Шрифтове оформлення заголовків





Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Шрифтове оформлення заголовків



Вище зазначалося, що основними показниками складального шрифту є його гарнітура, кегль, насиченість та накреслення. Яким же чином ці його особливості можуть бути використані для оформлення заголовків, як належить підбирати шрифти для складання заголовків, щоб вони якнайкраще відповідали своєму призначенню? Насамперед слід вибрати гарнітуру для оформлення заголовків. Існують три принципово різних підходи до вибору гарнітури для складання заголовків.

При першому підході все видання - і текст, і всі заголовки -оформлюються однією гарнітурою. При цьому для виділення заголовків із маси текстів та вираження супідрядності їх між собою може використовуватися різниця в кеглі, насиченості, накресленні шрифту в межах однієї гарнітури. Оформлення видання набуває рис єдності за графічним характером використаного шрифту. Такий підхід часто надає виданню стриманості ділового тону. Тому більшість наукових і технічних видань оформлюються однією гарнітурою.

При другому підході текст видання може бути складений однією гарнітурою, а всі його заголовки - іншою. Це - двогарнітурне оформлення. Природно, що зорова виразність заголовків у цьому випадку може бути більшою, ніж при одногарнітурному оформленні; з'являється можливість надати виданню живішого та виразнішого вигляду. Двогарнітурне оформлення видань часто використовується в науково-популярній, дитячій, технічній, навчальній літературі.

При третьому підході застосовується кілька гарнітур (одна із них може збігатися з гарнітурою, якою складається текст). Це оформлення видань найскладніше, оскільки потребує від технічного редактора вміння підібрати гарнітури шрифтів, які гармонійно поєднуються між собою, адже використання шрифтів кількох гарнітур легко призводить до непотрібної строкатості та несмаку. Робота ця складна і потребує індивідуального підходу. Є кілька правил, знаючи які, легше знайти вдале шрифтове рішення заголовків та всього видання при багато гарнітурному його оформленні.

1. При виборі гарнітур для оформлення заголовків доцільно дотримуватися певної їх послідовності, що відповідає супідрядності заголовків. Так, якщо при чотириступеневій рубрикації видання вирішено використати три гарнітури, одна з яких збігається з гарнітурою, якою складатиметься основний текст, то "молодші" заголовки можуть бути складені текстовою гарнітурою, два наступних - іншою, а "старший"—третьою. Не слід допускати безладного чергування гарнітур.

2. Гарнітури можуть підбиратися також як за принципом зорової подібності (тобто
схожості), так і за принципом контрасту. Через те шо багатогарнітурне оформлення
видання дає можливість створювати дуже виразні заголовки, застосування
контактуючих між собою гарнітур цілком природне. При великій кількості
використовуваних гарнітур багатогарнітурне оформлення видання втрачає сенс і
легко може бути замінене одногарнітурним.

3. Досить часто неоднаковими гарнітурами складають різні частини одного
заголовка (однією гарнітурою - його нумераційну частину, іншою - сам заголовок).

Це дає змогу відокремити дві різні частини одного й того самого заголовка й підвищує загальну виразність оформлення видання.

Для того щоб підібрати шрифти, які поєднуються між собою, часто буває доцільним виклеїти макет із заголовками, використавши вирізані з інших видань рядки потрібних гарнітур та кеглів. Цю роботу виконують навіть дуже досвідчені технічні редактори, бо те поєднання, яке добре в одному виданні, може бути невдалим в іншому.

Перейдемо до вибору кегля для оформлення заголовків. Вибір цей залежить і від особливостей твору, і від мети видання, і від таких його показників, як формат та сторінка складання. Справді, заголовки видання невеликого формату — за інших однакових умов — мають бути дрібнішими, ніж заголовки видання великого формату.

Чим заголовок "старший", тим його зорова значущість має бути більшою і, відповідно, тим більший кегль заголовка.

