Дошкільний період розвитку логічного знання в Україні. Логіко-філософське вчення Аристотеля в києворуській літературі. «Логіка Авіасафа». Курси логіки в Києво-Могилянській академії 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Дошкільний період розвитку логічного знання в Україні. Логіко-філософське вчення Аристотеля в києворуській літературі. «Логіка Авіасафа». Курси логіки в Києво-Могилянській академії



Розвиток логіки в Україні розпочався в добу Київської Русі. У цей час деякі важливі проблеми логіки стали відомі освіченим русичам завдяки старослов’янським перекладам окремих логічних творів греко-візантійських вчених та богословів. Це насамперед логічні уявлення про поняття Платона та силогізми Аристотеля. У знаменитому «Ізборнику» київського князя Святослава, датованому 1073 р., було вміщено твори Максима Сповідника (580 – 622) та Теодора Раїтського (VII ст.), які були перекладом, а почасти й коментуванням «Органону» Аристотеля та «Вступу» Порфирія. Ці твори містили виклад логічного вчення Аристотеля про поняття та категорії. Наявність в «Ізборнику Святослава» 1073 р. старослов’янського перекладу та коментування «Органону» Аристотеля та «Вступу» Порфирія переконливо засвідчує, що вже у ранній період в Київській Русі поширювалась та інтерпретувалась у мовно-контекстуальному плані логіко-філософська спадщина Аристотеля. Для духовного розвитку східних слов’ян це мало справді велике значення, бо, як відомо, розробка, систематизація й коментування спадщини Аристотеля було одним із визначальних явищ у культурі Західної Європи доби Середньовіччя.

Київський «Ізборник» 1073 р. був досить поширеним у східнослов’янському світі, а також серед південних слов’ян. Його перечитували й переписували протягом століть: від часу появи – аж до XVII століття. На сьогодні відомо 24 списки цієї цінної пам’ятки києворуської культури.

З другої половини XV століття з’являються переклади на староукраїнську мову логічних трактатів Аристотеля, Іоанна Дамаскина (675 – 753), аль-Газалі (1058 – 1111), Мойсея Маймоніда (1135 – 1204). «Діалектика» Іоанна Дамаскина відіграла помітну роль у поширенні та розвитку логічних знань в українській культурі доби Середньовіччя. Збереглася велика кількість східнослов’янських списків цього твору, датованих XV – XVІ століттями. За змістом «Діалектика» Дамаскина майже повністю збігається із матеріалами із логіки, що були включені в «Ізборник Святослава» 1073 р.

Від традиційних греко-візантійських логічних трактатів суттєво відрізнялися праці з логіки єврейського вченого Мойсея Маймоніда, які відомі під назвою «Промови Мойсея Єгиптянина» та середньовічного арабського філософа аль-Газалі – т.зв. «Логіка Авіасафа». Деякі списки«Промов Мойсея Єгиптянина» за змістом, способом викладу та мовностилістичними особливостями майже аналогічні тексту «Логіки Авіасафа».

«Логіка Авіасафа» складається із передмови та п’яти розділів. У передмові автор подав коротку класифікацію наук, які, на його думку, поділяються на чотири групи:

1) логіка;

2) пропедевтичні науки (математика, геометрія);

3) природничі науки;

4) метафізика або богослов’я.

У першому розділі «Логіки Авіасафа» розглядаються словесні поняття або терміни. Висловлюється твердження, що поняття визначають речі трьома способами: по-перше, шляхом іменування, коли, наприклад, словом «будівля» вказується на конкретний будинок; по-друге, шляхом узагальнення, універсалізації. Це тоді, коли словом «будівля» називається «мур»; по-третє, словесне поняття може означати річ, яка могла бути виражена вужчим за значенням словом. Наприклад, поняттям «субстанція» можна визначити «мур». «Авіасаф» говорив також про термінипрості та складні, одиничні та загальні.

У другому розділі «Логіки Авіасафа» головна увага приділяється розглядові родових, видових, суттєвих та невласних ознак (акциденцій). Ведучи мову про співвідношення роду і виду, «Авіасаф» підкреслював, що рід відноситься до виду як вище до нижчого.

