Участь України в місіях ЄС у сфері сзпб.

Україна тривалий час бере участь у реалізації Спільної політики безпеки та оборони (СПБО). Основним документом, який визначає сучасні рамки співробітництва між ЄС та Україною у реалізації СПБО, є Механізм щодо консультацій та співпраці між ЄС та Україною у сфері врегулювання криз, який було затверджено на Саміті ЄС у Севільї (21-22.06.02 р.).

Іншими важливими документами між Україною та ЄС у сфері СПБО є угоди «Про процедури безпеки, які стосуються обміну інформацією з обмеженим доступом» та «Про визначення загальної схеми участі України в операціях Європейського Союзу з врегулювання криз».

Ці угоди забезпечили правову основу для направлення у лютому 2006 року українського миротворчого контингенту до складу оновленої Поліцейської місії ЄС в Боснії і Герцеговині.

У відповідь на пропозицію Європейського Союзу керівництво України на початку 2010 року прийняло рішення щодо залучення України до військово-морської операції ЄС з протидії актам піратства біля узбережжя Сомалі «Аталанта» (EU NAVFOR ATALANTA). На сьогодні в Оперативному штабі операції працює представник МО України. Урядом України здійснюється необхідна робота для розширення участі в операції.

З 01 липня 2011 по 31 грудня 2011 рота морської піхоти ВМС ЗС України та екіпаж літака Іл-76 транспортної авіації Повітряних сил ЗС України здійснювали бойове чергування у складі Бойової тактичної групи (БТГ) Європейського Союзу «ХЕЛБРОК» (HelBRoC), до якої входять Греція, Болгарія, Румунія та Кіпр. Наразі опрацьовується питання участі підрозділів ЗС України у БТГ ЄС у 2014 році.

З метою залучення України до реалізації Спільної зовнішньої і безпекової політики (СЗБП) у 2005 році започаткована практика приєднання України до позицій та заяв ЄС з регіональних проблем та питань міжнародного життя. Таким чином, вже на даному етапі Україні надано право бути складовою позицій ЄС, яким користуються країни-кандидати та країни-члени Європейської економічної зони. Обговорення актуальних питань міжнародної та регіональної безпеки у рамках проблематики СЗПБ є постійним пунктом порядку денного заходів вищого та експертного рівнів політичного діалогу Україна-ЄС.

Документи

Угода між Європейським Союзом і Україною про визначення загальної схеми участі України в операціях Європейського Союзу із врегулювання криз

Угода між Україною та Європейським Союзом про процедури безпеки, які стосуються обміну інформацією з обмеженим доступом

Угода між Європейським Союзом та Україною щодо участі України у Поліцейській Місії Європейського Союзу (ПМЄС) у Боснії і Герцеговині (БіГ)

41 Євроінтеграційний вектор зовнішньої політики України у сучасний період.
Важливість ролі інтеграції України до Європейського Союзу засвідчує подання 2002 року Послання Президента України до Верховної Ради – «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 роки», де визначається низка практичних кроків щодо питань європейської інтеграції, які за своєю природою цілком можна вважати державними орієнтирами європейського вибору. Це, зокрема: отримання Україною членства у Світовій організації торгівлі; проведення переговорного процесу та підписання Угоди про асоціацію, створення зони вільної торгівлі й реальних передумов для вступу України до ЄС [12].

20 березня 2009 року на саміті ЄС затверджено нову модель співробітництва з країнами, котрі межують з ЄС, – програму Східного партнерства, розраховану на Україну, Грузію, Вірменію, Азербайджан, Молдову та Білорусь. Програмою передбачено заходи зі стимулювання інтеграційних процесів між цією шісткою пострадянських країн, розташованих у безпосередній близькості до кордонів ЄС. Це зокрема, співпраця в енергетичній сфері, створення інтегрованої системи управління кордонами як ефективного засобу протидії нелегальній міграції, допомога, спрямована на вирівнювання соціально-економічного розвитку окремих регіонів країн-учасниць програми Східного партнерства.

Прийнята стратегія Східного партнерства може допомогти Україні виробити власний шлях і методологію успішної інтеграції до ЄС. Серед сучасних підходів щодо європейської інтеграції виокремимо три основні концепції:

1) «останніх кордонів», до якої схиляється найконсервативніша частина політичної еліти ЄС. Основна її теза полягає в тому, що Європа «стомилася» від розширення;

2) «тривалого зближення», яка визнає можливість приєднання до ЄС східних сусідів. Для України – це варіант політики Східного партнерства та зближення з європейськими країнами шляхом поступового розширення співробітництва;

3) «Великої Європи», яка враховує існування двох основних центрів політичного та економічного тяжіння – ЄС і Росії.

