Стереотипи та їх роль у житті людини і суспільства. Гендерні стереотипи. Поняття дискримінації. Ксенофобія. Расизм. Упередження. Толерантність.

Стереотипи — регулятори соціальних відносин, їх вирізняє економія мислення, своєрідний «захист», тобто виправдання власної поведінки, задоволення агресивних тенденцій, спосіб виходу групового напруження, стійкість.

Класифікація стереотипів:

• антропологічні (проявляються у тому разі, якщо оцінка внутрішніх, психологічних якостей людини, оцінка її особистості залежить від її антропологічних ознак, тобто від особливостей фізичного вигляду);
• етнонаціональні (виявляються тоді, коли психологічна оцінка людини опосередкована її належністю до тієї чи іншої нації, раси, етнічної групи);
• соціально-cmamyсні (полягають в залежності оцінки особистісних якостей індивіда від його соціального статусу);
• соціально-рольові (проявляються в підпорядкованості оцінки особистісних якостей індивіда його соціальній ролі, рольовим функціям);
• експресивно-естетичні (визначаються залежністю оцінки особистості від зовнішньої привабливості людини: чим привабливішою здається зовнішність людини, тим позитивнішими особистісними рисами її наділяють);
• вербально-поведінкові (пов'язані із залежністю оцінки особистості від зовнішніх особливостей — мови, міміки, пантоміміки та ін.).

В умовах нинішнього швидкого ритму життя стереотипи певною мірою нам до-помагають. Вони економлять час, не приму-шуючи довго роздумувати над тим чи іншим питанням. Часу на обдумування певних явищ часто не вистачає, а установка дає можливість орієнтуватися в нашому швидкоплинному світі. Таким чином ми економимо свій час, звертаючи увагу лише на те, що для нас важливо. Проте, не все варто приймати просто на віру.

Список стереотипів, який склали британські вчені:

- Всі жінки (окрім домогос-подарок) зробили цікаві й запаморочливі кар’єри.

- Погані одяг і зачіска — неодмінний атрибут розумних людей (вчених, наприклад).

- У жінок три проблеми: зачіска, вага і критичні дні.

- Жінки працюють там, де їх ніколи не зустрінеш у реальному житті. Наприклад, у портових доках (і виглядають як моделі).

- Успіх кар’єри повністю залежить тільки від вашої здатності справити враження на вашого боса.

- Чоловіки думають тільки про секс, але можуть і відволіктися — заради пива і футболу.

- Мами завжди знають, що не так у дитини.

- Будь–яка чоловіча дурість (наприклад, йти чистою кімнатою в брудних черевиках або засунути собаку в посудомийну машину і т.п.) зустрічається лише милою посмішкою дружини.

- Одружені чоловіки можуть фліртувати з молоденькими дівчатами, але не більше.

- Якщо ви працюєте в службі порятунку, то ви — найкраща людина в окрузі.

До 60-х рр. психічні або поведінкові властивості, котрі ймовірно відрізняють чоловіків від жінок, називали статевими властивостями або відмінностями. У сучасному розумінні термін гендер був уведений у науковий обіг американським психоаналітиком Робертом Столлером (Robert Stoller).

Гендер (англ. gender – стать, від лат. genus – рід) –стать, яку «приписали» даній людині від імені суспільства уповноважені на те органи, інакше – паспортна стать, або стать у документах.

Гендерні відмінності формуються у процесі соціалізації – навчання ролі чоловіків і жінок, який відбувається від перших днів народження до статевозрілого віку, і меншою мірою – пізніше. На це впливають сімейне виховання, школа, взаємодія з іншими дітьми та ігрова активність. Розуміння відмінностей між статями фор-мується починаючи приблизно з двохрічного віку.

Гендерна система функціонує через ряд стереотипів – стандартних моделей поведінки, які напрацьовані у суспільстві і базуються на відповідному тлумаченні понять “чоловіче” і “жіноче”.

