Соціальна стратифікація: поняття та види



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Соціальна стратифікація: поняття та види



В сучасному суспільстві існують групи, які мають значно більші ресурси багатства і влади, ніж інші, а отже перебувають щодо них у більш привілейованому становищі. Іноді в буденному житті індивіди, що входять у ці групи, не уявляють собі ані розмірів та меж такої групи, ані власного статусу у цій складній соціальній системі. Однак без наукових знань реальної соціальної структури, характеру розподілу цінностей між різними групами і ступеня нерівності між ними неможливо зрозуміти, як функціонує і розвивається суспільство. Сукупність знань, які характеризують саме ці аспекти соціального життя, відноситься сучасними вченими до теорії соціальної стратифікації.

Більшість вчених вважають, щосоціальна стратифікація - це ієрархічно організована система соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в даний історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти (слово походить від латинського stratum - пласт, прошарок). Розшароване, багаторівневе суспільство в даному випадку можна порівняти з геологічними нашаруваннями грунту або різнокольоровими пластами кондитерського виробу. Проте, порівняно з простим нашаруванням, соціальна стратифікація має принаймі дві істотні особливості. По-перше, стратифікація являє собою рангове розшарування, коли вищі верстви знаходяться у більш привілейованому становищі, ніж нижчі (стосовно ресурсів і можливостей розвитку). По-друге, верхні верстви, як правило, значно менші за кількістю членів суспільства, що до них належать, аніж нижчі. Те саме можна сказати і відносно інших верств, якщо їх розглядати послідовно зверху вниз. Однак у сучасних розвинутих суспільствах цей порядок порушується. Нижчі верстви в кількісному відношенні поступаються так званому "середньому класу".

Спроби пояснити механізм соціального розшарування привели до появи трьох взаємопов'язаних підходів до аналізу соціальної стратифікації. (Таблиця 3.2.). Функціоналістська школа в соціології пояснює нерівність, виходячи з диференціації соціальних функцій, які закріплюються за різними його групами в процесі суспільного поділу праці. Відповідно, на основі ієрархії соціальних функцій складається ієрархія соціальних груп, що їх виконують. Суспільство організує та відтворює нерівність по кількох критеріях, напрямках: за рівнем багатства і прибутку, одержуваного від виконання людиною своїх функцій, володіння політичною владою, соціальним престижем. Інакше кажучи, в результаті життєдіяльності суспільства в ньому утворюються великі групи людей, які концентрують в своїх руках більшу чи меншу частину суспільних ресурсів та набувають можливості ними розпоряджатись, а відповідно, в очах решти суспільства є більше чи менше престижними. Статуси, якими володіють люди, що до них належать, є по-різному бажаними для інших. В такий спосіб суспільство спрямовує прагнення, амбіції людей на досягнення статусів, які дають максимальну користь для нього і максимально комфортне становище для особистості. Відносна вада такого підходу функціоналістської школи полягає хіба в тому, що суспільство, будучи єдиною системою, не може функціонувати без жодної, на перший погляд навіть найменш значущої, з набору соціальних ролей. Хоча, з іншого боку, кількість складних і особливо важливих для суспільства ролей є меншою, ніж кількість ролей простіших. А отже, до їх виконання повинні залучатися люди більш компетентні та активні, які також об"єктивно складають меншість серед членів цього суспільства. І навпаки - чим простіша роль, тим більша кількість людей може її виконувати. Вони природно змушені задовільнятися меншою частиною соціальних благ, що їм припадає в результаті розподілу.