До того ж у Євросоюзі немає стійкого проукраїнського лобі.

Водночас слід враховувати існування дуже обережного ставлення ЄС до швидкої перспективи євроінтеграції України. Основними чинниками, які зумовлюють скептичне ставлення до швидкої євроінтеграції України з боку ЄС є, по-перше, низький рівень економічного та соціального розвитку нашої країни; по-друге, незрілість громадянського суспільства, низький рівень демократичного розвитку та незадовільна якість державного управління; по-третє, відверто негативне ставлення Росії до української євроінтеграції; по-четверте, дуже повільний процес адаптації до європейських стандартів і суспільних відносин.

Подальший розвиток відносин України з Європейським Союзом потребує: досягнення відповідних якісних характеристик, макроекономічної стабілізації та підвищення ефективності економіки нашої держави; дотримання умов, необхідних для вступу до ЄС; впровадження європейських норм і стандартів в економіку, соціальну політику, освіту, науку та техніку; адаптації українського законодавства до правових норм ЄС; розвитку та поглиблення регіональної інтеграції, встановлення та поглиблення прямих контактів із державами-членами та кандидатами в члени Євросоюзу.

Основними шляхами розв'язання проблеми входження до єдиного європейського ринку виступають: диверсифікація українського експорту; отримання статусу країни з ринковою економікою від самого ЄС; гармонізація законодавства України з європейськими нормами як необхідна умова створення зони вільної торгівлі.

Э підстави говорити про досить значний термін, упродовж якого відбуватиметься підготовка України до вступу в ЄС. За цей період нашій державі необхідно буде: по-перше, забезпечити динамічний внутрішній розвиток, який передбачив би створення надійних механізмів для подолання потенційних ризиків євроінтеграції; по-друге, побудувати конкурентоспроможну економіку, здатну стабільно функціонувати в разі появи кризових явищ; по-третє, знайти оптимальну модель українсько-російських відносин.

42 Взаємини НАТО і Ради безпеки ООН.
На зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО у грудні 1992 року було

офіційно заявлено про готовність Альянсу виконувати операції з підтримання миру під егідою Ради Безпеки ООН.

У результаті було здійснено ряд заходів, включаючи спільні морські операції під проводом Північноатлантичної ради та Ради ЗЄС, повітряні операції НАТО, операції з безпосередньої повітряної підтримки Сил захисту під

проводом ООН (UNPROFOR); повітряні удари для захисту визначених ООН “зон безпеки” та планування можливих дій на виконання рішень ООН.

У грудні після підписання 14 грудня 1995 року Рамкової мирної угоди щодо

Боснії та Герцеговини (Дейтонської угоди), НАТО отримала від ООН мандат на втілення військових аспектів мирної угоди на основі Резолюції Ради Безпеки 1031. Це була перша миротворча операція НАТО. Сили втілення під проводом НАТО257 (ІФОР) розпочали операції на виконання мандата ООН 16 грудня 1995 року. Через рік їм на заміну прийшли Сили стабілізації під проводом НАТО (СФОР). Впродовж терміну дії своїх мандатів багатонаціональні сили ІФОР і СФОР у Боснії та Герцеговині тісно співпрацювали з іншими міжнародними організаціями та гуманітарними

інституціями, у тому числі з тими, що належать до структури ООН, зокрема з Управлінням Верховного комісара ООН з питань біженців (УВКБ) та Спеціальними силами міжнародної поліції (ІРТF).

З самого початку конфлікту в Косові у 1998 році і впродовж усієї кризи Генеральні секретарі ООН та НАТО підтримували тісні контакти. Альянс діяв на підтримку Резолюції Ради Безпеки ООН як під час, так і після конфлікту. Сили в Косові (КФОР) були створені на підставі Резолюції 1244 Ради Безпеки ООН від 12 червня 1999 року з метою забезпечити міжнародну присутність сил безпеки як передумови мирної відбудови Косова.

У 2000 і 2001 роках НАТО і ООН також успішно співпрацювали над стриму-

ванням серйозних етнічних заворушень на півдні Сербії і запобіганням широ-

комасштабної громадянської війни в колишній Югославській Республіці Македонія*.

