Модель узагальнення на семантичному рівні

 

Модель узагальнення смислу в процесі реферування на семантичному рівні, як показало дане дослідження, містить у собі три підрівні: семантико-синтаксичний SSS, власне семантичний S і лексико-семантичний LS.

 

На рівні SSS описується семантична структура речень, що входять до складу РК, а на рівні S – їх семантичне значення в складі реферативної конструкції. На рівні LS аналізуються і класифікуються лексеми, що беруть участь у заповненні актантних структур реферативних конструкцій. Даний розділ присвячений побудові моделі на S і SSS рівнях. Результати моделювання на LS рівні представлено в підрозділі 3.4.

 

3.3.1. Узагальнення на семантико-синтаксичному рівні. Кожна одиниця в синтаксисі – як сама конструкція, так і одиниця, що бере участь у її побудові, – має своє мовне значення (мовні значення). Для синтаксису істотним є як лексичне (Ls), так і граматичне значення слова (G). Цими значеннями регулюється участь слова (в тій чи іншій його формі або формах) у побудові речення. У синтаксисі складно взаємодіють морфологічне значення форми слова і його синтаксичних функцій. Найбільш очевидна така взаємодія у сфері відмінкових значень і у сфері значень дієслівних форм. Значення словосполучення формується як відношення його стрижневого і залежного компонентів; у реченні це значення може ускладнюватися й видозмінюватися під впливом конкретного, даного інформативного завдання.

 

Особливо складна організація значимої сторони речення. Просте речення містить у собі кілька значень різного ступеня абстракції. Граматичним значенням кожного речення є предикативність, тобто виражена спеціально для цього призначеними формальними засобами віднесеність того, про що повідомляється, в той чи інший часовий план. Кожному типу речень різної граматичної будови властива своя семантика, що формується граматичними значеннями компонентів абстрагованого зразка такого речення, синтаксичним відношенням цих компонентів один до одного і правилами їх лексичного наповнення. У реченні, яке побудоване за тим чи іншим абстрактним зразком (структурною схемою) і зберігає в собі семантику цього зразка, міститься і більш визначене значення, що утворюється шляхом взаємодії семантики цього абстрагованого зразка із лексичними значеннями слів, що ввійшли до речення [139, c. 11 –12].

Одиниці значення, які називаються семантичними компонентами речення і формуються на основі взаємної дії синтаксичних значень його членів і лексичних значень слів, утворюють семантичну структуру речення. Центральними категоріями семантичної структури речення є: предикативна ознака (Prd), суб’єкт (Sbj) і об’єкт (Obj).

 

Предикативна ознака, яка виявляється в об’єктно-модальному плані,

є центральною семантичною категорією, що реалізується як «дія» чи «стан» (розуміються в найбільш широкому сенсі) і є присутньою в семантичній структурі будь-якого речення [139, c. 85 – 86].

 

У первинних наукових текстах граматичними ознаками Prd простого речення можуть бути:

 

G11=g13g21g31g43g51g62, наприклад: отметим, рассмотрим, обоснуем, выберем;

 

G12=g12g82, наприклад: правомерно, важно, необходимо, невозможно;

 

G13=g13,g53, наприклад: возрастает, проводится, подтверждает, исчерпали, выявило, состояла, представили.

 

G1=g14g21g32g42g82, наприклад: предложен, использована, выбран, получены;

 

G2=g13g22g32g41, наприклад: используется, приравнивается, описывается, применяется, понимается.

 

У реферативних конструкціях наукових текстів дана семантична категорія представлена Vi – дієсловом чи коротким дієприкметником, із граматичним значенням (підрозділ 3.1.):

 

G1=g14g21g32g42g82: введены, рассмотрены, установлены, обоснована, разработан;

 

G2=g13g22g32g41: рассматривается, предлагается, исследуется, сравниваются, обсуждается, освещаются.

 

Хоча існує думка про те, що носієм предикативної ознаки може бути будь-яке слово в реченні залежно від логічного наголосу [25], ми дотримуємося класичного підходу щодо присудка як носія даної ознаки, оскільки маємо справу з письмовим текстом, а не усним мовленням.