В одних випадках кегль шрифту заголовків від "молодших" до "старших" підвищується поступово (наприклад, кг. 10, кг. 12, кг. 14, кг. 16); в інших-збільшується різким "стрибком" (наприклад, кг. 10, кг. 12, кг. 14, кг. 20), причому ці "стрибки" мають відповідати будові видання.

Природно, що кегль шрифту слід вибирати залежно від потрібного ступеня зорової активності заголовків видання. Особливе значення для вибору кегля має обсяг тексту заголовків і довжина їхніх рядків.

Наступне завдання, яке треба вирішити, - це вибір заголовних шрифтів за їхньою насиченістю. У межах однієї гарнітури бувають шрифти світлі, напівжирні та жирні. Заголовки за насиченістю шрифтів у межах одного видання можуть оформлятися трьома різними способами:

1) щоб за своєю насиченістю вони збігалися з насиченістю шрифту основного тексту. При цьому заголовок виділяється із тексту завдяки кеглю шрифту та ві дбивкам від нього і завдяки накресленню шрифту;

2) щоб за своєю насиченістю вони були активніші від насиченості шрифту основного тексту. При цьому для заголовків використовуються жирні або напівжирні шрифти, які й роблять їх такими. Через свою простоту цей спосіб набув дуже великого насичення;

3) з застосуванням шрифтів різної насиченості. Особливо часто цей спосіб
використовується при багатогарнітурному оформленні видання. Справа в тому, що
реальна, сприйнята оком насиченість шрифтів різних гарнітур, неоднакова. Наприклад,
світлий шрифт рубленої гарнітури менш насичений, ніж світлої шкільної; напівжирний
шрисЬт літеоатурної гаоніт\т>и близький за насиченістю до жирної журнальнорубленої.

Тому, якщо потрібно оформити видання різними гарнітурами близької (за зоровим сприйняттям) насиченості, треба спеціально підбирати шрифт якраз за його насиченістю. Різні накреслення шрифтів можна застосовувати при оформленні заголовків. Цей спосіб грунтується на тому, що око читача добре помічає відмінності у шрифтах однієї гарнітури, але різних за нахилом основних штрихів (курсивного, похилого). Використання для оформлення заголовків великого, малого і капітельного накреслень шрифтів грунтуєтьсяи як на різниці рисунка, так і на різниці його розміру.

Великі за розміром курсивні шрифти для оформлення заголовків майже не застосовуються, а малі застосовуються часто і по-різному. Можуть бути випадки, коли всі заголовки видання оформлюються курсивними шрифтами, а можуть бути й такі, що тільки деякі (наприклад, "найстарші" або "наймолодші"). Похилі накреслення шрифтів використовуються рідше, ніж курсивні, бо вони недосить сильно контрастують із прямими шрифтами.

Великі за розміром прямі шрифти застосовуються дуже часто в поєднанні з малими своєї гарнітури, оскільки очко літер великого накреслення помітно більше, а це дає можливість поступово підвищувати зорову активність заголовків.

Підбиваючи підсумки опису способів оформлення заголовків складальними шрифтами, можна сказати, що всі багатства варіантів шрифтів (їхні гарнітури, кеглі, накреслення, насиченість), які є у друкарнях, технічний редактор повинен уміти використати так, щоб заголовки добре виконували покладені на них функції.

Особливо слід підкреслити, що шрифти для заголовків можуть варіюватися не за однією, а за кількома ознаками одночасно. Вміння підібрати найбільш удале для конкретного випадку поєднання шрифтів приходить до технічного редактора не зразу, а внаслідок щоденної наполегливої та копіткої праці.

5.3.5. Композиційне оформлення заголовків

До композиційних особливостей оформлення заголовків насамперед слід віднести місце заголовка. Інша важлива особливість, яка може бути зарахована до композиційних, - розбитя слів заголовка на окремі рядки. Третя особливість -розташування рядків заголовка один відносно одного після складання.

