Л.Д. Климанська , В.Є. Савка

Л.Д. Климанська, В.Є. Савка

Соціологія

Навчально-методичний посібник

для студентів всіх напрямків

 

Львів, 2004

 

Рецензенти:

Піча В.М., доктор соціологічних наук, професор Української академії друкарства.

Мирський Р.Я., доктор філософських наук, професор Національного університету “Львівська політехніка”.

 

У навчально-методичному посібнику, опрацьованому відповідно до навчальної програми курсу “Соціологія”, висвітлюються сутність і зміст базових тем навчального курсу та ключові поняття соціології. Наводиться характеристика основних методів збору, опрацювання, аналізу та використання соціологічної інформації.

Для студентів непрофільних вузів всіх форм навчання, всіх, хто цікавиться актуальними проблемами сучасного соціологічного знання.

 

Розповсюджувати та тиражувати без офіційного дозволу авторів заборонено.

 

ВСТУП

 

За півтори сотні років свого існування соціологія, як самостійна галузь наукового знання, разом із об’єктом, який вона вивчає – суспільством, пройшла складний і суперечливий шлях. Її можливостями захоплювалися, вважаючи за ідеальний засіб для вирішення всіх суспільних проблем, і зневажали, називаючи “наукоподібною повією”, або просто забороняли, як це було у Радянському Союзі. Сама по собі соціологія, як і будь-яка інша система знань, не може бути ні доброю ні поганою – вона є лише інструментом в руках людей, які використовують її для досягнення своїх цілей.

Створюючи цей посібник ми брали до уваги те, що студенти є громадянами держави, яка обрала демократичний шлях розвитку, а отже повинні знати як функціонує суспільство, в якому вони живуть, для того щоб будувати свої взаємини з ним на раціональній основі, приймати свідомі та виважені рішення, наприклад віддаючи свій голос на виборах за певного кандидата, або партію, бути здатними протистояти маніпуляціям з суспільною свідомістю, що грунтуються, в тому числі, на доброму знанні функціонування суспільства, громадської думки, які вивчаються соціологією. Ми зважали і на те, що навіть ті, хто хоче дистанціюватися від політичних і суспільних проблем, живуть в таких соціальних системах як сім’я, коло товаришів і колег по навчанні, роботі, а отже не можуть обійтися без знань, які дає соціологія при виборі моделі взаємин з близькими та друзями, співробітниками, сусідами і просто незнайомими людьми. Влаштування на роботу і уяснення сутності рекламних кампаній при купівлі певного товару, спілкування з людьми, які належать до інших культур – це далеко не повний перелік буденних життєвих ситуацій, в яких знання основ соціології принесе Вам цілком реальну користь. Хоча курс соціології є обов’язковим у системі вищої освіти України, на його вивчення відводиться обмаль часу. Як правило, для непрофільних спеціальностей, це лише 36 аудиторних годин. Ситуація ускладнюється ще й браком достатньої кількості науково-методичної літератури належного рівня.

Даний посібник є спробою знайти вихід з такого скрутного становища, сконцентрувавши увагу студентів лише на основних моментах ключових проблем, які вивчає сучасна соціологія. Розуміючи, що завданням вивчення соціології, як не фахової дисципліни, є навчання студентів основам соціологічного мислення, їх формування лише як кваліфікованих споживачів соціологічної інформації, автори свідомо відмовляються від розгляду багатьох проблем, які стоять перед соціологічною наукою і хвилюють наше суспільство.

Ми виходимо з того, що набувши основ теоретичних знань про фундаментальні проблеми соціології, далі їх можна поглибити, звернувшись до наукових робіт, публікацій матеріалів наукових досліджень, а також обговоривши ці питання під керівництвом викладачів на семінарських заняттях.

Автори із вдячністю приймуть Ваші зауваження та пропозиції, спрямовані на вдосконалення посібника.

 

РОЗДІЛ 1

СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО

Хоча мислителі з найдавніших часів задумувалися над сутністю і призначенням суспільства та соціальних спільнот, їх роллю в житті людини, намагалися зрозуміти шляхи становлення та самореалізації особистості в суспільному середовищі, систематизованої наукової форми ці знання набули лише у XIX столітті, відколи і бере свій початок наука про суспільство та людину в ньому — соціологія. Логічним буде починати вивчення цієї науки з визначення предмету, який вона досліджує, її структури та функцій, а також інструментарію та процедур збору і аналізу емпіричної інформації, що лежать в основі об'єктивних наукових знань.

