Об’єкти обліку загальновиробничих витрат та їх обґрунтування

 

З метою здійснення контролю за результатами процесу виробництва та ефективного управління, спрямованого на скорочення витрат в розрахунку на одиницю продукції й підвищення її якості, витрати виробництва підлягають розподілу між видами продукції. Це ознака аналітичного обліку, який ґрунтується на встановленні об’єкта обліку з метою створення раціональної системи накопичення витрат виробництва і визначення оцінки продукції в обліку, що є важливим елементом організації обліку виробництва.

В економічній літературі наведено кілька визначень об’єкта обліку. Більшість авторів при тлумаченні цього поняття вказують на його зв’язок із собівартістю продукції, який полягає у тому, що групування витрат відповідно до об’єктів обліку дає змогу визначити собівартість певного виду продукції. Про об’єкт обліку як групування витрат з метою здійснення управління собівартістю йдеться в роботах таких науковців, як П. С. Безруких, В. Б. Івашкевич та А. Н. Камаєв, а також Т. П. Карпова,Ф. Ф. Бутинець, Л. В. Чижевська, Н. В. Герасимчук вважають об’єкт обліку початковою одиницею, у розрізі якої ведеться аналітичний облік витрат на виробництво.

Досить цікавою, на наш погляд, є позиція С.Ф. Голова. Він характеризує об’єкт обліку як сегмент діяльності підприємства, за яким вимірюються пов’язані з ним витрати.

Вважаємо за потрібне розрізняти поняття «об’єкт обліку» та «об’єкт обліку витрат». Витрати підприємства поряд з іншими активами підприємства й джерелами їх формування є об’єктом обліку.

Що стосується об’єкта обліку витрат, то це витрати, згруповані в певних межах, наприклад витрати, пов’язані із здійсненням певної операції виробництва окремих видів продукції тощо.

Пропонуємо в контексті обліку виробничої діяльності вживати термін «об’єкт обліку витрат», який визначати як у відповідний спосіб згруповані витрати на виробництво продукції, робіт, послуг, що дає змогу розрахувати їхню собівартість для подальшого управління нею.

У законодавстві України відсутнє визначення об’єкта обліку витрат. Натомість у п. 4 П(С)БО 16 «Витрати» зазначено, що до об’єкта витрат відносять «продукцію, роботи, послуги або вид діяльності, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат».

Отже, продукція – це об’єкт, у межах якого формуються витрати на його створення. Це визначення зводиться до твердження про те, що собівартість продукції є метою обліку витрат.

Виходячи з цього, найбільш вдалим, на наш погляд, є визначення об’єкта обліку витрат, наведене В. Г. Лінником: «під об’єктом обліку витрат слід розуміти витрати, які відображають у встановлених межах, узагальнюються за сільськогосподарськими культурами, групами худоби, окремими роботами, конкретними виробництвами або їх процесами з метою здійснення контролю за витратами та визначення собівартості продукції, робіт і послуг».

Згідно з ПСБО 16 «Витрати» об'єкт витрат – продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат [7, п. 4].

Це визначення достатньо широке. З точки зору складання фінансової звітності необхідно розрахувати витрати на виробництво продукції. Але для цього, частіше за все, потрібно визначити витрати цеха, в якому вона вироблена. А витрати цеху, в свою чергу. залежать від витрати обслуговуючих підрозділів.

У статті «Загальновиробничі витрати» відображають бригадні, цехові й загальновиробничі витрати.

До бригадних, цехових та загальновиробничих витрат належать витрати на оплату праці працівників апарату управління; орендна плата; амортизаційні відрахування й витрати на утримання та ремонт необоротних активів загального призначення; витрати на заходи з охорони праці й техніки безпеки; витрати на перевезення працівників до місця безпосередньої роботи; на утримання польових станів; інші витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням виробництва окремих підрозділів і галузей.