Місце заголовка.Значення місця заголовка у виданні ми вже розглядали, коли йшлося про супідрядність заголовків. Нижче наведено всі можливі варіанти і способи розміщення заголовків та їхніх назв залежно від місця на сторінці (розвороті) видання. Варіант розміщення заголовка

Спосіб розміщення

На шмуцтитулі

1. На правій шпальті без тексту (з порожнім зворотом)

2. На правій шпальті (з надрукованим зворотом)

3. На двох суміжних шпальтах

4. На лівій шпальті

_________________________________________________ Упідбір до рядка

Зрозуміло, що не в кожному виданні є можливість і необхідність повністю використати весь асортимент способів розміщення заголовків для вираження їх супідрядності. Так, у виданнях невеликого обсягу, що друкуються великими тиражами, заголовки на окремих сторінках (шмуцтитулах) застосовуються дуже рідко. Це пояснюється не тільки великою витратою паперу, а й тим, що членування видання малого обсягу на частини за допомогою шмуцтитулів може зробити видання композиційно рихлим, неоправдано порожнім.

Через те що значення заголовка визначається не тільки його місцем на сторінці видання, а й іншими способами оформлення (шрифтовими і графічними), дуже часто заголовки різної значущості оцінюють однаково. Так, використовуючи способи шрифтового оформлення, можна легко розмістити врозріз тексту до трьох заголовків безпосередньо один за одним.

Способи розміщення заголовків один відносно одного та відносно сторінки складання.Вони мають значення не стільки для вираження супідрядності заголовків, скільки для зовнішнього художньо-композиційного образу видання. З точки зору способів розміщення заголовків один відносно одного і відносно сторінки складання існують три принципово різні схеми: симетрична, несиметрична та мішана.

При симетричній схемі всі заголовки розміщуються так, щоб середина будь-якого рядка заголовка збігалася з вертикальною віссю, уявно проведеною через центр сторінки складання. При цьому відстань від початку і кінця будь-якого рядка заголовка до найближчого краю сторінки складання завжди буде однаковою. Симетрична схема знайшла велике поширення, оскільки вона створює спокійну, зрівноважену, завершену композицію текстової сторінки з заголовками.

Порівняно з симетричною несиметрична схема дає більш динамічну, виразну композицію сторінки; вона має багато варіантів. Розглянемо кілька з них, принципово різних.

Можна розмістити всі заголовки (і будь-які їхніі частини) у виданні так, що правий (або лівий) край усіх рядків буде розташований на межі сторінки складання чи два окремих рядки заголовка можуть бути зміщені до правої (або лівої) межі сторінки. Таке розташування заголовків називається прапорцевим з виключанням праворуч (або ліворуч) до краю сторінки складання.

Розмітка заголовків

Розмітка заголовків полягає в тому, що їх за допомогою буквоміра поділяють на логічно закінчені рядки і біля кожного вказують гарнітуру, кегль та накреслення шрифту. Одночасно розмічають відбивки між рядками всередині заголовків і кожного заголовка від попереднього й наступного текстів.

Розміри відбивок вибирають однакові для заголовків одного ступеня з одинаковою кількістю рядків; сума рядків заголовка з відоивками має дорівнювати цілому числу рядків основного тексту (табл. 16).

 

о

Заголовки впідбір до тексту підкреслюють, розшифровуючи підкреслюванняв ; полях видавничого текстового оригіналу. Для їх оформлення використовую! виділення (напівжирне, курсивне, врозрядку). Між заголовками впідбір також моя бути певна супідрядність, і, виражаючи її, враховують, що напівжирний шриф "старший" від курсивного, а курсивний — за розрядку.

У деяких виданнях заголовки великих розділів розміщують "шапкою", з лінійки або без неї. Такий заголовок є своєрідною заставкою. Біля нього слід написати: "навер сторінки" і задати розмір спуску, включивши в нього цей заголовок.

Якщо у виданні заголовки розділів виносяться на шмуцтитул, то на оригінаї останнього пишуть: "на чергову непарну сторінку, зворот порожній", а на останні текстовій сторінці вказують: "почати з чергової непарної сторінки". Іноді шмуцтитули розміщують на парних сторінках видання. У цьому випадку слід писаш "шмуцтитул на чергову сторінку", а в наступному тексті: "на чергову настущ сторінку".