Після вивчення цієї теми Ви зможете осягнути:

§ що є предметом дослідження соціології, якою є її структура і які функції виконує соціологічна наука;

§ в чому полягає специфіка, якими є сильні сторони та обмеження соціологічного підходу до вивчення суспільства;

§ якими методами нагромаджуються об'єктивні емпіричні дані, що становлять фундамент соціологічного знання;

§ які основні методологічні підходи до аналізу суспільних явищ застосовуються в сучасній соціології.

Виклад матеріалу:

1.1 Предмет та методи соціології.

1.2 Структура системи соціологічних знань. Функції соціології.

Висновки

Соціологія сформувалася як наука в кінці XIX - на поч. XX століть. Оскільки об'єкти її пізнання — суспільство, та його структури, в тому числі і особистісні — складні та суперечливі, то це вимагає, з одного боку, тісного співробітництва соціології з іншими суспільними науками, а з другого боку — багатоваріантності методологічних підходів до пізнання суспільства. Соціологія є поліпарадигматичною дисципліною, тобто в ній суперечливо поєднуються різні наукові школи, які базуючись на власних ідеях, методологіях, у різних ракурсах розглядають суспільні феномени.

Як і в інших прикладних науках, в соціології виділяються три її основні складові: теоретична соціологія, галузеві та спеціальні теорії, прикладна, або емпірична соціологія. Соціологічні дослідження мають на меті аналіз виникнення і функціонування реальних соціальних явищ, а отже базуються на об'єктивних емпіричних даних. Основними методами їх збору є аналіз документів, опитування, спостереження, експеримент.

Репрезентативні та вірно інтерпретовані результати прикладних соціологічних досліджень мають безпосередню практичну значимість: вони застосовуються у соціальному плануванні та управлінні. Знання основ соціології необхідне як фахівцям для аналізу ситуації та вибору вірної стратегії дій, так і пересічному громадянину демократичного суспільства, який повинен знати закономірності розвитку соціуму для того щоб орієнтуватися в перебігу суспільних процесів, бути здатним до самостійного вибору та відповідальності за власні поступки.

Ключові поняття:

предмет та об'єкт соціології

соціальна система

теоретична соціологія

галузеві та спеціальні соціологічні теорії

емпірична соціологія

методи збору інформації

види соціологічних досліджень

генеральна та вибіркова сукупність

репрезентативність результатів дослідження

 

\Завдання та питання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте передумови виникнення соціології як науки.

2. Що вивчає соціологія, в чому полягають особливості соціологічного підходу до вивчення суспільства?

3. Якою є структура системи соціологічних знань?

4. Якими методами нагромаджуються емпіричні дані, в чому їх сильні та слабкі сторони?

5. В чому полягає сутність основних соціологічних теорій?

6. Які функції виконує соціологічна наука?

 

Література:

1. Вербець В.В. Методологія та методика соціологічних досліджень. Острог, 2002.

2. Захарченко М.В., Погорілий 0.І. Історія соціології. К., 1993.

3. Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. – К., 1996.

4. Ритцер Дж. Современные социологические теории. Спб., 2002.

5. Ручка А. А., Танчер В. В. Очерки истории социологической мысли. К.,1992.

6. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. За ред. Пічі В.М.-Київ-Львів, 2002.

7. Сурмин Ю.П., Туленков Н.В. Методология и методы социологических исследований. К., 2000.

РОЗДІЛ 2

Висновки

Спільноти і групи формуються в суспільстві в результаті процесів соціальної диференціації та стратифікації. Ці процеси описуються з допомогою номінальних та рангових параметрів соціальної структури суспільства. Знання цих параметрів дає можливість соціологам визначити природу таких базових характеристик суспільства як гетерогенність та соціальна нерівність.

Поняття соціальної стратифікації відображає наявність у певному суспільстві численних соціальних утворень, представники яких різняться між собою нерівним обсягом влади та матеріального багатства, прав і обов'язків, привілеїв і престижу. В такому ієрархічно вибудованому розподілі соціокультурних благ знаходить свій вираз сутність соціального розшарування, з допомогою якого суспільство отримує можливість стимулювати одні види діяльності та взаємодії, толерантно ставитися до інших та боротися з небажаними.

