Підходи до поняття «узагальнення», аналіз видів узагальнення

 

Складовими процесу реферування є аналіз, узагальнення і синтез [88] (рис. 2.1). Процес узагальнення є найважчим етапом, оскільки припускає згортання смислу шляхом пошуку найбільш ємних засобів і форм представлення інформації. При цьому зміст реферату повинен залишатися семантично адекватним і еквівалентним первинному документу. Моделювання саме даного етапу реферування дозволить максимально інтелектуалізувати системи АР.

Рис. 2.1. Етапи процесу реферування

Термін «узагальнення» зустрічається в різних науках і має відповідно ряд дефініцій, що злегка відрізняються одна від одної. Під узагальненням (лат. generalisatio), як правило, розуміють перехід від знання про щось одиничне

до знання про щось загальне, від знання про менш загальне до знання про більш загальне, а також результати таких переходів, що фіксуються у відповідних поняттях і судженнях. Таке розуміння узагальнення має місце в більшості дефініцій поняття про аналітичні способи узагальнення, що опираються на досвід уживання терміна «узагальнення» в різноманітних контекстах. Прикладом такого визначення процесу узагальнення може бути наступна дефініція: «Узагальнення є перехід від розгляду єдиного об’єкта до розгляду деякої множинності, що містить цей об’єкт як свій елемент, або перехід від менш ємної множинності до більш ємної, яка містить первинну» [89].

 

Найбільш загальне визначення поняття «узагальнення» дається у філософії: узагальнення є уявний перехід: 1) від окремих фактів до ототожнення їх

у думках (індуктивне узагальнення); 2) від однієї думки до іншої – більш загальної (логічне узагальнення). Ці переходи здійснюються на основі особливого типу правил [90].

 

У логіці узагальнення – це уявне виділення будь-яких властивостей,

що належать певному класу предметів, і формулювання такого висновку, який поширюється на кожен окремий предмет даного класу: перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального [91].

 

Широке визначення узагальнення повинне охоплювати як аналітичні, так і синтетичні форми узагальнення. Його формулюють так: «Під узагальненням розуміють переходи: а) від думки про індивідуальне, укладеної в понятті, судженні, нормі, гіпотезі, питанні тощо, до відповідної думки про загальне; від думок про загальне до думок про більш загальне (характерним для таких переходів є розширення обсягу думки, іноді лише деяких компонентів, а для випадку узагальнення теорій із максимальним переходом – конкретизація предметної галузі теорії); б) від окремих фактів, ситуацій, подій, предметів і явищ до ототожнення їх у думках і формування про них загальних понять і суджень (у тому числі й суджень, що мають форму «більшість S є сенсом Р»)» [92].

 

У семіотиці дається наступне визначення: узагальнення – це логічна операція, що полягає в переході від певного поняття А до іншого поняття В, при якому обсяг поняття А виявляється частиною обсягу поняття В. Узагальнення понять, зміст яких складається з ознак, з’єднаних сполучником «і», відбувається шляхом відкидання простих ознак. Узагальнення понять може також відбуватися шляхом додавання до змісту поняття ознак за допомогою

сполучника «або».

 

Смисл узагальнення полягає в тому, що деякі об’єкти розглянутої галузі поєднуються в клас (множинність) на основі загальних для них властивостей,

за сукупністю яких вони відрізняються від інших об’єктів даної галузі. У ході узагальнення відбувається відволікання (абстрагування) від властивостей, які притаманні кожному з елементів підкласів.

 

У ході реального пізнання зазвичай здійснюється первісне індуктивне узагальнення (дослідження), коли в предметах, що узагальнюються, шляхом

їхнього порівняння відшукується певна загальна властивість Р. У результаті ми утворимо про них поняття хР(х) (ті х, що мають властивість Р(х)) і відповідну множинність або клас Wx(x) (множинність тих х, що мають властивість Р(х)). При цьому Р(х) буде змістом поняття хР(х), а клас Wx(x), що відповідає поняттю хР(х), буде його обсягом. Аналогічно ми можемо утворити за властивістю Р(х) поняття хР(х) і клас (обсяг), який йому відповідає WхР(х).

 

Якщо нами зроблені первинні узагальнення досліджуваних предметів

за різними властивостями Р1, Р2, Р3,…,Рn і утворені відповідні поняття хР1(х), хР2(х), хР3(х),…,хРn(х), а також відповідні класи Wx1(x), Wx2(x), Wx3(x),…,WxPn(x) (класи первинного узагальнення), то ми можемо порушувати питання про притаманність кожному елементові утворених нами первинних класів узагальнення деяких інших властивостей Q1, Q2, Q3,…,Qn, тобто порушувати питання про розширення інтервалу абстракції (узагальнення), а отже, і про розширення змісту поняття на основі наступного узагальнення. Іншими словами, ми можемо будувати гіпотези (пророкування) про те, чи має клас Wx1 властивості Q1.

