Оформлення обкладинок і палітурок

Типи обкладинок і палітурок. Залежно від їхньої конструкції (рис. 9 та 10) ці типи наведено в табл. 11 [15].

Рис. 9. Конструкції обкладинок типу 1 (а), типу 2.1 (б), типу 2.2 (в, г). типу 3 (д), типу 4.1 (є) та типу 4.2 (є):

І - блок; 2 - обкладинка; 3 - клапан: 4 - боковина обкладинки; 5 - окантовка; б - суперобкладинка

 

Таблиця 11. Типи обкладинок та палітурок

1 - форзац; 2 - блок; 3 - боковина; 4 - відстава; 5 - корінець палітурки; б - покриття; 7 - пал.турка; 8 - окантовка

 

 

 

В	Найменування	Корінець	Наявність кантів
фальцьо­ваний (1)	прямий (2)	округле­ний (3)	без кантів (4)	з канта­ми (5)
і	Проста обкладинка для покриття блока наопашки	Р	Н	н	Р	Н
2.1	Те саме, але для звичайного покриття блока	Н	Р	н	Р	Н
2.2	Те саме, але з клапанами	Н	Р	Н	Р	Д
	Те саме, але для покриття блока врозпуск	Н	Р	Н	Р	Н
4.1	Складена обкладинка з обкантованим корінцем	Н	Р	Н	Р	Н
4.2	Те саме, але з корінцем, обкантованим суперобкладинкою	Н	Р	н	Р	Д
	Складена палітурка	Н	д	р	Н	р
	Суцільна палітурка	н	р	д	Р	р
	Суцільно крита палітурка	н	р	р	н	р
	Палітурка з накладними боковинами та накладним корінцем	н	р	н	д	р
	Те саме, але з обкантованим корінцем	н	р	н	д	р
Примітка. Р - рекомендується; Д - допускається; Н - не допускається.

Обкладинки та палітурки виготовляють з прямими кутами. За необхідності

допускається виготовлення палітурки з прямими обклеєними чи закругленими кутами.

Матеріали, що використовуються для виготовлення обкладинки, мають відповідативимогам табл. 12, а для виготовлення палітурки- вимогам табл. 13.

Позначення обкладинки чи палітурки для замовлення має включати позначення н типу умовне позначення конструкції та умовні позначення використовуваних для

виготовлення матеріалів.

Умовне позначення конструкції (форма корінця, наявність чи відсутність кантів) наведено в дужках у головці табл.! 1; умовне позначення матеріалів для виготовлення обкладинок - V дужках у головці табл. 12, а умовне позначення матеріалів для виготовлення палітурок - у дужках у головці табл. ІЗ.

Приклад запису позначення простої обкладинки з клапанами для звичайного покриття блока (тип 2.2) з прямим корінцем (2), без кантів (4), з паперу масою не менш як 100 пм^: і ступенем проклеювання не менш як і мм із прозорим полімером з одного боку (7): "Обкладинка 2.2-4-7 ГСТУ 29.4 - 2001".

Приклад запису позначення складеної палітурки (тип 5) з округленим корінцем і 3) кантами (5) із покриттям із звичайного паперу масою не менш як 100 г.\г_: ступенем проклеювання не менш як 1 мм (і 3) із корінцем із палітурного матеріалу на тканині (29) картонними боковинами завтовшки не менш як 1 мм (З і) та з паперовою відставок) (32): "Палітурка 5-3-5-18-29-31-32ГСТУ 29.4-2001".

Обкладинка - паперова оправа видання, що уберігає його сторінки від пошкодження і забруднення. Це найпростіше зовнішнє покриття друкованого видання. Видання з обкладинці посідають все міцніші позиції на поліграфічному ринку як за кордоном, так і в Україні. Це наймасовіший вид конструкцій книжкових видань. У деяких країнах в обкладинках випускають до 50...60 % усієї книжкової продукції. Так, V СНІ А на художні видання припадає 65 % масового ринку книжкових видань з обкладинках і 25 % - у палітурках. У Німеччині на художню літературу книжкового ринку в обкладинках припадає 40...50 %, у Великій Британії- 80 % книжкового ринку, у Франції 1/4 випуску всіх видань в обкладинці.