Пізніше Рада Безпеки ООН ухвалила ряд резолюцій, в яких МССБ надавались повноваження поширити свою присутність на інші регіони країни з метою поглиблення впливу центрального уряду та прискорення розвитку і відбудови. Альянс також тимчасово розгорнув в Афганістані додаткові сили для посилення підтримки зусиль МССБ з допомоги афганським властям у безпечному проведенні президентських виборів у жовтні 2004 року і парламентських та муніципальних виборів у вересні 2005 року.

В Іраку на умовах Резолюції Ради Безпеки ООН 1546 та на прохання тимча-

сового уряду Іраку НАТО надає допомогу з підготовки і оснащення іракських сил безпеки.

У червні 2005 року у відповідь на прохання Африканського Союзу і в тісній

співпраці з ООН та Європейським Союзом НАТО погодилась допомогти Африканському Союзу розширити місію з припинення насильства, що тривало в суданській провінції Дарфур.

Регулярні контакти Генеральний секретар НАТО регулярно інформує Генерального секретаря ООН про хід операцій під проводом НАТО та про головні рішення, які Північноатлантична рада приймає у сфері врегулювання кризових ситуацій та боротьби з тероризмом.258

Збільшилася кількість робочих зустрічей і щороку відбувається обмін візитами

високого рівня між ООН та НАТО. Засідання робочого рівня відбуваються також спільно з іншими організаціями ООН, такими як Управління ООН з контролю за наркотиками і попередження злочинності, а експерти НАТО беруть участь у заходах, організованих іншими органами ООН. У сфері цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій встановлено тісні зв’язки між Євроатлантичним центром координації реагування на катастрофи (EADRCC) і Управлінням ООН з координації гуманітарних справ, яке

має свого постійного представника по зв’язках при EADRCC.

НАТО також бере активну участь у роботі Комітету ООН з боротьби з тероризмом, який було створено на виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1373 після терористичних нападів на США 11 вересня 2001 року, а також у спеціальних засіданнях цього комітету за участю міжнародних, регіональних і субрегіональних організацій, які залучені до цього процессу

43 Співпраця між НАТО та ЄС у безпековій сфері та її правові основи.
І НАТО, і Європейський Союз (ЄС) з самого початку свого існування беруть

участь у збереженні й посиленні безпеки і стабільності у Західній Європі. НАТО працює над цим завданням як потужний оборонний політично-військовий альянс, який по закінченні холодної війни поширив безпеку на більшу частину євроатлантичної території як за рахунок вступу нових членів, так і створюючи нові партнерства.

Європейський Союз забезпечує зміцнення стабільності, постійно працюючи над економічною і політичною інтеграцією, спочатку серед західних країн, а потім запрошуючи нових членів до вступу.

До 2000 року офіційних відносин між двома організаціями не існувало. До

цього, а особливо протягом 90-х років, Західноєвропейський Союз (ЗЄС) виконував зв’язкову функцію забезпечення співпраці між НАТО і тими європейськими державами, які прагнуть побудувати міцнішу, власне Європейську систему безпеки і оборони в рамках НАТО.

Ситуація радикально змінилася в 1999 році, коли на тлі конфлікту на Балканах

керівництво ЄС вирішило розвивати власне Європейську систему безпеки і оборони в самому Європейському Союзі, координуючи цю діяльність з НАТО, і взяти на себе відповідальність за більшість функцій, які належали Західноєвропейському Союзу.

Наступного року НАТО і ЄС розпочали спільну розробку рамок співпраці і консультацій. Ця робота завершилась досягненням стратегічного партнерства між двома організаціями (Декларація НАТО — ЄС про Європейську політику безпеки і оборони (ESDP) та ухвалення положень “Берлін-плюс”, які надають Європейському Союзу доступ до колективних ресурсів і засобів НАТО в разі проведення військових операцій.

Розвиток відносин між НАТО і ЄС

Ініціатива розвивати європейські засоби і можливості оборони за допомогою Західноєвропейського Союзу знайшла продовження у Амстердамському договорі ЄС від 1997 року. Цей договір, який набув чинності у травні 1999 року, містив так звані “Петерзберзькі завдання” — гуманітарні пошуково-рятувальні операції, миротворчі місії, завдання з врегулювання кризових ситуацій та захист довкілля — створивши основу для оперативного

розвитку спільної європейської політики оборони.