Розділ третій «Логіки Авіасафа» присвячений розглядові суджень («осудів») та їхніх складових частин. У ньому зазначається, що судження можуть бути істинними й хибними. Вони ототожнюються зі складними термінами. Судження «Авіасаф» поділив на категоричніСвіт є новий»), умовніЯкщо світить сонце, є день») й розділовіСвіт є або давній або новий»). Він також розрізняв три види модальних суджень: проблематичні (з певною часткою припущення); асерторичні (ствердження дійсності якогось факту); аподиктичні (ствердження неодмінності, необхідності факту).

У четвертому розділі «Авіасаф» розглядав вчення про складання суджень у силогізмі та правила побудови міркувань. Силогізм, за «Авіасафом», є таким способом міркування, коли із поєднання ряду суджень виводиться нове знання. Він наводить такий приклад:

Світ має форму.

Усе, що має форму, створене.

З цього випливає, що світ є створений.

Характеристика фігур силогізму подана «Авіасафом» у загальних рисах. Четверта фігура у «Логіці Авіасафа» не розглядається. Це може вказувати на залежність її концепції від логіки Аристотеля.

П’ятий, завершальний розділ пам’ятки присвячений аналізові суті й специфіки доведення. Тут досліджуються два види доведень: доведення за джерелом походження (т.зв. генетичні) та доведення по суті.

У XVІ столітті під впливом ідей Реформації на українських етнічних землях зростає мережа братських та виникає мережа протестантських шкіл, в яких читалася логіка й метафізика. Інколи простежується також негативне ставлення до античної філософії, зокрема, з боку Івана Вишенського (1550 – 1620), Мелетія Смотрицького (1575 – 1633), Захарії Копистенського (1590 – 1627). Ці письменники-полемісти закликали не вдаватися до філософії «Аристотелів і Платонів». Але вже для членів вченого гуртка друкарні Києво-Печерської Лаври логіка сприймається як своєрідна «гімнастика розуму», що забезпечує розвиток абстрактного мислення та логічного виведення. Логіка стає обов’язковою дисципліною для вивчення у школі Київського братства та школі при Києво-Печерській Лаврі. На базі цих двох закладів у 1632 р. було створено Києво-Могилянську колегію, яка у 1701 р. була перетворена на академію.

За весь період існування Києво-Могилянської академії її професори склали близько 26 власних курсів логіки. Збереглися тексти лекцій Йосифа Кононовича-Горбацького (невід. – 1653), Стефана Яворського (1658 – 1722), Феофана Прокоповича (1677 – 1736), Георгія Кониського (1717 – 1795) та інших викладачів академії.

Курс логіки компонувався відповідно до традиційного порядку тлумачення книг Аристотелевого «Органону». У вступній частині викладалися проблеми, пов’язані із природою логіки, потім подавалися трактати про розрізнення та універсалії, прив’язані до проблематики Порфирієвого «Вступу», далі викладався трактат про «Категорії», найчастіше зведений до категорії відношення, а насамкінець трактати, пов’язані з проблематикою книг Аристотеля «Про тлумачення», «Першою» та «Другою Аналітикою».

При висвітленні проблем, пов’язаних з природою логіки, києво-могилянські професори здебільшого дотримувалися думки, що логіка є наукою. Більшість професорів погоджувалися, що логіка є наука практична, проте в деяких курсах обґрунтовувалася теза, що вона частково наука практична, а частково наука спекулятивна.

При визначенні об’єкта логіки більшість професорів погоджувалися, що матеріальними об’єктами логіки є три дії розуму: поняття, судження та вивід, а формальним об’єктом логіки є пасивна правильність дій розуму.

Щодо проблеми розрізнення та універсалій києво-могилянські професори приймали поділ розрізнень на реальні та розумові. До реальних розрізнень, окрім справжніх реальних, вони зараховували ще неадекватні реальні, які зустрічаються при розрізненні цілого й частини, та модальні реальні, зазвичай, при розрізненні виконавця дії та самої дії.

