Забезпечення матеріалами виробничих цехів і дільниць.

Основними завданнями забезпечення цехів (робочих місць) матеріальними ресурсами є:

- своєчасне, повне та комплектне забезпечення виробничих підрозділів підприємства матеріальними ресурсами;

- звільнення виробничих підрозділів від виконання невластивих їм функцій із постачання;

- встановлення контролю за витратою матеріальних ресурсів з метою забезпечення та економного використання;

- складська обробка продукції.

Постачання цехів матеріальними ресурсами здійснюється у повній відповідності із встановленими лімітами та конкретними особливостями виробництва. Особливості виробництва враховуються при розробці графіків постачання, на основі яких матеріали доставляються в цехи.

Ліміт цеху – це максимальна кількість матеріалів, яка повинна бути відпущена зі складу до цеху на певний період часу для виконання встановленої виробничої програми. Розрахунок ліміту певних ресурсів виконується у натуральних показниках.

,

де Л_ц – ліміт певної номенклатури продукції; М_вп – потреба цеху у матеріалах для виконання виробничої програми; М_нв – потреба цеху у матеріалах для зміни незавершеного виробництва; Н_з – норматив цехового запасу певної продукції; О_з – очікуваний залишок матеріалів у цеху на початок планового періоду.

Очікуваний залишок матеріалів визначається, виходячи із фактичного залишку матеріалу на початок передпланового періоду (О_з^п), фактичної кількості матеріалу, який отриманий за передплановий період (П_ппл), очікувана витрата матеріалу у передплановий період (М_ппл):

О_з = О_з^п + П_ппл – М_ппл.

На багатьох підприємствах поширеною є так звана пасивна система забезпечення робочих місць, за якою цехи-споживачі своїми силами та засобами доставляють одержані на складах матеріальні ресурси на виробничі дільниці.

Більш ефективною є активна система забезпечення робочих місць виробничого підрозділу підприємства, за якою відпущені зі складу матеріальні ресурси доставляються цехам в централізованому порядку за попереднім графіком.

 

ТЕМА 7. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ВИРОБНИЧОЮ ПОТУЖНІСТЮ

1. Виробнича потужність та фактори, що її визначають.

2. Види виробничої потужності.

3. Методика розрахунку виробничої потужності в різних типах виробництва.

4. Визначення максимально можливого випуску продукції за наявною виробничою потужністю.

5. Показники використання виробничої потужності.

 

Виробнича потужність та фактори, що її визначають

.

Виробнича потужність підприємства – це максимальна здатність підприємства (цеху, дільниці) випускати за певний період часу (рік, квартал, місяць, зміну, добу) продукцію визначеного асортименту, технічного рівня і якості при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з застосуванням сучасної технології, методів організації виробництва і праці.

Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

1) визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства;

2) обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.

Класифікація факторів, що впливають на величину потужності, поділяє їх на дві групи:

1. Фактори, які впливають на збільшення обсягу продукції:

- кількість технологічного устаткування й виробничих площ;

- рівень узгодженості продуктивності устаткування і пропускної спроможності різних робочих місць;

- режим роботи підприємства.

2. Фактори, які впливають на підвищення продуктивності технологічного устаткування:

- технічний рівень устаткування;

- підвищення якості сировини й матеріалів (чим вища якість заготовок, напівфабрикатів, тим менше потрібно часу для їх обробки);

- впровадження прогресивної технології (інтенсифікує й прискорює виробничий процес);

- підвищення кваліфікації робітників;

- рівень досконалості конструкції виробів, що виготовляють (чим простіша конструктивна схема виробів, тим нижча трудомісткість продукції і вища продуктивність).

Фактори, що впливають на ступінь використання виробничої потужності, поділяються на:

- зовнішні (потреба у продукції, діяльність конкурентів, ступінь забезпечення робітничими кадрами);

- внутрішні (удосконалення організації виробництва, праці й управління, мотивація, дисципліна).

Види виробничої потужності

Розрізняють перспективну, проектну та діючу потужність підприємства.

Перспективна виробнича потужність відбиває очікувані зміни номенклатури продукції, технології й організації виробництва, закладені в плановому періоді.

Проектна виробнича потужність являє собою величину можливого випуску продукції умовної номенклатури в одиницю часу, задану при проектуванні чи реконструкції виробничої одиниці.

Діюча потужність підприємства (цеху, лінії, агрегату) показує його потенційну здатність виробити протягом календарного періоду максимально можливу кількість продукції, яка передбачена планом. Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку виробництва. Тому її характеризують кілька показників:

− потужність на початок планового періоду (вхідна);

− потужність на кінець планового періоду (вихідна);

− середньорічна потужність.

За вхіднувиробничу потужність беруть відповідно потужність підприємства на початок року, виходячи з наявного обладнання.

За вихіднувиробничу потужність беруть потужність підприємства на кінець планового періоду з урахуванням вибуття та вводу потужностей унаслідок капітального ремонту, проведення організаційно-технічних заходів, модернізації обладнання тощо.

,

де – вхідна виробнича потужність;

– виробнича потужність, що вводиться;

– виведена за плановий період виробнича потужність.

Для планових розрахунків використовується показник середньорічної потужності.

Середньорічна виробнича потужність підприємства обчислюється за формулою

,

де к – кількість місяців експлуатації відповідних груп устаткування.

При розрахунку виробничої потужності визначають фонд часу обладнання.

Розрізняють календарний, режимний (номінальний), ефективний (корисний) фонди часу роботи устаткування.

Календарний фонд часу – максимально можливий час роботи обладнання.

де Д_к – число днів у даному календарному періоді (365 днів);

t – число годин роботи обладнання на добу за прийнятим режимом.

Режимний (номінальний) фонд робочого часу обладнання залежить від встановленого режиму роботи підприємства.

де Д_н – число неробочих днів на рік.

При врахуванні скороченої тривалості зміни в передвихідні і передсвяткові дні режимний фонд часу буде розраховуватися так:

,

де Д_вс – кількість вихідних і святкових днів, що не збігаються з вихідними;

Т – тривалість робочої зміни, год.;

Д_ст – кількість передсвяткових днів зі скороченою тривалістю робочої зміни;

Т_ст – скорочення тривалості робочої зміни у передсвяткові дні, год.;

З_м – кількість змін роботи обладнання на добу.

Плановий (ефективний, дійсний) фонд робочого часу обладнання – максимально можливий при даному режимі роботи з урахуванням втрат часу на ремонт, налагодження і переналагодження обладнання протягом планового періоду:

,

або

де Т_р, Т_п – витрати часу відповідно на ремонт і переналагодження обладнання, год.

t_p, t_n – витрати часу відповідно на ремонт і переналагодження обладнання, % до режимного фонду.