Економічна сутність витрат та їх класифікація

 

Діяльність будь – якого підприємства завжди пов'язана з певними витратами матеріальних, трудових, інформаційних, грошових та інших ресурсів на виготовлення, зберігання, транспортування, сортування, пакування, фасування та реалізацію товарів. Сукупність всіх цих витрат і складає поточні витрати підприємства.

В економічній теорії існують різні точки зору щодо сутності витрат, що пояснюється різними підходами в поглядах на природу економічного буття. Базовими підходами до визначення вартості матеріальних благ в економічній теорії є витратний і маржиналістський.

Витратний підхід у теорії вартості реалізовували в своїх працях Д. Рікардо,К. Маркс, Ф. Енгельс та ін. Витратами, за К. Марксом, є сума витрат минулої (уречевленої в засобах виробництва) праці і безпосередньо живої праці, що витрачена навиробництво товару. Це дійсні витрати виробництва (c + v + m). На відміну від дійсних витрат виробництва як витрат минулої і безпосередньо живої праці, К. Маркс визначає їхнє друге значення як капіталістичних витрат на виробництво (с + v). Третє значення витрат виробництва, за К. Марксом, — це витрати виробництва у значенні ціни виробництва (с + v + p). Ціна виробництва — це ціна, яка необхідна для того, щоб в умовах капіталізму товар потрапляв на ринок. Таким чином, виведена К. Марксом категорія капіталістичних витрат виробництва, що не включає ніяких елементів доданої вартості, і категорія індивідуальних витрат виробництва капіталу,що функціонує (с + v + частина m), характеризують два різні аспекти простого відтворення. Перша з цих категорій характеризує процес простого відтворення на вищому рівні абстракції, а друга — процес простого відтворення в умовах господарської практики на мікрорівні, коли йдеться про взаємовідносини капіталістів [9, c. 311].

Маржиналістський підхід у теорії вартості, в основу якого покладено принципкорисності товарів і послуг, розглядали А. Маршалл, В. Паретто та інші економісти. На перше місце в аналізі виробництва А. Маршалл поставив попит, тобто потреби людини. Такий підхід передбачає, що місце та роль витрат розглядається в прикладному аспекті як складовий елемент ціни, що формується під дією сил попиту і пропозиції, тобто під дією сукупності факторів у системі функціонування ринку.

Досі в економічній літературі немає єдиної точки зору щодо правомірності вживання в тих чи інших господарських операціях термінів «затрати» та «витрати». У бухгалтерському обліку поширена диференційована інтерпретація цих понять, і таким чином, досягається достовірне формування фінансового результату. Термін «затрати» вживається, коли йдеться про виробництво, а термін «витрати» застосовують,коли мають на увазі витрати діяльності.

Обґрунтований облік витрат дає змогу керувати діяльністю підприємства, досягати мінімізації витрат і максимізації прибутку. Надзвичайно важливим є впровадження на підприємстві таких методів обліку витрат, завдяки яким можна контролювати рух продукції, збереженість та раціональне використання матеріальних цінностей і майна [9, c. 323].

Відповідно до п. 6 П(С)БО 16 «Витрати», витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення чи розподілу між власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами відповідного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Такий підхід відповідає принципам Міжнародних стандартів фінансової звітності та принципу нарахування і відповідності доходів і витрат, що застосовується в національних стандартах обліку і звітності.

Деякі вітчизняні вчені вважають, що необхідно виокремлювати два терміни — «витрати» і «затрати» — залежно від їх змісту та періоду часу, до якого вони прив’язані.

У вітчизняній економічній літературі переважає слово «витрати», однак трапляються й такі поняття, як «затрати» та «видатки». Відмінність у тлумаченнях слів «витрати» та «затрати» відсутня.

Термін «видатки» використовується лише у бюджетній сфері діяльності держави. Видатки бюджету — це кошти, які спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Проте в бюджетній сфері існує й поняття «витрати бюджету», яке є ширшим за «видатки». Так, витрати бюджету включають видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу [9, с. 419].

Більшість українських учених визначають категорію «витрати», в основному, як поточні витрати підприємства, представлені показником собівартості продукції.

Деякі автори розглядають «витрати» як вартість придбання необоротних активів підприємства.

Спеціалісти Міжнародної фінансової корпорації трактують «витрати» як вартісне вираження спожитих ресурсів з метою виконання робіт щодо задоволення потреб клієнтів.

На наш погляд, зазначені вище підходи лише частково відображають сутність поняття «витрати». «Витрати» є складною економічною категорією, що витікає з їх місця, ролі й етапу виникнення в діяльності підприємства.

В ПСБО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» зазначається, що витрати – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками) [5, п. 3].

Витратами визнаються:

· витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені;

· витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені;

· якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами [5, п. 6-8].

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати:

· платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;

· попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

· погашення одержаних позик;

· витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку[7, п. 9].

Розглянемо ж декілька підходів до класифікації витрат (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Класифікація витрат за різними ознаками

Витрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та для ціноутворення. Великого значення набуває науково обґрунтована класифікація витрат для забезпечення процесу управління ними. За економічною сутністю витрати на виробництво продукції підприємства являють собою сукупність затрат живої та уречевленої праці на здійснення поточної виробничої діяльності підприємства; а за натурально–речовим складом – спожиту частину матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

В економічній літературі також часто виділяють звичайну та надзвичайну господарську діяльність через що, витрати підприємства ділять на витрати звичайної діяльності та витрати надзвичайної діяльності (рис. 1.2).