Видання в обкладинці комплектують вкладенням і підбиранням. Товщина перших - до 5...7 мм. Видання, скомплектовані підбиранням, мають переважно середній (84x108/32 і 60x90/16) та кишеньковий (60x84/32) формати. Товщина видань кишенькового формату -до 15... 18 мм, середнього - до 50 мм (найчастіше - не більш як 20 мм). Основна перевага видань, скомплектованих вкладенням, - невелика трудомісткість їх виготовлення і мінімальна тривалість виробничого циклу. Такі видання, як правило, не розраховані на тривалий строк використання.

Широко застосовуються видання, скомплектовані підбиранням. Діапазон різновидів таких видань стосовно міцності та довговічності доволі широкий - від розрахованих на малий строк користування (одно-, дворазове читання) до призначених для використання упродовж десятків років. У всіх випадках зберігаються основні переваги видань в обкладинці - легкість, гнучкість, невелика трудомісткість виготовлення, порівняно низька вартість матеріалів.

Видання різних категорій міцності різняться способом скріплення блока, матеріалом обкладинки і її конструкцією. Масові видання, які зазвичай розраховані на короткочасне користування, випускають в обрізній обкладинці, використовуючи

незшивне скріплення блока, в основному з повним зрізуванням фальців зошитів. Скріплення здійснюється термоклеєм або холодним клеєм на основі ПВА із товщиною клейового шару 0,5... і мм залежно від сорту паперу та товщини блока. Застосовують покриття звичайне і врозпуск. При покриття врозггуск для приклеювання обкладинки до країв аркушів блока можуть використовуватися поліуританові. холодні водсдисперсійні клеї та термоклеї.

У деяких країнах (наприклад, у Фінляндії, Німеччині) для підвищення міцності скріплення аркушів блока профіль їхніх країв у корінці ускладнюють - роблять зубчастим: на сфрезерованому корінці блока спеціальною фрезою прорізають поперечні пази. Ширина і глибина їх- 1,5...2,0 мм, крок- 5..,7 мм. Термоклей входить у пази, утворюючи гребінку з поперечних джгутів. При такому обробленні корінця блока лінія контакту аркушів із клеєм набагато довша, ніж при звичайному скріпленні, що зумовлює більшу міцність скріплення у корінці. Завдяки великій еластичності термоклею видання добре розкриваються. Особливо ефективний спосіб клейового скріплення, при якому блок комплектують з однозгинних зошитів і корінець не зрізають, а протикають у ньому поперечні пази. Питоме зусилля вириву одного аркуша при такій конструкції блока більш як 1,2 кН'см.

Останнім часом набув використання спосіб клейового незідивного скріплення блока, який ґрунтується на протиканні в корінцях зошитів вузьких поздовжніх шліців. Термоклей, нанесений на корінець блока, проникає у ці шліпи й, застигаючи, утворює тонкі "пластини" всередині зошита. Аркуші в зошитах, приклеюючись до цих "пластин", скріплюються між собою. Зошити скріплюються у блок безпосередньо клеєм і через матеріал, яким окантовується корінець. При цьому способі скріплення блока немає непродуктивних витрат паперу (при скріпленні зі зрізуванням фальців зошитів відходи паперу досягають 5 % при матих форматах). Міцність скріплення аркушів досить висока. Видання з 16- і 32-сторінковими зошитами з паперу завтовшки до 0,1 мм добре розгортаються.

Застосування обкладинок. Обкладинка типу І використовується для покриття блоків, скомплектованих укладенням, і прошивається разом із блоком дротом наопашки при товщині блока менш як 5 мм (80 с).

Обкладинка типу 2 застовується для покриття блоків, скомплектованих підбиранням; скріплення позошитне нитками по марлі і без неї приклеюється до блока тільки по корінцю, який є прямим, при товщині блока більш як 14 мм (224 а).

Обкладинка типу 3 також використовується для покриття блоків, скомплектованих підбиранням, і приклеюється до прямого корінця блока завтовшки менш як! 4 мм до передньої та задньої корінцевої частин (5...7 мм) сторінок блока.

