаво, що для російських дослідників визнання телурократичної при­роди російської культури є само собою зрозумілим. Так в доповіді В.О.Бажанова з Казані, яку було присвячено порівняльному аналізу раціональності в російській культурі і раціональності Заходу, виголо­шеній на 23-му Вігенштейнівському симпозіумі, що відбувся у серпні 2000 року в Австрії, читаємо: «Власть рассматривается русскими как только теллурическая сила, которая решает судьбу наций» (Rationality and Irrationality. Papers. 23rd International Wittgehstein Symposium. Kirch-berg am Wechel.2000, vol. VIII(l), p.61).

Земля, на якій народилась телурократична культура, безумов­но, зберігає у часі свою сталість і нерухомість. Але це не завжди можна сказати про народ, що створив цю культуру.

Так, культура Іудеї часів царя Давида, що формувалася в нагір'ї навколо Єрусалима, безумовно, належала до телурократичного типу, звідси месіанство й пасіонарність світових релігій, що беруть початок у цій культурі. Але ж поруч на вузькій береговій смузі, що протягнулася уздовж Середземного моря — так званій Хана-анській долині — були зовсім інші умови: це був шлях інтенсивної торгівлі й обміну культурними цінностями. Місцеве населення по­повнювалось новими й новими поколіннями. Тут формується типово таласократична культура.

Унаслідок біблейського «ісходу» давні іудеї втратили і державу, і землю. А вже сучасний Ізраїль відтворено як раз у межах Ханаанської долини. Сьогодні в цій державі своєрідно переплелися, бе­зумовно, теократичні ознаки верховної влади з явною практикою світського життя за нормами й стандартами західної таласократич-ної демократії.