Робота над оригіналами титулів

Титул - перша сторінка видання, на якій розташовано повну його назву та інші відомості (автор, номер тому, місце і рік публікації, найменування видавничої організації).

Окрім перерахованих відомостей на титулі можуть бути такі елементи: назва жанру видання, прізвище редактора або перекладача, назва і знак серії, періодичність, номер випуску тощо, усякі грифи, епіграфи та посвяти. Титул може містити тематичні ілюстрації, мальовані та складальні елементи і прикраси.

Зустрічаються титули повністю репродуковані та складальні (комбіновані, одно- й багатоколірні).

Сучасний титул за своєю структурою може бути одинарним (перша сторінка книжкового блока із зворотом); розгорнутим, коли частина відомостей чи зображення подається на другій половині блока, а частіше — на третій без переходу зі сторінки на сторінку; подвійним, коли текст чи зображення починаються на лівому боці титульного розвороту, а закінчуються на правому.

Авантитул - перша сторінка книжкового блока, один з композиційно-декоративних елементів видання. Авантитул розміщується у виданні за наявності в ньому контртитулу чи фронтиспіса. На авантитулі поміщають прізвище автора, назву видання або видавничу марку, іноді найменування видавничої організації чи декоративний малюнок або над заголовні дані однієї чи кількох організацій, які випускають видання, а також дані про серію.

Контртитул (рис. 14) додатковий титул, як правило, в багатотомних чи перекладних виданнях. Розміщується на лівому боці титульного розвороту. В багатотомних виданнях на контртитулі розміщують дані, що стосуються всього видання, а на титулі -дані, які стосуються лише окремого тому. В перекладних творах на контртитулі зазначають ті самі дані, що й на титулі, але мовою оригіналу. В розкішних та подарункових виданнях контртитул виконують "дзеркальним", тобто він повторює титул.

 

Рис. 14. Макет титульного розвороту з контртитулом

 

Рис 15. Макет фронтиспіса з титулом

Фронтиспіс (рис. 15) -як правило, ілюстрація у виданні, розміщена на лівому боці титульного розвороту. На фронтиспісі поміщають портрет автора або особи, про яку йдеться у творі. Іноді на фронтиспісі розташовують ілюстрацію, що відображає основну ідею твору або його вузловий епізод. У наукових виданнях на фронтиспісі можуть бути розміщені

Шмуцтитул (додатковий титул) - сторінка, яка розміщується перед окремим розділом або главою. На шмуцтитулі поміщають назву розділу чи глави, в деяких випадках-сюжетні зображення.

_,.окремих виданнях використовуються титули, оформлені з "шапкою". В цьому разі титульні елементи розташовуються, як правило, у верхній частині першої сторінки, - починається тут же, безпосередньо за "шапкою". Іноді на титул, окрім перерахованих вище елементів, виносять зміст.

Оформлення титульної сторінки показано в дод. 1.

33.1. Верстання та розмітка авантитулу, колонтитулу і фронтиспіса

Під час верстання титульної сторінки особливу увагу слід звернути на:

• над заголовні дані, в які можуть входити найменування однієї чи кількох організацій, від імені яких видається видання, або заголовок серії, ініціали і прізвище редактора всієї серії, номер її випуску, заголовок підсерії, порядковий номер її випуску. Частина цих даних може бути перенесена на авантитул чи контртитул;

» відомості про авторів, тобто їхні імена та прізвища подаються в тій формі й І повноті, які ними запропоновано. При верстанні вказують спочатку ініціали чи ім'я, а потім прізвища. Імена і прізвища авторів можуть бути поміщені на титульній сторінці незалежно від їх кількості. Якщо авторів чотири й більше, то їхні імена та прізвища можна переносити на зворот титульної сторінки. У працях, виконаних колективом ■! авторів, їхні імена подаються у запропонованій ними послідовності. Відомості про почесні звання, вчені ступені подаються після прізвищ авторів; {підзаголовні дані — відомості, що пояснюють заголовок, літературний жанр,; указують читацьку адресу видання, вікові особливості читача, а також черговість І видання і його перероблення. Крім того, у підзаголовні дані можуть бути внесені відомості про затвердження видання як навчального посібника, підручника чи офіційного видання, а також занесені прізвища перекладачів, титульного редактора, художника-ілюстратора, художника-оформлювача та фотографа в ілюстрованих наданнях.