Високу міцність на згиб і розрив у місцях згину має склеєна обкладинка типу 4. я ку застосовують найчастіше для видань, скріплених не зшивним клейовим способом. С горінки обкладинки підбирають та скріплюють із блоком, як звичайні його аркуші, ■і корінець окантовують нетканикним матеріалом або тканиною. Найчастіше обкладинку виготовляють із матеріалу на паперовій основі з полімерним покриттям.

Поверхня такої обкладинки має високу міцність на стирання, підвищену стійкість до розтріпування кутків. Однак у конструкції є недолік: на корінець практично не можна нанести зображення. Такі обкладинки застосовуються порівняно обмежено, оскільки не всі машини безшвейного скріплення мають пристрій для окантовування корінця блока. Основна перевага видань в обрізній обкладинці, скріплених клейовим способом, - технологічність процесу їх виготовлення, що дало змогу досягнути високого ступеня його механізації та зумовило мінімальну трудомісткість.

Часто для скріплення книжкових блоків використовують позошитне шиття нитками. Проте довговічність такого блока і паперової обрізної обкладинки незіставна. Саме цим можна пояснити появу ускладнених обкладинок, які мають більшу міцність, ніж звичайні обрізні. Формати видань з ускладненими обкладинками, як правило, середні (десь 84x108/32 та 60x90/16), товщина - до ЗО мм.

Ще міцнішою є обкладинка, в якої клапани загнуті з трьох боків (рис. 9, г). Такі обкладинки приклеюють до блока врозпуск або лише по корінцю. їх можна лакувати і припресовувати до них плівку. На обкладинках друкують півтонові чи штрихові зображення, на відігнутих клапанах -рекламу, дані про автора тощо. Для виготовлення таких обкладинок найчастіше використовують папір масою 180...200 г/м².

У конструкції обкладинки, показаної на рис. 9, є, матеріалом крайніх аркушів блока тонкий картон (0,3...0,5 мм). Як і решта аркушів (сторінок), вони скріплені з блоком за допомогою шару клею, нанесеного на корінець. Суперобкладинку приклеюють врозпуск, її клапани огортають картонні сторінки, виступаючи за передній обріз. Суперобкладинку виготовляють із паперу з припресованою плівкою чи без неї.

Широко застосовують конструкцію обкладинки, зображеної на рис. 9, є. Поверх звичайної обкладинки з незадрукованого цупкого паперу до корінця приклеюють суперобкладинку із загнутими широкими клапанами, які огортають обкладинку, а їхні згини виступають за передній край блока. Міцність і жорсткість такої обкладинки більші, ніж розглянутих вище. Недоліком конструкції є велика товщина матеріалів, приклеєних до корінця блока, що погіршує розкриття видання.

Конструкція описаних книжкових видань більш трудомістка у виконанні, ніж видань в обрізних обкладинках. Це пов'язано з необхідністю обрізування їх у два етапи: до приклеювання обкладинки чи суперобкладинки (по передньому зрізу), після приклеювання (по верхньому та нижньому зрізах). Трудомісткість додаткових операцій ще відчутніша, оскільки відсутнє спеціальне високопродуктивне устат­кування.

У деяких країнах (Японія, Австралія, Швеція, США) виготовляють книжкові видання з обкладинкою, приклеєною до корінця і крайніх сторінок блока чи до форзаців. Для обкладинки використовують папір масою 120...180 г/м- (іноді із припресованою плівкою), матеріал з полімерним покриттям, тканину, ПВХ-плівку. Блоки найчастіше зшивають нитками, хоча застосовують також клейове скріплення. В обох випадках обкладинку приклеюють до корінця в основному термоклеєм, що забезпечує його

міцний зв'язок із блоком. Перевага такої обкладинки- збільшення міцності та цупкості завдяки її склеюванню з іншим аркушем паперу (форзацем, сторінкою блока). Слід відзначити, що тут форзац не скріплює блок з обкладинкою (як у виданнях із твердою палітуркою), бо він з'єднаний з блоком лише вузькою смужкою клею, чим забезпечує підвищення цупкості обкладинки і є декоративним елементом.