Вчені виділяють три умовні групи гендерних стереотипів:

Перша група стереотипів базується на відповідних уявленнях про психологічні риси та якості особистості чоловіків та жінок - стереотипи “maschile – feminnile”. Згідно з цими стереотипами чоловіки та жінки є протилежностями. Чоловікам приписується активне, творче начало, здатність вирішувати проблеми, застосовувати розвинуте логічне мислення та власну компетентність. Жіноче ж начало – природно-репродуктивне і тому жінка повинна бути покірною, залежною, емоційною. В основу виокремлення другої групи стереотипів покладені соціальні начала. Дана група стереотипів закріплює професійні роли чоловіків і жінок. Для жінки головними є ролі сімейні (жінка, мати, господарка), а для чоловіків – ролі професійні. До третьої групи гендерних стереотипів вчені відносять стандартизовані уявлення, які пов’язані з відмінностями у змісті праці – жіночої та чоловічої. Місце жінки - у сфері виконавчої та обслуговуючої праці, чоловіка - у сфері інструментальної праці, тобто творчої.

Упередження - це iррацiональне, негнучке ставлення до цiлої категорiї людей. Можливі i позитивнi упередження, але звичайно упередження являє собою негативнi почуття - антипатiю, ворожнечу, або навiть страх.

Дискримiнацiя пов'язана iз свавiльною вiдмовою у привiлеях, престижi та владi тим членам меншин, чия квалiфiкацiя є такою ж самою, як і у членiв домiнантної групи. Упередження необов'язково поєднуються iз дискримiнацiєю; тому що мiжособовi стосунки не обов'язково будуються на єдностi ставленнь та дiй. У повсякденній промові терміни "забобон" і "дискримінація" часто взаємозамінні. Забобоном вважається упереджене відношення до членів іншої групи.

Вiдомий американський соцiолог Роберт Мертон iдентифiкує чотири види взаємовiдношення мiж упередженням та дискримiнацiєю і відповідних типiв iндивiдiв:

1) стiйкий ліберал - людина без упереджень, що не вдається до дискримiнацiї навіть під соціальним тиском за дискримінацiю;

2) нестiйкий лiберал - людина без упереджень, що вдається до дискримiнацiї пiд соцiальним тиском за дискримiнацiю;

3) нестiйкий антилiберал - упереджена людина, що не вдається до дискримi-нацiї під соцiальним тиском проти дискримiнацiї;

4) стiйкий антилiберал - упереджена людина, що непохитно дiє за тими поглядами, яких притримується, навiть коли є соцiальний тиск проти дискримiнацiї.

У 1948 році Загальна декларація прав людини заборонила всі форми расової й іншої дискримінації. Дискримінації заборонена у багатьох міжнародних документах з прав людини і в Лісабонській угоді, що заміняє Конституцію ЄС. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ст.1) Набула чинності 4 січня 1969 р., для України — 7 квітня 1969 р.

Дискримінація має дві основні форми:

- de jure (або правова), закріплена в законах;

- de facto (або неофіційна), що укоренилася в соціальних звичаях.

Дискримінація de facto має місце в ситуаціях, де домінує група людей, що користується перевагами стосовно меншості. На відміну від дискримінації de jure, що може бути знищена шляхом зміни законів, дискримінацію de facto знищити не просто. Дискримінація de facto звичайно існує тривалий час, тому що вона міцно пускає коріння у звичаї або інститути товариства. Дискримінація етнічних груп є основним джерелом політичних конфліктів і сецесії (виходу із складу держави).

Види дискримінації: пряма і непряма дискримінація.

Пряма дискримінація характеризується як намір дискримінувати особу чи групу, наприклад, бюро з працевлаштування відкидає претендента певної національної ознаки (єврея, цигана та ін.) або житлова компанія не продає квартири для осіб «кавказької національності».

Непряма дискримінація зумовлена впливом політики або конкретних заходів: це відбувається тоді, коли формально нейтральні правила, критерії або практика ставлять де-факто особу або осіб певної меншини у невигідне становище у порівнянні з іншими. Прикладами можуть бути: мінімальний критерій росту для певної професії (завдяки чому серед заявників може бути виключено набагато більше жінок, ніж чоловіків);

Раси́зм — світогляд, а також політичні теорії і практики, що ґрунтуються на расовій дискримінації, на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду як-от колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо, тобто на раси, і різному ставленні до людей та їх спільностей залежно від їх приналежності до цих груп (рас).