5.4. Робота над виділеннями в тексті

Виділення в тексті - спеціальне оформлення його елементів (літер, слів, речень), щоб спростити читання, активізувати запам'ятовування термінів або інших текстовя елементів, прискорити їх пошук, виділити значення деяких із них.

За роллю у виданні розрізняють приховані в тексті заголовки, логічні підсиленні мнемічно-довідкові виділення, структурні та технічні виділення;за способом оформлення - шрифтові й нешрифтові виділення.

Для того щоб допомогти читачеві правильно зорієнтуватися в тексті та кращі засвоїти його зміст, часто вдаються до виділень й акцентувань окремих його частин.

У різних виданнях об'єкти внутрітекстових виділень можуть буті найрізноманітнішими. Це можуть бути акцентування основних думок автора я інтонаційно-логічних підсилень у тексті: виділення правил і визначень, нових терміни назв, імен учених тощо.

У лінгвістичних виданнях виділення не тільки слова або групи слів, а й частин слів та окремих літер полегшують сприйняття тексту. У виданнях словниково-довідкового типу виділення допомагають систематизувати текст й організувати спрямовай прочитування його. У деяких виданнях зустрічаються й особливі види акцентувань коли виділюваному тексту надаються графічно зображальні характеристики, Ш° створюють у читача певні зорові образи.

Щоб звернути увагу читача на виділювані елементи тексту, необхідно зробити Й зримо іншими, ніж решти тексту. Це завдання вирішує використанням низки видільнй" способів, які змінюють графічно звичний вигляд тексту, створюючи на сторінці місЯ* іншої насиченості, кольорового контрасту, пробіли-паузи, й організовують нові вертикалі початку читання.

Усі основні засоби і способи виділення для зручності розгляду можна розбити на Дві групи:


шрифту. До них належать використання капітелі курсивного, напівжирного, жирного накреслень великих кеглів, зміни кегля і гарнітури шрифту;

нешрифтові видіпення. Сюди належать композиційні способи (розрядка, втяжка,зміна формату складання), виділення за допомогою складально-графічних елементів(відкреслювальних та підкреслю вальних лінійок, рамок, графічних символів), а також
застосування кольору.

Для підсилення дії виділень і побудови особливих шрифтових конструкцій використовуються мішані варіанти виділень.

Розглянемо послідовно обидві групи видільних засобів, починаючи з найслабших - шрифтових. Капітельний шрифт характеризується тим, що малі літери в ньому такі самі за рисунком, як і великі. На фоні звичайного шрифту капітель виділяється слабко, він має вигляд великого варіанта зменшеного кегля. Використовується капітель дуже рідко і тільки у виданнях для кваліфікованого читача (наприклад, у науковій літературі, для складання власних імен або латинських термінів). Більш помітний капітель у складанні окремих рядків або абзаців.

Курсивний світлий шрифт завдяки нахиленому накресленню добре виділяється на фоні прямого шрифту і водночас майже не порушує структури складання. Курсивне накреслення шрифту дуже широко застосовується як засіб виділення майже у всіх видах літератури. Таким шрифтом можуть акцентуватися основні думки автора, інтонаційно-логічні підсилення в тексті, визначення, терміни тощо. Дуже часто курсивний шрифт використовується для імітації рукописного тексту (наприклад, при складанні посвят, підписів, дат листів, документів і т.д.).

Напівжирний прямий шрифт створює на сторінці складання сильний кольоровий контраст між основним текстом та видільними елементами. Літери, слова і рядки, складені напівжирним шрифтом, ніби підвищуються над рештою тексту та якоюсь мірою руйнують площину сторінки. Такий шрифт доцільний тоді, коли потрібне особливо сильне виділення або коли у виданні є слабкіші засоби акцентувань.

Напівжирний прямий шрифт найчастіше застосовується в навчальній літературі для виділення правил та визначень, в агітаційно-пропагандистських виданнях для акцентування основних думок і формулювань, у словниково-довідникових виданнях для виділення слів, у лінгвістичній літературі, де через велику кількість видільних об'єктів різної значущості використовуються майже всі види шрифтових засобів.