Коли обкладинку приклеюють до крайніх сторінок блока, скріплення, звичайно, відбувається лише у двох зонах - біля коріння (ширина 5...6 мм) і переднього обрізу (10... 15 мм). У разі приклеювання обкладинки до форзаців склеювання відбувається як правило, по всій поверхні. Проте останнім часом й у цьому разі стали застосовувати неповне приклеювання: при покритті блока обкладинкою клей наноситься лише на зони форзаців, які прилягають до корінця та переднього обрізу. Ширина зон становить приблизно 1/4 ширини блока. Це зменшує жолоблення обкладинки. Як правило, щ обрізну обкладинку часто надягають суперобкладинку, яка може бути приклеєна де

корінця блока.

Відомо обкладинку, яку виготовляють з аркуша паперу з полімерним покриттям і: клапанами, загнутими з чотирьох боків (ширина клапанів 15 мм). Обкладинку приклеюють до корінця і форзаців (до останніх вузькими смужками клею, який наносять біля корінця та переднього обрізу). З трьох боків роблять канти завширшки 3 мм. Іноді викорис­товують суперобкладинку. Цю конструкцію можна вважати вдалою для тонких книжкових видань невеликого формату, оскільки краї обкладинки досить міцні й цупкі. Обкладинка стійка до стирання і міцна на згини. Такі видання - легкі та гнучкі.

Оформлення книжкових видань у палітурках. Розрізняють близько 150 варіантів брошурувально-палітурного виконання книжкових видань у палітурці, з яких широке застосовуються близько 50. Найпрестижнішим є виконання дорогих високохудожніх видань (книг з мистецтва, окремих наук, деяких видів літератури): палітурки виготовляються із тканини або навіть шкіри, оформляються аплікаціями, тисненням, голограмами, зрізи фарбуються або позолочуються. Найменш престижним є оздоблення масових видань: палітурки покриваються папером, однією-двома фарбами. Видавці визначають ступінь престижності, виходячи із призначення видання,) категорії покупців, ціни тощо. Бажаний рівень оформлення видань досягають] вибираючи: сорт паперу, з якого виготовлено блок; форму корінця блока; каптал;^и вид оброблення обрізів блока (найчастіше верхнього); вид і фактуру паперу форзаців та їх оздоблення; вид стрічки-закладки (ляссе); товщину картонних сторонок політурки;', покривний матеріал; вид рубчика на палітурці (широкий, глибокий, фасонний пази)? країв сторонок (прямі, із спущеними фасками); форму кутків палітурки; вид оздоблення (тиснення на сторонках кришки та її корінці, аплікації тощо); суперобкладинку.

Усі книжкові видання можна поділити на групи за строком використання, на який вони розраховані (табл. 14), від видань, призначених для користування упродовж 10 і більше років при інтенсивній експлуатації, до видань, розрахованих на користування до одного року й менше.

 

 

Таблиця 14. Групи книжкових видань за довговічністю їх використання

 

 

 

 

 

№ групи	Тривалість користування, роки	Інтенсивність використання	Види книжкових видань
	< 2	Мала	Офіційні (нормативні, виробничі, статистичні)
	<2	Велика
	5...10	Мала	Літературно-художні, підручники, довідники, дитячі
	5...10	Велика
	>20	Мала	Літературно-художні, зібрання творів, окремі збірки, ДОВІДНИКИ, енциклопедії, словники
	Велика

Крім того, всі книжкові видання поділяються на видання звичайного типу, поліп­шеного, сувенірно-подарункові та рекламного типу. Кожне видання має також маркетингову характеристику, що визначає ймовірне коло читачів і формує попит на

нього.

Довговічність видань визначають, насамперед, за змістом, художнім оформленням та досягають, застосовуючи відповідні сорти паперу, з якого виготовлено блок, конструкції блока (спосіб скріплення, вид форзаців, палітурні матеріали), конструкції палітурки і її покривного матеріалу. Папір вибирають за зовнішнім виглядом (фактурою, кольором) та масою згідно зі змістом видання і художнім задумом, а також за міцністю (з урахуванням довговічності, яку передбачають для видання та способу скріплення блока).

