Анатомія соціальної взаємодії

 

Соціологи використовують безліч понять для того, щоб проаналізувати доволі буденне явище у житті людини - соціальну взаємодію.

Її передумовою є залежність індивідів у задоволенні своїх потреб, в реалізації життєвих цілей та настанов. Цей первинний елемент взаємодії можна сформулювати так: один суб'єкт (індивід, група, спільнота, організація) залежить від іншого в тих випадках, коли конкретні предмети, цінності, умови, яких він потребує, знаходяться у розпорядженні іншого суб'єкта. Йдеться як про матеріальні цінності, так і про цінності нематеріального характеру (бажання бути визнаним, отримати схвалення, підтримку і п. т.).

Залежність може бути елементарною, прямою: від своїх батьків, колег, друзів; вона може бути і складною, опосередкованою - залежність нашого індивідуального життя від рівня розвитку суспільства, ефективності політичної організації.

Соціальне життя виникає, відтворюється та розвивається саме через існування залежності між суб'єктами, що і створює передумови їх соціальної взаємодії. Наприклад: в різних кінцях країни працюють два заводи. Один з них випускає продукцію, яка не може знайти свого споживача і, природно, це завдає йому певних збитків. Іншому заводу дуже потрібна ця продукція для випуску своїх виробів, але він не може знайти постачальника. Залежність цих двох заводів є очевидною. Але поки між ними не налагоджено зв'язок, ця залежність виступає тільки як передумова взаємодії.

Залежність переростає у соціальний зв’язок, якщо вона реалізується через соціальну дію як дію, яка свідомо здійснюється з орієнтацією на інших, з очікуванням відповідної дії партнера. Соціальний зв’язок має вже доволі складну структуру, основними елементами якої соціологи називають суб’єкти зв’язку (ними можуть бути індивіди, групи людей, організації, інституцій), предмет зв’язку (з приводу чого здійснюється зв’язок), саму соціальну дію.

Поняття "соціальна дія" є центральним у соціології, це найпростіша одиниця, елемент будь-якого типу соціальної взаємодії, чи соціальної діяльності.

Вперше поняття було введено М. Вебером. Він взагалі визначав соціологію як науку, яка намагається інтерпретувати зміст дії. Соціальною дією М. Вебер називав дію людини (незалежно від того, який характер вона має - зовнішній чи внутрішній), яка за змістом співвідноситься з дією інших людей або орієнтується на неї.

 

За М. Вебером соціальна дія характеризується як така, що:

1. має бути раціональною, усвідомленою;

2. орієнтується на діїінших людей.

 

Ці інші люди можуть бути знайомими, чи не знайомими, колегами по роботі, це можуть бути окремі індивіди, або соціальні групи. Виходячи з такого розуміння соціальної дії, не можна називати соціальними дії або вчинки людей, що пов'язані з орієнтацією на несоціальні, матеріальні об'єкти. Виготовлення знарядь праці, рибальство, полювання - самі по собі ці дії не є соціальними, якщо вони не співвідносяться з поведінкою інших людей. Самогубство не можна вважати соціальною дією, якщо його наслідки не впливають на поведінку знайомих або родичів самогубця. М.Вебер наводить приклад: випадкове зіткнення двох велосипедистів може бути не більше ніж дорожньою пригодою, подібною до природного явища, але спроба упередити зіткнення, сварка або бійка, що виникають внаслідок такого зіткнення, спроби мирного врегулювання конфлікту - це вже соціальна дія.

Сама соціальна дія може бути, на думку соціолога Ю. Хабермаса, чотирьох ідеальних типів в залежності від рівня орієнтації суб’єкта на іншу людину (відповідно до кожного типу соціальної дії змінюється розуміння її раціональності).

1) Стратегічна дія, яка керується егоїстичними цілями при досягненні яких береться до уваги вплив поведінки хоч би одного індивіда. Вона є раціональною в тій мірі, в якій суб’єкт дії обирає найбільш ефективний засіб для того, щоб отримати бажане. Іншого суб’єкт стратегічної дії розглядає як засіб досягнення мети або як перешкоду на шляху її досягнення.

2) Нормативна дія - соціальна дія, метою учасників якої є досягнення взаємовигідних очікувань, що здійснюється за рахунок підкорення своєї поведінки загальновизнаним цінностям і нормам. Егоїстичні цілі переборюються соціальними обов'язками або канонами. Учасники нормативної дії повинні розраховувати об’єктивні наслідки особистісних дій в плані їх відповідності нормативним установкам. Нормативна дія раціональна настільки, наскільки вона відповідає стандартам поведінки.