..- Підзаголовні дані можуть бути поділені між титульною сторінкою і її зворотом. Під час верстання на зворот титульної сторінки можна переносити:,.., • вказівку, для якої категорії читачів призначено видання; _Е- • відомості про черговість видання, його перероблення;

, • повідомлення про затвердження видання як підручника, навчального посібника чи офіційного видання; _я - • дані про мову, з якої перекладено видання, та прізвища перекладачів;

• прізвища художника-оформлювача і фотографа в ілюстрованих та художніх виданнях. - Ініціали чи ім'я упорядника мають передувати його прізвищу. Можна переносити ■ прізвища упорядника на зворот титульної сторінки. Перед його прізвищем мають ^: бути слова чи словосполучення, що визначають характер виконаної ними роботи (наприклад, упорядник, упорядкував, записав, автор-упорядник тощо. Дані про і почесні звання упорядників розміщують після їхніх прізвищ.

Вихідні дані, які включають місце випуску видання, найменування видавництва чи видавничої організації і рік випуску видання, потрібно розташовувати у зазначеній послідовності. Ці дані частково або повністю можуть бути перенесені на авантитул, колонтитул чи останню сторінку, особливо в художньо оформлених виданнях, титульні сторінки яких зайнято малюнками.

У виданнях без титульної сторінки вихідні дані розташовують на суміщеному титулі на першій сторонці палітурки чи обкладинки. Ці дані можна переносити на останню |

 

3.5. Сучасні комп'ютерні видавничі системи

Гучасна КВС-це комплекс, що складається із комп'ютерів, сканувальних,вивідних

Сучасного програмного та мережного забезпечення і фотовивідних пристроїв, які використовуються для складання та редагування тексту виготовлення

оригінал-макетів, фотоформ, кольоропроб ³⁰'"ГдТяпшГов "видання до друку на рівні додрукарських процесів (рис. 16). іГруїї ськТпТоГеси "тючають усі технологічні процеси підготовки видання до друку, в тому числі виготовлення друкарської форми.

Рис. 16. Комп'ютерна видавнича система:

1 - складання і коригування тексту; 2 - станція кольорооброблення

(кольороподіл, ретуш, дизайн); 3 - архів (магнітооптичні носії); 4 - барабанний сканер;

5 - ЕТНЕКМЕТ; 6 - мережний принтер АЗ; 7 - вивідний експонувальний пристрій;

8 - растровий процесор; 9 - шіаншетний сканер; 10 - станція верстання;

11 - кольоровий струминний принтер

Комп'ютерна видавнича система утримується на трьох "китах":

•комп'ютері, що дає змогу здійснювати на ньому не тільки складання, а й верстання, підготовку графічного оформлення та оброблення чорно-білих і кольорових ілюстрацій;

•графічному інтерфейсі, що дає можливість відображати на екрані шрифти та графіку в реальному вигляді, якими вони будуть у надрукованому виданні. Це стало поштовхом до створення програм верстання видань у режимі "що бачиш на екрані, то й матимеш на фотоформі (друкарській формі, відбитку)" - режимі \\ТЗІ\УУО;

•мові PostScript - універсальній мові опису окремих сторінок друкованого аркуша та його самого як цілого. Ця мова надала можливість використати єдину програмну базу для різних вивідних пристроїв — принтерів, лазерних експонувальних пристроїв, плоттерів, пристроїв для запису слайдів і кольоропроби.

Складальна станція. Це модель комп'ютера та програмне забезпечення, що застосовуються для складання тексту.

Графічна станція. Якщо розглядати програму-максимум такої станції", то вона має забезпечувати сканування та оброблення як чорно-білих, так і кольорових прозорих та непрозорих оригіналів, Підготовку ілюстрацій, а також елементів оформлення (діаграм, схем, карт, креслень, рисунків) для майбутнього видання.

Апаратна частина гр.афінної станції, крім комп'ютера, має включати професійний кольоровий монітор, універсальний сканер (або комплекс із кількох сканерів), пристрій для перегляду оригіналів, що скануються, і набір пристроїв для читання зовнішніх носіїв (магнітооптику, зчитувач компакт-дисків), на яких, як правило, зберігаються бібліотеки слайдів та художнього оформлення.

Якщо не вдаватися в деталі, то в поліграфії найчастіше застосовуються два типи сканерів— танкетні й барабанні. Обидва вони універсальні, тобто можуть сканувати як непрозорі, так і прозорі оригінали.