Під час розгляду проблеми відношення києво-могилянські професори багато уваги приділяли висвітленню термінологічного апарату, за допомогою якого позначають різні елементи відношення. Вони, як і більшість схоластичних філософів того часу, під поняттям відношення розуміли бінарні відношення, елементами яких є – те, що відноситься до чогось, й те, до чого щось відноситься.

Логіка як навчальна дисципліна в Києво-Могилянській академії складалася з двох курсів. Перший, елементарний, курс називався діалектикою, другий, розширений, – раціональною філософією.

Викладаючи вчення про поняття, києво-могилянські професори розглядали властивості термінів, дотримуючись підручника Петра Іспанського «Суммули». Потім розглядали вчення Аристотеля про категорії. Особлива увага приділялась схоластичному вченню про універсалії. При аналізі структур та типів суджень києво-могилянські професори розглядали схоластичні трактування відповідних аристотелівських розробок. Завершувалось викладання курсу логіки розглядом вчення про силогізми як види доказового міркування.

Таким чином, у дошкільний період розвитку логічного знання в Україні відбувалось формування логіки як навчальної дисципліни. У цьому процесі помітна якісна зміна, яка виражається у переході від курсів з логіки, які базувалися на перекладній літературі, до творення власних, оригінальних логічних курсів.

 

Період розвитку логічних шкіл в Україні. Логіка в працях представників Київської школи. Логічні надбання Харківської школи. Напрацювання Одеської логіко-математичної школи. Львівсько-Варшавська школа та її вплив на розвиток західної логіки. Київська школа «червоного позитивізму». Проблеми логіки у філософії мислителів західної української діаспори. Логічні дослідження в сучасній Україні

Традицію Києво-Могилянської академії продовжили викладачі київських вищих навчальних закладів, започаткувавши Київську школу логіки.

Професор Київської духовної академії Орест Новицький (1806 – 1884) у «Короткому керівництві з логіки» визначав логіку як науку про закони природного мислення та правила штучного мислення. Він вважав логіку частиною психології. Вони, на його думку, належать до «теоретичних наук філософії», але водночас підкреслював, що логіка обмежена тільки формою пізнання й тому повинна бути названа формальною.

Професор Київської духовної академії Петро Ліницький (1839 – 1906) у працях «Мислення наукове та ненаукове» і «Про форми та закони мислення» зазначав, що завдання формальної логіки полягає, насамперед, у викладенні норм та умов правильного мислення, роз’ясненні помилок, які можливі у мисленні, а логіка, що розуміється у такий спосіб, є посібником, дисципліною, а не наукою.

У «Філософському лексиконі» (1857 – 1873 рр.) професора Київської духовної академії Сильвестра Гогоцького (1813 – 1889) під логікою розуміється чиста філософія, в якій розглядаються форми й закони людського мислення.

Випускник Київської духовної академії Памфіл Юркевич (1826 – 1874) у працях «Лекції з логіки», «Програма і читання з логіки», «Читання з логіки, п’ять зошитів», «Із логіки» вважав, що логіка повинна зіставити відношення й форми зв’язку понять та суджень, знайти, вказати та вияснити всезагальні закони, під які підставляються форми суджень, незалежно від спеціального змісту науки. Тому логіку П.Юркевич визначав як головну науку не тільки для наук умоглядних, але й дослідницьких, науку про всезагальні методи, завдяки яким можна досягти загального та необхідного. Філософ детально проаналізував відношення логіки до психології та математики, вважаючи останню найбільш подібною до логіки.

У логічних поглядах Григорія Челпанова (1862 – 1936), професора Київського університету, автора наукових праць, підручників з логіки та психології, окрім визначення логіки як науки про закони правильного мислення або науки про закони, яким підпорядковується правильне мислення, розрізняються головні, на думку вченого, напрями в логіці: формальний, індуктивний та об’єднані попередні.

Логічні надбання викладачів Харківського університету та Харківської духовної семінарії утворюють Харківську школу логіки.

Праця Федора Зеленогорського (1839 – 1909), професора Харківського університету, «Про математичний, метафізичний, індуктивний і критичний методи дослідження й доказу» присвячена аналізу різних методів наукового й філософського знання та їх еволюції. Учений відзначав, що прогрес та вдосконалення логіки пов’язаний із прогресом та розвитком інших наук. Одним із головних елементів логічного методу дослідник вважав психологічний аналіз. У зв’язку із цим Ф.Зеленогорський визначав логіку як науку про закони розуму та мислення.