3) Драматургічна дія, мета якої "презентувати самого себе" або створити свій публічний імідж. Виокремлення даного типу служить демонстрації того, що навіть найпростіша соціальна дія завжди забарвлена індивідуальністю суб’єкта. Від стратегічної дії драматургічна дія відрізняється лише цільовою спрямованістю. Раціональність цих дій однакова за формою, але різна за критерієм оцінювання, Ефективність стратегічної дії оцінюється кількістю витрат, а ефективність драматургічної - її "щирістю", ступенем довіри до неї.

4) Комунікативна дія. Мета даної дії - вільна угода учасників для досягнення спільних результатів у визначенні ситуації. Відносини учасників попередніх типів можуть включати в себе координацію їх зусиль, однак сама координація не є їх чітко вираженою метою. Особа, що діє стратегічно, може примусити інших сприяти досягненню їх мети, використовуючи силу, владу, гроші, інші ресурси. Нормативна і драматургічна дії відрізняються від стратегічної тим, що передбачають наявність певної мовчазної угоди відносно взаємних очікувань. Комунікативна ж дія включає в себе зусилля, спрямоване на досягнення взаєморозуміння відносно всіх критеріїв раціональності.

Всі елементи соціального зв’язку є тісно пов’язаними одне з жодним. Зміна параметрів будь-якого з елементів веде до зміни форми соціального зв’язку.

Волею обставин щодень ми вступаємо у безліч короткочасних зв'язків, які носять назву соціальних контактів: у випадкового перехожого питаємо, як вийти на вул. Декарта, купуємо в кіоску газету, вступаємо в контакт з контролером з приводу того, що не заплатили за проїзд у трамваї. Ці контакти можуть бути разовими або регулярними. Кожен з нас може виступати в такому контакті як просто індивід, як представник певної групи або установи. Основною функцією соціальних контактів є відбір тих партнерів, з якими індивід вступає пізніше у складну соціальну взаємодію.

Соціологи розрізняють контакти просторові, зацікавленості та обміну.

Просторові - контакти присутності (реальної або уявної), функція яких полягає встановленні, фіксації присутності інших людей, виявленні того, де вони знаходяться, скільки їх. У транспорті, на роботі, на стадіоні індивід постійно відчуває існування інших, що знаходить свій вираз у зміні поведінки. У психологічних дослідженнях використовують термін “публічний ефект”, сутність якого полягає в тому, що характеристики індивідуальної діяльності та поведінки змінюються під впливом пасивної присутності інших людей.

Контакти зацікавленості - це контакти, сутність яких полягає у виборі соціального об'єкту, якому властиві певні цінності або риси, що відповідають потребам даного індивіда. Вступаючи у просторовий контакт, кожен звертає увагу на того (або тих) індивіда, який викликає певні позитивні або негативні емоції через відповідність нашим інтересам. Ця людина може зацікавити нас своєю зовнішністю, тим, що має цікаву для нас інформацію, є надзвичайно сильною або розумною. У контактах зацікавленості знаходять свій вираз унікальні індивідуальні риси особистості, а також особливості тих соціальних груп, організацій та інститутцій, до яких ця особистість належить. Гарна дівчина привертає до себе увагу молодого хлопця, але може виявитися зовсім нецікавою з точки зору підприємця, заклопотаного, в основному, грошовими проблемами, або з точки зору тренера, який шукає спортивні таланти.

Контакт обміну - специфічний вид соціальних взаємозв'язків, де індивіди обмінюються цінностями, не маючи наміру змінити поведінку інших людей. Це означає, що увага індивідів зосереджена на самому предметі, а не на індивіді, який вступає в обмін. Польський соціолог Я. Щепанський наводить приклад контакту обміну, пов'язаного з купівлею газети. Спочатку у індивіда виникає на підставі певної потреби просторове бачення кіоску, після - конкретний інтерес, пов'язаний з газетою та продавцем, потім - він здійснює обмін газети на гроші. Контакт розвивається на ґрунті потреби у придбанні газети. Саме цей предмет є центральним при появі інтересу та наступного контакту обміну. Контакти обміну, що повторюються, можуть привести до виникнення більш складних типів соціальних взаємозв'язків, які зосереджуються не на самому обміні, а на людині, що включена в цей обмін (виникають, наприклад, дружні стосунки з кіоскером, продавцем газет).

