Дисциплінарна відповідальність працівників апарату суду.

Дисциплінарна відповідальність службовців апарату місцевого загального суду визначається положеннями КЗпП України і Законом “Про державну службу”. Відповідно до ст. 14 вказаного Закону дисциплінарні стягнення застосовуються до держаного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних із проходженням держаної служби, а також вчинок, який ганьбить його як держаного службовця або дискредитує держаний орган, у якому він працює.

Стаття 16 цього Закону передбачає обмеження, пов’язані з проходженням державної служби, за порушення яких службовець притягається до дисциплінарної відповідальності. Так, державний службовець не має права: займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо або через представників, крім випадків, передбачених чинним законодавством, або бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики); сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності з метою одержання за це винагороди у грошовому чи іншому вигляді, послуг, пільг; самостійно або через представника входити до складу керівних органів підприємств, господарських товариств, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, які здійснюють підприємницьку діяльність; приймати подарунки чи послуги від фізичних або юридичних осіб у зв’язку зі своєю службовою діяльністю.

Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу. Статтею 5 Закону України “Про державну службу” визначено основні етичні вимоги до поведінки державних службовців. Вони повинні: сумлінно виконувати свої службові обов’язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Особливості відповідальності службовців суду визначено у Типових посадових інструкціях працівників апарату місцевого загального суду, затверджених наказом голови Державної судової адміністрації України № 86 від 20 лип. 2005 р. Так, керівник апарату суду несе персональну відповідальність за виконання покладених законом на апарат суду завдань. Головний бухгалтер суду персонально відповідає за порушення планово-фінансової дисципліни, ведення бухгалтерського обліку, звітності та контролю в місцевому суді. Згідно із законодавством України вказані особи несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх функціональних обов’язків, бездіяльність або невикористання наданих їм прав, перевищення своїх повноважень, за вчинок, який порочить їх як державних службовців або дискредитує місцевий суд, порушення трудової дисципліни, норм етики поведінки державного службовця та обмежень, пов’язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Такі посадові особи апарату місцевого загального суду, як помічники суддів, секретарі судових засідань, судові розпорядники, консультанти і секретарі суду несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх посадових обов’язків, бездіяльність або невикористання наданих їм прав, перевищення своїх повноважень, за вчинок, який порочить їх як державних службовців або дискредитує місцевий суд, порушення трудової дисципліни, порушення норм етики поведінки державного службовця та обмежень, пов’язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Діловоди, оператори комп’ютерного набору, друкарки, експедитори, завідувач архіву, архіваріуси, бібліотекарі, завідувач господарства місцевого загального суду відповідно до КЗпП України несуть відповідальність за порушення трудової дисципліни, неякісне або несвоєчасне виконання посадових завдань та обов’язків, бездіяльність або невикористання наданих їм прав, порушення норм етики поведінки. Означені особи відповідно до Типових посадових інструкцій працівників апарату місцевого загального суду є службовцями апарату місцевого загального суду, на яких не поширюється дія Закону України “Про державну службу”, і тому питання їх дисциплінарної відповідальності вирішуються на підставі КЗпП України^*.

До державних службовців застосовуються заходи загальної дисциплінарної відповідальності, передбачені КЗпП України. Це догана та звільнення (ст. 147 КЗпП України). До державних службовців також можуть застосовуватися такі спеціальні заходи дисциплінарного впливу, як попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду (ч. 2 ст. 14 Закону України “Про державну службу”). Заходи дисциплінарного впливу можуть застосовуватися до державного службовця одночасно із заходами дисциплінарного стягнення.

Застосування дисциплінарної відповідальності до працівників апарату суду здійснюється в загальному порядку, передбаченому ст. 147-1-152 КЗпП України. Дисциплінарне стягнення застосовується органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника, – а саме, головою суду – безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення голова суду повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення голова суду має враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року. Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються. Голова суду має право замість накладання дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу.

1. Заохочення працівників апарату суду.

Порядок, підстави і види заохочень, які застосовуються до працівників апарату суду, визначаються КЗпП України (ст. 143-146) і правилами внутрішнього трудового розпорядку суду. Відповідно до Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників системи органів ДСА, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління ДСА України, затверджених наказом Державної судової адміністрації України № 109/04 від 30 черв. 2004 р., за зразкове виконання своїх обов’язків, тривалу і бездоганну роботу, новаторство у праці та інші досягнення в роботі можуть застосовуватися такі заохочення, як: оголошення подяки; преміювання; нагородження почесною грамотою.