Петро Лейкфельд (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.), професор Харківського університету у праці «Різноманітні напрямки в логіці та основні завдання цієї науки» визначив та проаналізував п’ять напрямів розвитку логіки – «формальну логіку в більш широкому розумінні», «формальну логіку в більш вузькому розумінні», логіку метафізичну, логіку індуктивну, логіку математичну. У своїй праці він не зупинився на психологічному напрямі, обґрунтовуючи це тим, що навіть ті філософи, які визнають логіку за розділ психології, бачать у логіці все ж спеціальну частину цієї науки, розділ якої психологія у собі не містить.

До Харківської школи логіки належить й викладач Харківського університету Олександр Потебня (1835 – 1891). У перші роки роботи в Харківському університеті він опублікував низку статей, що увійшли до книги «Думка і мова». Потебня у своєму вченні про мову виходив з ідеї німецького філософа та лінгвіста Вільгельма фон Гумбольдта (1767 – 1835) про творення думки мовою. Структура слова, за Потебнею, містить зовнішню форму (звук), зміст (значення) та внутрішню форму (зображення). Як й для Гумбольдта, мова для Потебні є історичною формою народного духу. Потебня, таким чином, обстоював психологічний напрям в логіці.

Напрацювання з логіки викладачів Рішельєвського ліцею та Новоросійського університету складають Одеську школу логіки.

Викладач Рішельєвського ліцею та професор Київської духовної академії Йосип Міхневич (1809 – 1885) у «Досвіді поступового розвитку дій мислення як керівництві для початкового викладання логіки» визначив логіку як викладення правил, яких людина дотримується, коли мислить. Досить докладно вчений зупинився на феномені мислення, надаючи великого значення викладу основ психології.

Однією із найбільш ґрунтовних праць з логіки є робота Миколи Грота (1852 – 1899) «До питання про реформу логіки». Опрацювавши велику кількість літератури з логіки, завідувач кафедри філософії Новоросійського університету дійшов висновку, що сучасний стан логіки характеризується нескінченними спробами реформ логіки та великою кількістю різних напрямів. Характеризуючи стан логіки у ХІХ столітті, М.Грот виокремив метафізичну логіку, формальну логіку І.Канта, помірно-раціоналістичну логіку, емпіричну логіку Ф.Бекона, утворення нового виду «математичної» формальної логіки, нові переробки логічної системи Аристотеля. Грот наголошував на великій кількості розбіжностей у поглядах логіків, що з часом не зменшуються, а прогресивно зростають. Визначаючи логіку як науку про пізнавальну діяльність, він власну логічну концепцію заснував на елементарних розумових процесах.

Психолог, філософ та логік, викладач Новоросійського університету Микола Ланге (1858 – 1921) у «Підручнику з логіки»дотримувався думки, що у випадку, коли курс логіки позбавлений визначеного філософського напряму, він перетворюється на гру порожніми схемами, застосування яких у науковому мисленні вкрай сумнівне. Визначаючи логіку як науку, що вказує на умови, за яких судження мають розумово-обов’язковий характер, інакше кажучи, істинні, основним предметом дослідження в логіці вчений вважав судження з погляду умов їх істинності.

Завдяки математику Івану Слєшинському (1854 – 1931), який виявляв інтерес до математичної логіки та її історії, у Новоросійському університеті почали проводитись логіко-алгебраїчні дослідження. І.Слєшинський написав статтю «Про традиційну логіку», яку високо оцінив Я.Лукасевич. Проте всупереч І.Слєшинському, який завжди наголошував не тільки на відмінності, але й на зв’язку математичної логіки із традиційною, Я.Лукасевич висловлював переважно негативне ставлення до «старої логіки».