Отже, соціальні контакти - це перший крок у встановленні соціальної взаємодії. Дослідження кількості та спрямованості соціальних контактів дозволяє виявити структуру соціальної взаємодії та характер соціальних відносин.

В той момент, коли дії одного суб'єкта починають впливати на дії або ідеї іншого в будь-який спосіб, можна говорити про процес соціальної взаємодії. Соціальна дія як спроба одного індивіда змінити поведінку індивіда або групи майже ніколи не зустрічаються у відокремленому вигляді. Коли один суб'єкт хоче переконати іншого у своїй правоті, він, як правило, не розраховує, що цей інший буде вести себе пасивно. Цей інший може висувати свої аргументи в суперечці, погоджуватись або не погоджуватися, тобто теж соціально діяти. В результаті цих дій у відповідь змінюється сам спосіб переконання, його зміст. В кінцевому рахунку бесіда може привести до того, що людина змушена буде припинити свій вплив на поведінку іншого індивіда. Очевидно, що соціально діючи, кожен індивід підпадає під дії інших. Відбувається обмін діями, або соціальна взаємодія.

Соціальна взаємодія - це система взаємних соціальних дій, пов'язаних циклічною причинною залежністю, в умовах якої дії одного суб'єкта є одночасно причиною та наслідком у відповідь на дії інших суб'єктів. Це означає, що соціальні дії є ланками у нерозривному ланцюгу, який має назву взаємодії.

Велику роль у здійсненні взаємодій відіграє система взаємних очікувань індивідів та груп стосовно один одного. Зустрічаючись з незнайомою людиною ми завжди уявляємо собі, що вона буде себе вести відповідно до норм, прийнятих в групі або суспільстві загалом: партнер по взаємодії повинен прийти вчасно, дотримуватись ритуалу знайомства, бути ввічливим і т.п.

Яскравим прикладом взаємодії є навчальний процес. Кожен викладач, що готується до занять відбирає матеріал, методичний апарат з врахуванням інтересів студентів. Він прогнозує їх реакцію: чи викликають в них інтерес певні питання, приклади. В ході заняття студенти сприймають матеріал в залежності від того, наскільки вони вважають цей предмет важливим для себе, наскільки логічно він подається, чи переконливо доводяться певні положення теми. Одним студентам це цікаво, вони із захопленням працюють, іншим не цікаво, і вони не вважають за потрібне це приховувати. Готуючись до нової зустрічі із студентами, викладач коректує свою програму дій із врахуванням результатів попереднього заняття, поглиблює одні розділи, інші спрощує. Основним елементом, характерною рисою такої соціальної взаємодії є глибока та тісна координація системи дій партнерів у питаннях, заради яких встановлено зв'язок - заради навчання, в даному випадку.

З приводу всіх об'єктів, які є значимими для задоволення її потреб, людина входить в глибоку координовану взаємодію з іншими, із суспільством в цілому.

Соціологи розглядають різні типи соціальної взаємодії. Якщо за основу типологізації соціальної взаємодії брати те, що ми у взаємодії задовільняємо власні потреби і так само потребує їх задоволення інша людина, то умовно можна виділити адаптацію, співробітництво, суперництво та протиборство.

Адаптація – це соціальна взаємодія, в якій відбувається одностороння переорієнтація діяльності, як правило, однієї сторони до моделей іншої. Так може бути, коли людина попадає у взаємодію з партнером, з яким не можна домовитися, можна тільки адаптуватися до його вимог. Це ситуація нерівних соціальних потенціалів: емігранти в чужій країні, випускник на виробництві, селяни в місті. По іншу сторону такої асиметричної взаємодії стоїть партнер, що примушує нас зробити щосьчерез використання соціального тиску або сили. На перший погляд примус - це односторонній вплив, але кожен акт примусу в кінцевому рахунку визначається очікуваною реакцією. А тому примус - це взаємодія між тим, хто примушує, і тим, хто відчуває на собі цей примус. Відносини між рабом і рабовласником, наглядачем у в’язниці та в’язнем - це взаємодія, хоча і дуже асиметрична. Примус здійснюється за допомогою фізичної сили (озброєний злочинець або поліцейський), за допомогою авторитету (батько, що змушує сина лягти спати вчасно), соціальних санкцій таких як висміювання, звинувачення, позбавлення любові, поваги, невизнання і т.п.