Положенням про Почесну грамоту ДСА України, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України № 148 від 28 лист. 2006 р., встановлюється порядок і підстави нагородження Почесною грамотою ДСА України. Цією відомчою заохочувальною відзнакою можуть нагороджуватися судді й працівники апарату судів за вагомі здобутки в праці, високу професійну майстерність, з нагоди урочистих подій, ювілейних дат тощо. Подання про нагородження особи Почесною грамотою на ім’я Голови ДСА України вноситься заступником Голови, керівниками структурних підрозділів центрального апарату ДСА України, начальниками територіальних управлінь ДСА, головами вищих спеціалізованих та апеляційних судів. У поданні зазначаються заслуги особи, що стали підставою для порушення клопотання. Про нагородження Почесною грамотою видається наказ ДСА України. Вона вручається в урочистій обстановці Головою ДСА України або за дорученням Голови його заступниками, начальниками територіальних управлінь ДСА та головами апеляційних і місцевих судів. У зв’язку з нагородженням Почесною грамотою суддям та працівникам апарату судів може виплачуватися грошова винагорода за рахунок та у межах фонду оплати праці судів. Одночасно робиться відповідний запис у трудовій книжці нагородженого службовця.

Державним службовцям за сумлінну безперервну працю, зразкове виконання трудових обов’язків видається грошова винагорода в розмірі та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. За особливі заслуги державні службовці представляється до державних нагород та присвоєння почесних звань. Працівникам, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов’язки, у першу чергу, надаються переваги та соціальні пільги в межах повноважень і за рахунок коштів підприємства, установи, організації. Їм надається також перевага під час просування по службі. Заохочення оголошуються в наказі керівника, доводяться до відома працівника або всього колективу і вносяться до трудової книжки працівника.

1. Організаційні засади складання процесуальних документів.

Одним з обов’язкових елементів будь-якої діяльності – правової, управлінської, адміністративної тощо – є фіксація інформації, оскільки отримувати, передавати на відстань, зберігати в часі її можна тільки попередньо зафіксувавши. Матеріальними носіями інформації, що фіксується, є документи. За останні десять років визначення документа дістало певне юридичне закріплення у державних законодавчих актах України. Так, у Законі України “Про інформацію” зазначено, що документом є матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві.

Різновидом документа є процесуальний документ. Саме у процесуальних документах містяться відповіді на правові питання. По конкретних актах, по їх ефективності дається суспільно-політична оцінка діяльності правоохоронних органів. Більшість документів, складених органами розслідування, прокуратури і суду, мають велике морально-виховне значення (обвинувальний висновок, вирок), тягнуть певні психологічні наслідки.

Існує велика кількість видів процесуальних документів. Як правило, різняться вони залежно від органу, який їх складає. Процесуальні документи, які складає суд, можна класифікувати залежно від форми судочинства. У кримінальному судочинстві існує понад 20-ти різних видів процесуальних документів: це постанови, протоколи, ухвали, подання, обвинувальні висновки, вироки, скарги, протести, вказівки, повістки, зобов’язання, повідомлення, доручення, заперечення, клопотання, заяви, пояснення, описи тощо. У цивільному судочинстві розрізняють такі види процесуальних документів: заяви, скарги, рішення, клопотання, ухвали, постанови, протоколи, пояснення, показання, доручення, повідомлення, подання, висновки, судові повістки і т. ін.

Звичайно, що оформлення процесуальних документів вимагає знання та застосування певних правил, що пред’являються до форми та змісту будь-якого процесуального документа. Усі документи мають відповідати загальним вимогам, які ставляться до будь-яких індивідуально-правових актів застосування норм права. Адже правильно оформлені процесуальні документи і процесуальна форма у цілому забезпечують встановлення істини по справі, сприяють зміцненню режиму законності, захисту прав і свобод громадян^*.