Наукові знання соціальної структури та стратифікації необхідні і політичним, державним діячам для оцінки соціального потенціалу суспільства, управління макросоціальними процесами і бізнесменам при проведенні маркетингових досліджень і пересічним громадянам для орієнтації в соціальному просторі, визначенні оптимальних шляхів життєвої кар”єри.

Ключові поняття:

соціальна спільнота соціальна група

соціальна структура

соціальна диференціація

соціальна нерівність

закрита та відкрита системи соціальної стратифікації

соціальна мобільність

 

Питання для самоконтролю:

1. Що означає категорія “соціальна структура суспільства”?

2. За якими параметрами соціологи виділяють соціальні спільноти?

3. Що таке “соціальна стратифікація”?

4. Охарактеризуйте основні типи соціально-стратифікаційних систем.

5. Визначте причини і вияви соціальної мобільності.

Література:

1. Гидденс Е. Стратификация и социальная структура //Социологические исследования. 1992. №9,11.

2. Давимука С., Колодій А., Кужелюк Ю., Подгорнов В., Черниш Н. Львівщина на порозі XXI століття. Львів. 2001.

3. Кон М.. Хмелько В. та ін. Соціальна структура за умов радикальних змін: порівняльний аналіз Польщі та України//Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1998. №№ 1,2,3.

4. Макеев С.А., Оксамытная С.Н., Швачко Е.В. Социальная идентификация и идентичности.-К.,1996.

5. Предприниматель Украины: эскизы к социальному портрету. Отв. ред. Ворона В.М.,Суименко Е.И. - К., 1995.

6. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. М.,1992.

7. Танчер В.. Кучеренко О. Ідеї елітизму в контексті демократичної трансформації суспільства//Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1998. №3

 

 

РОЗДІЛ 4

Зміст соціальної взаємодії

 

Соціологи розглядають процес соціальної взаємодії у двох ракурсах: а) як соціальний обмін; б) як символічну комунікацію (спілкування).

Більшість соціальних взаємодій в нашому житті можна розглядати як процес соціального обміну. Він має місце, коли суб'єкти дають і отримують цінності на засадах взаємності. Суб'єкти вступають в процес як автономні одиниці, кожна з яких переслідує власні цілі, але через певний час вони стають взаємопов'язаними партнерами, кожен з яких у цій взаємодії відіграє свою специфічну роль.

Щоб зрозуміти процес соціального обміну потрібно зробити декілька припущень стосовно суб'єктів та дій:

1. суб'єкти прагнуть взаємодіяти з тим, хто може задовольнити чи сприяти реалізації їх потреб;

2. всі можливі дії мають певну вартість для суб'єкта: це і ресурси, і зусилля, і час;

3. загалом суб'єкти намагаються дотримуватися балансу витрат та винагород, які вони отримують взамін своїх дій;

4. суб'єкти можливо припинять взаємодію, якщо витрати будуть суттєво перевищувати винагороду.

Ці припущення не можна застосовувати до всіх суб'єктів у всіх випадках, особливо, коли йдеться про любов, ненависть, лояльність та інші нематеріальні речі.

Базовим стартовим механізмом для більшості соціальних обмінів буде самозацікавленість взаємодіяти з метою отримання подальших винагород у майбутньому.

В умовах соціального обміну діють наступні принципи:

• 1) принцип винагороди - всі дії людини підпорядковані основному правилу: чим частіше вони винагороджуються, тим частіше індивід намагається діяти тим же способом;

• 2) принцип повторення - описує відносини між стимулом успішної дії та її повторенням. Якщо якийсь стимул (або їх сукупність) приводить до дії, що виявляється успішною, то в разі повторення цього стимулу або подібного йому, особистість буде намагатися його повторити;

• 3) принцип цінності - чим більш цінним є для особистості досягнення певного результату, тим більше він буде намагатися діяти, щоб його досягнути;

• 4) принцип агресії - якщо людина не отримує винагороди, на яку вона розраховувала, або отримує покарання, на яке не розраховувала, то вона намагається продемонструвати агресивну поведінку.

Принципи соціального обміну непогано описують те, що відбувається у випадку симетричної взаємодії. Але відсутність симетрії у соціальній взаємодії не означає автоматично кінець соціального обміну, оскільки суб'єкти відчувають відповідальність, лояльність стосовно один одного, вони можуть бути емоційно прив'язані один до одного, однак, означає, що невигідні взаємини - це стосується і дружби, і ділових стосунків, - загалом можуть розладнатися.