Для друкування книжкових видань використовують широку гаму паперів - від високоглянцевих до матових, від сліпучо-білих і блакитнуватих до сіруватих майже і жовтого, кремового чи іншого кольорів завтовшки від 0,05...0,07 до 0,2...0,25 мм. Маса Щ 1 м² паперу становить 40...250 г, об'ємна щільність - від 0,5...0,6 до 1,1 г/см². Іноді застосовують папір малої маси (40...50 г/м²) при незначній об'ємній щільності (0,26...0,25 г/см²) і великої маси (90... 100 г/м²) при трохи збільшеній щільності (1,1...ЇДІ г/см²). У першому випадку видання навіть значної товщини здаються неважкими, у другому - дуже важкими. Крім того, на легкому папері друкують видання, призначений для експлуатації в нестаціонарних умовах. Видання з важкого паперу мають краще» розгортання (за умови використання відповідного формату), ніж видання з легкого паперу. Видання, розраховані на тривале користування, друкують на цупкому папері який витримує велику кількість перегинів. Якщо блок видання скріплюють клейовим: способом, то застосовують папір, що має добру адгезію до відповідного клею щ одночасно високу міцність на розрив.

Особливості конструкції книжкових видань. Відомо конструкції книжкових блоків з паперового полотна, на краях якого нанесено полімерну плашку з розплаву полімер: Полотно розрізають на аркуші, фальцюють сформовані зошити підбирають у блок скріплюють зварюванням плівки вздовж зони скріплення електромагнітним пола

високої частоти або ультразвуком. Така конструкція за дослідженнями І.К.Корнілова може використовуватися для будь-яких видань, особливо - великих форматів, оскільки такі видання при користуванні мають зменшені внутрішні напруження в клейовому з єднанні корінцевої зони блока (рис. 11).

Рис. 11. Спосіб клейового скріплення книжкового блока без зрізування корінцевих фальців:

а - нанесення клейових смуг; б - зварювання аркушів; в - готовий зошит; г - приклеювання окантовувального матеріалу

При проведенні операції фальцювання надрукованих аркушів у місцях майбутніх згинів корінця блока прошивають аркуші 1 скобами термониток 2 і приварюють спинки 3 скоб до аркушів / (рис. 11, а). Потім виконують останній згин, дістаючи зошити 4, в яких ніжки скоб 5 залишаються незакріпленими (рис. 11,6). До крайніх зошитів майбутнього блока приклеюють форзаци 6. Зошити 4 комплектують у блок 7. Після комплектування блока 7 ніжки скоб 5 кожного зошита відгинають на фальці сусідніх зошитів і приклеюють корінець блока (рис. 11, в). Для зміцнення зв'язку політурки з крайніми зошитами блока ніжки скоб 5 відгинають у бік крайніх зошитів 8 із заходженням на форзац 6. Формуючи клейову плівку, відігнуті на форзац 6 ніжки 5 скоб зміцнюють зовнішній аркуш першого зошита 8, попереджуючи його розрив. Такі видання за міцністю і довговічністю наближаються до видань, зшитих нитками. Водночас трудомісткість палітурних робіт значно нижча. Поширення описаного способу скріплення книжкового блока стримується тим, що існуюче устаткування дає змогу виготовляти прошиті зошити лише з аркушів, надрукованих на аркушевих машинах.

Набув використання спосіб скріплення книжкового блоку термонитками (товщина ниток - 0,2 мм). Зошит перед останнім згином скріпляють по лінії майбутнього корінцевого фальцу скобами з термониток (рис. 12). При цьому до внутрішнього аркуша зошита притискують відрізки термониток, проводять кінці кожного відрізка нитки через зошит і приварюють їх до зовнішнього аркуша зошита. Завдяки розплавленню відрізків, приварених до внутрішніх аркушів, досягається зменшення товщини корінцевого згину зошита.