Після публікації статті «Логічна машина В.-С.Джевонса» І.Слєшинський переклав російською мовою «Алгебру логіки» французького філософа та логіка Луї Кутюра (1868 – 1914), доповнивши її власними додатками. У них Слєшинський підкреслював, що математична логіка зовсім не є такою системою, положення якої йшли б усупереч класичній філософській логіці. Він зауважував, що алгебра логіки є тільки перекладом Аристотелевої логіки на алгоритмічну мову, що необхідний перегляд математичних доведень під кутом зору їх повноти та заміни громіздких доведень новими, скороченими.

Під впливом Слєшинського активною науковою роботою в галузі алгебри логіки зайнявся Сергій Шатуновський (1859 – 1929), приват-доцент Новоросійського університету. Його головні інтереси в галузі логіки зосереджувались на вивченні її законів, а також на обґрунтуванні фундаментальних математичних понять, обґрунтуванні математики, проблемі розв’язання чи нерозв’язання задач.

Він також звертався до проблеми побудови алгебри без застосування закону виключеного третього, випереджаючи своїми ідеями Л.Брауера. На його думку, закон виключеного третього правомірно застосовувати лише тоді, коли предмет А можна розглядати як одиницю чи індивід стосовно класу В. У зв’язку із цим Шатуновський вказував на недоцільність доведення існування або неіснування, доведення від протилежного, доведення неможливості, які базуються на законі виключеного третього, якщо попередньо не встановлено, що предмет, до якого цей закон застосовується, є логічною одиницею стосовно класу, з яким він зіставляється. Особливу увагу Шатуновського привертали життя й діяльність Платона Порецького (1846 – 1907), російського логіка, його теорія наслідків, несилогістичних міркувань тощо.

З Одеської школи логіки вийшла Софія Яновська (1896 – 1966), праці якої присвячені філософсько-методологічнимпроблемам математики та математичної логіки.

До цієї школи також зараховують Авеніра Уйомова (нар. 1928). Визначним досягненням цього вченого є створення мови тернарного опису, яка базується на системі категорій «річ – властивість – відношення», за допомогою якої можна більш адекватно відображати особливості абстрактного мислення, ніж традиційними формальними засобами.

У Західній Україні наприкінці XVІІІ – на початку ХІХ століття логікою займався професор Львівського університету Петро Лодій (1764 – 1829). Він написав праці «Логічні настанови, скеровуючі до пізнання й розрізнення істинного від хибного», «Настанови логіки», «Теорія загальних правил», у яких значну увагу приділяв правилам доведення та аргументації. Проблеми логіки розглядалися ним у щільному зв’язку із проблемами психології.

На початку ХХ століття у Львівському університеті була започаткована Львівсько-Варшавська філософсько-логічна школа. Засновником цієї школи був професор та ректор Львівського університету, польський філософ та логік Казимир Твардовський (1866 – 1938). Серед його учнів були Я.Лукасевич (1878 – 1956), С.Лєсьнєвський (1886 – 1939), Т.Котарбінський (1886 – 1981), К.Айдукевич (1890 – 1963). Із українських вчених послідовником цієї школи був С.Балей (1885 – 1952), учень К.Твардовського, який написав ряд праць з логіки. Зокрема, у 1923 р. видано його шкільний підручник з логіки, який можна вважати позитивною спробою реформування гімназійного курсу на основі нових досліджень в логіці та її відмежування від психологічного напряму.

За деякими підрахунками до Львівсько-Варшавської філософсько-логічної школи входив 81 вчений. Ця школа проіснувала із 1895 по 1939 рік. В історії цієї школи виокремлюють львівський період (1895 – 1918) та варшавський період (1918 – 1939). Із переїздом у 1918 р. учнів К.Твардовського до Польщі у Львові математична логіка як напрям не розвивалася. Здобутки цієї школи у галузі математичної логіки належать саме до варшавського періоду. Представники Львівсько-Варшавської школи багато зробили для розвитку логічної семантики, теорії множин, модальної та багатозначної логіки, для розв’язання проблем логіки й методології науки.

