Концепції теорії та моделі розвитку регіональної економіки

11.1. Характеристика зарубіжних концепцій та теорій.

11.2. Комплексний підхід до розвитку регіональної економіки.

11.3. Моделювання економічного розвитку регіону.

Для наукового обґрунтування економічного розвитку суб'єктів господарювання на даній території досить важливе значення має ознайомлення з існуючими теоретико-методичними розробками в галузі регіональної економіки.

Регіональна економіка має відповідну концептуальну і теоретичну базу, яка охоплює такі її напрями:

- територіальну (просторову) організацію економіки;

- розміщення об'єктів господарської діяльності на відповідній території, що визначається окремою навчальною дисципліною "Розміщення продуктивних сил України";

- взаємодія територіально-господарських структур;

- ефективний розвиток суб'єктів господарювання на даній території. Концепції і теорії територіальної організації економіки. У цьому напрямку дослідження регіональної економіки відомі такі концепції і теорії:

А. Теорія центральних місць.

Б 30-50 роках поточного століття була запропонована теорія, згідно з якого у формуванні регіональної економію? переважну роль відіграють центри (міста) зосередження економічної діяльності. Автори теорії центральних місць німецькі вчені В.Кристалллер (1933) і А.Льош (1944) запропонували розглядати відповідну територію як певну організовану мережу ринкових зон, в центрі яких повинно знаходитись місто. Згідно з цією теорією пропозиція і попит товарів і послуг на ринку змінюються в залежності від віддалі до міста – центру і в загальному вигляді може бути представлено таким графіком:

 

 

Одначе в реальній дійсності такі кола навколо центрів економічної діяльності майже не спостерігаються і тому цю теорію можна розглядати як ідеальну. В 1956 р. американський дослідник В. їзард встановив, що на формування ринкових зон великий вплив має густота населення, яке проживає в ринковій зоні, рівень розвитку приміського транспорту, платоспроможне забезпечення населення, а тому запропоновані Льошем і Крісталлером ідеальні схеми територіальної організації ринкових зон формуються під впливом вищезазначених факторів і ніколи не мають форми кола.

В. Теорія економічних центрів була запропонована нідерландськими вченими Я. Тінбергеном (1961) і X. Босом (1976) і є розвитком теорії центральних місць. Зміст її полягає в тому, що економічні центри (міста) формуються і розвиваються під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів і поєднуються з широким використанням методів оптимального розвитку торгових зон, центром яких є економічні центри.

Теорія і концепції взаємодії економічних потенціалів територій.

А. Теорія економічної взаємодії територіальних формувань вперше була запропонована американськими вченими Д. Рейлі (1929), У, Іклі (1954). Схема цієї взаємодії має вигляд:

 

Взаємодія економічних потенціалів виражається такою формулою:

де: р_IJ- рівень взаємодії економічного потенціалу і-ої і Л-ої територій;

ЕiЕj - економічний потенціал відповідно і-ої і 1-ої територій;

R_ij - віддаль між і-ою і 1-ою територіями;

а, К- постійні коефіцієнти, які визначаються емпіричними розрахунками.

Ця формула є аналогом відомого у фізиці закону тяжіння двох мас. Фактично взаємодія економіки територій відбувається за більш складними схемами. Одна із таких схем запропонована американським вченим Дж. Віллісом (1967). Відповідно до цієї схеми, яка названа теорією дифузій, передбачається взаємодія економічних потенціалів, відповідних територій шляхом взаємопроникнення економічних об'єктів цих територій.

В.Теорія "витрати-випуск", запропонована американським вченим В. Лєонтьевим (1924). Теорія передбачає економічну взаємодію регіонів як набір певних галузей економіки, що характеризуються обсягами випуску цієї продукції галузями економіки інших територій. Відповідно до цієї пропозиції Леонтьєвим економічна взаємодія регіонів може бути описана моделлю міжгалузевого міжрегіонального балансу. Основою цього балансу є визначення коефіцієнтів взаємодій або коефіцієнтів витрат.

 

де: - коефіцієнт впливу r-ої галузі економіки і-ої на е- тугалузь економіки J-ої території;

- обсяг продукції, відправленої із і-го регіону r-ою галуззю в J-ий регіон в e-ту галузь.

- загальний обсяг випуску продукту е-ою галуззю J-го регіону. В межах колишнього Радянського Союзу отримала підтримку і розвиток концепція і теорія комплексного економічного розвитку регіонів.

Під комплексним економічним розвитком територій розуміють системну залежність різних видів економічної діяльності з урахуванням наявного ресурсного потенціалу регіону. Основними принципами комплексного економічного розвитку є:

- збалансованість виробничих потужностей з ресурсним забезпеченням регіону;

- пропорційність економічного рослу структур них елементів регіон);

- забезпечення ефективності виробничого комплексу регіон), і зокрема, оптимізація (мінімізація) сукупних витрат;

- комплексна переробка місцевих ресурсів;

- поглиблення економічних зв'язків між суб'єктами господарювання даної території.

Ці принципи комплексного розвитку в СРСР, на жаль, не спостерігались і не здійснились.

Виходячи з означених вище принципів комплексного розвитку економіки регіонів, передбачається пропорційний розвиток взаємозв'язаних галузей або видів діяльності па даній території. Це особливо важливо при здійсненні структурних змін в економіці регіону, які повинні відбуватися на етапі переходу до ринкових відносин.

Дослідження регіональної економіки найкращим способом досягається, коли застосовують методи її моделювання. Моделювання здійснюється шляхом побудови моделей.

Модель - це форма відтворення, зображення відповідного об'єкту або явища у вигляді, який подібний до дійсного об'єкту або явища і описується з допомогою відповідних засобів зображення цього об'єкту або явища.

Моделі, які описуються з допомогою математично-знакових формул або співвідношень називаються математичними моделями. А ті математичні моделі, які відображають економічні об'єкти або процеси називаються економікоматематичними моделями.

Економіко-математичні моделі в регіональній економіці поділяються на:

- моделі-аналоги;

- дискриптивні моделі (нормативні);

- логіко-математичні моделі.

Із означених видів економіко-математичних моделей найбільш складними є логіко-математичні моделі, тому що вони вимагають знаходження відповідних залежностей між факторами і економічними об'єктами і явищами.

Логіко-математичні моделі поділяються на:

- математико-статистичні, тобто моделі, в яких застосовуються методи математичної статистики;

- моделі математичного програмування або оптимізації об'єктів і процесів: моделі, які побудовані з використанням методів математичного програмування;

- балансові моделі з використанням методів балансових розрахунків.

За допомогою економіко-математичних моделей здійснюються дослідження, визначаються шляхи ефективного розвитку регіональної економіки, а отже і знаходження шляхів прибуткового розвитку регіонів.