Ксенофо́бія від грецьких слів (ксенос), що означає «чужинець», «незнайомець», та (фобос), що означає «страх», — це система поглядів, що виявляється у нав'язливому страху стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного, або страх перед чужоземцями та ненависть до них. У науковій фантастиці ксенофобія — страх перед інопланетянами.

Протилежний випадок становить позитивна дискримінація, під якою розуміються політичні заходи, спрямовані на врахування статі, раси або етнічної приналежності суб’єкта з метою забезпечення рівності можливостей для представників груп населення, які піддаються або піддавалися раніше дискримінації. Є важливим чинником подолання гендерної нерівності, орієнтована на збільшення представленості жінок у сфері зайнятості, освіти і бізнесу, з яких вони були історично виключені.

Толера́нтність — здатність індивіда сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до іншого (незвичного) способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань. Толерантність має свій діапазон, виходячи за який індивід втрачає можливість для нормального існування. Це також стосується і більших утворень; громада, нація, етнос, раса.

Емпа́тія (англ. empathy від (грец. «patho») — співпереживання) — розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання.

 

Тема 4.Конфлікти.

4.1. Поняття «конфлікт».Джерела виникнення конфліктів. Типи конфліктів. Зародження конфліктів та шляхи їх подолання. Місце конфліктів в людському спілкуванні.

Конфлі́кт (від лат. conflictus — зіткнення або боротьба, ворожі відношення) — це ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Пальму першості в описанні соціального конфлікту більшість дослідників віддають Аристотелю, Платону, Т. Гоббсу, Ж.-Ж. Руссо та ін. Серед фундаторів соціологічної теорії конфлікту можна назвати К. Маркса, М. Вебера, Г. Зіммеля та ін. Так, наприклад німецький філософ, соціолог та конфліктолог Грегор Зіммель вважав конфлікт універсальним явищем, стверджуючи, що безконфлік тне суспільство не має механізму саморозвитку. Конфліктувати можуть громадські групи, групи тварин, окремі особистості і особини у тваринному світі і навіть технічні системи.

Типи конфліктів:

- істинний конфлікт — реальне зіткнення між сторонами;

- конструктивний конфлікт — конфлікт, що виник на ґрунті реально існуючих між суб'єктами протиріч;

- випадковий конфлікт — конфлікт, що виник через непорозуміння чи випадковий збіг обставин;

- зміщений конфлікт — конфлікт, що виник на помилковій підставі, коли справжня причина прихована;

- невірно приписаний конфлікт — конфлікт, у якому справжній винуватець знаходиться в тіні, а у конфлікті задіяні учасники, які не мають до нього відношення, чи він виник завдяки випадковому збігу обставин;

- помилковий конфлікт — суб'єкти сприймають ситуацію як конфліктну, хоча реальних причин для конфронтації немає;

- потенційний конфлікт — існують реальні підстави для виникнення конфлікту, але поки що одна чи обидві сторони через ті або інші причини (наприклад, коли бракує інформації) ще не усвідомили ситуацію як конфліктну.

Види конфліктів:

1) конфлікти, пов’язані з різними цілями;

2) конфлікти, пов’язані з різним рівнем культури;

3) конфлікти, пов’язані з різними смаками;

4) конфлікти, пов’язані з різними цінностями;

5) конфлікти, пов’язані з діловими розбіжностями;

6) конфлікти, пов’язані з різними поглядами на ситуацію.

Причини виникнення конфлікту - це явища, події, факти, ситуації, які передують конфлікту і, при визначених умовах діяльності суб'єктів соціальної взаємодії, спричинюють його. Серед основних причин конфлікту:

• обмеженість ресурсів, які треба ділити;

• взаємозалежність завдань;

• розбіжності в меті;

• розбіжності в уявленнях і цінностях;

• розбіжності у манері поведінки і життєвому досвіді;

• незадовільні комунікації.

Основні фази конфлікту: 1) початкова фаза; 2) фаза підйому; 3) пік конфлікту; 4) спад конфлікту.