Співробітництво (кооперація) – соціальна взаємодія, в якій відбувається узгодження діяльності. Кооперація виникає найчастіше тоді, коли діючи разом з іншими можна досягти поставленої мети більш ефективно, ніж діючи самому. У спортивних командах, наприклад, кінцевий результат гри (перемога) залежить, як правило, не від зусиль одного футболіста, волейболіста, баскетболіста, тут потрібні зусилля всієї команди. Загроза стихійного лиха (землетрус, пожежа) теж потребує координації зусиль багатьох людей. Отже, кооперація як форма взаємодії найчастіше виникає, коли індивіди оцінюючи ситуацію та свої власні шанси на перемогу або виживання роблять висновок, що спільні зусилля будуть ефективнішими. Обмін представляє більш формалізований тип кооперації, де індивіди обмінюються цінними предметами або почуттями. Обмін більше характерний для економічної діяльності, але в якійсь мірі характеризує і дружні стосунки. Соціальний обмін, як правило, включає такі невідчутні на дотик речі як повага, довіра, допомога. Члени однієї родини допомагають одне одному, знаючи заздалегідь, що в будь-який момент при потребі їм теж можуть допомогти. Обмін створює та посилює соціальні зв’язки між індивідами та групами. Торгівля, наприклад, посилює соціальні контакти та зв’язки між сусідніми державами. Наше щоденне спілкування відображає той факт, що люди обов’язково оцінюють таку форму взаємодії з іншими хоча би з допомогою наступних фраз: "Вони нічого не можуть мені запропонувати", "Вони багато зробили для мене", "Я відчуваю себе боржником".

Суперництво(конкуренція, змагання) – соціальна взаємодія, в якій індивіди чи групи намагаються випередити інших індивідів та інші групи у досягненні мети. Класичний приклад змагань - це спорт, де правила гри добре відомі, чітко сформульовані, за їх виконанням слідкують неупереджені.судді, які приймають остаточне рішення, кожен знає, що означає перемога або програш.

Протиборство – соціальна взаємодія, в якій індивіди чи групи намагаються реалізувати власні цілі (задовільнити потреби, реалізувати інтереси) шляхом усунення, знищення інших індивідів. Це ще один тип соціальної взаємодії, що включає пряму боротьбу між індивідами або групами за ресурси або цілі, що цінуються і однією, і другою сторонами. Тут не існує угоди про засоби, що можна застосовувати для досягнення кінцевої мети.

Взаємодія може тривати досить довго і стати стійкою, багаторазовою та постійною. В ході багаторазових взаємодій взаємні очікування індивідів набувають вигляду стійкого соціального характеру, які надають взаємодії достатньо впорядкованої та передбачуваної форми. Такі впорядковані та стійкі соціальні взаємодії носять назву соціальних відносин.

Отже, суб'єкти соціального життя (індивіди або соціальні групи) можуть діяти стосовно один одного: вступати в соціальну взаємодію, або встановлювати соціальні відносини.

 

 

Зміст соціальної взаємодії

 

Соціологи розглядають процес соціальної взаємодії у двох ракурсах: а) як соціальний обмін; б) як символічну комунікацію (спілкування).

Більшість соціальних взаємодій в нашому житті можна розглядати як процес соціального обміну. Він має місце, коли суб'єкти дають і отримують цінності на засадах взаємності. Суб'єкти вступають в процес як автономні одиниці, кожна з яких переслідує власні цілі, але через певний час вони стають взаємопов'язаними партнерами, кожен з яких у цій взаємодії відіграє свою специфічну роль.

Щоб зрозуміти процес соціального обміну потрібно зробити декілька припущень стосовно суб'єктів та дій:

1. суб'єкти прагнуть взаємодіяти з тим, хто може задовольнити чи сприяти реалізації їх потреб;

2. всі можливі дії мають певну вартість для суб'єкта: це і ресурси, і зусилля, і час;

3. загалом суб'єкти намагаються дотримуватися балансу витрат та винагород, які вони отримують взамін своїх дій;

4. суб'єкти можливо припинять взаємодію, якщо витрати будуть суттєво перевищувати винагороду.

Ці припущення не можна застосовувати до всіх суб'єктів у всіх випадках, особливо, коли йдеться про любов, ненависть, лояльність та інші нематеріальні речі.

Базовим стартовим механізмом для більшості соціальних обмінів буде самозацікавленість взаємодіяти з метою отримання подальших винагород у майбутньому.