 

Таблиця 3.2МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ СОЦІАЛЬНОЇ

СТРАТИФІКАЦІЇ

Функціоналістський підхід Конфліктологічний підхід Еволюційний підхід
1 .Стратифікація при-   1.Стратифікація не   1 .Стратифікація не-  
родна,необхідна, не­-   Необхідна, але й не­   завжди є необхідною і  
минуча, бо пов'язана   неминуча. Вона виникає   корисною. Вона з'явля­-  
з багатоманітністю   з конфлікту груп.   ється не лише в силу  
потреб, функцій і со­-   2. Стратифікація несп­- природних потреб, але й  
ціальних ролей.   раведлива. Її визнача­-   на основі конфлікту, що  
2. Винагорода здійс­-   ють інтереси можнов­-   виникає у результаті  
нюється у відповід­-   ладців.   розподілу додаткового  
ності з роллю і тому   3. Стратифікація ут­-   продукту.  
справедлива.   руднює нормальне   2. Винагорода може бу­-  
3. Стратифікація за-­   функціонування   ти справедливою і несп-­  
безпечує оптимальне   суспільства.   раведливою . Стратифіка-  
функціонування       ція може сприяти, а мо­-  
суспільства.       же утруднювати роз­-  
        виток суспільства та особистості.

 

Отже, соціальна стратифікація - необхідне, неминуче і універсальне явище, пов'язане з природною різноманітністю функцій соціальних ролей. Ієрархія функцій визначає ієрархію соціальних груп. Винагорода здійснюється у відповідності з роллю, а тому є справедливою. Стратифікація забезпечує оптимальне функціонування суспільства.. Проте функціоналісти не могли пояснити чому окремі ролі винагороджуються аж ніяк не пропорційно їхній питомій вазі, значущості для суспільства, наприклад чому особи, що обслуговують еліту, одержують за свою працю більше, ніж їх колеги у звичайних умовах. Критики функціоналізму підкреслювали, що висновок про корисність ієрархічної побудови суперечить історичним фактам про соціальні конфлікти, які призводили до складних ситуацій, вибухів і часом відкидали суспільство назад.

Другим напрямком аналізу соціальної стратифікації можна вважати конфліктологічний підхід, тому що він аналізує це явище з позиції теорії конфлікту. Відповідно до нього соціальна стратифікація не є необхідною і неминучою, вона виникає з боротьби груп, з конфлікту між ними. ЇЇ визначають інтереси тих, хто знаходиться при владі, а тому стратифікація несправедлива й утруднює нормальне функціонування суспільства. К.Маркс, якого можна вважати прихильником конфліктного підходу, пов"язує соціальну нерівність з різним становищем груп людей в системі матеріального виробництва, із відмінним їх ставленням до власності. Панує той, хто володіє засобами виробництва. Вся історія суспільства - це історія боротьби класів. За К.Марксом, з розвитком суспільства зростає соціальна напруженість, багатство нагромаджується в руках небагатьох, розвивається конфлікт, який має завершитися вибухом, ліквідацією експлуатації. Критики марксистської концепції виступили проти абсолютизації критерію ставлення до власності та спрощенного уявлення про соціальну структуру як взаємодію двох класів: імущих та неімущих. Вони посилалися на різноманітність страт, на те, що історія надає приклади не лише загострення відносин між стратами, але й зближення, стирання відмінностей між ними, а отже і суперечностей.

В основі соціальної нерівності, за М. Вебером, лежать не лише володіння власністю й рівень доходів, а і нерівність статусів, які дають змогу виконувати ту чи іншу соціальну роль та забезпечують можливість досягнення певного становища, а також рівень володіння реальною владою, зокрема належність до тих чи інших політичних угрупувань. Кожен з цих компонентів може забезпечити сходження "соціальною драбиною". В середні віки особливу роль у формуванні ієрархічної структури відігравала належність до певних статусних груп, пов”язаних з походженням (дворянство, плебс), у новітні часи в ряді країн найважливішим фактором, що забезпечує входження до найвищих верств, ставала партійна належність. Зокрема, у тоталітарному суспільстві саме вона визначала близькість до владних структур й давала можливість досягти вищих щаблів соціальної ієрархії.