Так, Я.Лукасевич вважав, що метою логічних досліджень має бути розробка точних методів аналізу філософських міркувань. Він запропонував ідею логічного плюралізму, суть якої полягає у тому, що різноманітні логічні системи здатні експлікувати різноманітні онтологічні теорії. Лукасевич створив символіку без дужок для класичного числення висловлювань. При такому символічному записі прості висловлювання позначаються малими літерами, а логічні сполучники – великими літерами латинського алфавіту. Заперечення (~p) записується у вигляді формули Np; кон’юнкція (p q) записується у вигляді формули Кpq; сильна диз’юнкція (p q) записується у вигляді формули Аpq; слабка диз’юнкція (p q) записується у вигляді формули Dpq; імплікація (pq) записується за допомогою Сpq; еквіваленція (pq) записується за допомогою Еpq. Ця система дає можливість усунути дужки у написанні логічних формул та спростити сам запис, зробити його більш компактним, що веде до економії алфавіту логіки висловлювань.

К.Айдукевич був прихильником раціоналізму, специфічної рисою якого став логіко-семантичний аналіз мови науки та філософії. Свої ідеї він виклав у працях «Логіка і досвід», «Проблеми емпіризму і концепція смислу», «Проблема трансцендентального ідеалізму в семантичному формулюванні», «Епістемологія і семіотика».

У Радянській Україні формальну логіку тривалий час ігнорували та критикували як основу метафізичного методу. Лише у другій половині 40-х років ХХ століття логіку в Радянській Україні частково «реабілітували». У той час в Радянському Союзі почали читати курс логіки у деяких вузах Москви, Ленінграда, Києва, Новосибірська та інших міст. У Ленінграді займались в основному проблемами традиційної формальної логіки. У Москві більшою мірою, ніж в Ленінграді, орієнтувались на сучасну символічну логіку. У Києві до початку 60-х років ХХ століття викладали тільки традиційну логіку. Але з цього часу почали викладати елементи символічної (математичної) логіки. Перший курс математичної логіки у Київському університеті прочитав доцент Московського університету Є.Войшвилло (1913 – 2002). Потім цей предмет викладав Василь Павлов (1915 – 1998). З його ініціативи в Київському університеті на філософському факультеті вперше ввели нормативні курси «Класична логіка» та «Некласична логіка», автором яких він був.

Позитивні зрушення щодо сучасних напрямів логіки значною мірою пов’язані з діяльністю Павла Копніна (1922 – 1971) на посаді завідувача кафедрами філософії спочатку Київського політехнічного інституту, а потім – Київського державного університету імені Тараса Шевченка та директора Інституту філософії АН України. В Інституті філософії Копнін заснував відділ логіки наукового дослідження (зараз це відділ логіки науки), організувавши авторський колектив для написання монографії «Логіка наукового дослідження», що була опублікована у 1965 р. в Москві. Ця колективна монографія стала своєрідним маніфестом т.зв. Київської школи «червоного позитивізму». У межах цієї школи почали здійснюватися дослідження з теорії пізнання в стилі критичного раціоналізму та конструктивізму, в яких філософи все менше використовували риторику діалектичного матеріалізму або навіть зовсім її уникали.

Учні Копніна зробили свій внесок у розвиток символічної логіки, логічної семіотики та семантики. Так, М.Попович (нар. 1930) у книзі «Про філософський аналіз мови науки» розглядав мову як знакову систему, а також досліджував поняття знака та його значення. При цьому він спробував вийти за межі розуміння значення на підставі відношення іменування. На його думку, природу знака краще пояснювати через відношення «знак – смисл» («інформація»). Проте, в центрі його уваги, все ж таки, залишалося з’ясування пізнавальних (когнітивних) значень.

Проблеми логіки розглядалися й у філософії мислителів західної української діаспори. Тут насамперед звертали увагу на функції традиційної логіки в системі філософських дисциплін. Так, Д.Чижевський (1894 – 1977) наголошував на тому, що найголовнішими функціями логіки є функції інтерпретації та верифікації думок, а О.Кульчицький (1895 – 1980) вважав, що найважливішою функцією логіки є пропедевтична, бо логіка є вступом до філософії, підготовкою до філософського мислення. Окрім традиційної логіки, мислителі західної української діаспори розробляли й логіку науки.