Станція верстання. Апаратна частина станції верстання має бути зорієнтована на платформу графічної станції. Подібну кількість станцій складання, графічних станцій та станцій верстання об'єднують у спільну мережу. До цієї мережі приєднуються периферійні пристрої, чорно-білі та кольорові принтери, пристрої кольоропроби, лазерні експонувальні вивідні пристрої. Іноді ще додаються форматні плоттери, пристрої для запису слайдів та інші пристрої залежно від розв'язуваних задач і фінансових можливостей видавництва.

Мережні рішення. Тема постійно висвітлюється у комп'ютер ній пресі, є багато фірм, готових вирішити будь-які мережні завдання. Як правило, навіть для створення серйозного комплексу як сервер досить використати потужний комп'ютер з великим дисковим простором.

Друкувальні пристрої. У видавничій справі домінують лазерні принтери. Вони використовуються як для друкування коректури, так і для роздруковування чорно-білих оригіналів-макетів. Іноді на лазерних принтерах виготовляють діапозитиви тексту та чорно-білих штрихових і растрових зображень з лініатурою растра до 40 ліній/см, які застосовуються як фотоформи для випуску одноколірних друкованих видань, до яких ставляться не дуже високі вимоги.

Кольорові лазерні принтери використовують, як правило, для узгодження із замовником кольорового макета та, рідше, як пристрої для виготовлення кольоропроб, що виконують цю функцію майже умовно. Існують кольорові принтери, які забезпечують високу якість друку і застосовуються дизайнерами для відпрацювання варіантів оформлення видань.

Програмне забезпечення. Невід'ємною частиною КВС є спеціалізоване програмне забезпечення. До таких програмних продуктів можна віднести програми організації і ОРІ-серверів, програми розкладки шпальт, відпрацювання треппінгу.

Програми наскрізного контролю та керування кольором. З різних причин відтворення кольору на кольорових моніторах, кольорових друкувальних пристроях і друкарських машинах різне. Основне завдання таких програм - дати можливість максимально наблизити за кольоровою гамою зображення на моніторі, кольоровому принтері та поліграфічному відбитку. Тільки в цьому випадку можливе швидке і якісне оброблення кольорових оригіналів. Ці програми забезпечують також правильне сприйняття та відтворення кольорового простору при обміні файлами з іншими організаціями.

Програми організації ОРІ-серверу. Суть роботи ОРІ-серверу полягає ось у чому. Файли кольорових ілюстрацій через високу роздільну здатність і велику кількість півтонів мають дуже велику ємність (до кількох сотень мегабайтів). Пересилання їх по мережі під час оброблення на графічній станції, верстання або роздруковування дуже сильно перевантажує мережу та знижує продуктивність системи загалом. Тому виникла ідея у процесі роботи з конкретною ілюстрацією використовувати її "прообраз" у вигляді файла невеликої ємності, а основний файл великої ємності зберігати на сервері. Всі зміни, внесені у прообраз, переносяться в основний файл тоді, коли прообраз повернеться на сервер, тобто по мережі у процесі роботи передаються тільки невеликі файли-прообрази і лише в момент остаточного виведення вони заміняються на основний файл.

Типи сканерів та їхні можливості. Процеси аналізу і синтезу зображення при скануванні розділені у просторі, а іноді й у часі.

Сканер - пристрій для оцифровування і виведення двовимірних штрихових та растрових зображень у КВС. Можливості сканера і якість його роботи визначають якість ілюстрацій у майбутньому виданні. Розрізняють ручні, планшетні, барабанні,

* Треппінг- перекривання контурів при.вивороті, накладання контурів (перекривання елементів зображення по контуру - поєднання масштабів) діапозитиву і негативу одного й того самого кольорового зображення у процесі виготовлення фотоформ, що забезпечує збіг контурів на відбитку при допустимому несуміщенні фарб під час багатофарбового друкування. Його використовують при друкуванні кольорового тексту на фоні іншого кольору або вивороті по багатофарбовому фону, щоб уникнути білих зазорів між текстом та фоном. Програму в КВС, яка застовується для проведення процедури перекривання контурів при обробленні зображень і їх підготовки до видання. називають програмою треппінгу.

проекційні сканери (слайд-сканери, що працюють тільки зі слайдами). Ручні сгі;ер у КВС не знаходять використання через низьку якість сканування. Це операті ни вид сканерів.

