Логіка китайського тріадичного дедуктивного міркування

Китайське корелятивне мислення скероване на групування явищ і речей за схожістю та подібністю, на організацію їх в «корелятивні ряди». Воно виробило цілий ряд класифікацій: двійкову (інь-ян), трійкову (Небо – Людина – Земля), п’ятіркову (як найбільш об’ємний символ світобудови: п’ять космічних фаз-стихій – Вода, Вогонь, Дерево, Метал та Земля, чотири сторони світу й центр тощо). Власне, мова йде про розбиття усієї реально існуючої, так й лише можливої мислимої дійсності на два, три чи п’ять класів речей.

Класифікація Інь-Ян задає мінімальну й уже тому найважливішу концептуальну схему, яка позначалась й водночас візуалізувалась числом «два» (=), де верхня риска позначала Ян, нижня – Інь. Ця універсальна двійкова класифікація зводила усю безкінечну багатоманітність сутнього до двох речей – Інь та Ян. Подібна ситуація із трійковою класифікацією, яка позначалась числом «три» (≡), що просторово витлумачувалось як зображення Верху, Середини й Низу, де Верх – Небо, Середина – Людина, а Низ – Земля, і є графічним уявленням ідеї ієрархії. Така ж сама ситуація із п’ятірковою класифікацією. Число «п’ять» позначалось фігурою такого вигляду (), де Інь та Ян перетинаються в просторі між Небом і Землею та витлумачувалась у термінах П’яти стихій китайської космології.

На базі трійкової класифікації в китайській логіці створена логічна теорія тріадичного дедуктивного міркування. Китайське вчення про дедукцію можна зустріти в логіці Книги Перемін та конфуціанській логіці. В логіці Книги Перемін теорія тріадичної дедукції заснована на концепції «трьох дарів» або «трьох матеріалів» («сань цай») і на трійковій класифікації явищ та речей за схемою «Небо – Людина – Земля», де Небо – це Ян, Земля – Інь, Людина – змішаний клас, який об’єднує в собі Ян та Інь. У цей клас рівною мірою попадають чоловіки й жінки, правителі й піддані, шляхетні люди й низькі тощо. Тому триєдність – Неба, Землі й Людини – інколи зображають у вигляді трьох кіл, верхнє із яких, що позначає Небо, зафарбовано у білий колір, нижнє (Земля) – у чорний, а середнє (Людина) малюється двоколірним – наполовину білим, наполовину чорним.

Із трійковою класифікаційною схемою в логіці Книги Перемін співвідноситься структура тріадичного дедуктивного міркування. Висновок тріадичного дедуктивного міркування, який займає позицію «Людина», тлумачиться як плід подружжя засновків, шлюбу протилежностей, що стоять, відповідно, на позиціях «Неба» й «Землі». Засновки часто, але не завжди, описують або просто називають співвідносні полярні явища природи такі як «важке – легке», «темне – світле», «холодне – тепле», «інертне – рухоме» тощо. У третій, завершальній позиції або знаходиться фраза, яка безпосередньо стосується певної людини (досконаломудрого, правителя, шляхетної людини) – що-небудь про справи правління, яка-небудь максима поведінки, що задає ту чи іншу етичну норму, або у більш загальному випадку, деяке невідоме, шукане, визначуване-породжуване через взаємодію двох попередніх контрастних частин.

У конфуціанській логіці теорія тріадичної дедукції Книги Перемін отримала подальшу систематичну розробку. Для конфуціанської логіки Небо – це універсальний принцип, який керує світом, забезпечує й підтримує справедливість на Землі, наділяє речі існуванням й визначає їхню долю та розуміється персоніфіковано як найвищий правитель. Методом зв’язку людини із Небом та Землею є Ритуал. Ритуал існує абсолютно незалежно від людини, він даний від природи, як будь-який природний закон. Дотримання правил Ритуалу повинно привести і державу, й окрему людину до процвітання, а ігнорування Ритуалу лише прискорить їх загибель. Людина повинна з однаковою щирістю й відданістю ставитись і до Неба, і до правителя, і до своєї сім’ї. Це і є єдина система взаємозв’язків на підставі закону-Ритуалу.

У конфуціанській логіці замість схеми «Небо – Людина – Земля», яка панувала в логіці Книги Перемін, з’явилась нова схема – «Небо – Ритуал – Земля», де засновками є Небо та Земля, а висновком – Ритуал. Ритуал – це місце зустрічі небесного й земного, особливого роду символічна дія, яка дозволяє людині пізнати себе в просторі Космосу.

Дедукція в конфуціанській логіці завершується висновком-визначенням або визначеним описом, який містить припис, вимогу, певне формулювання деякого правила Ритуалу чи правильного імені. Тому із дедукцією в конфуціанській логіці щільно пов’язане мистецтво точного визначення.

Мистецтво точного визначення започаткував Конфуцій, маючи на увазі необхідність правильно іменувати той чи інший предмет. Точне визначення потрібне, щоб уникнути помилки та ілюзії. Проблема, власне, полягає у відношеннях між ім’ям («мін») та реальністю («ші»).

Виступаючи правилом думки, правильне ім’я тієї ж мірою є правилом поведінки. Вчення про правильні імена – це вчення про соціальний порядок й логічну владу. Логічна влада має належати правителю як джерелу будь-якого миру, гармонії та всілякої стабільності. Потрібно управляти тільки за допомогою правильних імен, підпорядковуючи людей усіх станів формалізованим рішенням та розділяючи безпристрасно ранги, почесті й обов’язки. При цьому важливо враховувати відмінність між зваженими й точними визначеннями та простими оцінками. Подібна практика можлива тільки у суспільстві, в якому панує порядок й стабільність, де судження одноманітні, а мовна дисципліна, яка робить можливими точні визначення, поєднується із дисципліною звичаю, логічною й моральною правильністю. Тому стабільність суспільства й розв’язання конфліктів при пануванні закону є ідеалом китайської логіки.