Фази конфлікту можуть циклічно повторюватися, наприклад, після фази спаду в першому циклі може початися фаза підйому другого циклу з проходженням фаз піку і спаду. При цьому можливості вирішення конфлікту в наступному циклі звужуються.

 

Таблиця. Співвідношення фаз і етапів конфлікту залежно від можливості його вирішення

 

Фаза конфлікту	Етап конфлікту	Можливості вирішення конфлікту, %
Початкова фаза	1.Виникнення і розвиток конфліктної ситуації 2.Усвідомлення конфліктної ситуації	90%
Фаза підйому	3.Початок відкритої конфліктної взаємодії	50%
Пік конфлікту	4.Розвиток відкритого конфлікту	5%
Фаза спаду	5. Вирішення конфлікту	20%

 

Шляхи подолання конфлікту.

По-перше, за будь-яким конфліктом відверто чи приховано знаходяться інтереси людей, ось чому завжди слід вияснити, чи є у вас щось спільного в інтересах, незважаючи на наявність конфліктної ситуації. Необхідно проаналізувавши, зрозуміти, які існують розбіжності в особистих інтересах сторін стосовно до загального інтересу. Розібратися в суті інтересів вашого партнера і пояснити йому ваші бажання. Нарешті, обговорити, які можуть бути взаємні спільні кроки, аби можна було подолати конфлікт.

По-друге, прагнути такої згоди, яка б могла максимально задовольняти інтереси кожної із сторін, при цьому вести розмови чи переговори без образ, тим більше без ультимативних вимог.

По-третє, користуватися максимально об’єктивними і справедливими критеріями, показати, що ви не бажаєте ущемити чи заперечити бажання вашого партнера, але, водночас, переконати його, що існує межа поступок, за яку ви не можете відступити, не втративши власної гідності.

Є п’ять основних стилів розв’язання конфлікту, в основу яких покладена система, котру називають методом Томаса-Кілменна.

Система дозволяє створити для кожної людини свій власний стиль розв’язання конфлікту. Основні стилі поведінки в конфліктній ситуації пов’язані із спільним джерелом будь-якого конфлікту – розбіжністю інтересів двох чи кількох сторін. Ваш стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тією мірою, якою ви прагнете задовольнити власні інтереси та інтереси іншої сторони. Визначити місце і назву для кожного з п’яти основних стилів розв’язання конфлікту дозволяє сітка Томаса-Кілменна. У. Томасом та Р. Кілменном у 1972 р. були розроблені п'ять основних стилів вирішення конфліктів: конкуренція, співробітництво, компроміс, відхилення та пристосування. Вони описані та широко використовуються у програмах навчання за кордоном. Ці стилі поведінки дозволяють створювати для коленої людини свій власний стиль вирішення конфліктів. Вони пов'язані із загальним джерелом будь-якого конфлікту — розбіжністю інтересів двох або більшої кількості сторін.

Кожна людина може певним чином використовувати всі ці форми поведінки, але звичайно існує пріоритетна форма, яка залежить від доступності засобів боротьби, поставлених цілей, характеру розбіжностей тощо.

Стиль конкуренції. Він може бути ефективним тоді, коли ви наділені певною владою; ви знаєте, що ваше рішення чи підхід у даній ситуації правильні, і маєте можливість наполягати на них. Проте це не той стиль, який варто використовувати при особистих стосунках; якщо ви хочете ладити з людьми, то стиль конкуренції буде викликати в них відчуження.

Стиль уникання. Його можна використовувати, тоді коли зачеплена проблема, не важлива для вас, коли ви не хочете витрачати сили на її рішення або коли відчуваєте, що перебуваєте у безнадійному становищі. Цей стиль також рекомендують у тих випадках, коли ви відчуваєте себе неправим і передчуваєте правоту іншої людини або коли ця людина наділена більшою владою.

Стиль уникнення може стати придатним у спілкуванні з «тяжкою» людиною і коли немає серйозних підстав далі контактувати з нею.