За типом світлочутливих датчиків сканери можна поділити на дві групи: і

•ручні, планшетні та проекційні сканери (слайд-сканери), в яких застосовує прилади з зарядовим зв'язком (ПЗЗ);

•барабанні, що мають фотоелектронні перетворювачі (ФЕП).

Крім того, моделі одного виду сканерів різняться технічними характеристик які впливають на якість сканування та визначають сферу їх використання. Остан нім часом велике поширення дістали слайд-сканери. Вони засовуються при підготовці рекламних матеріалів, масових і галузевих журналів, кольорових каталогів, а також видань із кольоровими та чорно-білими півтоновими ілюстраціями (за виш сон художніх видань).

Планшетні сканери. Згідно з їхніми можливостями ці сканери можна поділити н: три групи: прості, проміжного (середнього) і високого класів.

Прості моделі використовуються для ділових комунікацій, відносно Ден іи> публікацій з чорно-білими та кольоровими ілюстраціями. Поняття "прості моделі' досить умовне, оскільки сьогодні більшість навіть найпростіших моделей планшетних сканерів мають глибину кольору 8 біт/канал (8 біт/колір), а деякі можуть працю іти не тільки з непрозорими оригіналами, а й з прозорими. Оптична роздільна здатність сканерів цієї групи-300...600 dpi (точок/дюйм).'

Сканери проміжного класу мають оптичну роздільну здатність 600... 1800 dpi, глибину кольору 10...12 біт/канал, забезпечують великі області відображення. В яки також можуть оцифровувати діапозитиви, кольорові негативи (в деяких випадках) та оригінали, виготовлені на непрозорій підкладці. Це дає змогу використовувати "х у видавничій справі.

Деякі з цих моделей включають програмне забезпечення, яке дає можливість на основі попереднього сканування коригувати аналогові дані й уникати втрати якості, пов'язаної з наступним обробленням. Програмне забезпечення окремих моднелеей сканерів проміжного класу підтримує режим макетного сканування.

Серед планшетних сканерів високого класу є моделі, які за своїми технічними можливостями можуть конкурувати з барабанними сканерами. Вони ідеально підходять сервісним бюро, агентствам і редакціям журналів, тобто коли необхідно відсканувати велику кількість оригіналів за короткий строк.

Існують додаткові апарати, що розширюють можливості сканерів цього класу (наприклад, приставка автоматичного сканування, яка дає змогу підвищ! и продуктивність сканера порівняно зі стандартною моделлю, завантажуючи одночасно велику кількість слайдів).

Безумовна перевага планшетних сканерів - можливість роботи з оригінала»"і, виготовленими на жорсткій підкладці.

Барабанні сканери. Ці сканери завжди розглядалися як інструмент для оброблення

 

сторінку видання, задню сторонку політурки чи на будь-яку сторонку обкладинки.

На авантитулі верстають елементи оформлення на середині сторінки, іноді у верхній частині сторінки з виключанням праворуч або посередині.

Колонтитул верстають згідно з комерційним задумом видання, узгоджуючи з титулом. ■ З

Фронтиспіс верстають згідно з вказівками художника чи художньо-технічного ^ редактора. Коли таких вказівок немає, зображальні елементи розташовують на середині 4 сторінки, узгоджуючи зображення з титулом.

На авантитулі, колонтитулі та фронтиспісі колонцифру не проставляють.

Шрифтове оформлення кожного елемента титулу має відповідати його змістові, а | розміщення усіх елементів - надавати титулу композиційної єдності й завершеності.

Здебільшого гарнітура титульних шрифтів відповідає гарнітурі шрифту основного тексту видання. Проте це не виключає використання інших гарнітур для титулу або його елементів.

При складанні титулу перевага віддається великим шрифтам світлого накреслення. Однак деякі елементи титулу складають малими літерами. Напівжирні та жирні | накреслення використовують рідко, переважно тоді, коли весь титул складають цими самими шрифтами. Право бути складеним напівжирним або жирним шрифтом при загальному світлому оформленні титулу залишається за найголовнішим його елементом (назва видання або прізвище автора).

Різні способи виділення (наприклад, курсивом, урозрядку, підкреслюванням лінійками тощо) залежать від змісту титулу та стилю оформлення усього видання.