В умовах соціального обміну діють наступні принципи:

• 1) принцип винагороди - всі дії людини підпорядковані основному правилу: чим частіше вони винагороджуються, тим частіше індивід намагається діяти тим же способом;

• 2) принцип повторення - описує відносини між стимулом успішної дії та її повторенням. Якщо якийсь стимул (або їх сукупність) приводить до дії, що виявляється успішною, то в разі повторення цього стимулу або подібного йому, особистість буде намагатися його повторити;

• 3) принцип цінності - чим більш цінним є для особистості досягнення певного результату, тим більше він буде намагатися діяти, щоб його досягнути;

• 4) принцип агресії - якщо людина не отримує винагороди, на яку вона розраховувала, або отримує покарання, на яке не розраховувала, то вона намагається продемонструвати агресивну поведінку.

Принципи соціального обміну непогано описують те, що відбувається у випадку симетричної взаємодії. Але відсутність симетрії у соціальній взаємодії не означає автоматично кінець соціального обміну, оскільки суб'єкти відчувають відповідальність, лояльність стосовно один одного, вони можуть бути емоційно прив'язані один до одного, однак, означає, що невигідні взаємини - це стосується і дружби, і ділових стосунків, - загалом можуть розладнатися.

Соціальна взаємодія як обмін включає відкриті трансакції послугами, речами та іншими винагородами між суб'єктами. Символічна взаємодія має місце, коли суб'єкти спілкуються з допомогою спільних ідей та значень. Фактично всі соціальні взаємодії є до певної міри символічними.

Людина майже завжди приписує значення своїм діям та діям інших. Для неї важливо, щоб всі її дії сприймалися адекватно партнерами по взаємодії. Коли ми допомагаємо другу, важливо, щоб він наші дії сприйняв саме як допомогу, а не як виявлення ворожості, щоб не виникло непорозуміння. Так само для нас важливо правильно зрозуміти інших людей. Коли начальник говорить, що ваша робота сьогодні виконана на “відмінно”, ви повинні бути впевненим, що це зауваження було зроблено без саркастичного підтексту.

У символічному підтексті взаємодія між людьми розглядається як безперервний діалог, коли вони спостерігають, усвідомлюють наміри одне одного та реагують на них. Те, що люди навчаються однаково інтерпретувати значення символів, полегшує спілкування. Надаючи одним і тим же предметам ті ж символічні значення, ми отримуємо можливість спілкуватися. Коли в дім приходять гості, ми пропонуємо їм сісти, маючи на увазі, що вони сядуть на стілець або канапу. Коли ж вони сядуть на телевізор, комунікація буде невдалою: нашу пропозицію зрозуміли неправильно. Це до речі, одна з проблем, які часто виникають при спілкуванні людей, які належать до різних культур: викривлене розуміння або і повне нерозуміння одних і тих же символів, яким вони надають різного змісту, що перешкоджає налагодженню ефективної комунікації між учасниками діалогу.

У соціальній взаємодії ми нечасто реагуємо безпосередньо на те, що чуємо від інших, або бачимо. Як правило, ми реагуємо на інтерпретацію, яку надаємо цим діям. Саму ж дію можна інтерпретувати по-різному.

Сприйняття (визначення) дії буде залежати не стільки від дії самої по собі, скільки від того, яке місце ми будемо займати у ситуації і як буде змінюватись сама ситуація.

Значна частина символічної комунікації є звичайно вербальною, але люди можуть спілкуватися і за допомогою виразу обличчя, жестів, візуальної поведінки з використанням простору, часу, особливостей мовлення (наприклад, темпу мовлення).

Мова - найголовніший засіб соціальної взаємодії, вона дозволяє спілкуватися як на відстані, так і у безпосередньому контакті.

Невербальна комунікація з використанням візуальних чи інших символів доповнює мову. Невербальна поведінка виявляє почуття, що лежать в основі того, про що ведеться. Тональність голосу, темп мовлення, вираз обличчя, жести видають емоції. Відповідаючи на запитання викладача, деякі студенти можуть куйовдити волосся - жест, який може не мати ніякого відношення до того, про що говорить студент, але видавати його хвилювання або самовпевненість. Певні жести (наприклад, вкладання рук хрест-навхрест) психологи тлумачать як бажання індивіда захистити себе від нападу, тоді як вербальне повідомлення може свідчити про довіру та відкритість.