 

Усередині предикативної ознаки основне протиставлення здійснюється на основі його віднесеності чи невіднесеності до об’єкта. Ознака, яка має свого носія, що виходить від нього, належить йому чи відкривається в ньому, і приписувана йому, є ознакою суб’єктною. У реферативних конструкціях суб’єктна ознака не виражена, оскільки синтаксична структура РК є пасивною без вказівки на суб’єкт предикативної ознаки. Тому предикативна ознака в СК рефератів є безсуб’єктною.

 

У категорії суб’єкта виділяються два найбільш загальних значення: суб’єкт дії, активної діяльності, і суб’єкт недіяльного, неактивного стану. Далі семантична класифікація суб’єктів цілком спирається на семантичну класифікацію предикативних ознак. У пасивних конструкціях суб’єкт дії виражається спеціально приналежним поширювачем – формою орудного відмінка (g73)

зі значенням діяча, наприклад: Учеными проводятся эксперименты; Данные результаты получены исследовательской группой.

 

У первинних наукових текстах суб’єкт присутній у більшості СК простих речень:

 

 

СК1, де присудок має граматичне значення G1: предложен ряд признаков, использована система, выбран аппарат, получены значения;

 

 

СК2, де присудок має граматичне значення G2: используется метод, модель применяется, значение приравнивается или описывается, скрипт применяется, средство понимается;

 

 

СК4, де присудок має граматичне значення G12: описание важно, моделирование необходимо, изучение правомерно;

 

 

СК5, де присудок має граматичне значення G13: проблема привлекает внимание, существуют различные мнения, обзор представляет собой попытку, слово служит опорой, может служить описание, методы исчерпали возможности, изучение выявило, терапия состояла, авторы представили.

 

 

У синтаксичних конструкціях СК3, де присудок має граматичне значення G11, підмет відсутній, але суб’єкт визначається граматичними характеристиками дієслова-присудка V(G11): особою (g5) і числом (g6). Так, якщо V(G11)=g13g21g31g43g51g61, наприклад: отмечу, выделю, сформулирую…, то суб’єктом є автор тексту. Якщо V(G11)=g13g21g31g43g51g62, наприклад: отметим, выделим, сформулируем…, то в ролі суб’єкта виступає група дослідників і сам автор тексту в тому числі.

 

У СК1 і СК2 реферативних конструкцій суб’єкт дії – денотат (референт) є відсутнім. Реальним суб’єктом у даних СК є людина чи група людей (дослідники, вчені, теоретики, практики та ін.), що безпосередньо провели дослідження, описані в оригінальному тексті і тексті реферату. У будь-якому випадку реальний суб’єкт речень у рефераті – автор оригінального тексту (статті). Суб’єкт дії передбачається, але не називається в текстах індикативних рефератів для спрощення СК за рахунок стислості. Граматичний же суб’єкт, насправді, є реальним об’єктом, що цілком пояснюється пасивною конструкцією [144]:

 

{рассматривается, предлагается, исследуется, сравниваются, обсуждается, освещаются, предложен, выбран, использована, получены, предложена, получены, введены, рассмотрены, установлены, уделено, обоснована, разработан} – що? – {необходимость, новая наука, структура, различные способы, вопрос, результаты, ряд признаков, аппарат, система признаков, значения форм, методика, зависимости, определения, вопросы, группы, внимание, важность, метод}.

 

Наявність Prd і Obj у СК1 і СК2 індикативних рефератів обов’язкова, при цьому граматичний суб’єкт (підмет) є першим актантом, а кількість додаткових іменних актантів не перевищує шести. Наявність Sr у СК1 і СК2 індикативних рефератів свідчить про наявність суб’єктивної авторської оцінки, оскільки сирконстант Sr завжди виражений прислівником з оціночним значенням. Таким чином, семантична структура SSS реферативних СК може бути представлена у вигляді:

 

 

 

СК(SSS)={Sr, Prd, Obj, VAi},

 

i=2

 

где Prd=Vi, Obj=A1.

 

Стиск інформації на рівні SSS у процесі узагальнення при реферуванні відбувається за рахунок відсутності в СК реферативного тексту реального суб’єкта дії.