Соціальна взаємодія як обмін включає відкриті трансакції послугами, речами та іншими винагородами між суб'єктами. Символічна взаємодія має місце, коли суб'єкти спілкуються з допомогою спільних ідей та значень. Фактично всі соціальні взаємодії є до певної міри символічними.

Людина майже завжди приписує значення своїм діям та діям інших. Для неї важливо, щоб всі її дії сприймалися адекватно партнерами по взаємодії. Коли ми допомагаємо другу, важливо, щоб він наші дії сприйняв саме як допомогу, а не як виявлення ворожості, щоб не виникло непорозуміння. Так само для нас важливо правильно зрозуміти інших людей. Коли начальник говорить, що ваша робота сьогодні виконана на “відмінно”, ви повинні бути впевненим, що це зауваження було зроблено без саркастичного підтексту.

У символічному підтексті взаємодія між людьми розглядається як безперервний діалог, коли вони спостерігають, усвідомлюють наміри одне одного та реагують на них. Те, що люди навчаються однаково інтерпретувати значення символів, полегшує спілкування. Надаючи одним і тим же предметам ті ж символічні значення, ми отримуємо можливість спілкуватися. Коли в дім приходять гості, ми пропонуємо їм сісти, маючи на увазі, що вони сядуть на стілець або канапу. Коли ж вони сядуть на телевізор, комунікація буде невдалою: нашу пропозицію зрозуміли неправильно. Це до речі, одна з проблем, які часто виникають при спілкуванні людей, які належать до різних культур: викривлене розуміння або і повне нерозуміння одних і тих же символів, яким вони надають різного змісту, що перешкоджає налагодженню ефективної комунікації між учасниками діалогу.

У соціальній взаємодії ми нечасто реагуємо безпосередньо на те, що чуємо від інших, або бачимо. Як правило, ми реагуємо на інтерпретацію, яку надаємо цим діям. Саму ж дію можна інтерпретувати по-різному.

Сприйняття (визначення) дії буде залежати не стільки від дії самої по собі, скільки від того, яке місце ми будемо займати у ситуації і як буде змінюватись сама ситуація.

Значна частина символічної комунікації є звичайно вербальною, але люди можуть спілкуватися і за допомогою виразу обличчя, жестів, візуальної поведінки з використанням простору, часу, особливостей мовлення (наприклад, темпу мовлення).

Мова - найголовніший засіб соціальної взаємодії, вона дозволяє спілкуватися як на відстані, так і у безпосередньому контакті.

Невербальна комунікація з використанням візуальних чи інших символів доповнює мову. Невербальна поведінка виявляє почуття, що лежать в основі того, про що ведеться. Тональність голосу, темп мовлення, вираз обличчя, жести видають емоції. Відповідаючи на запитання викладача, деякі студенти можуть куйовдити волосся - жест, який може не мати ніякого відношення до того, про що говорить студент, але видавати його хвилювання або самовпевненість. Певні жести (наприклад, вкладання рук хрест-навхрест) психологи тлумачать як бажання індивіда захистити себе від нападу, тоді як вербальне повідомлення може свідчити про довіру та відкритість.

Простір теж може бути використаний для позначення соціальної дистанції. Ми підходимо близько та торкаємося тих людей, яких любимо і до яких ставимось із приязню, і намагаємося триматися подалі від людей, які нам не подобаються. "Неприродна" соціальна близькість, що має місце, коли незнайомі люди спресовані в автобусі або у ліфті, супроводжується певними стратегіями уникнення. Навіть якщо тіла знаходяться у суцільному контакті (у переповненому автобусі), люди уникають встановлювати зоровий контакт, вони дуже рідко розмовляють, і взагалі поводяться так, немов би інших немає поряд. В такий спосіб люди нейтралізують "неприродну" близькість з незнайомими людьми.

Час забезпечує інший код взаємодії. Впливовіші люди примушують менш впливових чекати. І, навпаки, будь-який чиновник зробить все, що від нього залежить, щоб начальник високого рангу не чекав у приймальні. Кількість часу, яку ми проводимо з тією або іншою людиною, виступає безпомилковим індикатором її значущості для нас. Це може бути проблемою у шлюбних стосунках, якщо у чоловіка і дружини існують різні уявлення про те, скільки часу вони повинні проводити разом. Якість часу теж має значення. Якщо ви свідомо знаходите собі роботу саме в той час, коли контактуєте з певною людиною, це свідчить про негативне ставлення до неї.