Простір теж може бути використаний для позначення соціальної дистанції. Ми підходимо близько та торкаємося тих людей, яких любимо і до яких ставимось із приязню, і намагаємося триматися подалі від людей, які нам не подобаються. "Неприродна" соціальна близькість, що має місце, коли незнайомі люди спресовані в автобусі або у ліфті, супроводжується певними стратегіями уникнення. Навіть якщо тіла знаходяться у суцільному контакті (у переповненому автобусі), люди уникають встановлювати зоровий контакт, вони дуже рідко розмовляють, і взагалі поводяться так, немов би інших немає поряд. В такий спосіб люди нейтралізують "неприродну" близькість з незнайомими людьми.

Час забезпечує інший код взаємодії. Впливовіші люди примушують менш впливових чекати. І, навпаки, будь-який чиновник зробить все, що від нього залежить, щоб начальник високого рангу не чекав у приймальні. Кількість часу, яку ми проводимо з тією або іншою людиною, виступає безпомилковим індикатором її значущості для нас. Це може бути проблемою у шлюбних стосунках, якщо у чоловіка і дружини існують різні уявлення про те, скільки часу вони повинні проводити разом. Якість часу теж має значення. Якщо ви свідомо знаходите собі роботу саме в той час, коли контактуєте з певною людиною, це свідчить про негативне ставлення до неї.

Полюси соціальної взаємодії

 

Як на мікро-, так і на макрорівні соціологи розглядають два полюси соціальної взаємодії: солідарність та конфлікт.

Будь-яке суспільство, спільнота є соціально згуртованими, але рівень та сила цієї згуртованості можуть бути різними. Деякі соціальні організації можуть існувати з мінімальним ступенем згуртованості (в'язниця, наприклад, що як організація у великій мірі залежить від примусового контролю, а не від рівня солідарності її членів). Коли посилюється згуртованість спільноти, вона стає внутрішньо сильною та функціонально ефективною.

В залежності від характеру соціальних зв'язків у соціальній взаємодії розрізняють різні рівні згуртованості соціальних спільнот.

• Найменш розвинуті соціальні зв'язки у спільнотах, які можна назвати типологічними (термін соціолога Г. Г. Ділігентського). Їх спільність - так наприклад, у групі селян - знаходить свій вираз головним чином у типологічній подібності соціальних, соціально-психологічних та культурних рис людей, що входять до неї.

• Більш високим рівнем згуртованості є ідентифікаційні зв'язки спільноти або групи. Такі спільноти (групи) характеризуються груповою самосвідомістю: вони ідентифікують себе як спільності соціального, національно-державного або регіонального масштабу. У людей, які входять до таких груп є певні уявлення про загальні та спільні інтереси, потреби. Однак, вони не володіють механізмами та процедурами систематизації цих потреб та інтересів, їх "переводу" на мову цільових програм та концепцій, формування у межах своєї спільноти груп, спроможних діяти на захист власних інтересів.

• Вищий рівень згуртованості соціальних зв'язків - це ті, яким властиві риси солідарності. Солідарність виявляється у тому, що більшість, або в усякому випадку, значна частина групи, виявляє спроможність об'єднатися на загальній спільній платформі та сформувати власні інституцій, організації. Такий рівень згуртованості в багатьох суспільствах властивий різним верствам підприємців, певним етнонаціональним групам. В сучасний Україні до цього рівня найближче підійшла основна частина державної бюрократії. Її платформою, правда, ніде повністю та відкрито не сформульованою, є захист своїх владних прерогатив; їй не треба створювати якихось особливих групових організацій, оскільки вона сама організована державним апаратом.

Отже, соціальна солідарність існує тоді, коли члени спільноти настільки пов'язані одне з одним, що вона діє як єдине ціле. Соціальна солідарність досягається двома шляхами. Вони означалися Е. Дюркгеймом як механічна та органічна. Сучасні соціологи називають їх нормативною та функціональною солідарністю.

Нормативна солідарність базується на спільних культурних цінностях. Існують базові цінності, які поділяються членами спільноти як результат спільної культурної спадщини. Ці цінності використовуються у специфічних соціальних ситуаціях у формі моральних норм, що спрямовують соціальні дії. В міру того, як люди створюють різноманітні організації для досягнення колективних цілей, ці норми вбудовуються у вже існуючі системи норм та функціонують у відповідності з ними. Цей процес вбудовування норм та цінностей в організаційні одиниці іноді називають "інституалізацією". Спільноти, суспільство в цілому, в свою чергу, формують з індивідів через соціалізацію та рольове навчання соціальних акторів, що інтерналізують сформовані цінності та норми і реалізують їх через свої дії.

