Тема 9. Виробнича інфраструктура

1. Особливості функціонування та планування підрозділів виробничої інфраструктури.

2. Планування забезпечення підприємства технологічним оснащенням.

3. Планування діяльності ремонтного виробництва.

4. Планування енергозабезпечення підприємства.

5. Планування транспортного обслуговування виробництва.

 

1. Особливості функціонування та планування підрозділів виробничої інфраструктури

 

На економіку суб'єкта господарювання суттєво впливають допоміжні та обслуговуючі виробничі процеси, які утворюють інфраструктуру підприємства.

Під інфраструктурою підприємства розуміють комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприєм­ства в цілому.

Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури.

Виробнича інфраструктура підприємства - це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні профільної (основної) продукції, але своєю діяль­ністю створюють необхідні умови для успішного функціонування основних вироб­ничих цехів.

Виробнича інфраструктура включає:

- допоміжні та обслуговуючі цехи (дільниці) та господарства;

- комунікаційні мережі, магістральні об'єкти;

- засоби збору та обробки інформації;

- природоохоронні споруди.

Функціонування виробничої інфраструктури суттєво відрізняється від діяльності основних підрозділів підприємства. Його особливості полягають у тому, що ре­зультат діяльності інфраструктури являє собою послугу виробничого характеру, її продукція не існує самостійно, поза виробничим процесом. Особливістю елементів виробничої інфраструктури є також їх територіальна незалежність. Так як процес споживання послуг безпосередньо пов'язаний із процесом виробництва, то кон­центрація об'єктів інфраструктури в одному місці не може компенсувати їх не­стачу в іншому.

У цілому, успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансовано­го розвитку, як основного виробництва, так і виробничої інфраструктури підприємства.

Планування забезпечення підприємства технологічним оснащенням

 

У діяльності сучасних підприємств важливу роль відіграє система забезпечення їх технологічним оснащенням (інструментом).

Під інструментом розуміють всі види технологічної оснастки: різальний, вимірю­вальний, допоміжний та інші види інструменту, а також штампи, пресформи та інші пристрої.

Інструментальне господарство - це сукупність внутрішньовиробничих підрозділів підприємства, які займаються придбанням, проектуванням, виготовлен­ням, відновленням і ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням і ви­дачею на робочі місця.

Розрахунки річної потреби в інструменті здійснюють на підставі запланованих об­сягів виробництва продукції, номенклатури потрібної для цього оснастки і норм витрат інструменту.

Для безперервного функціонування виробничого процесу необхідно мати певну мінімальну кількість інструменту, тобто його обіговий фонд:

де ОФ – обіговий фонд інструменту, шт.;

І_ціс– запас інструменту в центральному інструментальному складі, шт.;

І_ірс – запас інструменту в інструментально-роздавальних складах, шт.;

І_рм – кількість інструменту на робочих місцях, шт.;

І_рем– кількість інструменту, що знаходиться в ремонті, шт.

Розрахунки потреби за кожним видом інструментів ведуться для діючого вироб­ництва та виробництва нових виробів окремо.

Потреба в оснащенні для виробництва нових виробів визначається з урахуванням планових термінів і трудомісткості освоєння та випуску даних виробів; планової трива­лості випуску нових виробів; організаційних форм виробництва у період їх освоєння та випуску.

У багатосерійному та масовому виробництві витрати визначаються так:

де N_д – кількість деталей, що оброблюється цим інструментом, шт.;

– норма витрат ріжучого інструменту на 100, 1000 деталей, шт.;

У дрібносерійному й одиничному виробництві:

де Т_рв – час роботи верстатів, який витрачається на обробку даної групи деталей, год.;

- норма витрат ріжучого інструменту на 100, 1000 год. роботи верстатів, шт.

На основі розрахованої потреби в оснастці планово-економічним від ділом підприє­мства розробляється програма її виготовлення в інструментальних цехах підприєм­ства і складається замовлення на її придбання зі сторони.

Річний план роботи інструментального цеху складається з поквартальною розбив­кою і включає наступні розділи:

5) Обсяг випуску продукції, в якому вказується обсяг продукції у грошовому та натуральному виразі.

6)Чисельність та заробітна плата, що розраховується за аналогічними показника­ми основних цехів.