Полюси соціальної взаємодії

 

Як на мікро-, так і на макрорівні соціологи розглядають два полюси соціальної взаємодії: солідарність та конфлікт.

Будь-яке суспільство, спільнота є соціально згуртованими, але рівень та сила цієї згуртованості можуть бути різними. Деякі соціальні організації можуть існувати з мінімальним ступенем згуртованості (в'язниця, наприклад, що як організація у великій мірі залежить від примусового контролю, а не від рівня солідарності її членів). Коли посилюється згуртованість спільноти, вона стає внутрішньо сильною та функціонально ефективною.

В залежності від характеру соціальних зв'язків у соціальній взаємодії розрізняють різні рівні згуртованості соціальних спільнот.

• Найменш розвинуті соціальні зв'язки у спільнотах, які можна назвати типологічними (термін соціолога Г. Г. Ділігентського). Їх спільність - так наприклад, у групі селян - знаходить свій вираз головним чином у типологічній подібності соціальних, соціально-психологічних та культурних рис людей, що входять до неї.

• Більш високим рівнем згуртованості є ідентифікаційні зв'язки спільноти або групи. Такі спільноти (групи) характеризуються груповою самосвідомістю: вони ідентифікують себе як спільності соціального, національно-державного або регіонального масштабу. У людей, які входять до таких груп є певні уявлення про загальні та спільні інтереси, потреби. Однак, вони не володіють механізмами та процедурами систематизації цих потреб та інтересів, їх "переводу" на мову цільових програм та концепцій, формування у межах своєї спільноти груп, спроможних діяти на захист власних інтересів.

• Вищий рівень згуртованості соціальних зв'язків - це ті, яким властиві риси солідарності. Солідарність виявляється у тому, що більшість, або в усякому випадку, значна частина групи, виявляє спроможність об'єднатися на загальній спільній платформі та сформувати власні інституцій, організації. Такий рівень згуртованості в багатьох суспільствах властивий різним верствам підприємців, певним етнонаціональним групам. В сучасний Україні до цього рівня найближче підійшла основна частина державної бюрократії. Її платформою, правда, ніде повністю та відкрито не сформульованою, є захист своїх владних прерогатив; їй не треба створювати якихось особливих групових організацій, оскільки вона сама організована державним апаратом.

Отже, соціальна солідарність існує тоді, коли члени спільноти настільки пов'язані одне з одним, що вона діє як єдине ціле. Соціальна солідарність досягається двома шляхами. Вони означалися Е. Дюркгеймом як механічна та органічна. Сучасні соціологи називають їх нормативною та функціональною солідарністю.

Нормативна солідарність базується на спільних культурних цінностях. Існують базові цінності, які поділяються членами спільноти як результат спільної культурної спадщини. Ці цінності використовуються у специфічних соціальних ситуаціях у формі моральних норм, що спрямовують соціальні дії. В міру того, як люди створюють різноманітні організації для досягнення колективних цілей, ці норми вбудовуються у вже існуючі системи норм та функціонують у відповідності з ними. Цей процес вбудовування норм та цінностей в організаційні одиниці іноді називають "інституалізацією". Спільноти, суспільство в цілому, в свою чергу, формують з індивідів через соціалізацію та рольове навчання соціальних акторів, що інтерналізують сформовані цінності та норми і реалізують їх через свої дії.

Отже, спільнота досягає нормативної солідарності в тому випадку, коли моральні норми, що базуються на спільних цінностях (засвоєних і привласнених) втілюються у свідомості всіх її частин та членів.

Функціональна солідарність фокусується на соціальних відносинах. Цей процес починається, коли члени або частини спільноти спеціалізуються у своїй діяльності на виконанні певних, визначених функцій. Спеціалізація, розподіл праці ведуть до взаємозалежності, що в свою чергу пов'язує членів спільноти через чисельні обміни, формуючи мережу функціональних відносин. Щоб захистити та посилити ці відносини члени такої спільноти повинні створити правила діяльності та встановити адміністративні процедури для координації та регулювання обміну.