Вибір кегля шрифту для елементів титулу залежить від формату сторінки видання, кількості елементів титулу, кількості й довжини рядків кожного його елемента.

Кожний елемент титулу літероміром розбивають на логічно закінчені рядки, що вміщуються у вибраний формат. Вибір кегля шрифту починають з головного елемента титулу. Підраховують кількість знаків у найдовшому рядку заголовка і за каталогом шрифтів визначають, чи не вийдуть рядки головного елемента при вибраних гарнітурі, накресленні та кеглі за формат сторінки (як правило, всі елементи титулу мають розміщуватися в межах сторінки складання, але це не виключає виходу окремих елементів на поля). Широкі літери та знаки (ж, ш, щ, ю) рахують за півтора знака, знаки розділові та цифри - за половину знака, а інші літери - за один знак.

Потім послідовно вибирають шрифт для елементів титулу, знижуючи кегль шрифту і використовуючи різноманітні внутрікегельні варіанти. В межах одного кегля оперують великими та малими літерами шрифту. Можна застосовувати й різні шрифтові способи виділення (курсивом, урозрядку), враховуючи значущість елементів титулу. Після цього розміщують ці елементи один відносно одного. При цьому часто доводиться коригувати їх шрифтове оформлення, тому для окремих елементів може бути вибраний шрифт інших кегля або накреслення, використано те чи інше міжлітерне розбиття.

Нерідко в оформленні титулу застосовуються репродукційні текстові, ілюстративні або орнаментальні елементи, для яких виготовляють відповідні оригінали. Ці оригінали

обробляють та оформляють так само, як і оригінали ілюстрацій: зазначають на них спосіб виготовлення друкарської форми, масштаб для репродукування, а іноді й лініатуру растра. При виборі композиції титулу враховують розміри та колір його елементів.

Вибір симетричної (коли всі елементи титулу розташовуються симетрично відносно вертикальної осі, проведеної через центр сторінки) або асиметричної (коли зазначені елементи розташовуються по кількох вертикальних осях) композиції титулу визначається загальним характером оформлення видання.

Вибравши композицію титулу, розпочинають його розмітку. Досвідчений технічний редактор може розмічати титул безпосередньо за машинописним текстом. Однак рекомендується спочатку зробити його схематичний макет, якщо останній не підготовлено художником. Вирізають аркуш паперу, формат якого дорівнює формату видання після обрізування. На цьому аркуші наносять межі сторінки складання. Потім для текстів титулу олівцем креслять рядки, що дорівнюють очку кегля вибраного шрифту. Виходячи із прийнятої композиції титулу (симетричної або асиметричної), розташовують ці рядки по горизонталі, для чого проводять відповідні вертикальні осі. Одночасно орієнтовно намічають міжрядкові пробіли. По вертикалі рядки розташовують на око, орієнтуючись на завантаженість титулу і вибрані кеглі шрифтів.

У кожному рядку проводять лінії, які обмежують очко малих та великих знаків. Потім визначають за каталогом шрифтів довжину рядків у складанні й акуратно вписують у кожний рядок відповідний текст. Для цього довжину рядка в міліметрах ділять на число знаків і вимірювачем знаходять межі кожного знака. Умовно приймається, що всі знаки мають однакову ширину. Написавши весь текст, допоміжні лінії забирають.

Репродукційні елементи титулу зображають на вибраних для них місцях у вигляді прямокутників або схематичних рисунків у натуральних розмірах.

Побудований таким чином макет титулу дає уявлення про його композицію та правильність вибору шрифтів. Усі недоліки впадають в очі, тому за макетом легко остаточно відкоригувати шрифтове і композиційне вирішення титулу.

Схематичний макет виготовляють й іншим способом. Із журналів, старих книг, проспектів тощо, вирізають відбитки рядків у заданих кеглі (а якщо можливо - і в гарнітурі) та довжині і, пересовуючи ці рядки в межах шпальти складання, знаходять для них найкраще розташування.

Для побудови титулів можна рекомендувати спеціально надруковані макетки у вигляді сітки типу міліметрового паперу, проте з топометричним розбиттям на клітинки. Надрукувати таку сітку слід блідо-блакитною фарбою.

З макетки вирізають прямокутник у розмірах сторінки складання, наклеюють його на аркуш форматом, що дорівнює формату видання після обрізування, і безпосередньо по сітці пишуть титульні рядки, вибираючи для них розміри та розташування залежно від задуму. Кеглі шрифтів і розміри відбивок зчитують із сітки після того, як буде досягнуто задовільне вирішення титулу.