Рис. 12. Скріплення книжкового блока термонитками:

а — аркуші зошита, прошиті термонитками (і - надруковані аркуші; 2 — термонитка; 3 - спинка скоби термонитки); б — скомплектований блок (4 -зошит; 5 - ніжка скоби термонитки; 6 - форзац); в - готовий блок, скріплений термонитками (7 - книжковий блок; 8 - крайній зошит)

Відомо замкові конструкції книжкових блоків. Спосіб збирання зошитів у книжковий блок полягає у вирізуванні в них прорізів і взаємному з'єднанні зошитів за їх допомогою таким чином, що прорізи в одних зошитах виконують по краях корінцевого згину, а прорізи в інших зошитах - у його середній частині. При цьому взаємне з'єднання зошитів здійснюється протягуванням їх по краях у прорізи, розміщені в середній частині зошитів. Ширина прорізу в зошитах більша за товщину складеного навпіл першого зошита. Ця технологія виготовлення книжкових блоків дає змогу скріплювати зошити без використання додаткових матеріалів (клею, ниток, дроту тощо). Блоки мають добре розгортання, можливим є скріплення зошитів як малого, так і великого обсягів, виготовлених з різних матеріалів.

Для виготовлення багатозошитних книжкових блоків може використовуватися така технологія (рис. 13). Надруковані аркуші фальцюють, і в усіх зошитах майбутнього блока по лініях корінцевого згину виконують прорізи. У перший зошит 3 (рис. 13,6) вставляють замковий елемент 4. Замкові елементи однакові й мають по лінії згину два симетричних надрізи, ширина яких більша або дорівнює товщині одного зошита, а глибина кожного надрізу більша або дорівнює половині різниці висоти зошита та довжини прорізу в ньому.

Після вставлення першого замкового елемента в перший зошит половина цього елемента залишається на зовнішньому блоці зошита. Ця частина першого замковою елемента і половина другого такого елемента б вставляються у другу частину зошита З (рис. 13, в). Подальші операції повторюються. Після складання блок обрізують із трьох боків.

Рис. 13. З'єднання книжкового блока за допомогою замкових елементів:

а - замковий елемент з надрізами; б - вставлення першого замкового елемента в

перший зошит; в-два скріплених зошити; г— чотири зошити, скріплені трьома

замковими елементами; д - готовий блок (4, 6,8- замкові елементи; 3,5, 7,9- зошити)

Конструкції книжкових блоків. Конструкції блоків різноманітні за способом скріплення аркушів, формою корінця, видами його склеювання, корінцевими матеріалами, а також видами форзаців.

Позошитне шиття блоків нитками поступово замінюється менш трудомісткими способами скріплення. Приблизно 20% видань у палітурці зшивають нитками. Зазвичай, це видання, розраховані на тривале користування при інтенсивній їх експлуатації. Здебільшого зошити зшивають простим брошурним стібком. Довжина стібка 14 мм для видань в обкладинці та 19 мм для видань у палітурці. Можна використовувати подовжені стібки (25, ЗО і навіть 40 мм). Починаються вони на відстані 10... 15 мм від обрізу блока; їхня загальна довжина становить до 70 % висоти блока. Такі стібки підвищують міцність його скріплення. У деяких унікальних виданнях круглі отвори для ниток замінюють вузькими прорізами, які майже не псують вигляд розвороту зошитів, що особливо важливо, коли там є зображення.

Блоки можуть зшиватись на марлі або без неї. В останньому випадку корінець блока може бути обклеєний звичайною (в один-два шари) або тонкою дубльованою марлею тканиною чи нетканинним матеріалом. Два останніх матеріали застосовують для дуже дорогих видань. Інший варіант обклеювання корінця блока - окантування його папером (гладким або гофрованим), нетканинним матеріалом, тканиною. Ширина клапанів окантовувального матеріалу - до 20...25 мм. Останнім часом намітилась тенденція до зменшення ширини клапанів, в окремих випадках до 12... 15 мм.

Поверх марлі, на якій зшито блок або якою обклеєний його корінець, обов'язково наклеюють папірець зі смужками капталу. У товстих важких виданнях іноді до марлі приклеюють гільзу. Проте цю операцію виконують лише вручну і тільки для видань підвищеної якості, які випускаються невеликими тиражами.