Отже, спільнота досягає нормативної солідарності в тому випадку, коли моральні норми, що базуються на спільних цінностях (засвоєних і привласнених) втілюються у свідомості всіх її частин та членів.

Функціональна солідарність фокусується на соціальних відносинах. Цей процес починається, коли члени або частини спільноти спеціалізуються у своїй діяльності на виконанні певних, визначених функцій. Спеціалізація, розподіл праці ведуть до взаємозалежності, що в свою чергу пов'язує членів спільноти через чисельні обміни, формуючи мережу функціональних відносин. Щоб захистити та посилити ці відносини члени такої спільноти повинні створити правила діяльності та встановити адміністративні процедури для координації та регулювання обміну.

Отже, спільнота досягає функціональної солідарності тоді, коли в ній встановлюються комплексні відносини обміну між її частинами та членами.

Нормативна солідарність є ефективною у відносно малих гомогенних, примітивно організованих суспільствах. В таких суспільствах і спільнотах досить легко виявити, створити та втілити в організаційну діяльність цінності та норми. У великих складних гетерогенних суспільствах набагато складніше підтримувати нормативну солідарність. Як правило, такі суспільства та спільноти намагаються створити сильну нормативну солідарність через численні технології масової комунікації, стандартизовані навчальні курси та систему освіти, молодіжні організації, релігію, дискусійні курси для дорослих, політичні партії. Тим не менше, ефективність таких намагань, як правило, обмежена соціальною диференціацією, що розділяє людей на різноманітні та іноді конфліктуючі групи за ознаками класовості, етнічності, життєвого стилю, інтересів і т.п. Ця диференціація може зашкодити розвитку спільних соціальних цінностей та загальмувати процес формування нормативної солідарності.

Така проблема може взагалі не існувати, якщо різні компоненти суспільства прагнуть діяти у межах спільних політичних, економічних, соціальних правил, незалежно від того, що між ними існують певні розбіжності. Інакше кажучи, консенсус з приводу норм у суспільстві не обов'язковий, якщо люди мають бажання "грати за правилами" організованого соціального життя відповідно до спільних процедурних норм. Це - сутність політичної демократії, що базується на прийнятності електоральних процедур та визнанні можливості існування різних думок. Натомість, якщо багато людей відмовляються визнати законність таких процедур, нормативна солідарність руйнується.

Функціональна солідарність є вигідною та корисною для великого гетерогенного суспільства із складною системою управління та розгалуженою системою розподілу праці. Тим не менше, досягнення функціональної солідарності теж вимагає мережі комплексних відносин обміну, ефективних правил діяльності і, понад усе, координації та регуляції для вирішення управлінських проблем, упередження експлуатації слабших акторів сильнішими.

Ще одним, типом соціальної взаємодії є конфлікт. Конфлікти мало хто схвалює, але майже всі в них беруть участь. Якщо у конкурентних процесах суперники просто намагаються випередити один одного, бути кращими, то за умов конфліктної взаємодії вони намагаються нав'язати свою волю, змінити поведінку або взагалі знищити свого суперника. Окреме вбивство або ціла битва, загроза, звертання до закону для впливу на супротивника, створення коаліцій для об'єднання зусиль у боротьбі - це всього лише вияви соціальних конфліктів.

В деяких екстремальних виявах соціальних конфліктів їх результатом є повне знищення суперника (наприклад, римляни знищили Карфаген, американські переселенці практично повністю перебили деякі племена індіанців, що ворогували з ними). У конфліктах з менш екстремальною формою основна мета ворогуючих сторін полягає в усуненні супротивників від ефективної конкуренції шляхом обмеження їх ресурсів, свободи маневру, зниження їх статусу або престижу. Наприклад, конфлікт керівника з підлеглими в разі перемоги останніх може привести до пониження керівника у посаді, обмеження його прав стосовно підлеглих, падіння престижу і, нарешті, до звільнення з роботи.

Конфлікт обов'язково включає двох або більше суб'єктів-учасників (індивіди або певні організаційні одиниці), які мають одну спільну мету (потребу), що є обмеженою або недостатньою для задоволення їх мети (потреби) одночасно. Двоє людей, що прагнуть задовольнити спрагу біля джерела, швидше за все не будуть конфліктувати, оскільки води вистачить для них обох. А от коли двоє фермерів мають бажання використати це джерело для іригації своєї землі, їм доведеться вступити у конфлікт, оскільки води з джерела буде недостатньо для зрошення двох ділянок. Або в ситуації, коли одна людина хоче випити води з джерела, а інша хоче вкинути туди якийсь бруд, їх цілі є несумісними, а тому очевидно вони конфліктуватимуть. Коли суб'єкти протистоять один одному у соціальному конфлікті, кожен з них намагається використати певну соціальну владу проти свого опонента у спробах вплинути на ситуацію або контролювати її.