Ідея багатомірної стратифікації набуває розвитку у П. Сорокіна, який виділяє три основні форми стратифікації, і, відповідно, три види критеріїв: економічні, політичні, професійні. Всі вони пов'язані між собою. Люди, які належать до вищих верств у якомусь одному відношенні, як, правило, належать до тих самих верств і за іншими параметрами. Представники вищих економічних верств належать одночасно й до вищих політичних тощо. Ймовірно, складність і розмаїття сучасних соціальних утворень дійсно потребують при визначенні ієрархічної структури використання різних критеріїв стратифікації.

Незважаючи на різку відмінність функціоналістської та конфліктологічної парадигм, кожна з них має специфічну цінність для соціологів у відповіді на різні питання. З точки зору конфліктної парадигми основним аргументом проти функціоналістів є те, що вони не помічають ролі влади у формуванні та відтворенні системи стратифікації. Саме влада, а не функціональна необхідність формує відповіді на питання, хто виграє від стратифікації, хто займає вищі, а хто нижчі позиції, чому назріває конфлікт. Основним аргументом проти конфліктологічної парадигми є те, що всі суспільства стратифіковані. В кінці кінців, всі сучасні стратифікаційні системи індустріальних держав подібні, незалежно від того, на якій ідеологічній основі вони грунтуються. Влада може допомогти побудувати специфічну систему стратифікації, але відповідальність за неї в цілому несе все-таки система соціальних потреб (функціональна різноманітність).

У 70-80-х роках ХХ ст. набула розповсюдження тенденція синтезу функціоналістського та конфліктологічного підходів. Найповнішого вигляду вона набула у роботах американських вчених Герхарда та Джін Лєнскі, які сформулювали еволюційний підхід до аналізу соціальної стратифікації. Вони створили модель соціально-культурної еволюції суспільства і показали, що стратифікація не завжди була необхідною та корисною. На ранніх етапах розвитку ієрархія практично відсутня, у подальшому вона з'являється внаслідок природних потреб, частково грунтуючись на конфлікті, який виникає в результаті розподілу додаткового продукту. З одного боку, стратифікація може служити функціональним потребам, винагороджуючи таланти, а з іншого боку, вже існуюча форма стратифікації має тенденцію до консервації довше, ніж того потребує функціональна необхідність (так твердять конфліктологи). Д.Лєнскі також поєднав наголос функціоналістів на спільних цінностях та соціальній стабільності та наголос конфліктологів на розділених інтересах та нестабільності. В індустріальному суспільстві вона базується в основному на консенсусі цінностей можновладців і рядових членів суспільства. У зв'язку з цим винагорода буває і справедливою, і несправедливою, а стратифікація може сприяти або утруднювати розвиток залежно від конкретно-історичних умов і ситуацій. Ймовірно, що стратифікація одночасно спрощує певні аспекти суспільного функціонування, а деякі утруднює. Таким чином, всі розглянуті нами школи, аналізуючи феномен соціальної стратифікації та причини його виникнення із власних позицій, дають лише часткові знання, вони не є універсальними. Це означає, що при аналізі стратифікаційних явищ у кожному конкретному випадку слід враховувати як сильні, так і слабкі сторони цих методологічних підходів.

Суспільство не тільки допускає ієрархію статусного становища груп, окремих індивідів, що до них належать, але й сприймає її як джерело, імпульс для свого розвитку. Соціальна стратифікація вказує на нерівність в суспільстві, його поділ за певним критерієм чи їх сукупністю на стійкі групи, які мають неоднаковий вплив на суспільне життя. Якщо соціальна нерівність потрібна для раціоналізації суспільного устрою, то проблемою залишається вибір критеріїв нерівності, які б забезпечили, по-перше, стабільність суспільства, по-друге, його прогрес.

Найчастіше для складання загального уявлення про соціальну ієрархію суспільства є достатнім виділення в ній трьох рівнів: вищого, середнього та нижчого. За цими рівнями можна поділити громадян будь-якого суспільства відповідно до виділених вище критеріїв матеріального забезпечення, влади, престижу.