Напівжирний курсивний шрифт виділяється на сторінці не тільки своєю насиченістю, а й нахиленим накресленням літер. Найчастіше він застосовується як засіб підсилення світлого курсивного шрифту або для виділення особливо значущих частин тексту.

Великий варіант цього шрифту дуже різко виділяється своїми розмірами на фоні основного тексту. Велика різниця в розмірах шрифту основного складання та виділешгх елементів, а також часткове зменшення міжрядкових пробілів (у великих літер немає верхніх заплечиків) роблять його незручним для внутрітекстових виділень.

Великий варіант напівжирного курсивного шрифту використовується або за необхідності різко виділити слова на початку абзаца, або в окремих рядках (наприклад, вокабули в енциклопедіях чи імена дійових осіб у п'єсах). Ним користуються також для імітації текстів оголошень, лозунгів тощо.

Шрифт іншого рисунка (гарнітури) може бути одним із найсильніших засобів акцентування, якщо гарнітури для видільних частин тексту вибирати за принципом контрасту до основного тексту. Цей засіб застосовується здебільшого для виділення цілих рядків або абзаців, коли напівжирний шрифт своєї гарнітури здається недостатнім.

Шрифти іншої гарнітури часто використовуються разом з нешрифтовими засобами для побудови шрифтових композицій, які імітують різні документи або створюють певні зорові образи.

Відступ - найчастіше вживаний спосіб нешрифтового виділення. Він не змінює характер основного шрифту, а лише трохи освітлює його та уповільнює ритм читання через збільшену відстань між літерами.

Незначний відступ майже не змінює ні забарвлення, ні фактуру сторінки складання. Виділення відступом великої кількості рядків підряд створює на сторінці сильно освітлені місця, читання яких утруднюється через строкатість і "дірчатість" тексту, що дратує око та заважає відчувати чітку лінію рядків. Тому відступ використвують тільки для виділення окремих слів і невеликої кількості рядків (термінів, власних імен, логічних підсилень тощо).

Малокваліфіковані читачі відступ майже не відчувають, через це у виданнях для дошкільного та молодшого шкільного віку застосовувати його недоцільно.

Одно- і двобічні відступи зменшують формат складання по ширині, створюючи на сторінці додаткові пробіли з одного або двох боків видільного тексту. Додатковий пробіл і нова вертикаль початку читання тексту фіксують увагу читача.

Відступ слугує для виділення абзаців або окремих рядків (висновків, визначень, щггаттощо).

Слід відзначити, що велика кількість подібних виділень на сторінці, особливо при різних відступах, руйнує прямокутність сторінки складання та утруднює сприйняття тексту.

Відкреслювальнілінійки в межах формату сторінки підсилюють відступ і водночас підкреслюють межі сторінки складання, зберігаючи її чітку прямокутність. Змінюючи відступ та інтенсивність лінійки, можна одержати виділення різної активності.

Відкреслювальні лінійки на полях - також графічно наочна форма акцентування тексту; особливо допомагає вона читачеві при повторенні або конспектуванні.

Підкреслювальнілінійки використовуються здебільшого для виділення цілих рядків або при складанні на шпонах. Тільки в складних текстах з великою кількістю пробілів між рядками вони можуть застосовуватися для виділення окремих частин рядка, слів і навіть частин слова (лінгвістичні, формульні тексти).

Рамки сприймаються як один із найактивніших засобів нешрифтового виділення. Однак часте повторення їх у тексті не тільки знижує ефективність такого виділення, а

 

й створює надмірну графічну строкатість, що заважає сприйняттю тексту. Крім того, використання великої різноманітності форматів рамок призводить до руйнування чіткої прямокутності сторінок та розворотів. Тому рамки застосовуються тільки для виділення особливо важливих частин тексту (наприклад, основних правил у підручниках) і для імітації різних документів. Рамки, як правило, даються у поєднанні з іншими способами та засобами виділень (складання на зменшений формат, використання шрифтів змінних накреслення, кегля, гарнітури).