Бригадні, цехові й загальновиробничі витрати рослинництва, тваринництва та промислових виробництв розподіляють між об’єктами планування та обліку пропорційно загальній сумі витрат, за винятком вартості насіння, кормів, сировини, матеріалів та напівфабрикатів, які відносять на собівартість лише тієї продукції, що виробляється у даній бригаді, фермі, цеху чи відповідній галузі [16, c. 78].

Загальна величина загальновиробничих витрат підприємства в цілому є сумою відповідних витрат структурних підрозділів основного виробництва. Такі ж витрати допоміжних виробництв включаються до собівартості робіт (послуг), що виконуються (надаються) допоміжними виробництвами підприємства.

До статті “Загальновиробничі витрати” належать:

· Витрати на управління виробництвом (оплата праці фахівців і працівників апарату управління цехів та дільниць, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені діючим законодавством, інші грошові й матеріальні виплати згідно з Положенням про оплату праці, колективним договором тощо, відрахування на соціальні заходи, оплата службових відряджень персоналу цеху і ділянок, інші витрати на утриманні апарату управління).

· Амортизація основних засобів та інших необоротних матеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

· Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

· Витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів та інших необоротних матеріальних активів загальновиробничого призначення. До цієї статті належать витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією технологічного обладнання, транспортних засобів, цехових приміщень, будівель, споруд, включаючи витрати на дезинфекцію, дератизацію виробничих приміщень тощо.

· Витрати на утримання і експлуатацію машин та обладнання розподіляються між видами робіт (послуг) пропорційно величині цих витрат за годину роботи машин та обладнання і тривалості його роботи при виконанні відповідного виду (послуг) або за методом, передбаченим обліковою політикою підприємства.

· До пускових витрат відносяться витрати, пов’язані з освоєнням нових потужностей виробництва, що включаються до собівартості робіт протягом періоду, визначеного проектно-технічною документацією, а також витрати для виконання планових перевірок стану обладнання, виконання періодичних регламентних робіт, які передбачені відповідною проектно-технічною документацією і розподіляються на період часу між виконанням цих робіт. Ці витрати визначаються кошторисом, а їх погашення починається з місяця, наступного за місяцем підписання акту про закінчення випробувань чи пробної експлуатації об’єкта;

· Витрати на удосконалення технології та організації виробництва;

· Витрати на дезинфекцію і дератизацію;

· Витрати на пожежну й сторожову охорону об’єктів виробничого призначення та утримання санітарних зон;

· Витрати на охорону навколишнього середовища;

· Витрати на обслуговування виробничого процесу;

· Витрати по податках і цільових платежах загальновиробничого характеру.

При групуванні витрат під об'єктом обліку витрат слід розуміти продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Подальша деталізація витрат в обліку здійснюється в розрізі статей калькулювання собівартості [18, c. 114].

Управління витратами на підприємстві відбувається за місцем їхнього виникнення та центрами відповідальності. Для проведення аналізу раціональності витрат та контролю за їхнім рівнем формують бюджети витрат за калькуляційними підрозділами (виробничими, адміністративними, збутовими і ін).

Облік фактичних витрат відбувається на окремих синтетичних рахунках кожного підрозділу. Фактичні витрати зіставляють з бюджетними, які коректують на обсяг діяльності визначеного центру витрат чи центру відповідальності (найчастіше вони збігаються). Отже, треба визначити одиниці виміру обсягу діяльності.

Для виробничих підрозділів – це обсяг виготовленої продукції чи виконаних робіт (послуг). Для адміністративних чи інших функціональних підрозділів за одиницю діяльності часто приймають витрати праці у певній кількості нормативного (стандартизованого) часу.

За центрами відповідальності витрати групуються відповідними кошторисами для кожного рівня управління. У зв'язку з цим проводять класифікацію витрат на контрольовані та неконтрольовані для кожного рівня відповідальності. У процесі аналізу дають оцінку дотриманню бюджету витрат та активності керівників кожного рівня щодо їхньої раціоналізації [18, c. 119].