Отже, спільнота досягає функціональної солідарності тоді, коли в ній встановлюються комплексні відносини обміну між її частинами та членами.

Нормативна солідарність є ефективною у відносно малих гомогенних, примітивно організованих суспільствах. В таких суспільствах і спільнотах досить легко виявити, створити та втілити в організаційну діяльність цінності та норми. У великих складних гетерогенних суспільствах набагато складніше підтримувати нормативну солідарність. Як правило, такі суспільства та спільноти намагаються створити сильну нормативну солідарність через численні технології масової комунікації, стандартизовані навчальні курси та систему освіти, молодіжні організації, релігію, дискусійні курси для дорослих, політичні партії. Тим не менше, ефективність таких намагань, як правило, обмежена соціальною диференціацією, що розділяє людей на різноманітні та іноді конфліктуючі групи за ознаками класовості, етнічності, життєвого стилю, інтересів і т.п. Ця диференціація може зашкодити розвитку спільних соціальних цінностей та загальмувати процес формування нормативної солідарності.

Така проблема може взагалі не існувати, якщо різні компоненти суспільства прагнуть діяти у межах спільних політичних, економічних, соціальних правил, незалежно від того, що між ними існують певні розбіжності. Інакше кажучи, консенсус з приводу норм у суспільстві не обов'язковий, якщо люди мають бажання "грати за правилами" організованого соціального життя відповідно до спільних процедурних норм. Це - сутність політичної демократії, що базується на прийнятності електоральних процедур та визнанні можливості існування різних думок. Натомість, якщо багато людей відмовляються визнати законність таких процедур, нормативна солідарність руйнується.

Функціональна солідарність є вигідною та корисною для великого гетерогенного суспільства із складною системою управління та розгалуженою системою розподілу праці. Тим не менше, досягнення функціональної солідарності теж вимагає мережі комплексних відносин обміну, ефективних правил діяльності і, понад усе, координації та регуляції для вирішення управлінських проблем, упередження експлуатації слабших акторів сильнішими.

Ще одним, типом соціальної взаємодії є конфлікт. Конфлікти мало хто схвалює, але майже всі в них беруть участь. Якщо у конкурентних процесах суперники просто намагаються випередити один одного, бути кращими, то за умов конфліктної взаємодії вони намагаються нав'язати свою волю, змінити поведінку або взагалі знищити свого суперника. Окреме вбивство або ціла битва, загроза, звертання до закону для впливу на супротивника, створення коаліцій для об'єднання зусиль у боротьбі - це всього лише вияви соціальних конфліктів.

В деяких екстремальних виявах соціальних конфліктів їх результатом є повне знищення суперника (наприклад, римляни знищили Карфаген, американські переселенці практично повністю перебили деякі племена індіанців, що ворогували з ними). У конфліктах з менш екстремальною формою основна мета ворогуючих сторін полягає в усуненні супротивників від ефективної конкуренції шляхом обмеження їх ресурсів, свободи маневру, зниження їх статусу або престижу. Наприклад, конфлікт керівника з підлеглими в разі перемоги останніх може привести до пониження керівника у посаді, обмеження його прав стосовно підлеглих, падіння престижу і, нарешті, до звільнення з роботи.

Конфлікт обов'язково включає двох або більше суб'єктів-учасників (індивіди або певні організаційні одиниці), які мають одну спільну мету (потребу), що є обмеженою або недостатньою для задоволення їх мети (потреби) одночасно. Двоє людей, що прагнуть задовольнити спрагу біля джерела, швидше за все не будуть конфліктувати, оскільки води вистачить для них обох. А от коли двоє фермерів мають бажання використати це джерело для іригації своєї землі, їм доведеться вступити у конфлікт, оскільки води з джерела буде недостатньо для зрошення двох ділянок. Або в ситуації, коли одна людина хоче випити води з джерела, а інша хоче вкинути туди якийсь бруд, їх цілі є несумісними, а тому очевидно вони конфліктуватимуть. Коли суб'єкти протистоять один одному у соціальному конфлікті, кожен з них намагається використати певну соціальну владу проти свого опонента у спробах вплинути на ситуацію або контролювати її.

Отже, соціальний конфлікт має місце тоді, коли двоє або більше суб'єктів протистоять одне одному у соціальній взаємодії, використовуючи соціальну владу у спробах заволодіти обмеженою ціллю, або контролювати ситуацію з несумісними цілями.