Складально-графічні елементи у вигляді квадратиків, трикутничків тощо розташовують поруч з виділюваним текстом (найчастіше в межах формату складання або на полях) і тим самим змушують читача звернути увагу на цю частину тексту.

Рисунок, насиченість, просторові характеристики всіх складаяьно-графічних елементів (лінійок, рамок та ін.) мають бути пов'язані з рисунком шрифту основного і виділюваного текстів.

Залежно від бажання оформлювача підбором відповідних шрифтів, складально-графічних елементів та композиційних способів можна досягти різної графічної виразності, а також різного ступеня їхньої дії.

Як уже згадувалося вище, для більш активної дії на читача можливим є поєднання різних шрифтових і нешрифтових видільних способів. Мішані варіанти виділення застосовуються також при побудові особливих текстових композицій, які створюють у читача певні зорові образи.

До найбільш зорово-наочних мішаних варіантів виділень належить використання другої, а іноді й третьої фарб. Друга фарба може застосовуватися для друку виділюваного тексту, плашки під нього або будь-яких складально-графічних елементів. Наочність та підвищення декоративності видання дають змогу широко й успішно використовувати цей спосіб у дитячих, навчальних, науково-популярних і рекламних виданнях.

Дуже важливим є вибір способів і засобів виділень й акцентувань. При цьому доводиться насамперед ураховувати вид видання. Конкретний зміст, цільова настанова, читацьке призначення видання, з одного боку, смислова значущість, види, характер та кількість різних груп виділюваного тексту, з іншого, - ось що передусім визначає вибір цих способів і засобів.

Слід ураховувати також стильові особливості твору, його структуру і характер основного тексту. Активність того чи іншого способу виділення залежить від особливостей складання основного тексту видання.

Вибір способів виділення тісно пов'язаний з характером оформлення заголовків видання, особливо його нижчих ступенів (часто складених упідбір), для яких можуть застосовуватися ті самі видільні засоби (шрифтові та нешрифтові), що й для внутрітекстових виділень. Здебільшого цього слід уникати.

Якщо у виданні є кілька видів виділюваних текстів, то ступінь активності їх дії на читача має відповідати їхній змістовній значущості.

Послідовне використання єдиних способів виділення для однакових (за видом і характером) текстів дає змогу читачеві швидше та легше орієнтуватися у виданні та засвоювати його зміст.

При виборі способів виділення слід ураховувати, що занадто велика кількість різних виділень у тексті може призвести до перенасиченості видання зоровою інформацією. Це не тільки притупляє силу впливу видшьних частин тексту, а й затримує читання основного тексту видання.

Виділення в тексті виконуються за вказівкою редактора. Розмічають ці виділення у видавничому текстовому оригіналі, за винятком тих випадків, коли міняються кегль, гарнітура шрифту або задаються особливі конструктивні побудови тексту.

Часто видавничий текстовий оригінал надходить у технічну редакцію з уже розміченими виділеннями. У всякому разі все те, що пов'язано із зміною шрифту (його накреслення, насиченості, гарнітури і т.д.), має бути розмічено у процесі вичитування цього оригіналу ще до того, як він надійде у технічну редакцію.

Технічному редакторові треба пам'ятати про те, що при остаточній підготовці оригіналу до складання він може і зобов'язаний підказати редактору найкращі способи виділень; слід також пам'ятати, що іноді важко змінити вже вибрані способи виділень, бо при вичитуванні їх помічають в оригіналі чорнилом (пастою). Після одержання вичитаного оригіналу технічному редакторові необхідно старанно ознайомитися з характером виділень та акцентувань, приводячи у відповідність з ними (наскільки це можливо) все оформлення видання і, особливо, оформлення його рубрикацій.

Зміни в акцентуваннях і виділеннях вносяться тільки з дозволу редактора.





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-06; просмотров: 296; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.81.89.248 (0.012 с.)