Система цінностей, яка панує в суспільстві, буде визначати домінанти у співвідношенні трьох критеріїв. У більшості закритих суспільств, і зокрема тоталітарному радянському, визначальною була наближеність до влади, доступ до прийняття владних рішень, що давало можливість піднятись на вершину соціальної піраміди за всіма показниками. Сучасне суспільство орієнтується на фінансовий успіх, досягнення якого відкриває більші перспективи і в набутті влади. Багатство, влада, престиж і освіта визначають сукупний соціальний статус особистості, тобто її становище і роль в суспільстві, соціально-стратифікаційній структурі. Кожна привілейована страта об'єктивно прагне до закріплення і відтворення у спадкоємців, перш за все кровних, свого престижного статусу, до перетворення власного набутого статусу у приписний для нащадків, чи, принаймні, до полегшення їм процесу набуття привілейованого статусу. При тому, чим впливовішою є страта, тим більше в неї таких можливостей, наприклад через передачу частини нагромаджених багатств у спадок, через створення умов для набуття кращої освіти тощо.

Якщо суспільство у побудові стратифікційної системи орієнтується на приписний статус особистості, то в результаті формується жорстка система стратифікації, обмежується доступ до привілейованих груп нових членів. Таке суспільство можна визначити як закрите. Класичними прикладами закритих суспільствє рабовласницьке, феодальне, кастове суспільство в Індії, залишки якого збереглися й нині. Суспільство, орієнтоване на набутий статус, який визначається завдяки здібностям, особистій волі людини, вимагає від неї власної ініціативи, має рухливу систему стратифікації, є відкритим. Таке суспільство високодинамічне, воно допускає вільний перехід людей вверх і вниз по соціальній драбині: сучасне індустріальне та постіндустріальне демократичне суспільство. В деяких країнах, в силу специфічних обставин, збереглася стратифікація змішаного типу,в якій пережитки станового закритого ладу доповнюються елементами відкритого суспільства ( Японія,

Великобританія ).

Найдинамічнішим більшість соціологів вважають відкрите суспільство, у якому поділ на "верхи" та "низи" пом'якшується наявністю масового "середнього класу". До нього належать люди, переважно із набутим соціальним статусом, який неможливо в повному обсязі відтворити у нових поколіннях і його досягнення вимагає від спадкоємців власних зусиль. Тому представниками середнього класу і в суспільстві, яке переймає ідеологію, систему норм середнього класу, високо цінується освіта, цілеспрямованість. Відповідно, все суспільство одержує могутній стимул до прогресу, базується на принципі конкуренції. Окрім того, середній клас розглядають як гарант стабільності суспільства: для того, щоб просунутись по соціальній драбині та зберегти свої набутки потрібен соціальний мир, відсутність антагоністичних суперечностей між стратифікаційними групами, завдяки яким і забезпечується стабільний розвиток суспільної системи в цілому. Соціологи по-різному підходять до тлумачення поняття "середній клас", використовуючи неодинакові параметри для його виділення. Як правило, такі параметри як "середній рівень доходів", "усвідомлення себе як представника саме середнього класу" є занадто нечіткими і однобокими. Очевидно, має сенс пошук інтегрального параметру оцінки приналежності до середнього класу. Ним, на наш погляд, могла б бути наявність у представників цієї верстви розвинутого почуття соціального оптимізму, тобто впевненості у своїй здатності забезпечити собі та своїй сім'ї належні життєві умови нині та у близькій перспективі, дати своїм дітям "стартовий капітал" перш за все у вигляді доброї освіти, яка забезпечить їм можливості для самореалізації та комфортне становище у соціумі.