Стиль пристосування. Його можна використати, коли результат справи надзвичайно важливий для іншої людини і не суттєвий для вас. Цей стиль корисний також і в тих ситуаціях, коли ви не можете отримати верх, оскільки інша людина наділена більшою владою; таким чином ви ідете на поступки і угамовуєтеся з тим, чого хоче опонент.

Стиль пристосування дещо нагадує стиль уникнення, оскільки його можна використати для отримання відстрочки у вирішенні проблеми. Проте основна відмінність полягає в тому, що ви дієте разом з іншою людиною; погоджуєтесь робити те, чого хоче інший. Коли ж застосовуєте стиль уникнення, ви не робите нічого для задоволення інтересів іншої людини, ви просто відштовхуєте від себе проблему.

Стиль співробітництва. Цей стиль вимагає певних зусиль. Обидві сторони повинні затратити на це час, повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати один одного. А потім виробити альтернативні варіанти розв’язання проблеми. Відсутність хоча б одного з цих елементів робить такий підхід неефективним.

Стиль співробітництва серед інших стилів є найважчим, зате він допомагає знайти рішення, яке найбільше задовольняє обидві сторони в складних конфліктних ситуаціях.

Стиль компромісу. Компроміс досягається на більш поверхневому рівні порівняно із співробітництвом; ви поступаєтесь у чомусь, інша людина також у чомусь поступається, і в результаті ви можете дійти згоди.

Стиль компромісу найефективніший у тих випадках, коли ви та інша людина хочете одного й того самого, але знаєте, що тим часом це є для вас нездійсненним.

Виходячи із важливості проблеми, можете обрати стратегію поведінки в конфліктній ситуації:

Ø Знайти спосіб уникнення конфлікту;

Ø Розробити компромісне рішення;

Ø Заспокоїтись і змиритися з тим, що хоче робити інша людина;

Ø Зачекати, щоб знайти підходяще рішення.

Якщо людина почуває себе добре й умови її життя цілком комфортні, вона відчуває позитивні емоції. Якщо ж потреби людини не задоволені й умови життя не сприяють їхньому задоволенню, виникають негативні емоції. Якщо людина переживає якісь емоції протягом тривалого часу, у неї виникає емоційне напруження – стрес. Усі події, що викликають у людини стрес, називають джерелом стресу. У стресовому стані організм активізує роботу імунної системи. У кров, у великій кількості виділяється адреналін – речовина, що викликає приплив енергії, підйом сил. Такий стан віднімає стільки сил, що не може тривати довго. Для відновлення нормальної роботи організму потрібен рівноцінний відпочинок. Будь – який конфлікт є критичною ситуацією для людського організму. Незалежно від того, як розв’яжеться конфлікт, його наслідки для всіх сторін будуть негативними. Тому найкраще уникати конфліктів у спілкуванні. Якщо ж конфлікт уже виник, ми можемо істотно зменшити наслідки стресу. Для цього досить поставитися до ситуації розумно: подумати, що послужило причиною конфлікту і як потрібно чинити надалі, щоб уникнути подібної ситуації.

Кожна людина – це особистість, не схожа на інших, то і її цінності, звички й смаки відрізняються від цінностей, звичок і смаків інших людей. Іноді ці розходження настільки значні, що й виникае конфлікт.

Конфліктологія (від лат. konflikt -- зіткнення, грецьк. logos -вчення, наука) — це наука про зіткнення, проблемне функціонування особи, людського суспільства, природи, про взаємодію людини і природи. Найвідоміша праця з конфліктології — книга Роджера Фішера та Вільяма Юрі "Шлях до згоди, або Переговори без поразки", що вперше з'явилася в США 1983 року, витримала 20 перевидань у 30 країнах світу.

Конфліктологія як наука актуальна користується нині досить широкою популярністю. Наприклад, у політиці, дипломатії, юриспруденції, комерційній діяльності, системі виховання й спілкування, у військовій практиці та інших сферах буття відбуваються найрізноманітніші конфлікти: внутрішньогрупові, міжгрупові, міжособистісні, внутрішньоособистісні тощо. Тому що, в усіх сферах життєдіяльності люди постають перед проблемами, які призводять до конфліктних ситуацій.