Текстові елементи титулу можна, якщо це необхідно, випускати за межі сторінки складання на поле, а ілюстративні - навіть під обріз, але останній спосіб створює деякі технологічні вади при друкуванні і зловживати ним не варто.

Технологія розмітки титулу полягає ось в чому: на друкованому оригіналі титулу зазначають формат сторінки складання, біля кожного складального елемента - повну характеристику шрифту та розташування рядків по горизонталі, користуючись коректурними знаками або словами: "лівий край складання "; "з відступом від лівого краю складання на 24 п "; "випустити в корінець на 12 п ".

Щоб не перевантажувати написаним занадто насичений титул, можна його елементи підкреслити чорнилом і кольоровими олівцями та винести розшифровування на поля.

По вертикалі елементи титулу розмічають так: зазначають положення верхнього елемента відносно верхнього краю сторінки складання ("до верху сторінки складання "; "спуск '/, кв. "; "випустити в головку на 12 п. ") та нижнього елемента відносно нижнього краю сторінки ("вниз сторінки "; " випустити у хвіст на 16п. ") або задають розмір пробільного матеріалу, який слід наклеїти в межах сторінки, складених під нижній елемент.

Потім послідовно визначають розміри відбивок між іншими елементами титулу і між рядками в межах кожного елемента. Відбивки по вертикалі розмічають у верхній та нижній групах елементів. Розмір великого пробілу між верхньою і нижньою групами елементів не задають, оскільки при верстанні титулу він виходить автоматично як різниця між висотою сторінки складання та розмірами верхніх і нижніх елементів титулу з указаними відбивками.

В оформленні титулу можуть використовуватися різні за очком та довжиною лінійки, складальні орнаментальні знаки тощо. Ці елементи умовно відображають на друкованому оригіналі титулу, біля зображення дають детальну складальну характеристику, вказують відбивки і їх розташування по горизонталі.

У розгорнутому титулі кожну з його частин (контртитул й основний титул) розмічають так само, як і одинарний титул.

Тексти на авантитулі, як правило, тієї самої гарнітури, що й титулу але меншого кегля - не більш як 12...14п.

Шмуцтитули розмічають так само, як і титул, але вибирають шрифти меншої інтенсивності. Бажано, щоб і титул, і шмуцтитул були оформлені в одному стилі.

3.3.2. Верстання та розмітка звороту титульної сторінки

Зворот титульної сторінки - це місце для розміщення низки вихідних даних, де розташовують:

• бібліографічний шифр (у лівому верхньому кутку);

• відомості про передрук, якщо такі є;

• імена та прізвища авторів передмови, вступної статті, післямови, приміток і коментарів та інших елементів видання. Рекомендується всі прізвища та імена подавати в називному відмінку;

 

•макет анотованої картки, який за необхідності може бути перенесений на останню сторінку видання;

•реферат чи анотацію;

•І8ВК (у лівому нижньому кутку);

• копірайт © - знак охорони авторського права (у правому нижньому кутку).]
Для анотації вказують гарнітуру, кегль і накреслення шрифту, розміри абзацу)

відступу та міжрядкових пробілів і формат складання.

Анотацію, як правило, складають шрифтом тієї самої гарнітури, що й основний текст видання, але кегль знижують на один-два ступені. Допускається використай і курсивних накреслень шрифту.

Складають анотацію на трохи менший формат, ніж основний текст видання, а розташовують, як правило, по центру сторінки з більшим або меншим спуском залежно від обсягу анотації.

Знак охорони авторського права та бібліотечний індекс складають шрифтом кіло або кг. 8 світлим.

При розміщенні інших елементів на звороті титульної сторінки для кожного з ні. вибирають шрифти, як правило, заниженого кегля порівняно зі шрифтом основне > тексту в різних відображальних варіантах. Для вибору композиції звороту титул}' в цьому випадку рекомендується зробити схематичний макет таким самим способом як це описано вище для титулу.

Зразок оформлення звороту титульної сторінки наведено в дод. 2.

3.4. Традиційна додрукарська підготовка видання

Додрукарські процеси включають усі технологічні процеси підготовки видані-до друку, в тому числі виготовлення друкарської форми.