Найістотніші соціальні суперечності виникають у "двополюсному суспільстві" (багаті - бідні), призводять до масштабних потрясінь, а навіть руйнування суспільної системи. "Суспільство середнього класу" ще називають плюралістичним. Сам середній клас складається з багатьох прошарків. Відмінності та суперечності між ними відносно слабкі, вони взаємно узгоджуються та нейтралізуються, вирішуються природнім шляхом. Інакше кажучи, наявність багатьох прошарків з відносно різними неантагоністичними інтересами становить соціальну базу взаємної терпимості у відносинах між ними, плюралізму.

Всі розглянуті соціальні групи є лише відносно стабільними. В силу різних обставин вони можуть збільшуватися, чи зменшуватися, а деякі з них повністю зникати із соціального простору. Кількісний склад, конфігурація соціальних спільнот, тип взаємин між ними істотно впливають на життєздатність суспільства, а отже, як вже зазначалося, вимагають і певного управління соціальними процесами. Воно полягає, зокрема, у стимулюванні, чи навпаки, уповільненні переміщення людей з одних груп в інші, коли це необхідно та можливо.

Такі переміщення означаються категорією"соціальна мобільність" і можуть викликатися як природними (зміни в життєвому циклі особистості: від народження до старіння), так і власне соціальними чинниками. Горизонтальні переміщення проходять в рамках груп, що утворюються на підставі номінальних параметрів, наприклад, переїзд з одного місця проживання на інше, чи перехід працівника на іншу роботу без просування по кар"єрній драбині. Вони самі по собі не означають "соціального росту" індивіда, хоча за певних обставин, можуть прискорювати або уповільнювати його. Вертикальні соціальні переміщення передбачають перехід індивіда з нижчої страти у вищу, чи навпаки.

В сучасному відкритому суспільстві оптимальним засобом для стратифікаційної мобільності, "соціальним ліфтом" вважається освіта. Набувши вищого рівня освіти, працівник підвищує і свою фахову кваліфікацію, може виконувати більш складну та відповідальну роботу, і це дає йому підстави для одержання вищої винагороди за вкладену працю, допускає до прийняття владних управлінських рішень, створює можливості для користування певними привілеями.

Хоча роль "соціального ліфту" можуть відігравати і інші чинники, наприклад, одержання спадку. Такий варіант соціальної мобільності, як правило, не лише не сприяє розвитку суспільства в цілому, але може і ускладнювати його, бо на верхні щаблі соціальної драбини потрапляють люди, які лише скористалися із здобутків інших, не давши нічого суспільству. До речі, відомий промисловець А. Нобель, вважаючи неморальним передачу у спадок великих багатств, заповів свої кошти фонду, що виплачує найпрестижніші у науковому світі премії тим, хто своєю працею прискорює прогрес науки, а отже і людства в цілому і на цій підставі заслуговує бути зачисленим до суспільної еліти, користуватися не лише повагою, але й більшими матеріальними ресурсами.

Відкрите суспільство передбачає, як вже зазначалось вище, високий рівень соціальної мобільності, тобто можливість горизонтальних та вертикальних соціальних переміщень. Водночас воно є плюралістичним і терпимо ставиться до різних форм самореалізації особистості, допускає різний рівень лояльності до самого себе. А це можна розглядати як одну з передумов виділення в ньому ще однієї групи- маргіналів. Термін походить від латинського "аd marginem" - скраю, збоку. Ним позначають "нетипових" представників своєї соціальної спільноти, які, як правило, формують власне соціальне середовище, створють свою субкультуру, дистанціюються від своєї соціальної верстви. Категорією "маргінали" ряд соціологів також позначає і людей, які в силу різних обставин втратили, чи добровільно відмовились від зв'язків не лише з тією стратою, з якої вони вийшли, але й з суспільством в цілому. Це- декласовані елементи, люмпен - пролетаріат.