 

Усі види узагальнення поділяються на аналітичні й синтетичні. Під аналітичними розуміють узагальнення, здійснювані без безпосереднього звертання до досвіду, – на основі розуміння мовних виразів, на основі визначень,

що не опираються безпосередньо на досвід, застосування до них правил дедукції тощо. Синтетичні узагальнення здійснюються в результаті аналізу досвіду, в тому числі й шляхом застосування до нього індуктивних процедур, що часто називають правилами узагальнення.

 

Існують також статистичне і приблизне [93] узагальнення. Перший вид узагальнення складається з двох етапів: 1) із синтетичного узагальнення досліджуваних об’єктів у вибірці з погляду відносної частоти певної властивості Р; 2) з перенесення відносної частоти властивості Р у вибірці на всю множинність. Другий вид узагальнення відрізняється від першого тим, що в ньому в явній формі не використовуються статистичні методи дослідження; узагальнення тут є аналітичним результатом нестрогих спостережень, підсумком тривалого людського досвіду.

 

Істотним також вважається поділ усіх видів узагальнення на узагальнення в синхронічному (логічному, структурному) і діахронічному (генетичному, індуктивно-історичному) планах [94].

 

Узагальнення в процесі мислення тісно пов’язане з процесами обмеження. Якщо узагальнення складається в переході від деякого поняття А до деякого поняття В, при якому обсяг поняття А виявляється частиною обсягу поняття

В (рис.2.2), то обмеження є переходом від поняття А до поняття В, при якому обсяг поняття В становить частину обсягу поняття А (рис.2.3).

 

Процес узагальнення також пов’язаний із процесами визначення поняття, з прийомами абстракції та ідеалізації.

Оскільки процес узагальнення деякі вчені (Д. П. Горський, М. М. Новосьолов) називають процесом абстракції ототожнення, варто приділити деяку увагу абстрагуючій діяльності мислення.

 

Найважливішим засобом абстрагуючої діяльності мислення є мова. У мові існують різні рівні абстракції. Власні назви характеризують рівень, що в логіці зветься «нульовим». Цей рівень зазвичай пов’язаний із виявленням в індивідуума специфічної властивості і наділенням того назвою. Іменники, прикметники і дієслова характеризують більш високий рівень абстрагуючої діяльності. Ці частини мови разом з їхніми значеннями, разом з поняттями, що виражаються ними, є пропозиційними функціями. Слова «дослідник», «відомий», «вивчає» можна представити у вигляді висловлювань «х – дослідник», «х − відомий», «х − вивчає», що будуть перетворюватися в істину чи неправду при підставленні замість перемінної х власних назв індивідуальних предметів чи їхніх описів. Слово «дослідник» означає не окремого індивідуума, а кожного з індивідуумів, котрі володіють тими властивостями, які (шляхом принципу згортання) подані у вигляді скороченого запису «дослідник». Слово «відомий» означає властивість, яка може бути інтерпретована як клас відомих людей чи предметів. Слово «вивчає» означає визначений процес, що може бути, наприклад, інтерпретований як клас усіх людей, які вивчають що-небудь.

 

Іменники, прикметники і дієслова характеризують більш високий рівень абстракції («перший» рівень), пов’язаний з утворенням відповідних класів

як «особливих» предметів. До предметів ще більш високого за рівнем абстракції типу належать числівники (кількісні), якщо вони розглядаються

в складі предметної галузі, котра складається з індивідуальних матеріальних предметів [94].

 

Процес узагальнення, як і процеси абстракції й обмеження, пов’язаний із проблемою абстрактного і конкретного. Звертаючись до опису мови, лінгвіст так чи інакше зіштовхується з проблемою абстрактного і конкретного, яка, у свою чергу, підводить його до проблеми зв’язку мови і мислення [95].

 

Процес узагальнення при реферуванні можна охарактеризувати як аналітичне статистичне узагальнення в синхронічному плані.

 

Узагальнення в процесі реферування відбувається на декількох рівнях: синтаксичному, семантичному і частково – граматичному. На кожному з них відбувається об’єднання типових для реферативної конструкції (РК) об’єктів (синтаксичних конструкцій, лексем, морфів) у клас (безліч) на основі загальних для них властивостей.

 

Процес узагальнення під час реферування нерозривно пов’язаний із процесом розуміння текстової інформації, оскільки він становить перехід від значеннєвої структури тексту першоджерела до значеннєвої структури реферату. Модель розуміння текстової інформації містить у собі, як мінімум, дві моделі: модель мови, якою написаний текст, і модель системи знань (способів їх формалізованого подання), що міститься в тексті. Це означає, що модель узагальнення смислу повинна являти собою лінгвістичну модель, яка включає в себе модель подання знань.