7) Собівартість, де містяться калькуляції окремих видів технологічного оснащення, робіт, послуг, а також кошторис витрат на виробництво.

Планування діяльності ремонтного виробництва

 

Ремонт - це процес відновлення початкової дієздатність устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання.

Склад і структура ремонтного господарства залежить від загальної та виробничої структури підприємства, характеру засобів праці, обсягу ремонтних робіт, рівня спеці­алізації та інших факторів. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в діюнового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

Роботи з технічного обслуговування та ремонту устаткування плануються на підприємствах у формі перспективного плану, річних і місячних планів-графіків плано­во-попереджувального ремонту (ППР).

Виробнича програма складається в номенклатурному виразі та трудомісткості. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування, періодичних пла­нових ремонтів і модернізації.

Під технічним обслуговуванням розуміють усунення дрібних несправностей за­собів праці, проведення оглядів стану окремих вузлів та агрегатів, здійснення заміни мастила та регулювання певних механізмів. Планові ремонти залежно від обсягу, склад­ності й терміну проведення робіт поділяються на капітальні та поточні (середні, малі).

Капітальний ремонт - це найбільший за обсягом та складністю вид ремонту. Він передбачає повне розбирання; ремонт відпрацьованих деталей та вузлів (у тому числі базових); заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробування під навантаженням. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулювальні операції.

Середній ремонт передбачає часткове розбирання обладнання, заміну спрацьо­ваних вузлів, випробування та регулювання.

Малий ремонт полягає в заміні невеликої кількості зношених деталей, а також у регулюванні обладнання. Він забезпечує дієздатність обладнання до наступного пла­нового ремонту.

Модернізація - це сукупність організаційно-технічних заходів із покращення основ­них параметрів і характеристик агрегатів. Модернізація передбачає часткову заміну окремих деталей і вузлів більш досконалими, а також застосування спеціальних при­ладів та пристроїв.

 

Середньорічний обсяг слюсарних, верстатних та інших ремонтних робіт визначаєть­ся за формулою:

де С_рОРР - середньорічний обсяг певного виду ремонтних робіт;

, , , – трудомісткість відповідно капітального, середнього, малого ремонту та огляду на одну ремонтну одиницю, людино-год.;

, , , –кількість відповідно капітальних, середніх, малих ремонтів та оглядів у ремонтному циклі;

– тривалість ремонтного циклу, років;

КО – загальна кількість ремонтних одиниць усього устаткування, що працює в цеху.

Розглянемо методику розрахунку середньооблікової чисельності ремонтних робітників:

де , , , – норма часу на одну ремонтну одиницю відповід­но капітального, середнього, малого ремонту та огляду, нормо-год.;

КО^КР, КО^СР, КО^МР, КО^О - кількість ремонтних одиниць устаткування за видами ремонтів у плановому періоді.

При плануванні собівартості виробництва ремонтно-механічного цеху необхідно скласти загальний цеховий кошторис витрат, кошторис на виконання капітального, се­реднього ремонтів та технічне (міжремонтне) обслуговування.

Планування енергозабезпечення підприємства

 

Основна задача енергообслуговування– надійне забезпечення підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів при мінімумі втрат.

Загальну потребу в енергії () можна визначити за наступною формулою (роз­рахунок проводиться в кВт-год.):

де – планова потреба в енергії на технологічні цілі, кВт-год.;

– витрати енергії на загальногосподарська потреби (опалення, вентиляцію, освітлення та ін.), кВт-год.;

– енергія, яка буде відпущена стороннім споживачам,кВт-год.;

– втрати енергії в мережах,кВт-год.

Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховується двома шляхами:

а) на планову програму;

б) за потужністю встановленого устаткування.

Перший метод значно точніший. Він застосовується при масовому та багато­серійному виробництві; в цьому разі кількість необхідної електроенергії ви­значають так:

де Вп_об – потужність, яка використовується при обробці одного виробу, кВт;

Т_м – норма машинного часу на обробку одного виробу, год.;

– кількість виробів одного найменування, шт./рік;

К_ве – коефіцієнт, який враховує втрати електроенергії.