Наявність обмеженої кількості таких людей різні дослідники пояснюють по-своєму, трактуючи це як наслідок соціальної конкуренції ( аутсайдери, що "зійшли з дистанції"), або як "природне зло", що з'являється в суспільстві само собою, наприклад, із-за особливостей психологічного складу індивідів і яке необхідно контролювати та обмежувати. Небезпека присутності маргінальних елементів у суспільстві полягає у тому, що ця група часто стає "живильним середовищем" для розповсюдження асоціальних варіантів поведінки, зокрема злочинності. Особливо масово серед цих людей розповсюджуються небезпечні для суспільства форми поведінки, якщо вони поповнюються індивідами, котрих суспільство "виштовхує" з себе (безробітні) і не може налагодити з ними необхідних взаємоприйнятних контактів, системи соціального захисту та соціальної реабілітації.

Вивчення соціальної структури та соціальної стратифікації, тенденцій їх розвитку становить не тільки науковий, але й практичний інтерес, бо дозволяє визначити оптимальні для суспільства напрямки прогресу. Зокрема, нині в українському суспільстві актуалізується проблема запобігання його розвитку по шляху формування двополюсного закритого суспільства і переходу до відкритого суспільства з масовим та впливовим "середнім класом", яке розглядається як соціальна база плюралізму та демократії, створює передумови для самореалізації особистості у бажаних для суспільства галузях.

Висновки

Спільноти і групи формуються в суспільстві в результаті процесів соціальної диференціації та стратифікації. Ці процеси описуються з допомогою номінальних та рангових параметрів соціальної структури суспільства. Знання цих параметрів дає можливість соціологам визначити природу таких базових характеристик суспільства як гетерогенність та соціальна нерівність.

Поняття соціальної стратифікації відображає наявність у певному суспільстві численних соціальних утворень, представники яких різняться між собою нерівним обсягом влади та матеріального багатства, прав і обов'язків, привілеїв і престижу. В такому ієрархічно вибудованому розподілі соціокультурних благ знаходить свій вираз сутність соціального розшарування, з допомогою якого суспільство отримує можливість стимулювати одні види діяльності та взаємодії, толерантно ставитися до інших та боротися з небажаними.

Наукові знання соціальної структури та стратифікації необхідні і політичним, державним діячам для оцінки соціального потенціалу суспільства, управління макросоціальними процесами і бізнесменам при проведенні маркетингових досліджень і пересічним громадянам для орієнтації в соціальному просторі, визначенні оптимальних шляхів життєвої кар”єри.

Ключові поняття:

соціальна спільнота соціальна група

соціальна структура

соціальна диференціація

соціальна нерівність

закрита та відкрита системи соціальної стратифікації

соціальна мобільність

 

Питання для самоконтролю:

1. Що означає категорія “соціальна структура суспільства”?

2. За якими параметрами соціологи виділяють соціальні спільноти?

3. Що таке “соціальна стратифікація”?

4. Охарактеризуйте основні типи соціально-стратифікаційних систем.

5. Визначте причини і вияви соціальної мобільності.

Література:

1. Гидденс Е. Стратификация и социальная структура //Социологические исследования. 1992. №9,11.

2. Давимука С., Колодій А., Кужелюк Ю., Подгорнов В., Черниш Н. Львівщина на порозі XXI століття. Львів. 2001.

3. Кон М.. Хмелько В. та ін. Соціальна структура за умов радикальних змін: порівняльний аналіз Польщі та України//Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1998. №№ 1,2,3.

4. Макеев С.А., Оксамытная С.Н., Швачко Е.В. Социальная идентификация и идентичности.-К.,1996.

5. Предприниматель Украины: эскизы к социальному портрету. Отв. ред. Ворона В.М.,Суименко Е.И. - К., 1995.

6. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. М.,1992.

7. Танчер В.. Кучеренко О. Ідеї елітизму в контексті демократичної трансформації суспільства//Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1998. №3

 

 

РОЗДІЛ 4



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.38.244 (0.026 с.)