За часів незалежності України помітно зріс інтерес до логіки. У навчальні програми більшості вузів, а почасти й шкіл, включено курс логіки. Плідно працюють в галузі логіки видатні вчені, праці яких популярні серед широкого загалу, не тільки в нашій країні, але й далеко за її межами. Флагманом логічних досліджень у сучасній Україні є кафедра логіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 1993 р. кафедру очолив професор, декан філософського факультету Анатолій Конверський (нар. 1948). Коло його наукових інтересів охоплює актуальні проблеми логіки та методології науки. В останній час вчений досліджує основні властивості теорії як головного підсумку пізнавальної діяльності. Професор кафедри логіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ірина Хоменко (нар. 1961) досліджує загальні проблеми логіки та теорії аргументації. Кафедра логіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка плідно співпрацює з Відділом логіки та методології науки Інституту філософії НАН України, який очолює академік М.Попович.

Отже, період розвитку логічних шкіл в Україні позначений діяльністю Київської, Харківської, Одеської та Львівсько-Варшавської школи. Вони справили помітний вплив на становлення логічної культури в Україні та світі.

 

Література

Джерела

Балей С. Нарис льоґіки // Балей С. Зібрання праць: У 5-ти т. і 2-х кн. – Т.1. Львів – Одеса, 2002.

Из Изборника 1073 года // Златоструй. Древняя Русь. Х – ХІІІ вв. – М., 1990.

Кониський Г. Мала логіка. Раціональна філософія або Логіка // Кониський Г. Філософські твори: У 2-х т. – К., 1990. – Т.1.

Кульчицький О. Логіка як підготовка філософського мислення // Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. – Мюнхен – Львів, 1995.

Логика научного исследования. – М., 1965.

Лодій П. Настанови логіки / Переклад й аналіз рукопису І.В.Кравчука // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2007. – №84 – 86.

Потебня А.А. Мысль и язык. – К., 1993.

Чижевський Д. Логіка зі збірниками логічних вправ. – Мюнхен, 1947.

Яворський С. Вступ до логіки, або, простіше, діалектики. Змагання перипатетиків // Яворський С. Філософські твори: У 3-х т. – К., 1992. – Т.1.

Дослідження

Верников М. Життя і наукова діяльність Степана Балея // Філософська думка. – 2001. – №5.

Воленьский Я. Львовско-Варшавская философская школа. – М., 2004.

Домбровський Б.Т. Львівсько-Варшавська філософська школа (1895 – 1939). – Львів, 2004.

Гнатюк Я. Логіка та металогіка Дмитра Чижевського // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Філософія. – Вип.410-411. – Чернівці, 2008.

Гнатюк Я. Проблеми логіки у філософії мислителів західної української діаспори // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Філософія. – Вип.412-413. – Чернівці, 2008.

Конверський А. Логічні ідеї у філософській спадщині О.Кульчицького // Філософсько-антропологічні читання. – К., 1998.

Конверський А. Є. Проблема обґрунтування в логіко-методологічних дослідженнях П.В.Копніна. – К., 1998.

Конверський А. Вплив філософських досліджень В.І.Шинкарука на розвиток логічної науки // Філософсько-антропологічні читання. – К., 2001.

Лісовий В. Українська філософська думка 60 – 80-х років // Філософська думка. – 2007. – № 3.

Мозгова Н. В.Карпов про гносеологічні засади логіки // Філософські обрії. – 2003. – № 9.

Мозгова Н. Закони логіки як предмет дослідження в спадщині професорів філософії Київської духовної академії // Філософські обрії. – 2004. – № 12.

Мозгова Н.Г. Київська духовна академія. 1819 – 1920: Філософський спадок. – К., 2004.

Нічик В.М. З історії Одеської логіко-математичної школи // Філософська думка. – 1985. – №5.

Паславський І.В. Розвиток логічних ідей у вітчизняній філософії другої половини XV століття // Філософська думка. – 1986. – № 6.

Симонов Р.А., Стяжкин Н.И. Историко-логический обзор древнерусских текстов «Книга, глаголемая логика» и «Логика Авиасафа» // Философские науки. – 1977. – № 5.

Табачковський В. У пошуках невтраченого часу: (Нариси про творчу спадщину українських філософів-шістдесятників). – К., 2002.

 

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-06; просмотров: 196; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.91.203.238 (0.056 с.)