Кожен вид процесуального документа незалежно від розповсюдження має свій зміст, значення, структуру. У процесуальному законодавстві міститься вказівка на назву процесуальних документів, зазначаються обов’язкові реквізити документів і наголошується на їх законності й обґрунтованості (див., наприклад, ст. 85, 130, 332 – 335, 378 КПК України; ст. 208 – 215 ЦПК України). Проте дотримання тільки цих вимог не дозволить скласти юридично грамотний документ. Тому розглянемо більш детально вимоги, які пред’являються до мови процесуального документа, та рекомендації стосовно його стилю.

Отже, процесуальні документи мають бути законними, обґрунтованими, мотивованими, справедливими, логічними, грамотними, з додержанням культури оформлення, а у цілому – високоефективними. Поспіхом прийняті процесуальні рішення, неправильно складені документи підривають авторитет органів розслідування, суду, прокуратури.

Законність документа означає, що складений процесуальний документ повинен строго відповідати правовим нормам, на основі яких він прийнятий.

Процесуальний акт визнається законним, якщо: 1) його прийняття передбачено процесуальним законодавством; 2) він винесений компетентним органом чи особою; 3) постановлений при додержанні умов, зазначених у законі; 4) його постановлення відповідає процесуальній формі, позначено послідовністю винесення процесуальних актів. Документ законний лише тоді, коли він відповідає вказаним вимогам, є істинним, правдивим, безсумнівним.

Із законністю прийнятого рішення тісно пов’язана його обґрунтованість. Законним може бути тільки обґрунтований правовий документ. Якщо законність – це вимога до формальної, юридичної сторони документа, то обґрунтованість – вимога до його фактичної, обставинної сторони. Наприклад, судове рішення буде вважатися обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які досліджені в судовому засіданні.

Процесуальний документ має бути мотивованим та переконливим. Вмотивованість акта – це наявність у ньому не тільки опису діяння, події, обставин, а й посилання на докази, аналіз, відповідні пояснення. Переконливість як самостійна ознака процесуальних рішень завжди пов’язана з певною їх оцінкою сторонніми особами, які не мають прямого стосунку до кримінального судочинства. Переконливість процесуального акта базується, перш за все, на обґрунтованості й вмотивованості рішення, дозволяє твердо повірити у його істинність, справедливість і законність висновків, сформульованих у ньому, що, у свою чергу, має важливе виховне значення. Основою переконливості є справедливість – міра оцінки правового акта, яка показує, що перед законом усі рівні, а інтереси громадян надійно захищені.

Важливою ознакою процесуальних документів є їх логічність – послідовність, відсутність суперечностей. Процесуальний документ має бути викладений у чіткій логічній послідовності: кожна наступна його частина повинна бути продовженням попередньої і закономірно випливати із неї. Логічність виключає суперечливість, непослідовність викладення, нечіткість висновків і рішень.

Процесуальні рішення повинні бути належно оформлені, чітко, ясно, грамотно викладені, відрізнятися високою культурою виконання, мовою, тобто загальноприйнятою юридичною термінологією, офіційно-діловим стилем, який передбачає лаконізм, стандартні звороти, однаковість мовних засобів. При цьому слід уникати мовних штампів і важких для розуміння зворотів. Процесуальний документ має відповідати точності формулювань, стислості та уніфікованості викладення та безособовому емоційному навантаженню текстової інформації^[113].

Процесуальний документ повинен містити аналітичні доводи, кожен із яких піддається негайній перевірці, супроводжується щонайменше вказівкою листів справи (для кримінального судочинства), на яких відбитий згаданий в аналізі доказ. Ще краще, якщо потрібний фрагмент справи дослівно процитований. Будь-які посилання на судову практику, наукові джерела також повинні супроводжуватися вказівкою конкретного друкованого видання з позначенням його реквізитів^[114].

Таким чином, скласти грамотний, обґрунтований, добре аргументований документ – завдання непросте. Крім знання предмета, потрібне знання сучасної літературної мови, уміння користуватися її можливостями. Треба знаходити стосовно кожного випадку точні, доцільні слова, які якнайбільш правильно виражають думки автора. Не у збиток повноті інформації повинна досягатися максимальна стислість документа^*.

Уміння грамотно, чітко, правильно висловлювати свої думки – мистецтво, яке не приходить само по собі. Воно досягається наполегливою працею, копітким і сумлінним вивченням державної мови, постійним поповненням як словникового запасу, так і своїх знань законодавства.