Звичайна діяльність — будь-яка діяльність підприємства, а також операції, які забезпечують її або виникають внаслідок здійснення такої діяльності.

Звичайна діяльність, у свою чергу, поділяється на операційну та іншу (фінансову й інвестиційну).

Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, що не є інвестиційною або фінансовою діяльністю.

До основної діяльності відносять операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), які є визначальною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Інша операційна діяльність включає реалізацію виробничих запасів, оперативну оренду активів тощо [9, c. 497].

Держава здійснює регулювання окремих видів підприємництва шляхом ліцензування та обмеження окремих видів підприємницької діяльності для певних організаційних форм господарювання.

Витрати звичайної діяльності – витрати підприємства, пов'язані з його основною (спрямованою на виробництво або реалізацію продукції, товарів, робіт, послуг, що є головною метою створення підприємства і забезпечує основну частку його доходу) діяльністю, а також з операціями, котрі її забезпечують або спричинені нею.

Об’єктом фінансової діяльності є процес господарювання з купівлі-продажу грошей, валюти, цінних паперів та обслуговування розрахункових операцій при кругообігу ресурсів: ресурси для господарської діяльності – придбання фінансових ресурсів – продаж – валовий дохід – фінансовий результат.

Інвестиційна діяльність — це процес організації інвестування в реально існуючих у країні умовах господарювання. Термін "інвестування" має більш теоретичне значення, визначаючи модель поведінки інвестора щодо нарощування свого капіталу.

Рис. 1.2 Структура витрат підприємства

Інвестиційна діяльність представляє інвестиційний процес в реальних умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та управління цим процесом.

Витрати, пов’язані зі здійсненням операційної діяльності (операційні витрати), включають: собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати.

Елемент витрат представляє собою сукупність економічно однорідних витрат.

За елементами операційні витрати поділяються на матеріальні, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати.

Надзвичайна діяльність — це операції і події, які відрізняються від звичайних і не відбуваються часто або регулярно. До них належать техногенні аварії, стихійне лихо, пожежі тощо. Втрати внаслідок таких подій, покриті за рахунок страхових відшкодувань та інших джерел, враховуються при розрахунку фінансових результатів від надзвичайної діяльності.

Розглянемо класифікацію витрат за місцем виникнення. Місцем виникнення витрат є структурні підрозділи підприємства: виробничі (бригади, дільниці, цехи), дослідно конструкторські (відділи, лабораторії), адміністративні (відділи, служби, департаменти) та ін. В більш узагальненому вигляді по місцю виникнення витрати поділяються на витрати основного і допоміжного виробництв.

Класифікація за місцем виникнення необхідна, перш за все, для планування забезпечення ресурсами підрозділів підприємства. Крім того, в залежності від методів калькулювання собівартості (ціни) продукції, який використовується підприємством, така класифікація використовується для визначення складу і суми прямих витрат, побічних витрат конкретного структурного підрозділу та їх калькуляційного нормативу. В більшості своїй класифікація витрат за місцем виникнення пов’язана з їх класифікацією за видами продукції [22, c. 91].

Залежно від часу виробничого споживання всі витрати класифікують як витрати поточного року і витрати минулих років. У собівартість продукції звітного року включають не всі витрати поточного року. Частину їх у вигляді незавершеного виробництва (наприклад, витрати на посів озимих) відокремлюють і відносять на собівартість продукції наступного року. Водночас частина витрат минулого року включається в собівартість продукції звітного періоду, що зумовлено тривалим виробничим циклом окремих видів продукції і незбігом робочого періоду з періодом виробництва.

Залежно від матеріально-речової форми понесених підприємством витрат усі вони поділяються на готівкові і безготівкові. Готівкові — це такі витрати, що формуються і покриваються за рахунок готівки. До них відносять заробітну плату працівників, що видається грошима, витрати на страхування посівів, майна, на ресурси, що купуються (добрива, отрутохімікати, паливно-мастильні матеріали, запасні частини тощо), оплату сервісних послуг та ін. Безготівкові — це витрати, що не вимагають для їх покриття вільних грошових коштів. До них відносять амортизацію основних виробничих засобів, власні корми, насіння, посадковий матеріал, оплату праці натурою.

Залежно від можливостей керівників відповідного рівня управління підприємством впливати на величину певного виду витрат розрізняють контрольовані (релевантні) і неконтрольовані (нерелевантні) витрати. Контрольовані (релевантні) — це такі витрати, на величину яких керівник відповідного рівня управління може впливати повністю або справляти на них істотний вплив. Отже, ці витрати є контрольованими і можуть бути збільшені або зменшені менеджерами залежно від виробничих потреб. Неконтрольовані (нерелевантні) витрати здійснюються незалежно від волі керівника відповідного рівня управління, а отже, не залежать від його управлінського хисту та старання і кваліфікації працівників. Поділ витрат на контрольовані і неконтрольовані має важливе практичне значення для організації управління витратами за центрами відповідальності — окремими виробничими підрозділами.

Залежно від поставленої мети витрати поділяють на такі групи (рис. 1.3).

Під загальновиробничими витратами розуміють витрати по обслуговуванню основного та допоміжного виробництва, управління виробництвом.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

До складу загальновиробничих витрат включаються:

· витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

· амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

· Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

· витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

· витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

· витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

· витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

 

 

 

 

Рис. 1.3. Класифікація витрат виробництва залежно від поставленої мети

· витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

· інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо) [7, п. 15].

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину [7, п. 16].

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.