Соціологи, як правило, класифікують соціальні конфлікти по чотирьох парах контрастних типів. Кожна з цих пар - фундаментальна характеристика конфлікту.

Прихований або відкритий конфлікт. Прихований конфлікт існує тоді, коли суб'єкти, що мають суперечливі інтереси або цілі, не взаємодіють з приводу цих інтересів. Хазяїн підприємства має бажання утримувати заробітну плату своїх працівників на низькому рівні, щоб підвищити за рахунок цього свої прибутки, тоді як працівники воліли б підвищити свою заробітну плату. До тих пір, поки ці несумісні інтереси не сформульовані, конфлікт залишається прихованим. Приховані (латентні) конфлікти створюють соціальну напруженість, яка може зовсім легко перетворитися на відкритий конфлікт, тобто на форму взаємодії з використанням влади.

Вербальний конфлікт або конфлікт дій. Вербальний конфлікт включає тільки обмін словами у спробах переконати, дискредитувати, залякати іншого. Багато соціальних конфліктів ведеться саме в такій манері (політичні кампанії, наукові дебати і т.п.). Цей тип конфліктів є, як правило, привабливішим для учасників, оскільки він реально не торкається обмежених ресурсів. Конфлікт дії передбачає дію, яка може бути фізичною, економічною, соціальною за природою. Коли конфлікт включає подібні види діяльності, він найчастіше стає доволі дорогим задоволенням для всіх учасників.

Прагматичний або ідеологічний конфлікт. Прагматичний конфлікт включає специфічні цілі - об'єкти такі як можливість виграти в суперечці, набрати бали в спортивній грі, отримати вищу зарплату. Такий конфлікт, як правило, обмежений за масштабами, і в принципі, піддається вирішенню. Ідеологічний конфлікт суттєво відрізняється від прагматичного, оскільки стосується фундаментальних цінностей та вірувань, які глибоко вкорінені в культурі. Учасники не претендують на специфічні об'єкти, а скоріше бажають встановити своє верховенство, або повністю знищити своїх опонентів. Оскільки такий конфлікт може бути дуже широким за обсягом, його не так просто вирішити.

Регульований та нерегульований конфлікт. Регульований конфлікт ведеться відповідно до моральних норм або правил, які приймаються всіма учасниками. Приклади таких конфліктів: ігри, вибори. Існує ціла сукупність процедур, які спрямовують процес розвитку та вирішення регульованого конфлікту. Нерегульований конфлікт не визнає норм і правил. Це характерний момент у розвитку таких конфліктів як політичний бунт, політична революція. Звичайно наслідки такого конфлікту дуже важко передбачити, ним важко керувати.

Конфлікт не можна ототожнювати з соціальною дезорганізацією, хоча невирішений конфлікт може спровокувати розрив в процесі соціальної організації. Конфлікти, з одного боку, руйнують соціальні структури, ведуть до значних витрат ресурсів, а з другого - є механізмом, що сприяє вирішенню багатьох проблем, згуртовує спільноти та, в кінцевому рахунку, є одним із способів досягнення соціальної справедливості.

Серед конфліктологів, тобто людей, що займаються проблемами конфліктів, поширені дві точки зору з приводу того, чи вважати конфлікти корисними для суспільства. Ймовірно, що кожен конфлікт включає як дезінтегративні, руйнівні, так і інтегративні моменти, що визначають його наслідки. Перш за все, конфлікт - це дестабілізуючий фактор соціальної системи, він може зруйнувати соціальну спільноту: страйк може зашкодити діяльності підприємства або організації, сімейний конфлікт заважає об’єднанню сім’ї та порушує взаєморозуміння; збройний конфлікт між державами може привести до знищення багатьох людей.

Навіть якщо за допомогою конфлікту досягається стан нової рівноваги в суспільстві, коли формуються нові структури, ціна за це може виявитися занадто високою. Тридцятирічна війна (1618-1648) встановила принцип релігійної терпимості, створила нові соціальні структури, але зменшила населення Німеччини на третину.

Серед позитивних наслідків конфлікту соціологи називають наступні.