Нижче розглянемо традиційну технологію підготовки видання до друку офсетним способом. Отже, технічний редактор (дизайнер) одержав завдання розробити мак видання. Відповідно до змісту видання художник створює макет оформлення і підбирає ілюстрації. Далі макет погоджується з технічним редактором та з ілюстраціями затверджується на художній раді, після чого оригінали майбутнього видані передаються в роботу.

Текст видання разом з технічною розміткою надходить на складання. Гранки роздруковують з текстом видання. їх вичитують, коригують і все повторюється і підписання комплекту гранок до друку.

Ілюстрації (слайди, фотографії, рисунки, схеми, креслення) передаються на кольороподіл у фотовідділення поліграфічного підприємства. Раніше для виготовлення кольороподілених фотоформ (негативів або діапозитивів) використовували фотоапарати, контактно-копіювальні верстати та кольороподільники кольорокоректори. Після кольороподілу одержували кольороподілені фотоформи

"Іноді анотацію розміщують на клапані суперобкладинки або на обкладинці видання. Тоді оформлення підпорядковують загальному стилю оформлення цих елементів.

зображень у виданнях високого класу: рекламних матеріалах, високоякісних художніх • репродукціях, а також кольорових зображень великого формату. Деякі моделі планшетних сканерів високого класу також можуть використовуватися для такого | роду робіт. Барабанні сканери мають низку переваг перед іншими сканерами:

• велику глибину кольору (від 10 до 16 біт/канал) і широкий динамічний діапазон
оптичних густин (3,6...4,0 О) при максимальному значенні оптичної густини 3,7...4,2£>;.■;

•високу роздільну здатність та можливість великого збільшення зображень;. можливість оброблення різних за видом оригіналів;

•високу продуктивність.

Барабанні сканери можуть оцифровувати позитиви, діапозитиви, негативи, а також оригінали, виконані поліграфічним способом (фактично будь-який тип досить гнучких оригіналів, щоб їх можна було б закріпити на барабані).

Режим пакетного оброблення дає змогу оператору сканувати кілька оригіналів одночасно, зберігаючи кожне зображення в окремому файлі. Автоматичне розпізнавання типу оригіналу й автофокусування дають можливість сканувати різні оригінали з діапазонами оптичних густин, які істотно відрізняються, без утручання оператора. Змінні барабани економлять час, даючи змогу монтувати оригінали на інший барабан, доки обертається перший. Якщо в комплект постачання входить автоматизоване програмне забезпечення керування завданнями, то можна навіть припиняти роботу, знімати барабан, щоб реалізувати "гарячий" проект, й автоматично продовжувати перерване сканування, як тільки виробниче напруження спадає.

Певні незручності та додаткові витрати при експлуатації барабанних сканерів спричинено використанням тільки гнучких і тонких оригіналів, а також необхідністю застосування спеціальних пристроїв для монтажу оригіналів на барабан.

Існує два технологічних підходи до сканування:

• зображення сканується у стандартних пристроях, а потім уся потрібна градаційна,
різкісна й кольорова корекція ведеться засобами Adobe PhotoshopПри цьому немає
необхідності глибоко входити у специфіку конкретного зображення, особливості
роботи сканера і можна досягти порівняно високої продуктивності;

• підбір усіх параметрів сканування здійснюється до того, як буде проведено
остаточне сканування. Це дає змогу забезпечити максимально можливий результат
для певних сканера й оригіналу.

Фінал забезпечуваних сканером перетворень - це інформація про зображення, що передається у комп'ютер у цифровій формі. У процесі сканування сигнал перетворюється з аналогової форми на цифрову, причому момент виконання цієї операції впливає на якість роботи всієї системи. Цифрові перетворення інформації технічно простіші й надійніші, але зумовлюють значні похибки.

Принцип дії сканерів. Планшетні сканери. Світловий потік від джерела світла в них проходить крізь прозорий оригінал (або відбивається від непрозорого оригіналу), щілинну діафрагму, яка обмежує розмір елемента зображення, що зчитується кожним елементом ПЗЗ-лінійки, фокусується об'єктивом і потрапляє в систему напівпрозорих

дзеркал, які розподіляють світловий потік на три однакові за інтенсивністю частини. Кожний із трьох світлових пучків проходить крізь світлофільтр (червоний, зелений або синій) та потрапляє на лінійку елементів із зарядовим зв'язком, розташовану у Локальній площині об'єктива. Так здійснюється зчитування інформації про один рядок зображення.