Отже, соціальний конфлікт має місце тоді, коли двоє або більше суб'єктів протистоять одне одному у соціальній взаємодії, використовуючи соціальну владу у спробах заволодіти обмеженою ціллю, або контролювати ситуацію з несумісними цілями.

Соціологи, як правило, класифікують соціальні конфлікти по чотирьох парах контрастних типів. Кожна з цих пар - фундаментальна характеристика конфлікту.

Прихований або відкритий конфлікт. Прихований конфлікт існує тоді, коли суб'єкти, що мають суперечливі інтереси або цілі, не взаємодіють з приводу цих інтересів. Хазяїн підприємства має бажання утримувати заробітну плату своїх працівників на низькому рівні, щоб підвищити за рахунок цього свої прибутки, тоді як працівники воліли б підвищити свою заробітну плату. До тих пір, поки ці несумісні інтереси не сформульовані, конфлікт залишається прихованим. Приховані (латентні) конфлікти створюють соціальну напруженість, яка може зовсім легко перетворитися на відкритий конфлікт, тобто на форму взаємодії з використанням влади.

Вербальний конфлікт або конфлікт дій. Вербальний конфлікт включає тільки обмін словами у спробах переконати, дискредитувати, залякати іншого. Багато соціальних конфліктів ведеться саме в такій манері (політичні кампанії, наукові дебати і т.п.). Цей тип конфліктів є, як правило, привабливішим для учасників, оскільки він реально не торкається обмежених ресурсів. Конфлікт дії передбачає дію, яка може бути фізичною, економічною, соціальною за природою. Коли конфлікт включає подібні види діяльності, він найчастіше стає доволі дорогим задоволенням для всіх учасників.

Прагматичний або ідеологічний конфлікт. Прагматичний конфлікт включає специфічні цілі - об'єкти такі як можливість виграти в суперечці, набрати бали в спортивній грі, отримати вищу зарплату. Такий конфлікт, як правило, обмежений за масштабами, і в принципі, піддається вирішенню. Ідеологічний конфлікт суттєво відрізняється від прагматичного, оскільки стосується фундаментальних цінностей та вірувань, які глибоко вкорінені в культурі. Учасники не претендують на специфічні об'єкти, а скоріше бажають встановити своє верховенство, або повністю знищити своїх опонентів. Оскільки такий конфлікт може бути дуже широким за обсягом, його не так просто вирішити.

Регульований та нерегульований конфлікт. Регульований конфлікт ведеться відповідно до моральних норм або правил, які приймаються всіма учасниками. Приклади таких конфліктів: ігри, вибори. Існує ціла сукупність процедур, які спрямовують процес розвитку та вирішення регульованого конфлікту. Нерегульований конфлікт не визнає норм і правил. Це характерний момент у розвитку таких конфліктів як політичний бунт, політична революція. Звичайно наслідки такого конфлікту дуже важко передбачити, ним важко керувати.

Конфлікт не можна ототожнювати з соціальною дезорганізацією, хоча невирішений конфлікт може спровокувати розрив в процесі соціальної організації. Конфлікти, з одного боку, руйнують соціальні структури, ведуть до значних витрат ресурсів, а з другого - є механізмом, що сприяє вирішенню багатьох проблем, згуртовує спільноти та, в кінцевому рахунку, є одним із способів досягнення соціальної справедливості.

Серед конфліктологів, тобто людей, що займаються проблемами конфліктів, поширені дві точки зору з приводу того, чи вважати конфлікти корисними для суспільства. Ймовірно, що кожен конфлікт включає як дезінтегративні, руйнівні, так і інтегративні моменти, що визначають його наслідки. Перш за все, конфлікт - це дестабілізуючий фактор соціальної системи, він може зруйнувати соціальну спільноту: страйк може зашкодити діяльності підприємства або організації, сімейний конфлікт заважає об’єднанню сім’ї та порушує взаєморозуміння; збройний конфлікт між державами може привести до знищення багатьох людей.

Навіть якщо за допомогою конфлікту досягається стан нової рівноваги в суспільстві, коли формуються нові структури, ціна за це може виявитися занадто високою. Тридця