По-перше, певні непорозуміння та напруженість у відносинах між соціальними су6"єктами існують завжди. Якщо непорозуміння вирішується неадекватно, або їх просто не помічають, вони продовжують нагромаджуватися аж до кінцевого результату - вибуху, що може зруйнувати спільноту або організацію. Якщо ж напруженість та непорозуміння вирішуються через періодичні обмежені конфлікти, вони можуть зникати до того, як наберуть незворотної тяжкої форми. Як правило, наслідком такого процесу є створення або поновлення норм та правил, які допомагають спільноті впоратися з подібними труднощами у майбутньому. Як результат, спільнота стає стабільною.

По-друге, щоб ефективно впоратися з соціальним конфліктом спільнота або організація повинна діяти згуртовано та узгоджено. Отже, конфлікт посилює групову солідарність, приводить до розуміння членами групи її інтересів, а також окреслює межі допустимих взаємин з іншими спільнотами.

По-третє, соціальний конфлікт може стимулювати серйозні зміни у самій спільноті та організації. Оскільки інтереси та точки зору в самій спільноті час від часу змінюються, необхідні нові лідери, альтернативні, більш ефективні способи вирішення існуючих проблем. Конфлікт не обов’язково означає зміну, і не всі зміни корисні для соціальної спільноти, але якщо конфлікт постійно пригнічується, спільнота або організація безумовно втрачає спроможність реагувати на внутрішню напруженість у стосунках між суб’єктами, на зовнішні по відношенню до неї зміни.

Якщо конфлікт має якісь позитивні якості, треба навчитися ним ефективно управляти.

Конфліктний менеджмент - одна з найважливіших рис сучасної соціальної організації будь-якого рангу. Він включає наступні можливі технологічні прийоми:

1. по можливості створити умови для зустрічі конфліктуючих сторін на нейтральній території (на конференції або в суді);

2. створити можливість відкритого спілкування;

3. встановити режим переговорів та торгу;

4. шукати таку форму вирішення конфлікту, яка була б по можливості оптимальною для всіх учасників конфлікту;

5. забезпечити компенсацію тим, хто програє у конфлікті з метою упередження нового конфлікту.

Посередництво та арбітраж - дві основні процедури, що використовують для управління та вирішення конфлікту.

Висновки

Отже, соціальна взаємодія - це процес, який включає двох або більше суб'єктів (індивідів, груп, організацій), які діють один відносно одного. Взаємодія відбувається, якщо дії одного суб'єкта впливають на дії та ідеї іншого певним чином. Якщо реципієнт визнає те ж саме значення дії, що було закладено її ініціатором, можна сказати, що відбувається комунікація.

Більшість соціальних взаємодій підпадають під поняття соціального обміну. Соціальні взаємодії включають символи, за допомогою яких суб'єкти прагнуть передати ідеї та значення один одному.

Соціологи визнають існування двох полюсів соціальної взаємодії - солідарності та конфлікту. Свідоме ставлення до цих двох типів соціальної взаємодії, вивчення закономірностей функціонування, форм соціальної взаємодії допомагає контролювати суспільні відносини. Особливого значення набуває знання основних механізмів розвитку конфліктних ситуацій, перетворення конфлікту з стихійної руйнівної сили у процес, яким можна та потрібно керувати.

Ключові поняття:

контакт зацікавленості конфліктний менеджмент

контакт обміну соціальна дія

соціальна взаємодія стратегічна дія

адаптація нормативна дія

Розділ 6

Соціальні організації

Та проблема управління ними

 

Людина - істота біосоціальна. Вона стає особистістю, самовиражається і самореалізується у співжитті з собі подібними. Потреба у солідарності, підтримці досягненні спільних цілей примушує людей узгоджувати свої дії, а отже творити певні соціальні групи, які, відповідно до цілей, поставлених перед ними, та форм реалізації цих цілей, можуть набувати більшого чи меншого ступеня організованості.

Проблеми, пов'язані з виникненням та функціонуванням різних типів соціальних груп і соціальних організацій, тих первинних ланок соціуму, які пов'язують особистість з соціальною системою в цілому, -одні з центральних в сучасній соціології.

 

Після вивчення цієї теми Ви зможете осягнути:

§ поняття соціальної групи;

§ процес формування соціальної групи;

§ що відбувається з індивідом у соціальній групі;

§ роль організації у життєдіяльності суспільства;

§ сутність організаційного ефекту;

§ можлтвості оптимізації діяльності організації під впливом "соціальних технологій" управління.

Виклад матеріалу:

6.1 Соціальна група як основа соціальної організації.

6.2 Со<