Замість дзеркал можуть застосовуватися спеціальні призми, які поділяють світловий потік на три частини. У деяких моделях планшетних сканерів ці призми виконують також функції світлофільтрів, спрямовуючи різні частини видимого спектра в різні боки.

Планшетний сканер може мати окремі поверхні для розміщення прозорих і непрозорих оригіналів. Така конструкція дає змогу забезпечити виграш зразу в кількох відношеннях. Після перемикання режиму сканування змінюються не тільки джерело світла, а й дзеркала. Оптику збалансовано з урахуванням типу оригіналу, що, безумовно, відображається на якості результату. В процесі сканування слайдів відсутня скляна поверхня між оригіналом та приймачем. Під час сканування оригіналів одного типу можна монтувати оригінали іншого.

Барабанні сканери. Світловий потік від джерела світла в них проходить крізь оригінал, який фокусує об'єктив, й отвір діафрагми. Потім сфокусований промінь потрапляє в систему (призму або блок дзеркал) і крізь три світлофільтри спрямовується на світлочутливі елементи-ФЕП.

Як правило, зчитувальний вузол розташований ззовні барабана, а джерело світла для сканування прозорих оригіналів - усередині. Коли сканування здійснюють у відбитому світлі, освітлення забезпечується з боку об'єктива, а спеціальна світлозахисна ширма сумісно з діафрагмою захищає оригінал від паразитного потоку, що йде напрямки від джерела в об'єктив.

Поряд із сканерами з горизонтально розташованим барабаном (а таких нині більшість), існують моделі з вертикальним розташуванням барабана. Для цих сканерів було запропоновано нову технологію монтажу оригіналів на барабан. На відміну від досить трудомісткого наклеювання слайдів на зовнішню поверхню барабана нова технологія монтажу Quick Mount дає змогу швидко закріплювати слайди у спеціальних касетах, які вставляються всередині барабана, що економить багато робочого часу оператора. У простішому випадку касета має вигляд прозорого кільця, за яким, як у кишені, розміщуються слайди. Завдяки великій частоті обертання барабана відцентрова сила щільно притискує слайди до його внутрішньої поверхні.

Технічні характеристики сканерів. У довідковій літературі та рекламних проспектах, як правило, наводяться такі дані сканерів: вид і розмір оригіналу; джерело та приймач світла; динамічний діапазон оптичних густин (або їх інтервал); максимальна оптична густина; роздільна здатність; глибина кольору (або його оброблення); діапазон масштабування; траєкторія та апаратура сканування (для барабанних сканерів); область сканування; фокусування; можливість пакетного оброблення; відомості про програмне забезпечення.

Вид оригіналу. Сканування може здійснюватися у прохідному світлі (для оригіналів на прозорій підкладці) або у відбитому (для оригіналів на непрозорій підкладці). Сканування негативів вирізняється особливою складністю, оскільки цей процес не зводиться до простого інвертування градацій кольору від негативу до позитиву. Щоб точно оцифровувати колір у негативах, сканер має компенсувати кольорову фотографічну вуаль на оригіналі. Є кілька способів вирішення цієї проблеми: апаратне оброблення, програмні алгоритми переходу від негативу до позитиву або довідкові таблиці для конкретних типів фотоплівки.

Джерела світла. У планшетних сканерах як лінійне протяжне джерело світла використовується люмінесцентна лампа зі спектром світла, близьким до денного. У барабанних сканерах як точкове джерело світла застовуюються галогенні або ксенонові лампи потужністю ЗО...75 Вт, оскільки вони поєднують високу інтенсивність випромінювання з досить рівномірним розподілом потужності у всьому діапазоні спектра випромінювання.

Приймачі світла. У планшетних сканерах використовується ПЗЗ. У сканерах, що здійснюють сканування за один прохід, за стосовзуються три лінійки ПЗЗ. У простих і дешевих моделях замість трьох лінійок ПЗЗ використовується одна, а світлофільтри перед нею змінюються. У цьому випадку сканування здійснюється затри проходи. У барабанних сканерах усіх типів як світлочутливі прилади застосовуються ФЕП. Більшість сканерів - однопрохідні й мають три ФЕП (по одному для каналів червоного, зеленого та синього світла) або чотири (четвертий - для формування сигналу нерізкого маскування).