Необхідна кількість електроенергії (П_еу) за потужністю встановленого устатку­вання розраховується так:

де Вп_у – загальна потужність встановленого устаткування, кВт.;

– фонд часу роботи цеху, год./рік;

К₁, К₂, К₃,К₄ – відповідно коефіцієнт використання устаткування по потужності, кое­фіцієнт використання устаткування по часу, коефіцієнт машинного часу (відношення ма­шинного часу до штучно-калькуляційного), коефіцієнт врахування втрат енергії в мережах.

Потреба в електроенергії на освітлення визначається в залежності від площі приміщення, норми і кількості годин освітлення. На цій основі встановлюється необ­хідна кількість освітлювальних приладів відповідної потужності. Кількість електрич­ної енергії, яка іде на освітлення, визначається за формулою:

де S – виробнича площа цеху, дільниці, м²;

Т_осв – тривалість роботи цеху з освітленням, год./рік;

Вп_осв – питома потужність освітлюваних точок (25 Вт/м²);

К_вт – коефіцієнт втрат в електричних мережах.

Витрати електроенергії на вентиляцію визначаються виходячи з потужності вентиляційних установок і кількості годин їх роботи за плановий період.

Планування діяльності енергетичних цехів здійснюють планово-економічне бюро відділу головного енергетика та економісти цехів.

Основними розділами плану є:

- виробнича програма;

- чисельність та заробітна плата;

- собівартість.

Виробнича програма енергетичного цеху складається в натуральному та вартісно­му виразі.

При визначенні загальної суми витрат енергетичного цеху складається кошторис на виробництво (на кожний вид робіт - окремий кошторис). Собівартість послуг на продукцію енергетичних цехів (дільниць) для внутрішньоцехових потреб визначається за прямими витратами, а для внутрішньозаводських потреб - із урахуванням непря­мих витрат. До кошторису витрат енергетичних цехів поряд із витратами на власне виробництво вносять витрати на придбання енергії аналогічного виду, а також витрати на її переробку.

Витрати на утримання та експлуатацію загальнозаводських мереж вносять до собі­вартості відповідного виду енергії.

Робітники енергетичного цеху поділяються на експлуатаційників та ремонтників, їх чисельність, в основному, визначається за нормативами обслуговування.

 

Планування транспортного обслуговування виробництва

 

На підприємствах із великими обсягами перевезень вантажів організовуються спеці­алізовані цехи залізничного, автомобільного та інших видів транспорту. На се­редніх і невеликих підприємствах створюється єдиний транспортний цех. Транспорт­не господарство підприємства очолює начальник транспортно-технологічного відділу.

Вантажооборот - це загальна кількість вантажів, які потрібно перемістити за певний час (рік, квартал, місяць, добу, зміну), а під вантажним потоком розуміють кількість вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), які переміщуються в певному на­прямку між окремими пунктами. Із суми окремих вантажопотоків складається ван­тажооборот підприємства.

Планування господарської діяльності транспортного цеху проводять планово-економічний відділ, від діл організації праці та заробітної плати разом із транспортним цехом. Здійснюється розробка річних, квартальних і місячних планів за такими розділами:

- виробнича програма;

- чисельність, заробітна плата;

- собівартість.

Планова чисельність робітників транспортного цеху розраховується за видами транс­порту та типами транспортних засобів.

Планова чисельність водіїв автомашин, автокар та електрокар розраховується на підставі обсягів перевезень у машино-годинах (людино-годинах) роботи водіїв на лінії із врахуванням часу на технічне обслуговування та ремонт машин.

Планова кількість водіїв за професіями та видами робіт (Ч"од) визначається заформулою:

де А – середньооблікова кількість автомашин;

t_н– час знаходження машин у наряді, год.;

t_п– підготовчий час, год.;

– річний фонд часу роботи одного робітника, год.

Планова чисельність кранівників, стропувальників, чергових слюсарів роз­раховують так:

 

де КО – кількість одиниць устаткування, що обслуговується;

З – кількість змін роботи;

НО – норма обслуговування.

Планову чисельність навантажувальників визначають за формулою:

де О_нрр – плановий обсяг навантажувальних (розвантажувальних) робіт за рік, т.;

Т_р – трудомісткість навантаження (розвантаження) 1 т., нормо-год.;

– плановий коефіцієнт виконання норм.

Кількість транспортних засобів можна розрахувати за формулою:

де ОВ^пл – плановий обсяг вантажообороту, т.;

П _ТЗ– продуктивність одиниці транспортного обладнання, т.