На наступних зустрічах міністрів оборони і міністрів закордонних справ країн — членів НАТО в Берліні і Брюсселі в червні 1996 року та саміті НАТО в Мадриді у 1997 році були прийняті рішення, які підсилили цей розвиток.

Домовленості щодо співпраці між НАТО і ЗЄС, досягнуті протягом 1991–

2000 років, заклали основу для подальшого розвитку відносин між НАТО і ЄС. На практиці ці домовленості означатимуть, що у разі виникнення кризи, в розв’язанні якої Альянс не братиме участі, а Західноєвропейський Союз вирішить врегулювати кризу, він може зробити запит на використання ресурсів і засобів Альянсу для проведення операції під своїм політичним контролем і стратегічним керівництвом.

На Вашингтонському саміті у квітні 1999 року лідери країн — членів НАТО вітали новий поштовх у напрямку посиленя Європейської політики безпеки і оборони, підтвердивши, що більш потужна роль європейців допоможе забезпечити житєздатність Альянсу в ХХІ столітті. Керівники

держав НАТО розпочали роботу над виробленням принципів майбутньої

співпраці з Європейським Союзом і задовільного розв’язання невирішених

питань. Це, зокрема, стосується трьох питань, які тривалий час не були розв’язанні, а саме:

• як забезпечити розвиток ефективного процесу взаємних консультацій,

співпраці і прозорості у відносинах між Європейським Союзом і Альянсом на основі

механізмів, створених між НАТО і Західноєвропейським Союзом;

• як забезпечити участь європейських членів Альянсу, які не входять до ЄС,

в прийнятті рішень і операціях, які можуть проводитись Європейським Союзом; і

• як практично організувати доступ ЄС до засобів планування НАТО та інших

ресурсів і можливостей Альянсу.

На засіданні в Гельсінкі Європейська рада встановила Головну мету для

держав — членів ЄС щодо досягнення військової спроможності брати участь в

операціях з врегулювання кризових ситуацій. Ця мета передбачає забезпечення

до 2003 року Європейського Союзу можливостями розгортати і утримувати принаймні протягом року військові сили розміром до 60 тис. військовослужбовців, здатних виконувати повний спектр Петерзберзьких завдань. На додаток Європейський Союз вирішив створити постійні політичні й військові структури, зокрема Комітет з політики і безпеки, Військовий комітет і Військовий штаб, які забезпечили б необхідне політичне керівництво і стратегічне спрямування таких операцій.

Укладений відповідно до рішень, ухвалених в Кельні і Гельсінкі, підписаний у

грудні 2000 року, Ніццький договір (набув чинності в лютому 2003 року) забезпечує ЄС політичними рамками для проведення військових операцій (ESDP) та постійними політичними і військовими структурами.

У стратегічній декларації НАТО — ЄС щодо Європейської політики безпеки і

оборони, прийнятій у грудні 2002 року, обидві організації “вітали стратегічне партнерство, яке склалось між ЄС і НАТО у сфері врегулювання кризових ситуацій, засноване на наших спільних цінностях, неподільності нашої безпеки і нашому прагненні дати відповідь на виклики нового століття”. Через кілька місяців НАТО і Європейський Союз наповнили змістом це стратегічне партнерство і узгодивши ряд документів, проклали шлях для координованих дій. Це забезпечило обмін секретною інформацією та співпрацю з врегулювання кризових ситуацій, зокрема через домовленості “Берлін-плюс”.

Основними рисами домовленостей “Берлін-плюс” є такі елементи:

• запевнення ЄС в тому, що він матиме доступ до засобів планування НАТО,

які можуть допомогти у військ плануванні операцій під керівництвом ЄС;

• забезпечення наявності попередньо визначених засобів НАТО і спільних

ресурсів для використання в операціях під проводом ЄС;

• визначення варіантів європейського командування операціями під керів-

ництвом ЄС, подальше посилення ролі заступника Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО в Європі (DSACEUR) для цілковитого і ефективного виконання ним його обов’язків;249

• подальша адаптація системи оборонного планування НАТО з метою більш

комплексного врахування наявності ресурсів для проведення операцій під керівництвом ЄС;

• угода між НАТО і ЄС щодо обміну секретною інформацією на основі правил

взаємної охорони таємниці;

• процедури надання, моніторингу, повернення і відкликання ресурсів і засобів

НАТО;

• домовленості щодо консультацій між НАТО і ЄС у контексті операцій ЄС з

врегулювання кризових ситуацій, в яких застосовуються ресурси і засоби НАТО.